Возняк Тетяна Іванівна,

учитель української мови

та літератури

Новогродівського закладу

загальної середньої освіти

І – ІІІ ступенів №7.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Я народився і жив для добра і любові…»

Огляд життя і творчості Олександра Довженка

Українська література

11 клас

Тема. «Я народився і жив для добра і любові…». Огляд життя і творчості Олександра Довженка.

Мета. Ознайомити учнів із постаттю О. Довженка, з його творчими пошуками і життєвими стежками, показати вплив трудового оточення на розвиток таланту і формування світогляду письменника; формувати соціальні і громадянські, інформаційно-цифрову компетентності, загальнокультурну грамотність; розвивати аналітичне мислення, творчі здібності, усне мовлення учнів, уміння доводити власну думку; виховувати повагу до талановитих і працьовитих людей із народу, любов до землі, на якій народилися.

Обладнання. Портрет письменника, виставка літератури, мультимедійний проектор, презентації, відео, аудіо матеріал, тексти пісень, картки із завданнями.

 

Я народився і жив для добра і любові…

О.Довженко

 

Перебіг уроку

I Мотивація навчальної діяльності.

Слайд № 1.

1. На фоні звучання 4 симфонії Бетховена учениця читає вірш Дмитра Павличка.

Юнацький зір і сивина пророка, 

Сльози і сонця незбагненний сплав. 

Як небеса, над лісом людських справ 

Світилася його душа глибока.

Час від його проникливого ока 

Трутизну в мед підступно заховав. 

Та він печаль і смерть свою поправ 

Ніч обернув на сяйво оболока.

2. Слово вчителя.

Олександр Петрович Довженко. Усім в Україні відоме це славне ім'я. Письменник і кінорежисер, художник і політик, великий патріот свого народу і син свого часу.

Прозвучав фрагмент першої частини 4 симфонії Бетховена (найулюбленішої симфонії Довженка) – і на сьогоднішньому уроці пригляньмося ближче до непересічної постаті О. Довженка, пройдімо його життєві стежки і творчі пошуки.

II Повідомлення теми і мети уроку.

Слайд №2.

IIІ Засвоєння нових знань і формування опорних умінь і навичок.

Слайд №3.

1. «Мозковий штурм».

Із чим у вас пов'язується ім'я О.Довженка?

2. Повідомлення учениці.

Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще в 1958 році на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів названо було й не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети. До речі, ЮНЕСКО оголосило 1994 рік – роком О. Довженка. Це викликало в нас, українців, природне почуття гордості за своїх діячів культури, зокрема за Олександра Петровича, який, працюючи у винятково складній атмосфері цензурних утисків і більшовицького терору, здобувся на світове визнання. Так, цей великий гуманіст був народжений для краси й любові, міг стати в один ряд із титанами відродження. Однак випало йому жити в час, коли не було змоги реалізуватися. Довженко все ж вірив, що тільки мистецтво може новити світ. Найвищими художніми критеріями митець вважав красу і «чисте золото правди». Таке мистецьке кредо письменника.

3. Слово вчителя.

Кажуть, що життя подібне до книги, у якій доля пише світлі й темні сторінки. Отож перегорнімо деякі сторінки життя Олександра Петровича Довженка.

Розкриє світ дитинства та юності митця група змішаного складу «Біографи».

4. Рольова гра «Інтерв’ю з письменником».

Його відповіді – це уривки з творів самого Довженка.

Слайд №4.

Звучить мелодія пісні «Чорнобривці». На екрані ілюстрації до «Зачарованої Десни» Довженка.

Учениця.

Серед чудової поліської природи розкинулося містечко Сосниця на Чернігівщині. Тут, на його околиці, що зветься В'юнище, в сім'ї селян-хліборобів Довженків 11 вересня 1894 року народився ще один хлопчик – Олександр.

Учениця читає вірш.

Низький уклін чернігівській землі

і Сосниці над тихою Десною,

Він тут, з душею мрійною, ясною,

родивсь і ріс у цім простім селі.

 

Він тут ходив на зорі світанкові,

вдихав життя, духмяний запах трав,

тут щирим серцем, сповненим любові,

він чари мови рідної вбирав.

Учитель.

Так писав про О.Довженка поет Іван Гончаренко.

А тепер перейдемо до інтерв’ю. (В «інтерв'ю» беруть участь двоє учнів: «кореспондент» та «Довженко»).

