Урок "Василь Симоненко – "Лицар на білому коні". Поезія "Лебеді материнства""

Тема: Василь Симоненко – «лицар на білому коні». Поезія «Лебеді материнства»

Мета:

навчальна: поглибити знання школярів про життєвий і творчий шлях В. Симоненка; проаналізувати його поетичний твір «Лебеді материнства», звертаючи увагу на його ідейно-художній та символічний зміст, жанр, образи; розкрити поняття «ліричний герой»;

розвивальна: розвивати вміння учнів зв’язано й грамотно викладати свої думки, почуття, спостереження; робити висновки; збагачувати словник школярів;

виховна: формувати кругозір, світогляд, національну самосвідомість; виховувати почуття поваги до творчості В. Симоненка, любові до Батьківщини, повагу й синівську вдячність матері.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрети В.Симоненка, Г. Ф.Симоненко, А.Пашкевича, збірки творів поета, підручник , ІКТ (комп’ютер , інтерактивна дошка , проектор), фотографія пам'ятника В.Симоненку.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань школярів

1. Бесіда за питаннями

- Які твори художньої літератури В. Симоненка вам відомі? Чим вони запам’яталися?

- Чому твори Василя Андрійовича є популярними і цікавими для сучасного читача?

- Чим повчальні казки В. Симоненка?

- Чому мати — це святиня для кожної людини?

- Як В. Симоненко у своїх поетичних творах поєднує образ матері і України?

2.«Мікрофон»

- Які побажання ви б висловили на адресу В. Симоненка, зустрівшись з ним?

- Про що я б запитав у поета, зустрівшись з ним на одному з літературних вечорів?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності школярів

ІV. Основний зміст уроку

Витязь молодої української поезії, людина короткої, але яскравої, як спалах, долі. О. Гончар

Великі дороги в світ широкий завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою. В. Симоненко

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань школярів

Повторення вивченого у 5 класі про Василя Симоненка та його твір «Цар Плаксій і Лоскотон».

Василя Симоненка на одному з літературних вечорів попросили

розповісти про себе. «Я - українець. Оце і вся моя автобіографія» - так просто відповів поет. Він був гордістю свого покоління, сучасники йменували його «витязем» і «лицарем» - почеснішого звання не може здобути Поет і Людина. Василь Симоненко - це народна совість в українському красному письменстві. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, нетлінне.

Симоненко не думав про літературну славу — вона прийшла до нього посмертно й утвердилася навіки.

Його поезія витримала випробування протягом кількох десятиліть. Чим же бере за живе Симоненко? Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини, в її зачарований світ, самобутньою образністю поетичної мови, патріотичним звучанням своєї музи. Він — майстер слова високого класу.

Василь Андрійович Симоненко (08.01.1935 — 13.12.1963)

Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селянській сім’ї у Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім’ю.

Учень читає новелу «Кривда» В.Симоненка

Безбатченко… Гірке слово, яке не дає спокою малечі. Чому доля так

несправедлива саме до нього? Чи настане той омріяний час, коли батькова рука триматиме маленьку синову, щоб повести до зоопарку чи в кіно, цирк? Це інші, у кого є батьки, не цінують дорогоцінних хвилин спілкування з рідною людиною. Івась, звичайний собі хлопчисько, був згоден на все заради того, щоб мати батька:

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,

– Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова…

  Горе хлопчика зрозуміле. Бо чоловіче виховання так йому необхідне, щоб стати сильним, мужнім. Так склалася доля і у Василька, але все, що він міг отримати від батька , давали йому мама, дідусь і бабуся, які дуже любили свого кмітливого синочка і внучка. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Дідусеві Симоненко присвятив сердечного вірша «Дід умер» та оповідання «Дума про діда». Від матері, Галини Федорівни, та від діда Федора малий Василько брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтомну жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле. Писати хлопець почав ще у шкільні роки, це були вірші для шкільної стіннівки. До школи була дорога не близька — дев’ять кілометрів. «Як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало»,— читаємо в оповіданні «Дума про діда». Учителька згадує: «У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень».

У 1952 році В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчалися Ю.Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць. Саме у Києві він подружився з нашим земляком із сусіднього села Подорожним Панасом Висіканом. Це була спрвжня чоловіча дружба.

Студентське життя багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі

суперечки, на мрії про майбутнє. З грошима було досить сутужно. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.

У роки навчання Василь продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає. На перших курсах університету мало хто з однокурсників чув його поезії. Потім він почав активно працювати в університетській літературній студії, де його обрали старостою.

