урок "украинськи исторични писни про боротьбу проти социального та национального гниту(" чи не той то хмиль "за Сибиром сонце сходить")"

Тема уроку : «ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ»
                                                                                                    Олесь Гончар. 
                        Сторінки життєвого і творчого шляху Василя Симоненка 
                                                                          (1935- 1963)

Мета уроку: розкрити перед учнями велич життя, висоту ідеалів та естетику творчості ге-   ніального поета-шістдесятника; 
    розвивати уважність, спостережливість, зосередженість, синтетико-  аналітичне мислення; 
     виховувати любов до України, до краси поетичного слова.
Тип уроку:          комбінований.
Формапроведення: усний журнал.
Обладнання: мультимедійні засоби наочності – слайди, на яких потягом уроку проектуються: портрет В.А.Симоненка, обрамлений вишитим рушником, пучок калини, хліб-сіль, свічечка; хронологічна таблиця основних дат життя і творчості; плакат-таблиця "Художня палітра Василя Симоненка", виставка літератури, ТЗН.
Епіграф:
Я не останній з могікан, 
Я - син великого народу.             
                   В.Діденко.
ЗМІСТ І СТРУКТУРА УРОКУ

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР. Матеріал уроків про життєвий і творчий шлях Василя Симоненка подається блоком, тому учні, звиклі до такого методу роботи, умовно поділені на творчі групи: «біографи», «літературознавці», «літературні критики», «знавці теорії літератури». Вони по черзі «включаються» в роботу на уроці. Кожен виступ учня (уточнення, усне повідомлення, власне судження, повідомлення творчо-пошукового характеру) оцінюється вчителем чи учнями. Записи в зошити роблять у процесі уроку, відповідно до виступів. Проте кожен урок - це до певної міри імпровізація і "укласти" у конспект усе, що може бути сказане під час уроку, - неможливо, але слід завжди пам'ятати головне: уроки літератури - це мистецтво слова, де поєднується авторське бачення світу, особистість учитетя та вплив на почуття.

І. Організаційно-вступна частина
Сугестивне введення в тему. Урок розпочинається прослуховуванням пісні на слова В.Симоненка та музику А Пашкевича «Лебеді материнства».
Вступне слово учителя. У шістдесяті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Це – Василь Симоненко (псевдоніми: В.Щербань, С.Василенко, Симон). Його світлій пам'яті, його палкому і ніжному слову присвячений наш урок.
Олесь Гончар зазначав: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі , що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи – її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаєм, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живем. Симоненко такого типу поет По таких читач вивіряє свої емоції, свої заповітні думи». В.А.Симоненко – представник «Київської школи» шістдесятників.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Загальна характеристика творчості поетів- шістдесятників.
 Основні тези повідомлення. 
1.    Безмежна безкорислива любов до України.
2.    Гнівне викриття сваволі чиновників, бюрократів.
3.    Переосмислення ролі митця в суспільстві.
4.    Органічне злиття народнопісенного начала з філософським.
5.    Творче використання найновіших досягнень світової класичної літератури.
6.    Новаторство у пошуках поетичних форм, жанрів, засобів образотворення, тропіки, в проникненні у багатий внутрішній світ людини.
7.    Намагання поставити українську літературу в рівень світової літератури.

ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку та формування мотивації учіння
Вчитель. Так вже склалося для України, що найкращим її дітям-квітам судилося несправедливо коротке життя: 47 років – Тарасу Шевченку та Василю Стусу , 42 –Лесі Українці, 38 – Павлу Грабовському і зовсім мало – 28 – Василю Симоненку. Полтавець родом, він закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, у Шевченковім краю. 
8 січня 1935 року – 13 грудня 1963 року... Ці дати обрамляють життя талановитого митця.
    Учень-знавець теорії літератури роз'яснює значення слова "талант" за літературознавчим словником.
ТАЛАНТ – видатні природні здібності, високий ступінь обдарування, творча обдарованість у мистецтві, характерними ознаками якої є сила художнього мислення, активність уяви, спостережливість, глибина пам'яті, багатство емоцій.

ІV. Осмислення, узагальнення і систематизація нових знань
Учні-біографи, користуючись плакатом-хронологією, власними пошуковими знахідками перегортають сторінки поетового життя.

*ПЕРША СТОРІНКА  «Син мужицький. Золоте коріння» (Іван Драч). 

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР. Розповідь учнів про дитинство та юність поета (шкільні роки, навчання у Біївській початковій школі, у Єньківській школі, в Тарандинцівській середній школі, КДУ на факультеті журналістики, перші літературні спроби). Матеріал до цього та наступних сторінок уроку почерпнуто із статей -Неділько В. Я. Василь Симоненко //Нові імена в програмі української літератури.-К.,1993; Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості.-К.,1990; Жулинський М. Василь Симоненко //Жулинський М. Із забуття - в безсмертя. - К.,1990). Використання елементів інсценізації, виразне читання поезій, пов'язаних з аналізованим періодом життя митця.