Завдання учням. Метод «Так чи ні».

Слухаючи інтерв’ю, дати відповіді на питання.

Кореспондент. Олександре Петровичу, розкажіть, будь ласка, про свою родину.

Слайд № 5.

«Довженко». «Батьки були неписьменні... Дітей мали багато — чотирнадцять — перемінний склад, з якого залишаються двоє: Решта померли в різний час, майже всі не дотягнувши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві — плач і похорон». (Автобіографія».) «Доглядали мене змалечку аж чотири няньки. Це були мої брати: Лаврін, Сергій, Василько й Іван. Пожили вони щось недовго, бо рано, казали, співать почали. Було як вилізуть на тин, сядуть рядочком, як горобці, та як почнуть співають.

Коли вони померли від пошесті зразу всі в один день, люди казали: «Ото Господь забрав їх до свого ангельського хору». Сталося це, раз на зелену неділю. Лихо прийшло в нашу хату біленьку. Мені тоді ще перший рік минав.

Довідавшись на ярмарку, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях. Як він промчав ті тридцять верстов нещадно б'ючи коней, аби швидше нас врятувати, як гукав на Десні перевозу і як далі летів — про це довго гомоніли подорожні.А дома вже бачили тільки, як ударився він мокрими кіньми в ворота, аж ворота розбились, і покалічені коні попадали в крива-чувся батько до нас, а ми всі мертві лежимо, один лиш я живий. Що діяти?.. Гірко заплакав наш батько над нами.

З чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю. У великім розпачі прокляв він ім'я Боже, і Бог мусив мовчати. Явився тоді йому у всій своїй силі, напевно, батько кинувся б його вилами або зарубав сокирою». («Зачарована Десна».).

Кореспондент. Яким він був, ваш батько?

Слайд №6.

«ДОВЖЕНКО». «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв.

Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на травi. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть. Зневажав начальство i царя. Цар ображав його гiднiсть миршавою рудою борiдкою, нiкчемною постаттю i що нiбито мав чин нижче за генерала.

Одне, що в батька було некрасиве,- одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалi, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом i лахмiттям».

Кореспондент. Розкажіть, будь ласка, про свою матір, Одарку Єрмолаївну.

«ДОВЖЕНКО». «— Нічого в світі так я не люблю, як саджати що - небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість,— любила проказувати вона.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщались в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, дерлись на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.

Чого тільки не насадить наша невгамовна мати».

Кореспондент. Хто ще жив з вами?

Слайд №7, 8.

«ДОВЖЕНКО». «У нас був дід, дуже схожий на Бога. Любив спати на погребні, звали його Семеном. Пахнув дід теплою землею і трохи млином. Він був високий, худий, сиве волосся, а борода біла. Мати ненавиділа діда і вважала його чорнокнижником, зрештою спалила його псалтир. Любив дід гарну бесіду, рибалити, кашляти, але більш за все любив сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, під сонцем, на погребні, він і помер».

Кореспондент. А якою була баба Марусина, дідова мати?

«ДОВЖЕНКО». «Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її, як я теж аж потім довідався, звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі,— свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох дес у тютюні.

Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі.

— Мати божа, царице небесна,— гукала баба в саме небо,— голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з'їли, та бодай його шашіль поточила...

Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів».

Кореспондент. Які статки мала ваша сім'я?

Слайд №9, 10.

«ДОВЖЕНКО». «Землі у нас було сім чи сім з половиною десятин. Земля була не дуже родюча, і тому, щоб підтримати своє натуральне господарство, батько ще наймався в підводчики та столярував(«Автобіографія».) «Хто й коли збудував нашу хату, які майстри — невідомо. Здавалося нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом і схожа також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата.Одне, що не подобалось в ній, і то не нам, а матері,— вікна повростали в землю і не було замків. У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись,— можна? Милості просимо!

Мати жалілась на тісноту, ну, нам, малим, простору й краси вистачало, а ще коли глянуть у віконце, так видно й соняшник,і груші і небо». («Зачарована Десна».)

Кореспондент. Про що ви мріяли, ким хотіли бути у дитинстві і в юності?

Слайд №11.

«ДОВЖЕНКО». «В дитинстві у мене був певний нахил до споглядальності. Я був дуже мрійливим хлопчиком. Мрійливість і уява були такими сильними, що іноді життя, здавалось, існувало в двох аспектах, які змагалися між собою,— реальному і уявному, що,проте здавалося нібито здійсненним. У мене не було пристрасті до чогось одного певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях: )у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання і коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем». («Автобіографія».)

