Вистава за мотивами повісті "Кайдашева сім’я" І.Нечуя-Левицького

Вистава  «Кайдашева сім’я»

 за мотивами  повісті

 Івана Нечуя-Левицького   «Кайдашева  сім’я»

 

І дія.

Лине тихенька музика. Завіса.

Голос за сценою.

Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори.  Два рядки білих хат попід горами біліють неначе два рядки білих перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

 

У цьому селі живуть працьовиті і заповзяті люди . І все б було нічого, та  порушують односельці багато божих заповідей, а найбільше – заздрять один одному. Ось як приклад : баба Параска та баба Палажка.

 

Діалог бабів.

 

 

Ох, як розквокталися!  Ідіть вже! А ми  підемо селом далі…

 Під однією горою , коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша.

 Одного літнього дня, перед Пилипівкою, Омелько Кайдаш сидів під повіткою і майстрував. Недалеко від нього сиділи і два його сини, Карпо та Лаврін. Старшого, Карпа, батько думав цієї осені одружити. Отож хлопці замість робити сиділи та пліткували про дівчат.

 

 

 

Лаврін:  Карпе!   А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо:  Посватаю, кого трапиться.  ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)

Лаврін:  Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо:    То сватай, як тобі треба.  

Лаврін:     Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:  То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо:  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо:  Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

                                       

Омелько:  А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете Бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

Карпо: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.

Омелько: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся.

Карпо:   Хіба що з корчми йдучи...  

Омелько: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами... Тьфу!

   ( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе!  (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене.

Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо:  Гарна... мордою хоч пацюки бий.

      ( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні.  ( перехрестився)

Лаврін:  То сватай Хотину Корчаківну  (засміявся).

Карпо:   Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін: Ну, то бери Ганну.

 Карпо:   Авжеж! Оце взяв би той кадівб, бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

     (богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки)

Омелько: (б’є батогом синів, ті стрибають через паркан і  зупиняються за ним)  Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете!  Ледацюги! Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо. Омелько: Ти вже в нас великорозумний.  А хай вам грець. Чекайте, будете мати за гріхи на тому світі!

(Кайдаш іде в хату, а хлопці продовжують розмову)

Лаврін:  Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в  лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)

 Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

 Лаврін:  О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)

Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку!  Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок . Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?

 Омелько: Та чую, чую!

 Кайдашиха:  (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок. Треба солі, треба горшків, треба смоли. (йде до синів)

Омелько: І на якого нечистого вона розпустила язика! ( про себе) Дулю візьмеш, а не гроші. (Дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи)

(Карпо та Лаврін сміються. Музика)

                                              (Завіса)

ІІ дія.

Голос за сценою. Після Другої Пречистої Карпо одружився з Мотрею. У хату прийшла невістка, а разом з нею і колотнеча.

                               (Відкривається завіса)

(Кайдашиха лежить на лавці)

Кайдашиха: (солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається коло печі та столу)

Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!

Мотря: Авжеж, мамо.

Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря: Звичайно, матусю.

Кайдашиха: (Встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть, пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  шкребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотре, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити (стукає пательнею по столу)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Омелько: Знову сваритесь?

Карпо: Знову не миритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка)  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я  пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться (продовжують з батьком їсти)

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха підскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

 (Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

 

ІІІ дія.

Голос за сценою: Раз перед зеленими святами Кайдаш послав Лавріна до млина. Лаврін , повертаючись додому , побачив коло скелі на долині за Россю червону велику квітку – то була Мелашка із сусіднього хутора Западинці.

   Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Тиждень минув, як одна година.

 

 (Музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря:(єхидно)  Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува,  міряла сіни?

Мелашка:  А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття.  Я вам не наймалась.   (ногами відкидає сміття)

Кайдашиха: (вішає рушник на паркані  і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка: Собі за пазуху кляни.

Мотря:  Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?

Мелашка:  А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря:  Карпе, кажу тобі ще раз! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.

Карпо:  Гм? Кхе-кхе…

Мелашка:  Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди  та вилай Мотрю.