По закінченню університету поет працює в газеті «Черкаська правда», потім - у «Молоді Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». Як журналіст він сміливо втручався у різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Перша книжка поезій В. Симоненка «Тиша і грім» побачила світ у 1962 році, другу книгу «Зелене тяжіння» опубліковано в 1964 році, вже після смерті поета, яка сталася 13 грудня 1963 року. Навіки зупинилося його молоде серце, що переболіло усіма людськими болями і кривдами. Та остання Симоненкова дорога не зупинилася біля його могили у Черкасах, вона живе у людській пам'яті, де звучить Симоненків заповіт:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

- Згадайте, будь ласка, хто такий ліричний герой?

(Ліричний герой — умовна дійова особа, внутрішній світ якої (думки, почуття, переживання) відображуються у ліриці. У переважній більшості ліричні вірші від першої особи - Я, а тому часто говорять, що автор - це і є ліричний герой (ліричне «я»). Але це не завжди так, розповідаючи про себе, автор водночас розповідає про свій час, настрої і переживання свого покоління, тобто додає вимисел, найтиповіше, найістотніше з навколишнього середовища).

Сьогодні ми з вами помандруємо у чудовий світ поезії Василя Симоненка

- світ дитинства, лебедів, любові, вірності. Подивіться виступ Черкаського народного хору (солістка Раїса Кириченко), який виконає пісню «Синові», що стала візитівкою цього колективу. Музику на вірш «Лебеді материнства» поклав композитор Анатолій Пашкевич.

Черкаський народний хор-«Синові» https://www.youtube.com/watch?v=7aJT0OlJtv8

- На початку вірша перед маленьким героєм постає захоплюючий і чарівний світ казки, який бентежить і манить його. Потім мати каже синові напутнє слово, адже колись він вирушить у життєву дорогу і буде змушений робити важкий вибір. У вірші багато народнопоетичних порівнянь і епітетів: білява хата; лебеді,

як мрії; тихі зорі; диво-наречені. За формою це, власне, колискова пісня.

- Що головне в поезії? Побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України).

- Який мотив вірша? (Материнська тривога за долю її сина, перед яким відкривається дійсність, виповнена дива та любові, яку охороняють, «мавки чорноброві», та водночас постають і суворі реалії,— від них прагне вберегти дитину материнське серце. Та «приспані тривоги», «чуже поле» — неминучі, і протистояти їм може тільки людина з твердим переконанням, з органічним

чуттям родової пам’яті, з великою волею бути самою собою).

Так, материнська тривога і любов. У який час ми не житимемо, мати для нас найрідніша, найдорожча людина. Подивіться, як виконує пісню «Виростеш ти, сину» сучасний ансамбль «Біла Вежа». Зверніть увагу на пантоміму – чудовий супровід до пісні.

Біла Вежа - Виростеш ти, сину (на вірші В.Симоненка) 3хв.

https://www.youtube.com/watch?v=Qy5qnVjV-PQ

- Які почуття викликало у вас це виконання? (Найсвятіші почуття людини.

Кожен з нас любить землю, де він народився, виріс, мову, вперше почуту з уст матері, вулицю, на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб виразити свою любов,— важко).

Звичайно, мати — найдорожча у світі людина. Їй несе людина болі й

радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитися, поділитися турботами, покаятися їй у гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Бодай навіть брат, сестра, чи й батько? Ні — з матір’ю на самоті. Такою була для Василя мама, Ганна Федорівна Симоненко-Щербань, людина з щирою поетичною душею, закохана у народну пісню, передала все це синові, виховувала його за мудрими заповідями народної педагогіки.

Студенти Черкаського педагогічного інституту, зустрічалися з

Ганною Федорівною у 1991 році. Природа і її наділила літературними здібностями. Був у неї зошит «Перлини поміж людей», куди збирала вона прислів’я, приказки . З великою любов'ю ділилася ця чудова жінка спогадами про свого любого сина.

Поет Микола Сом написав вірш "Вічне джерело", присвячений матерям Панаса Висікана та Василя Симоненка. У багатьох, хто слухає цей хвилюючий поетичний твір, на очах з`являються сльози … Та й справді, хіба можна бути байдужим, сприймаючи такі рядки.

Учень читає вірш «Вічне джерело»

Куди ви, друзі? Чим я вас обидив ?

(Душа моя, вгамуйся і не плач).

Іде Панас - великий непосида,

Іде Василь - розумний посівач.

Заждіть!

Не йдіть!Зібралися ви рано,

Іще в ногах клубочаться тумани,

І білий день ще спить на

небесах.