5. Бліц-опитування

Що ви дізналися про родовід О.Довженка?

Якими письменник змалював своїх батьків у спогадах?

Які прагнення були у юного Сашка?

6. Слово надається групі «Пошук».

Слайд №12-14.

Учні ознайомлять із маловідомим із біографії О.Довженка.

1. Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-го – початку 20-го століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй «Автобіографії».

2. У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917-го року до 1923-го, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921-го року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922-го року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, – згадував він. – Канцелярская робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”.

У 1930-му році Олександр Петрович поїхав представляти фільм «Земля» у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча б на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося б запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”.

Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета – Олександра Довженка”.

3. Нереалізовані сценарії. Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга світова війна. Те, що записував у щоденнику Довженко, не могло бути відомим авторам книг та фільмів, створених на подібні сюжети пізніше. Так, Григорій Чухрай зняв у 1961-му році фільм «Чисте небо» про радянського льотчика, який потрапив у німецький полон, – подібний сюжет за багато років до того описаний у Довженка. Ще один сюжет – про начальника табору знищення, який убив два мільйони людей і захотів поговорити з 2000001 жертвою, російським солдатом, – став одним із епізодів повісті Михайла Шолохова «Доля людини».

Сюжет про шведів, які жили в Україні мало не з часів Полтавської битви і вирішили повернутися на батьківщину після Другої світової війни, пожили в Швеції та повернулися в Україну, був реалізований в документальному фільмі.

4. Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.

“Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво”, – також вважав Олександр Петрович. Студентам ВДІКу він розповідав, що без таланту гарний фільм не зробиш, але що в кіно, проте, “у спритного режисера стільки “замінників таланту” – сценарист, оператор, актори тощо, – що іноді проходять довгі роки, поки його безпорадність стає очевидною”.

7. Слово вчителя.

Життя – химерне сплетіння болю й щастя. Хіба могла б людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? Цікаво нам усім дізнатися про такий пристрасний світ величного й водночас трагічного кохання О. Довженка.

8. Група «Дослідники» представляє свою роботу про особисте життя Олександра Петровича.

Презентація «Дружини О. Довженка».

Можливо, іноді Олександр шкодував за тим, як склалося його особисте життя, проте мудро зносив удари долі, не занепадав духом, а працював, бо над усе любив людей і життя, знав їм ціну. Його можна було бачити скрізь: і на театральних прем’єрах, і на літературних дискусіях, і на поетичних вечорах.

9. Метод «Асоціативна квітка».

Спираючись на матеріал проекту, скласти з пелюстків асоціативну квітку «Творчі стежки О.Довженка».

10. Захист проекту «Творчими стежками генія» групою «Літератори».

Юнацькі мрії О.Довженка поступово здійснювались. Він закінчив Глухівський учительський інститут, учився в комерційному інституті, згодом перейшов до архітектурного. Пізніше дипломатична робота – спочатку у Варшаві, потім у Берліні. Захоплювався політичною карикатурою, учився у Берлінському художньому приватному училищі відомого художника-експресіоніста Геккеля.

10.1. О.П. Довженко – письменник. Презентація.

Ось як оцінює М. Рильський хист Довженка, його творчість: «Одначе про хист Довженка як письменника, як майстра слова заговорили на повен голос тільки в роки Другої світової війни, коли він потрясав радянських людей своїми пристрасними, полум’яними, громовими оповіданнями, нарисами, статтями, прилюдними виступами.

Розповідь про твори про війну.

Мене дуже вразило оповідання О.Довженко «Мати» про удову просту українську сільську жінку Марію Стоян, яка уособлює в собі всіх українських жінок, яка асоціюється у мене з моєю Батьківщиною – Україною.

Учениця читає уривок із оповідання О.Довженка «Мати».

Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?

Хто це стогне біжучи? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед?

Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.

Хто мертвий висить коло хати під небом?

Оце його мати.

Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Погнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп'я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.

— Мамо, де ви? Це я, Василь, живий! Івана вбито, мамо, а я живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сотень... Де ви?..

Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.

— Мамо, матінко моя, де ви? Рідна моя, чому ж ви не стрічаєте мене? Чом не чую вашого тихого голосу? Де ви, голубко, матінко моя сива?