Мотря:   Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

Карпо: (спокійно). Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора

Мелашка: Лавріне, зроби щось.

Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін: Підсипай, Мотре, перцю, підсипай.

Мотря:  Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря:  Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)

Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей)  Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо!  Пане отче! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Мотря:  І що ж?  Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну (хапає півневі ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)

 

ІV дія.

Голос за сценою.

Після того, як Мелашка  сходила з прочанами і бабою Палажкою у Київ, а потім і зовсім там зосталася, усе село піднялося на ноги . Шукали довго і в самому Києві навіть, а повернулася вона , бо побачила Лавріна.

У Кайдашевій хаті стала мирнота: свекруха помирилася з невісткою. Зате з старим Омельком щось стало відбуватися. Воно і не смішно, заходив бач Кайдаш у шинок усе частіше. І почали йому увижатися чорти  в церкві, говорящі  образи,  вдома  теж саме. І одливали , і одпували, та все марно.

Раз у місячну ніч прийшов  до Кайдаша давній  знайомий, привид херсонського чумака.

Чумак: А що, Омельку, підемо зі мною, як  колись. Пам’ятаєш, не раз ти мене виручав. Усі чумацькі вози перекидалися у вас на горі. Ти, молодець, тут як тут з інструментом. Зремонтували, пішли в шинок , поговорили , розважили  один одного. Сумно мені без тебе.

Кайдаш: Це ти , чумаче, зовсім здурів. Чого б це мені з тобою . Та й Мотря буде сварити. Я й так маю роботу: відбиваюся від чортів та вас, чумаків.

 

Чумак: Ну хай, іншим разом. Та скоро прийду знову.

Голос за сценою:

Через тиждень той чумак завів Кайдаша на греблю, а вранці його знайшли в воді. Три дні Омелько лежав під вербою , покритий старою свитою, доки приїхав становий і звелів синам узяти батька та поховать.

На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитися батьківськими спадками. Од того часу між Кайдашенками  й їх жінками не було миру й ладу.

 

Мелашка: Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?

Мотря: (мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях швендяє?  Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на городі.

Кайдашиха: Ось тобі на, клята невісточко (вискакує з клуні, повертається спиною до Мотрі  і показує дупу)

Мотря: Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала стара.

Мелашка: Мотре! А віддай нам нашу грушу.

Лаврін: Або віддайте нам землю під нею.

Мотря: Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так  два аршини землі. Ваша грушища на нашій бо землі розрослася.

Карпо: Я її можу за 3 карбованці купити.

Лаврін: Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова. (їсть грушу)

Кайдашиха: (виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну,  дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не бачить.

Мотря: А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки зимують.

Син Мелашки: А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)

Мотря: Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)

Мелашка: Люди! Рятуйте, караул…  Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби щось (починають бігати один за одним по двору)

Карпо: ( веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте собі. (Кайдашиха не дає збирати)

 

Лавріне: Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.

Мотря: Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу. Ось тобі (показують з Карпом дулі)

Мелашка: Ах так! То я твоїх дітей буду лупити  (бігає з віником за дітьми Мотрі)

(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик)

Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками.  Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.

Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…

Всі: Ой!..

Параска: Ой господи!  Може ж тепер помиряться. Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її на гору або й за гору, Карпову хату одсунув ген-ген за ставок аж у діброву, отоді б , може і помирилися!

Палажка: Навчай , навчай!  Яка премудра! Подивись, лишень, на себе, та на свого чоловіка, аби вас хто одсунув за діброву, а твою дочку  за Рось, а тебе аж у саме пекло, то , може, і між нами був би мир!

 

Голос за сценою:

Ось така історія трапилася у красивому селі Семигори, описаному великим українським письменником Іваном Нечуєм – Левицьким.

А ми бажаємо усім присутнім миру та взаємоповаги!

Будьте щирими один з одним і не розмінюйте красу своєї душі на нікчемні сварки! Хай здійсняться  у вас і ваших близьких всі задуми і мрії, щоб був достаток у ваших домівках, злагода в сім’ї кожного і в нашій країні!

Щастя і любові всім!