… Всміхнулись дивно. Міцно

закурили.

Від цигарок упав на плечі дим.

І затремтів, неначе сиві крила …

- Панасе мій … Василю … ви

куди ?

- Йдемо шукать цілющої води.

- Води?!

- Води … яку звемо живою.

- Навіщо вам ? Іще ж ви не

старі.

- Ми не старі, але на полі бою

Старими стали наші матері.

Тож годі нам копать сиру

землицю

Для тих могил, де хилиться чоло.

Якщо копати, то живу криницю,

Шукать цілюще, вічне джерело …

… Уже світає, і земля, як мати,

Лаштує день на праведні труди.

Іду під зорі друзів зустрічати,

Але вони … не вернуться сюди.

… О, де знайти цілющої води ?

Майже півтора десятиліття не видавалися поезії ВасиляСимоненка.А мати жила ними доти, доки билося її серце. На тридцять п’ять років вона пережила свого сина і постійно приходила до його могили. А у 1998 році знайшла вічний спочинок на черкаському цвинтарі поруч зі своїм Василем. Переглянувши виступ цього українськиого музичного гурту, заснованого в 2005 році у місті Харків, який грає у стилі роко-хопо-фанко-фолк, з елементами рок-н-ролу, рейву, реггі та етніки українською мовою. я був вражений новим незвичайним виконанням пісні «Лебеді материнства».

Bandurband - Лебеді материнства 4хв.

https://www.youtube.com/watch?v=566kWjEf_IU

- Назвіть символічні образи поезії.

1. Мати — центральний в духовному Космосі українців, починаючи

з трипільської доби. У народному уявленні мати завжди ототожнювалася з Батьківщиною. Тому зрада їй вважалася непростим гріхом, а втрата — катастрофою.

2) Лебеді — зажди асоціювалися з вірністю, тому не випадково

В.Симоненко звертається до них, пов’язуючи їх з материнством.

3) Національна символіка постає надійним оберегом українців, хоч би де вони опинилися, навіть якщо на чужину закинула їх недоля:

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі…

4) Тополя (у народних легендах) - це перевтілена дівчина (про це йдеться і в поемі Т. Шевченка «Тополя»)

5) Верба - це дерево життя.

Своєю творчістю Василь Симоненко, як справедливо вважає Олесь

Гончар, «став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників», став лицарем, витязем нового етапу в українській поезії, а витязь — значить відважний, доблесний воїн, борець за правду життя й красу світу засобами слова.

   А тепер, послухайте живий голос чудової, талановитої людини, «лицаря на білому коні» в українській літературі Василя Андрійовича Симоненка.

Василь Симоненко. Лебедi материнства (поезія) 2 хв.

https://www.youtube.com/watch?v=UPcPi6b-Lbg

ІV. Підсумок уроку

Без любові до Вітчизни немає справжньої людини. Любити Україну, жити для неї — це означає любити її людей, працювати на їх благо. Дбати про те, щоб передати їм світ, землю, кращими, як були до нас, щоб озера, ріки були чистими й повноводними, степи, гаї —буйними, зеленими, повітря — чистим. Такий наш гуманістичний обов’язок. Наші духовно багаті предки споконвіку думали про нас, а ми повинні думати про нащадків, як це ведеться з прадавніх літ у нашого народу. Берегти оту високу духовність, внутрішню красу доброту й самозреченість, характерну для українського народу.

V. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІ. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять вірш В. Симоненка «Лебеді материнства», підготувати ідейно-художній аналіз його поезії «Ти знаєш, що ти — людина».

Анотація

В учнів 7-9 класів відбувається становлення особистості, і мета вчителя допомогти їм правильно сформувати багато незрозумілих понять. Готуючи даний урок, перш за все, намагався виховувати почуття поваги, любові до Батьківщини, синівську вдячність матері , формувати кругозір, світогляд, національну самосвідомість, адже в даний час семикласникам важко зорієнтуватися і розібратися в подіях, які відбуваються навколо них.

  Це був урок одного поета і однієї поезії. Я дуже задоволена тією

атмосферою, яка панувала у класі. Не було жодної дитини, яка не прониклася б словами вірша, музикою, побаченим на екрані. У їхніх очах видно було і сум, і співпереживання, і радість, і гордість. І мені згадалися слова Григорія Сковороди: « Не вчи камінь котитися, просто прийми з-під нього перешкоду, і він покотиться сам». Я дав учням ті поняття, які на даний момент для них дуже важливі:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.