 Фрагмент інсценізації.
 Учень. Йшли роки. Василько ріс, мужнів. Понад усе любив свого дідуся, який замінив йому батька, став надійним і мудрим порадником у житті (На лавці біля хати сидить дідусь, біля нього підліток – Василько).
Хлопчик. – Дідусю, розкажіть мені казку, дивну якусь.
Дідусь. – Еге, уже великий казками бавитися. Послухай краще мої настанови. (Читає поезію «Ти знаєш,що ти - людина?..» на фоні ліричної музики). Улюбленому дідусеві присвятив автор поезію «Дід умер» (читання поезії).
Учениця. Блискавично промайнуло дитинство, і ось уже Василь – студент КДУ. А із серця просяться на папір щирі вірші. І увіковічнюються в них до щему рідні люди – родичі, односельці, краяни. Вони ж бо і є народ. У рідних Біївцях жила сама самотою старенька бабуся Онися. Три сини-орли полягли на фронті, їй присвячує Василь Симоненко поетичний твір «Баба Онися».

Учень-декламатор (фрагменти поезії).

   
   Звучить пісня «Десь під Курськом є старенька хата».
Виходить мати, наближається до сина. Він обнімає її. Потім читає поезію присвячену мамі. Уривок з поезії «Матері».

Мати (непомітно витирає сльози). – Спасибі тобі, соколику мій. Тільки ж бачу, ой як непросто прийдеться тобі на світі з такою душею.
Учень читає уривок з новели «Кривда».

   
Сусід (проходячи поруч мовив до хлопця, підло осміхаючись): 
Ти пустуєш тута, 
А тебе вдома батько жде.
Івась (на мить занімів, стрепенувся і чимдуж помчав додому. До мами розгублено):   
–Дядько кажуть, приїхав тато, 
Тільки чому ж його нема?!
 Мама, здригнувшись від болю, хоче пригорнути сина, але він виривається і втікає.

    
 Звучить фрагмент пісні «Рідна мати моя» (сл. А.Малишка, муз.П.Майбороди)

* ДРУГА СТОРІНКА« Я хотів би, як ти, прожити,
                                Щоб не тліть, а завжди горіть».
                                                 Василь Симоненко(«Матері»)  
МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР. Акцентується увага на Черкаському періоді життєвого і творчого шляху Василя Симоненка: робота в редакції газети «Черкаська правда» у м.Черкаси, згодом стає заввідділом пропаганди газети «Молодь Черкащини» у м.Черкаси, одружується. Важливим моментом у житті митця була одна подія - вихід першої збірки творів «Тиша і грім» у 1962р.
Вчитель. Першою своєю збіркою поезій автор був незадоволений, хоча її досить схвально зустріли читачі та критика.
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа. («Про поезію»). 
Такий поет не міг не з'явитися – його покликав час. Після виходу першої збірки поезій в інтерв'ю українському радіо В.Симоненко сказав: «Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші,   які би мали право називатися поезією...»

Учень-декламатор. Уривок з поезія «Море радості»

  
 Учень-дослідник. Подією в житті Василя Симоненка стало обговорення його поезій на творчому вечорі в Будинку літераторів 8 січня 1963 року. Головував на цьому зібранні М.Т.Рильський, який високо оцінив творчість молодого поета Цей вечір був етапним у творчій долі митця. У 1963 році видається казка «Цар Плаксій і Лоскотон», друкуються окремі твори поета: «Монархи», «Дума про діда», «Вино з троянд», «Кукурікали півні на рушниках», «Чорна підкова», «Головешка», «Мечі». У цьому ж році В.Симоненка прийнято до Спілки письменників України.
Учень-літературознавець. Зростання поетичної майстерності засвідчила наступна збірка поезій В.Симоненка «Земне тяжіння» (1964). Та, на превеликий жаль, поетові не судилося побачити її. Важко хворий, він лише тримав у руках верстку книги.
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.  («Немає смерті. І не ждіть – не буде»).