Спинивсь Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір — нема двору. У сад — нема саду. Тільки одна стара груша, а на груші мати.

О тихий жах... О незабутній смутку...

Довго лежав Василь на снігу коло груші. Ніхто не чув ні стогону, ні туги, ні скреготу зубів. Під самий уже ранок, коли од морозу скаменіло його серце і грізний гук возвістив зорю, Василь примовк, немов заснув од великої втоми. Потім, підвівшися з землі, він поцілував холодну материну руку.

— Прощайте, мамо... Усю свою добрість і лагідну вдачу, що подарували ви мені, я лишаю отут з вами коло груші, мамо.

Потім він підійшов до хатища, взяв жменю попелу і загорнув у хустку.

— Оце я, мамо, заберу з собою, щоб не втомлялися ні ноги мої, ні руки, ні серце.

Проходили дорогою на захід бойові загони.

— Боєць Стоян!

— Іду!

— Що за женщина висить?

— Мати!

— Мати?

— Мати, товариші, рідна мати...

— Рота, стій! Шапки геть!... Вперед марш!

Перед нею проходило військо без шапок. Шанували материнство, ідучи до бою. Ревіли гармати. Сонце сніги червонило. Од гарматного реву обсипався іній, і казкові сніжинки падали на материні розплющені очі.

І хто ж не поклониться з живих і прийдешніх невмирущій красі Марії Стоянихи, матері, що просила милостиню для дітей чужих? Погляньте, ось вона висить перед нами, возноситься над рідною мерзлою землею. Руки її маленькі і ніжні, з довгими красивими пучками, оті самі трудящі руки, що так багато сотворили хліба, прядива й насіння, простяглися долонями трохи вперед.

— Нема вже, діточки, нічого. Все віддала, щасти вам, доле.

Уся її маленька постать неначе линула в холодному повітрі, і сива її голова, похилена набік, торкалася передвесняних хмар.

Вічна слава вашому імені, мамо Маріє, красоті вашій.

Не було у вас дорогих черевиків, не душилися ви паризькими духами, а душились полином та коноплями. Не було ні шовку, ні сезонних капелюшків, ні кованих сундуків з замками. Не мандрували ви по світу, по закордонах. Вам було ніколи. Ви, як та пчілка, були зайняті і од роси носили все мед до радянського вулика, поки не одняли у вас життя недолюдки з Європи.

Але закордон ще приїде до вас, приїде подивитися на вашу піч під небом, на сухенькі гвоздики од пристріту в пічурці, на ваш пам'ятник, і якщо є на світі хоч краплина сумління, він поклониться вашій красі, дорога наша мати, слов'янко, українко дорога.

Уривок із оповідання О.Довженка «Воля до життя».

— Скажи мені, друже,— спитав я армійського хірурга Миколу Дудка,— ось ти працював на фронті півтора майже року. Ти різав сотні людей...

— Тисячі,— спокійно поправив мене хірург.

— Тисячі...

Я заплющив очі, намагаючись уявити собі страждання, зойки тисяч людей, тисячі благальних очей — о, скажіть, докторе, скажіть!..

— Який величезний труд! Яке напруження всіх почуттів! — подумав я вголос.

— Звичка.

— Так?.. Можливо. І ще скажи мені — коли ти кидався отак щодня, за звичкою, у саме полум'я людських страждань, що ти знайшов там у людині? В тій безлічі й різноманітності каліцтв чи знайшов ти будь-що невідоме, нове; яку-будь тайну у людині на війні? Чи ти далі свого ножа не бачив і нічого не знайшов?

— Знайшов! — сказав мій друг і заходив по кімнаті, пригадуючи, мабуть, свої найскладніші криваві діла. Я стежив за ним очима, і, признатись, заздрив йому: я в глибині душі благоговів перед його фахом. Рятування людського життя й полегшення страждань завжди здавались мені найвищим, найблагороднішим покликанням людини.

— Воля! — промовив хірург, спинившись і навіть гупнувши своїм здоровим мужичим кулаком по столу. — Людина на війні — це воля. Є воля — є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини, —ось що я знайшов.

Подумайте, брати мої, про це, і коли з ким в бою що трапиться,— все буває,— вирішуйте тоді на койках перемогу кожен для себе. Виймайте тоді з чудодійної прадідівської скриньки дорогоцінне зілля, корінь життя, і нюхайте його, вбирайте в себе його дух, і гризіть, і живіться ним день і ніч,— Волю!

