Урок У "великому дзеркалі Буття" (Життя і творчість Миколи Воробйова)

Про матеріал

Урок містить опис життя і творчості українського поета Миколи Воробйова, аналіз його поезій.

Перегляд файлу

Користівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Олександрійської районної ради

Кіровоградської області

Урок української літератури на тему:

(Життя і творчість Миколи Воробйова)

Підготувала

учитель української мови та літератури

Калюта В.О.

Тема уроку. У «великому дзеркалі» Буття (Життя і творчість Миколи Воробйова)

Мета уроку:

навчальна-познайомити учнів із життям і творчістю представника «Київської школи поезії» Миколи Воробйова, особливостями світосприйняття митця; розвивальна-розвивати вміння творчо осмислювати прочитане, образне мислення, уміння синтезувати, порівнювати, узагальнювати;

виховна - виховувати кращі гуманістичні почуття любові до світу, до ближнього, доброту, гуманність, співпереживання.

Епіграф:

У кожній із свічок, запалюваних силою поезії, спалахують свої власні іскри

О.Потебня

«Благодать, що дарує нам мистецтво, не в тому, чого ми від

нього навчимося, а в тому, якими ми завдяки мистецтву стаємо»

ОскарУайльд

Хід уроку

І.Оргмомент

ІІ.Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми познайомимося з непересічною особистістю, людиною, яка ввібрала в себе красу Буття і засобами поетичного слова донесла її до нас,читачів. Ми познайомимося з поетом, котрий змушує кожного з нас замислитися над сенсом свого життя, зробити його світлішим і змістовнішим. Це Микола Воробйов.

Світ поета складний і трагічний, незбагнений, кольорово-музичний, глибоко філософський. М.Воробйов належить до покоління сімдесятників, визначальною рисою поетики якого є сполученість внутрішнього світу людини і Всесвіту, філософія Буття.

Ось як про митця влучно сказав Іван Андрусяк: «Це зовсім не та поезія, котру «ковтають запоєм», вона вимагає тихого, спокійного розмислу, перечитування, неодноразового повернення до найбільш значущих рядків. Ознайомлюючись із нею, слід пам’ятати про одне доволі несподіване, але неухильне правило: не намагайтеся текст зрозуміти! Його конче треба відчути, перейнятися ним, пропустити крізь власну душу, зрештою – домислити його самому, стати співтворцем вірша.
Ви …стаєте тим, ким є насправді, – маленькою часточкою великої таємничої природи. Ви не цар її й нічого принципового не можете змінити в її законах, – ви просто спостерігаєте за кожною найдрібнішою зміною її, найтоншим порухом листка, змахом лапки мурашки, танцем пилинки на вітру, а разом із цим відчуваєте, як природні зміни відлунюють у вашій душі, як непомітно разом із ними міняєтеся й ви самі... Або ж навпаки: ловите тоненьку, ледь чутну зміну в собі й спостерігаєте за тим, як вона відлунює в природі... Якщо ви готові піддатися цьому станові – беріться читати Воробйова! Від цього ваша душа незмірно збагатиться. І ще: для Миколи Воробйова ключовими є саме зорові образи. Він не стільки пише поезію, як малює її. А малювати, вочевидь, можна не лише пензлями чи олівцем, а й словами. Усе, що відбувається в його віршах, відбувається перед очима й вловлюється насамперед зором, а вже через зір – душею.»

Тож звернімося до поетичних рядків Миколи Воробйова, щоб, милуючись багатством кольорів і відтінків оточуючого світу, змінитися і самим - знайти себе в світі, стати духовно багатшими.

ІІІ. Сприймання і усвідомлення навчального матеріалу.

1. Візитна картка письменника(презентація роботи групи літературознавців)

Микола Воробйов. Народився 12 жовтня 1941 р. В с. Мельниківка на Черкащині. Навчався на філософськомуфакультеті Київського університету, який був змушений покинути. Упродовж багатьох років працював пожежником на навчальній кіностудії Київського театрального інституту. Те
пер на творчій роботі.Перша збірка віршів «Пригадай на дорогу мені» з’явилася 1985 р. Далі виходять книжки «Місяць шипшини» (1986),
«Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990). В незалежній Україні відзначений рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).Протягом 1991–2007 років побачили світ шерег збірок поета: «Верховний голос» (1991), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000), «Слуга півонії» (2003), «Оманливий оркестр» (2006), «Без кори. Вибране» (2007).Твори перекладені англійською (збірка «Місяць шипшини», 1992, Канада), іспанською (збірка «Signos», 1994, Бразилія), португальською, німецькою, сербсько-хорватською, румунською, вірменською, польською, російською, грузинською мовами. Брав участь у мистецьких виставках; персональна — в Торонто (1992)

Та насправді творчий шлях М. Воробйова почався значно раніше. 1962 р. Його вірші були опубліковані в Чигиринській районній газеті.1964 р. більша добірка поезій зусиллями В. Симоненка
з’явилася в газеті «Молодь Черкащини». 1965 р. Вірші М. Воробйова публікуються в колективному збірнику «Молода пісня» («Промінь»), а наступного — в березневому номері журналу «Дніпро». 1967 р. рукопис віршів М. Воробйова вилучають на бориспільській митниці у поетеси Віри
Вовк, котра мала намір опублікувати їх в Америці, що йвирішило подальшу долю поета. Безнастанні переслідування з боку радянських «охоронців моралі» перепиняють його навчання в університеті, а обговорення творчості в стінах СПУ 1970 р. остаточно перепиняє М. Воробйову шлях до чи
тача. Перша авторська книжка, подана до видавництва «Молодь» 1966 р., чекала свого виходу двадцять літ.Чим же так налякав М. Воробйов тодішніх (та й пізніших, як ми бачили) «дбачів» рідної культури? Передовсім цілковитою деполітизованістю письма, байдужістю до «соціального замовлення», «незрозумілістю» поезії, яку злочинна влада цілком слушно трактувала як непослух, виклик,ідеологічну загрозу. Справді, лірика М. Воробйова від початку грунтувалася на принципах, відмінних від канонів
соцреалістичної естетики. Як і інші поети «київської школи»
(В. Кордун, В. Голобородько, М. Григорів), він уникає всякої декларативності, ідейної заданості й тематичної спрямленості поетичної думки. Наскрізною темою його творчості є життя природи в її самочинному русі, приступному духовному зору. Поет не переймається, «навіщо» народжується той чи той образ, бо, за великим рахунком, сама природа мис
тецтва непоясненна. Його притягає краса форм, трепет всесвітньої пульсації, розлитий у кожній крихітці матеріального світу і вділений людській душі.
Оця сполученість внутрішнього світу особистості й вічної безконечності навколишнього є високим гуманістичним пафосом усієї лірики М. Воробйова, бо спростовує категорію небуття. Небуття немає — є нескінченність переходів одного в інше, хоча ми шкодуємо за тим і тим, є «воля і сум» —одне велике тремтіння, що пронизує воду, камінь, дерево, не
беса і людину. Духовний світ людини й природи в ліриці М. Воробйова нероздільний, психологічно й емоційно злютований, тому, скажімо, про мурашку на землі поет може сказати так, що ми раптом (чомусь!) мимохіть згадуємо про себе, про зманливу неосяжність ідеалу: «Поміж кори,
насіння, лусочок і крилець лежить щасливець, але ж він убитий…» Гроза минає швидко, як дитинство, тому «подорожником пахне вікно, скинув чоботи грім, у легесеньке взувся і вихльостує батіжком…»
Поетичний зміст лірики М. Воробйова і ясний, і незбагненний, часто неохопний для понятійного мислення саме тому, що між ліричним персонажем і дійсністю, яку він сприймає всіма почуттями, не існує «третьої сили» — суспільної свідомості у вигляді типових реакцій, запитів, ба навіть потреб, у вигляді апеляції до цієї свідомості, неодмінної з точки зору історичного детермінізму. Психологічно-емоційні порухи митця адаптуються не об’єктивним знанням, суспільним досвідом, а самими природними формами: їхнім спільним знаменником є краса, естетичність всесвіту.

Творчі принципи «Київської школи» постфактум напрочуд точно сформулював Віктор Кордун:

1) Повернення до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості;

2) Спроби трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на новітню українську та західноєвропейську філософію й психологію;

3) Повернення у поетичному творенні до лексичних першоджерел, що є головним серед найважливіших семантичних гнізд, розвинення цих лексичних першоджерел до конкретних символів через активізацію народнопоетичних уявлень та смислових відтінків;

4) Зосередження поетичної уваги насамперед на природі, людині і всесвітові, причому сама людина розглядається як рівновелика до інших складових світу: трави, води, землі, сонця, тощо, – вона не виступає на передній план зі своїми суспільно-побутовими проблемами, натомість розгортаються трансцендентні мотиви, у поезії відчутна присутність божественного, живої магії слова;

5) Органічність творення – вірш ніби сам по собі мусить доростати до власних меж, бути цілковито органічним, автор не поціновіє своїх почуттів, а також вчинків своїх та інших людей, нічого не декларуючи;

6) Певна недомовленість, розрахована на духовну співтворчість читача, спроба викликати читача на акт поетичного співтворення чи дотворення поезії у його свідомості;

7) Відсутність дискурсивної мови;

8) Пошук і повернення до життя давньої поетичної традиції, глибшої і давнішої за привнесену в Україну традицію слабо-тонічного римованого віршування, – а звідси, вихід на своєрідний український вірш, отже, й застосування верлібру як принципу творення поезії.

3.Знайомство із творчим доробком Миколи Воробйова.

Підготовка до сприйняття твору «Два лебеді прилетіли»- збудження учнівських асоціацій, яке можуть викликати образи, дії, що будуть відтворені в поезії:

-Поміркуйте, що таке жага життя, щастя , які асоціації викликають у вас ці поняття : весна кохання оптимізм

любов

боротьба з труднощами

воля,наполегливість здоров’я насолода, що

робиш щасливими любов до життя інших

вірні друзі

-Чи пов’язані між собою ці два поняття?

Робота над змістом твору «Два лебеді прилетіли»

1.Виразне читання поезії.

2.Запитання класу: які почуття, думки з’явилися у вас під час читання твору?Яким настроєм перейнята поезія?

3.Які образи створюють настрій гармонії, краси, величі природи?

4. Записати та прокоментувати власні асоціативні ланцюжки, що виникли в процесі читання поезії.

5.Презентація групи дослідників «Символізм образів поезії М.Воробйова «Лебеді прилетіли».

Лебеді-сонячні птахи. Символ богів, незаплямованої білизни, відродження, краси, вірного кохання, вірності Вітчизні.

Карась золотистий-символ здійснення найпотаємніших бажань, задоволення від життя.

Часник є символом місяця, зовнішня форма його " зубців" нагадує серп місяця-молодика, а смакові якості - палючу і пробуджуючу життєву енергію людей. Силу часнику запозичено від внутрішньої сили місяця, що так само має вплив на землю і все живе на ній. Через те часник вважався символом родючості і здоров'я. Цікаве дослідження про дикі сорти часнику зробив О.Воропай (стаття «Цілюще зілля. Із звичаїв народу». Суспільно-політичний і науково-літературний місячник «Визвольний шлях».№6 , червень 1963 року). У нас на Україні здавен- давна часник часто зустрічається у народних віруваннях. Як засіб проти всякої біди та нечистої сили. Так «Марічка не боялася нічого. За поясом. На голім тілі, вона носила часник, над яким пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить»,- читаємо в повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».» «Не чисть мене до живого, то збавлю тебе від усього злого»,- каже часник у народному прислів’ї. В гаю біля села Броварі на Київщині є чиясь могила. В селі існує переказ, що то відьмацька могила, там відьма похована. Люди звичайно обходять ту могилу, а в день Тройці кидають на неї часник.(За Етнографічним Вісником, кн.3,1926.)

На території України ростуть 3 види дикорослого часнику: часник ведмежий, що квітне білими квітами і росте переважно в лісі та на лісових галявинах; часник дикий з рожевими квітами полюбляє луки; черемша зростає в Західній Україні. Ще в 1929 році дослідниця фольклору Ніна Злагода записала в селі Старосілля на Чернігівщині про дикий часник таке:

« Росте на лузі в траві, у землі голівку має, як і такий часник; лопуцьку вигонить і цвіте рожевою квіткою, така кругленька маківочка; листя в нього продовгасте і плесковатеньке. Росте на луках.» Хто не милувався в своєму житті луками?Напоєна живодайною вологою, яка тільки рослинність там не зростає!

Часник тому і дикий, дуже дикий, що, напоєний вологою, має достатньо енергії, щоб, живучи на волі, подалі від людського світу, простягнути свої міцні стебла назустріч сонячним промінням. Якщо проведемо спостереження за фото із зображенням дикого часнику, то помітимо, що він значно сильніший, вищий за інші рослини. Отже, безпосередньо у творі часник символізує жагу життя.

Весняний ліс є символом пробудження живого, народження нового життя.

Яблуня - дерево життя, символ початку всіх речей, вічної молодості, щедрості й щирості, бо своїми плодами обдаровує більше і частіше, аніж будь - яке інше плодове дерево. Яблуневий цвіт - символ життя й безсмертя, любові і радості. А ще квіти яблуні - це весна, початок року, початок кохання.

6.Запитання класу: чи присутній у поезії образ сонця?

(Сонце всюди: лебеді-сонячні птахи, карась переливається золотистим сяйвом під сонячними променями, ліс засвітився,часник тягне до неба свої листочки – рученята. Яблуня обдаровує всіх своїм квітом також під сонцем.)Тобто у творі домінує золотистий відтінок. Це колір життя, оптимізму. Символ Сонця, світла, святості, стійкості; у християнстві - чисте світло, духовний скарб Христа.

7.Яким настроєм перейнята поезія?(урочистості, радості)

7. Презентація картини, написаної групою «художників» за мотивами поезії «Лебеді прилетіли». Аргументація вибору кольорів, відтінків, зображення образів.

8.Запитання класу:

Який настроєм сповнена картина? А поезія? Порівняти, чи вдалося групі художників відтворити настрій поезії в своєму полотні?

9. Які стихії присутні у творі?( вогонь, повітря, земля і вода.) Образи твору - втілення гармонії Буття. У творі домінує жага життя, гімн життю у всьому. Людина - лише частинка Природи, повністю підкорюється її законам. Зображені образи - лебедів, карася золотистого, дикого часнику - не випадкові у творі. Вони занесені до Червоної книги України. Тому в поезії звучить заклик: життя - це лише мить, потрібно берегти і цінувати кожний його момент, все, що нас оточує. Бачити красу в малому. Віддавати себе світові, наділяти все живе своєю любов’ю. Недаремно заключним у творі є образ квітучої яблуні - дерева, що безкорисливо обдаровує світ своїми плодами. Отже, сполученість внутрішнього світу людини і Всесвіту є

визначальною рисою поетики М.Воробйова.

10.Порівняти переживання, думки, враження від твору на початку його аналізу і наприкінці. Чи змінилися вони?

11. Прокоментувати вислів Леонардо да Вінчі «Поезія - це живопис, котрий чують».

12.Давайте перегорнемо сторінки творів митця і зачитаємо ті рядки, які найбільше припали до душі.(Учні зачитують афоризми М.Воробйова)

Дом.завд. вивчити 1 поезію напам’ять, дати тлумачення її образам.