Урок з літератури рідного краю "Сторінками творчості поета - земляка"

 

Комунальний заклад

«Нікопольська середня загальноосвітня школа  I-II ступенів №17»

 

 

 

 

 

 

 

Лаврова Н.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нікополь 2018

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Сторінками творчості поета-земляка.»

 

Методична розробка для вчителів української літератури.

Укладач Н.І.Лаврова.  Нікополь, 2018.

 

 

 

 

 

Анотація.

 

   В даній розробці наведено приклади  інноваційних форм роботи з учнями з літератури рідного краю. Урок-реквієм  присвячено  Дню визволення Нікопольщини від німецько-фашистських загарбників (8 лютого) та вивченню творчості поета-земляка Григорія Матвійовича Біленка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема:    «Сорінками творчості поета - земляка»  Урок – реквієм  за

                творчістю  поета – земляка   Григорія Матвійовича Біленка.

 

Мета:    Поглибити знання учнів про літературу рідного краю, історію

Нікопольщини в роки Другої світової війни, як розкрита тема війни в творчості поета – земляка  Григорія  Матвійовича  Біленка; формувати громадянську відданість і національну самосвідомість; розвивати образне мислення, зацікавленість поезією, збагачувати та вдосконалювати мовлення учнів, виробляти вміння зіставляти факти і робити висновки;  виховувати повагу до особистості та творчості  митця, вміння співпереживати, плекати високу духовність, почуття патріотизму, національної гідності.

 

Обладнання:   Виставка творів Г. Біленка,  диски, касети з мелодіями  про

Другу світову війну, «Книга пам`яті України: Дніпропетровська                                                                                                                                                                   область,  Нікополь»,  карта – схема  Нікопольсько  - Криворізької операції,  фотовиставка пам`ятників в честь визволення міста Нікополя від німецько – фашистських загарбників.   

 

Тип  уроку:   урок  засвоєння  нових  знань,  урок – реквієм.

 

 

 

 

 

У зливах із свинцю і сталі

Під безперервний гул гармат,

Гнав звіра лютого все далі

Безсмертний, доблесний солдат.

                                     Г. Біленко. «Солдат війни»

                              ХІД УРОКУ

 

  I.  Повідомлення теми, мети, завдань уроку

  II. Актуалізація опорних знань

     1.Вступне слово вчителя. Декламування епіграфа.

 

 

 

      Сьогодні у нас особливий урок – урок – реквієм,  присвячений  Дню визволення Нікопольщини від фашистських загарбників. Більше сімдесяти довгих років віддаляють нас від тих  страшних часів. Майже чотири роки бушувало над країною спустошливе полум`я війни. Це були роки нечуваного горя і страждань, мужності і стійкості, героїзму, які не знали меж. У всій історії нашої держави не було більш важких і грізних пограбувань, ніж ті, які випали на долю нашого народу в роки Другої світової війни проти німецького фашизму. Ви, діти XXI століття, дуже далекі від тих страшних подій, але ви повинні знати про них і розказувати своїм ровесникам. Готуючись до сьогоднішнього уроку, ви підготували  матеріал про звільнення Нікопольщини від фашистських загарбників, а також матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка Григорія Матвійовича Біленка.

І в проведенні уроку нам допоможуть групи «Юних істориків», «Юних біографів», «Юних дослідників», «Юних художників», Творча група.

Над питанням визволення Нікопольщини від німецько-фашистських загарбників  працювала група «Юних істориків»  і вони готові поділитися своїми цікавими матеріалами. Запрошуємо до слова групу «Юних істориків».

 

III.Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

     Творча робота в групах.

 

1-й  історик:  Живих учасників Другої світової війни залишилось дуже мало.  Це сивочолі ветерани. Багатьом із них уже за дев`яносто.  А в страшні буремні роки війни це були молоді і красиві, мужні захисники  землі нашої. Ми повинні шанувати ветеранів, пам`ятати про них, про їх подвиги у боротьбі з фашистами. Війна – це горе і сльози. Яскравим свідченням цього є  «Книга пам`яті України», в якій є записи про нашу Нікопольщину в роки окупації.

 

Учитель:  Чорне крило війни торкнулося і нашого рідного краю,  нашого трудолюбивого, відданого, мужнього  нікопольського народу.

 

2-й  історик:   Напружена мирна праця нікопольців, як і всього українського народу була порушена віроломним нападом гітлерівської Німеччини – 22 червня 1941 року.  Вже 17 серпня 1941 року війська першої німецької танкової групи захопили територію району.

 

3-й  історик:  Наведення нового порядку давалось окупантам нелегко. Козацький непокірний дух нікопольців не був зломлений. У серпні – жовтні 1941 року в районі села Покровського у плавнях діяли нікопольські партизани під командуванням Ф. Т. Рижикова та А. Г. Різниченка.

 

4-й  історик:  У листопаді 1943 року в районі села Покровського у плавнях почав діяти партизанський загін з 250 чоловік, але був розгромлений німецькими карателями.

 

1- й історик:  З  05 грудня 1943 року розпочалося визволення Нікопольщини. Після  прориву оборони противника 31 січня 1944 року в районі  села Лошкарівки, війська  8 гвардійської армії при підтримці 6 –ї армії нанесли поразку Нікопольському угрупованню німців. 8 лютого 1944 року було визволено місто Нікополь, село Чкалове, а 11 лютого  - останні населені пункти району.

 

2-й  історик:  За мужність і героїзм в боях з німецькими окупантами звання Героя Радянського Союзу були удостоєні наші земляки  І. І. Бабак,

 П. М. Гудзь.  І. Т. Малка,  А. В. Матюк,  П. А. Таран став двічі Героєм Радянського Союзу.  Нікопольська земля полита кров’ю майже семи тисячами бійців і командирів Червоної Армії,  полеглі герої поховані в братських могилах, які є майже у кожному населеному пункті району.

 

3-й  історик:  Нікопольщина шанує пам’ять   воїнів, полеглих  за її визволення, їх прізвища увічнено на братських могилах, занесено до «Книги Пам’яті України»,   їх фотографії виставлені у Нікопольському краєзнавчому музеї.

 

4-й  історик:  На меморіальному комплексі «Висота 167, 3. Могила Нечаєва»,  зведеного завдяки колективу заводу феросплавів, викарбовано імена 1 420 загиблих.

 

1-й  історик:    Все далі і далі відходять грізні роки Другої світової війни, але ніколи не згасне пам’ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім’я Свободи. У наших серцях ніколи не згасне пам’ять про людей близьких і зовсім невідомих – тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

 

2-й  історик:   Ми повинні пам’ятати про них, передавати  наступним поколінням.  Найбільш достовірним відтворенням горя людського у тій

війні є не тільки історичні документи, а й художня література. До цієї теми  неодноразово зверталися письменники: Олесь Гончар,  О. Довженко,

П. Загребельний, Б. Олійник та інші.

 

Учитель:    Глибоко хвилює тема подвигу народу у Другій світовій війні  і поета – земляка    Г. М. Біленка.  Давайте, діти, познайомимось з вами  з

життєвим і творчим шляхом  людини, яка зробила великий внесок у процвітання рідного краю і залишила по собі  добру згадку. Над цим питанням працювала група «Юних біографів»  і зараз їм надається слово.

 

1-й  біограф:      Григорій Матвійович  Біленко  народився 

02 листопада 1937 року в селі Чкалове  Нікопольського району  на  Дніпропетровщині.   Дитинство припало на окупаційні роки. З тієї пори особливо врізалися в пам'ять йому два дні:  перший, коли через його село проходила колона німецької техніки під бравурні мелодії губних гармоній, і другий – день визволення села від фашистських загарбників, коли знову сунула величезна ворожа колона, але вже добряче поколошкана радянськими військами. Вона грузла в українських чорноземах, і німцям довелося її спалити, а самим, під натиском наших військ, поспішно втікати.

 

 2-й  біограф: Під час війни хлопцеві  жилося не просто нелегко, а зовсім нестерпно. Батько – на фронті, а мати з усіх сил намагалася дати раду дітям. Бачачи  скруту, діти намагалися прийти на поміч і матері, і самим собі. Міцна дружба з юних літ поєднувала Григорія із сестрою Галиною та братом Олександром. Найменші та найближчі за віком, вони завжди трималися гурту і були, як нерозлийвода. Разом гралися, разом допомагали мамі або вирушали на «промисли» в степ (ловити ховрахів) і, звичайно, гуртом боронилися у вуличних «баталіях», коли вони траплялися.

 

3-й  біограф: Як тільки вигнали ворогів з рідного села, дітей віком від одного до десяти років прийняв дитячий садок, який утримувався на кошти колгоспу, і їх там годували безоплатно молочною затіркою і кашею, щоб діти не потерпали від недоїдання. Так у найважчі роки, коли на заході ще гриміли бої, і в час післявоєнної розрухи та неврожайних років народна влада піклувалася про своє підростаюче покоління, рятуючи його від голоду. Той період ніколи не стирався з пам’яті Григорія Біленка.

 

4-й біограф:  Григорій Матвійович Біленко  закінчив Нікопольську  школу меліораторів та  Кримський  радгосп – технікум, а потім  упродовж  десяти років  працював на спорудженні Північно - Кримської зрошувальної системи. Пізніше після здобуття відповідної освіти працював художником – оформлювачем, директором Будинку культури. Писати почав у 60-х роках. Постійно друкувався у періодичній пресі від місцевого до республіканського рівня. Г.М.Біленко був членом  Міжрегіональної спілки письменників України, автором  шести поетичних збірок. Помер Григорій Біленко 11 квітня 2010 року.

 

Учитель:  Сьогодні, діти,  ми поговоримо  з вами про збірку поезій «Подвиг» Г.М.Біленка, в якій поет веде довірливу розмову з читачем про немеркнучий подвиг батьків і дідів у Другій світовій війні, про матерів, які чекали роками синів з війни і, не діждавшись, знову чекали. 

До вашої уваги  вірш Григорія Біленка  «Так є і буде»

Червнева ніч… А небо!.. Наче килим,

Оздоблений мільярдами зірок…

Старезних верб опущені вітрила,

І сріблом зір прикрашений ставок…

А над водою музика лунає –

То відзначає молодь «випускні»…

Щасливі, юні… Ще ніхто не знає,

Які страшні судилися ці дні…

Усе це є. Усе було і буде,

Аж поки світ існує для людей…

Та виплодяться божевільні люди

І божевільних носії ідей.

Тоді розірве тишу на світанку

Вогонь гармат і гуркіт літаків,

І тисячі зміїно – сірих танків

Посунуть вглиб нескорених країв.

І зазвучить чужа гортанна мова…

І пройдуть орди вояків СС…

Проллються ріки праведної крові,

І спалахнуть пожежі до небес…

І буде бій чотири довгих роки…

Стіною там стоятиме народ…

І вистоїть!.. А потім – крок за кроком –

І день, і ніч тіснитиме заброд.

Як хробака, розтопче хижу зграю,

Як звіра, в лігво знову зажене.

І там доб’є… над світом пролунає

Клич перемоги, й морок промине…

… І новий день. І небо, наче килим…

Цвіте салют гірляндами зірок…

І майорять розгорнуті вітрила,

І знову тихо плещеться ставок.

Над краєм пісня крила розгортає –

День Перемоги, славний ювілей.

Так є і буде… без кінця і краю,

Аж поки світ існує для людей…

 

• Про що йде мова  в поезії «Так є і буде»?  (Відповіді дітей)
• І сьогодні, діти, аналізуючи творчість нашого земляка, ми не можемо не згадати про події, які так хвилюють кожного з нас. Нам потрібна допомога  «Юних істориків».
•  

 1-й історик: Чорною стрічкою для українців стала війна на Сході. Коли Україна після Революції  Гідності, була як поранена птаха та чекала допомоги і підтримки, отримала ніж в спину від так званого «братнього народу». Росія  ніяк не може пробачити Україні її незалежність.

 

 2-й  історик:  Ліна Костенко писала: «У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковані». Вороги розуміють, що тільки розділивши, посіявши ворожнечу, нас можна буде й надалі тримати в покорі.  Григорій Сковорода писав про наш народ: «Не вчіть яблуню родить яблука. Краще відженіть від неї свиней».

 

 3-й історик:  Це є відповідь недругам і ворогам, які намагаються довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі.  Російські сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході  точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України.

4-й історик: Саме за це зараз в АТО воюють сини-герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони сміливі, мужні, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.  Багато нікопольчан полягло, захищаючи нашу незалежну Україну. Серед них і випускник нашої школи 2010 року Касьянов Сергій.

 

Учитель: Діти, час не  стоїть на місці. Його стрімкий потік усе  далі й далі віддаляє нас від страшних подій воєнної пори. Та не забуваємо ми про ті страхіття, бо не маємо на те ні морального, ні людського права. Бойовий і трудовий подвиг нашого народу, його надлюдські муки і терпіння – приклад для нас, зобов`язання і заповіт берегти мир, зміцнювати злагоду, дружбу народів, не допустити зневіри.  Не забувати все це -  завжди сучасно. А зараз до слова запрошуються «Юні дослідники».

 

1-й дослідник: У своєму вірші «Будь проклята вічно, війна!»

Г.М.Біленко змальовує жахливу картину «ненаситної» війни та її наслідки:

Я солдатом не був, але я її бачив,

В моїм ріднім краю лютувала вона.

         Світ роздерла навпіл. Світ воює і плаче…

                                    Будь же проклята вічно, ненаситна війна!

 

          В морі крові і сліз Батьківщина конала,

В нескінченному вирі страждань і тривог.

Та мільйони людей вже мета окриляла:

                          Перемога – за нами! З нами – Правда і Бог!

2-й  дослідник: Усе життя Григорій  Матвійович жив за велінням совісті – за себе і за тих, хто не повернувся з війни. Він пам’ятав незабутні імена…

Ні, не забуті ваші імена!

Уже давно закінчилась війна,

Та ще ятряться спогади, як рани…

Ваш не померкне подвиг, партизани…

І не забуті ваші імена…

 

Стояли на невидимих фронтах,

Вітчизни захищаючи свободу.

За долю українського народу

Життя не шкодували у боях…

3-й дослідник:  Поет у своїх поетичних рядках змальовує  юних мужніх захисників Вітчизни, які не повернулися з війни. Про це ми дізналися з поезії «Опалена юність»

…Опалила війна світлу молодість в жерлі вулкана,

Та надія на краще в серцях непогасно жила…

В сорок п’ятім прийшла Перемога така довгождана,

Аби порость нова знов до сонця з руїн проросла.

 

В повоєнні роки працювали і вчились наукам.

Будували дороги і сіяли хліб на полях.

І щоб краще жилося прийдешнім і дітям, і внукам,

Віддали їм у спадок свій важко торований шлях…

 

Замітають вітри ті дороги, де юність ходила, -

Їй нема вороття: не пускають буремні роки…

Лиш вриваються в сни обеліски на братських могилах,

Та не сняться ніколи веселі човни – байдаки…

   Цей вірш є даниною пам’яті тим, хто не повернувся з полів битв. Наше покоління повинно знати і пам’ятати про тих, хто віддав життя, захищаючи рідну землю від фашизму. Щоб більше ніколи не повторилася така страшна війна.

 

4-й дослідник: У Григорія Біленка є немало віршів, присвячених землякам. Вірш «Визволення»  присвятив 112 воїнам – героям, що полягли під час визволення його рідного села.

 

                                                    Визволення

Вже близько ревіли гармати,

Гриміли запеклі бої.

І тихо втішала нас мати:

                                                -  Не плачте, маленькі мої.

То ворога лютого, злого

Нарешті женуть із села.

Молімося ж, діточки, Богу,

Щоб воля жадана прийшла…

Терпляче всю нічку чекали –

Були ми тоді ще малі –

І чули, як далі і далі

Відкочувавсь гуркіт землі…

А вранці, як вийшли із хати,

Повірить очам не могли:

Селом ясночолі солдати,

Осяяні сонцем ішли.

Як радо ми їх зустрічали,

Як усмішки  всюди цвіли…

І сумно у бій проводжали –

За обрій солдати ішли…

… Щоразу, як осінь заплаче

Сумним журавлиним «курли»,

Не птахів у небі… неначе

Отих сто дванадцять я бачу,

Що в нас за селом полягли…

5-й дослідник:  Чим більше читаєш про ту страшну війну, тим більше переконуєшся, що війна – це скалічені людські долі. Відлуння війни, яка принесла на землю стільки горя і сліз, відчутне і через десятки  років,

 саме так, як пише наш поет-земляк у поезії «Ні, не забуті ваші імена!»

 

...Уже давно закінчилась війна,

Та ще ятряться спогади, як рани...

Хоч і загоїлися рани, лишилися рубці

                                    На тілі,  на душі  народу нашої землі…

 

Учитель:  Діти, ви прослухали рядки із поезії, і мабуть, в пам’яті кожного з вас закарбувались рядки  «…Хоч і  загоїлися рани, лишилися рубці…»  Як  ви  їх  розумієте?  (Відповіді учнів).

 

Учитель.  До 65 – річчя Великої Перемоги Григорій Матвійович підготував разом з односельчанами «Книгу пам’яті»  про загиблих на фронтах 192 земляків, серед яких було більше 10 прикордонників, що служили у Брестській фортеці і на інших прикордонних заставах. Вони першими впали у нерівних боях з фашистами. Їм присвячено твір «Квіти пам’яті»  збірка «Подвиг». Пройдуть  роки, десятиліття та вічно будуть жити в пам’яті людській ті, хто не повернувся з полів битв. Подвиг народу - безсмертний у віках.                                 (Хвилина мовчання).

IV. Робота з розвитку  творчих здібностей учнів, їх фантазії.

1. Бесіда за опрацьованим матеріалом.

    Метод «Мікрофон»

• Які враження справили на вас твори  Г.М. Біленка? (Учні висловлюють власні міркування про зміст віршів).
•  Чим творчість поета-земляка переплітається із сьогоденням?
• (Учні відповідають, учитель доповнює їх відповіді).

 

2. Робота в групах.

Група «Мислителі»:

• Скласти сенкан до слова «війна».
• Скласти діалог на тему «Моя зустріч з поетом-земляком».

Група «Критики»:

Розглянути малюнки дітей на тему «Війна очима дітей», об’єктивно їх оцінити.

V. Підсумок уроку.

•                   Які б епітети ви підібрали до слова війна?
•                   Що треба завжди пам’ятати?
•                   Який повчальний висновок можна зробити з уроку?
•                    

VI. Оцінювання  роботи учнів на уроці.

 

VII. Домашнє завдання. Підготувати повідомлення про рідних чи близьких, які були свідками тих страшних часів, вивчити напам’ять поезію (на вибір).