10.2. О.П. Довженко – кінорежисер. Презентація.

О.Довженко поставив 14 ігрових та документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей.

 

У страшну безодню горя потрапив український народ. Цим болем Довженко був пройнятий усе життя. Дійсність жахала і гнітила. Душа стогнала, свідомість обпікали думки: що буде з українським народом, хто за нього заступиться, хто відкриє світові правду про його страждання і надії.

Криком душі стала кіноповість «Україна в Огні». Автору вдається заступитися за свій народ, який зазнав важких втрат у Другій світовій війні, знесилився, морально підупав і не чує жодного слова на свій захист.

Чи судилося Довженку відкрити завісу правди в цей час, екранізувати цей твір?

Про це поговоримо на наступному уроці.

Перегляд Буктрейлера «Україна в огні».

10.3. О.П. Довженко – художник, карикатурист. Презентація.

11. Робота групи «Пошук».

Ще не прийняла, як приймала його дідів і прадідів рідна земля свого геніального сина… Бо не піднялися ми, не доросли ще до висоти Довженка і досі велет українського духу лежить у холодній московській землі, а сподівався на останній притулок «у Києві, десь над Дніпром на горі».

Наших звеличень Довженко не потребує, а потребує того, щоб Україна повернулась до нього лицем і обняла, як рідного сина.

12. На фоні пісні «На Україну повернусь» у виконанні Іво Бобула виразне читання поезії Анатолія Бортняка «Олександр Довженко проситься в Україну».

Усім своїм болем відколи молю:

пустіть в Україну –

під зорі високі, на чорну ріллю,

на рідну руїну!

 

Давно відгула Україна в огні

в двобої з тевтонцем.

Уже не потрібно й кімнатки мені

з єдиним віконцем.

 

Надгробок до тверді чужої припер,

Наруга безбожна!

Верніте додому мене хоч тепер –

здається, вже можна.

 

Несила терпіти московську пітьму,

нудьгу безгомінну.

Я місця, їй-бо, небагато займу.

Пустіть в Україну!

 

Від темної слави я вільний, як раб.

Не пещений нею.

Не треба граніту чи гіпсу хоча б,

Не треба елею.

 

На чорну ріллю, під омріяну вись

з Москви, із безодні

верніть, як Шевченка вернули колись,

як Стуса сьогодні.

 

Подейкують, ніби в чорнобильський рік,

зітхнувши убого,

маститий поет з України утік.

Пустіть замість нього.

 

13. Перлини Довженкової мудрості.

 

• Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.

• Велике діло — добре слово. Воно часом дорожче від усього, від усяких ліків, від багатства і потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода.

• Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

• Українська пісня - це бездонна душа українського народу, його слава".

• Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком.

• Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу.

• Прощаю всіх, хто заподіяв мені зло. Не хочу носити в душі зла.

• І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.

• Борись в ім’я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.

• Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.

• Навчіть поважати, шанувати й любити людську особистість, виховайте у молодих повагу до старших, хоча б до батьків, і кладовища самі прикрасяться.

• Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

• Лише сильним дано право на безсмертя…

• Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково.

• Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє.

• Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло.

• Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду.

14. Творча робота.

1 і 2 групи:

Спираючись на почуте, змалювати психологічний портрет О.Довженка.

3 група:

Створити Ментальну карту «О.Довженко – видатний український діяч».

ІV. Підсумок.

Завершимо букет листочками з компліментами Олександру Петровичу.

V. Домашнє завдання.

1. Написати твір-роздум на одну з тем: «Що зробив О.Довженко для України?»; «Як «знайомство» з О.Довженком вплинуло на мене?».

2. Виконати тестові завдання.

3. Прочитати кіноповість «Україна в огні».

4. Випереджувальні індивідуальні завдання.

КАРТКА САМООЦІНЮВАННЯ

Прізвище, ім’я,  ________________________________________________

Оцініть себе з кожного визначеного напрямку від 0 до 2 балів.

1.   Метод «Так чи ні»______
2.   Ви брали активну участь на занятті ________
3.   Ви давали повні відповіді на поставлені запитання________
4.   Брали участь у Бліц-опитуванні__________
5.   Брали участь у створенні Інформаційного грона, «Психологічного портрета», Ментальної карти._____________
6.   Ви робили під час повідомлень необхідні записи в зошитах________

Всього           _________ балів.