* ТРЕТЯ СТОРІНКА           «І   миті  жодної не можна повернути,
   Щоб заново, по-іншому, прожить».
В.Симоненко («Минуле не вернуть»).
Вчитель. Весною 1960 р. у Києві з волі пробудженого хрущовською відлигою юнацтва був заснований клуб творчої молоді. Мета його: об'єднати духовні й фізичні зусилля мололого покоління для розбудови оновленої України. І хоча В.Симоненко жив та працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською, Іваном Драчем, Ліною Костенко, Іваном Світличним, Василем Стусом став душею і окрасою клубу. Він охоче роз'їжджав по Україні як загальновизнаний поет, брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність не задовільнила В.Симоненка. Від природи людина діла, він прагнув працювати результативно і бути впевненим в унеможливленні в майбутньому реставрації сталінщини на рідній землі. Скоро Василь прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місця потаємних поховань жертв сталінського терору. Саме за участю В.Симоненка на основі незаперечних речових доводів були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, у хащах Биківнянського лісу. За його ж участю тоді був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум з вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, керована вірними "ленінцями" Київська міськрада зігнорувала заклик поета до морального очищення перед померлими. І саме цей вчинок В.Симоненка слід вважати високим громадянським подвигом і водночас власноруч підписаним смертним вироком. Бо відтоді талановитий майстер слова опинився, за компартійною термінологією, «у сфері» особливого зацікавлення відповідних державних органів.
Учень-біограф. Скорботною епітафією звучать слова, записані В.Симоненком до свого щоденника «Окрайці думок» 09.1963 року: «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова... Друковані органи стали ще зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що у квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані у «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни». Скільки у цих рядках гіркоти й смутку!
Вчитель.У цивілізованому суспільстві завжди вважалося неписаним законом: тільки поетам Бог дарував право бути речниками рідного народу. У протруєній класовою ненавистю більшовицькій імперії, де всі загальнолюдські поняття поставлені з ніг на голову, право говорити від імені трудящих нахабно узурпували партійні вожді Аби позбутися будь-якої конкуренції в боротьбі за вплив на маси, вони мобілізували всі ресурси пропагандистського, адміністративного та карального апаратів для дискредитації, обпльовування, а то й фізичного винищення справжніх народних речників. Не винятком був і Василь Симоненко, який потрапив у немилість черкаських стражів порядку. Вони морально були готові до того, як з ним вчинити. Уже ніколи й нікому точно не встановити, яка «душевна» розмова відбулася у них з Симоненком, але факт залишається фактом: тієї лиховісної ночі (влітку 1962 р.) Василь невідомо чому опинився у камері затриманих лінійного відділення міліції, але у м.Сміла за 30 км від Черкас.
Учень-дослідник. Скорботний репортаж у «Літературній Україні» 27.02.1992р. повідомляє: «Коли Василь (визволений з ув'язнення друзями) сів на переднє сидіння поруч з шофером і закотив рукави сорочки... всі руки були в синцях. А на тілі жодних слідів. Хоч били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском чи що. Обробили професійно. І цілили по спині, попереку...» Це і призвело до важкої невиліковної недуги.

* СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА                «Живе лиш той, хто не живе для себе,
                Хто для других виборює життя».
                                               В.Симоненко («Можливо, знову загримлять гармати»).
 
Учень-біограф. Щоденниковий запис 22 липня 1963 року: «Мабуть, почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху Можливо це тому, що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю...»
Учень-літературознавець. І відчуваючи кінець свого земного життя, Василь Симоненко прощає всім. (Звучить уривок з  поезії «Не докорю ніколи і нікому»). 
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.
Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Учень-біограф. Страшний вірш... Поет не вгадав своєї смерті більше, як на один рік.
О 23 годині 13 грудня 1963 року на лікарняному ліжку в Черкасах навіки зупинилося серце Василя Симоненка.
Нелегко жилося сім'ї, а собливо мамі, талановитого митця, коли після опублікованого за кордоном щоденника «Окрайці думок»  та окремих поезій його ім’я було спаплюжено, а творчість замовчувалася. І лише у кінці вісімдесятих років великий Поет Василь Симоненко поступово почав реабілітовувати несправедливо забуте ім’я.

V. Підсуми уроку
 Узагальнувальне слово учителя. Ми перегорнули останню сторінку нашого усного журналу, з якого дізналися про життєпис талановитого майстра слова В.А.Симоненка. Не якимись формальними новаціями вразив нас митець, не оригінальним мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуттів, інтелектуальною наповнюваністю, щирим юнацьким поривом. Любов до Батьківщини – наскрізна тема всієї творчості Василя Симоненка. Ця священна любов озвучена його довічним заповітом, що золотими літерами сяють на надмогильній плиті: 
«Можна все на світі вибирати, сину, 
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
          ("Лебеді материнства").
 Василь Симоненко сьогодні – символ   незнищеності   українського народу, символ правди і сумління.

VІ. Оцінювання (мотивація), самооцінювання, взаємоцінювання (протягом уроку).
VІІ. Домашнє завдання.
1.    Опрацювати матеріал уроку та критичну л-ру.
2.    Написати твір-есе про життєвий і творчий шлях В. А.Симоненка (за бажанням).
3.    Скласти кросворд, криптограму, чайнворд до життєпису В.А.Симоненка (за бажанням).
4. Прочитати та проаналізувати поетичні твори, у яких розкрито образ України  («Лебеді материнства», «Грудочка землі», «Земле рідна, мозок мій світліє», «Україні»,  "Світ який - мереживо казкове», «Задивлюсь у твої зіниці",«Є тисячі доріг, мільйон людських стежинок», «О земле з переораним чолом», «В букварях ти наряджена і заспідничена»,  «Де зараз ви,кати мого народу?»)
5.    Ознайомитися з щоденником В.Симоненка «Окрайці думок».
ДОДАТОК. Плакат-таблиця.
ХУДОЖНЯ ПАЛІТРА ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА