УСНИЙ ЖУРНАЛ

 

 

 

 

“А жінка в світ приходить для любові”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для учнів 9-11 класів

Бібліотекар Курочка Л.М.

 

 

 

 

 

 

 

Навесні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів,  теплий весняний вітер  приносить до нас два чудових свята. День 8-го березня та день матері.

 Місяць травень – це місяць небесної матері Діви Марії , яка  для нашого народу є особливою шанованою заступницею скривджених, яка була  благословляє у хресну путь сина , який став спасителем людства.

 (“Мама, Марія” Дворського)

 Молитва про маму.

Є в мене найкраща у світі матуся

За неї до тебе,  Пречиста , молюся

Молюся устами, молюся  серденьком

До тебе, небесна   Ісусова ненька.

Благаю у тебе  щирими словами

Опіки та ласки для любої мами

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй  минали без смутку, без болю

Рятуй від недуги  матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу

Щоб вивела діток у  світ та й  у люди,

Щоб нам раділи, пишалася всюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, царице, на  сонячнім троні.

 Мама ! Мати! Матуся!  Скільки спогадів, тепла і ласки    це магічне слово, бо називає людина чия любов  любов не знає меж,   чиїми грудьми вигодувано цілий світ це перше слово, мовлене нами,   воно на все життя залишиться дорогими у серці.  В хвилини радості й печалі пташкою надії злітає з наших уст, тамує біль.

 Ми сьогодні зібралися, щоб поговорити про світле і прекрасне почуття, яке називаємо коханням до матері-жінки.

Наш  усний журнал на те тему:  “А  жінка в світ приходить для любові” складається з трьох сторінок .

Перша сторінка присвячується жінкам   які зобразили в своїх творах поети України.

Хто матір забуває 

Того бог карає

Того діти цураються

В хату не пускають

Чужі люди проганяють

І немає на всій землі безконечній

Веселого дому.

Друга сторінка нашого журналу присвячена  образу жінки, який змалювали в своїх творах поети Полтавщини.

Мамою зовуть мене діти

І це найкраще з моїх імен

Звісно я ще і дружина, і дочка,

Але справжнє моє ім’я – мама !

Третю сторінку нашого усного журналу ми присвячуємо жінці , чий образ оспіваний  поезією наших земляків Пирятинців.

Всей красоты источник -  женщина,

Мы без неё упали б под ярмом.

Всей доброты источник – женщина

Мы без неё дышали б тьмой и злом

 Ян Райнис

Отже відкриваємо першу сторінку

(Звучить музика)

В поетичних образах наших  українських  письменників  втілився образ жінки чиє ніжне серце переповнене любов’ю . Найсвятіше для нас почуття Батьківщина  не одмінно пов’язано з маминою піснею, з тим як за словами  В.Симоненка :

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима

Заспівай мені , мамо моя,

Як бувало колись над колискою

Буду слухати, слухати я

І стояти в замрії берізкою.

Мамо !  Прислухайтесь , як звучить це чудово ! У народі живе багато ласкавих добрих слів про маму:

“Матері не купити , ні заслужити”

“Нема того краму , щоб купити маму”.

“Який кущ, така калина,

яка мати така й дитина”.

“Добре й неньці, як дитина в славі”

Мати вчить нас бути мудрими. Дбає про нас , дає поради, оберігає кожного з нас.

Вашій увазі пропонуємо вірші наших українських письменників.

(Звучить мелодія. Читаються вірші Д. Луценка, Б.Олійника, Л. Костенко,

В Симоненко)

 (Звучить пісня “Чорнобривці”)

 Друга сторінка нашого журналу присвячена жінкам , матерям  берегиням Полтавщини, яких оспівали в своїх віршах і піснях полтавські поети і піснярі.

(“Мамо вечір догора” Звучить пісня)

Мамо ! Берегине наша ! Це ти тихою  “Колисковою” оберігала мій сон і дитячі літа, це ти навчила жити за законами життя у вихорі доріг , будила совість , берегла від ганьби. І я стаю  на коліна перед любов’ю і добротою , перед мужністю і ніжністю твоєю. 

 Часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку ...

Спасибі Вам , мамо

Спасибі Вам , мамо,

За ваше тепло

І довгу недоспані ночі

Народжений любов’ю - 

Хай світиться твоє ім’я !

Зичу Вам доброго здоров’я,

Берегине неню моя

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста

На білосніжні плечі її овали,

Мов з дроту чорного, коса густа

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав.

І дише так вона, як дишуть люди –

А не конвалії між диких трав

І голосу її рівнять не треба ,

До музики милішої мені ,

Не знаю про ходу богинь із неба

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона - найкраща поміж нами,

Що славлені похвалами пустими.

Жінка – це ніжність і природність, і чутливість,  і материнська любов, і вміння бути господинею, створювати красу праці і побуту.

Але справжня жінка – це сплав ніжності і мужності, це добро і краса, це людяність і  лагідність. Саме таку жінку і кохану ми бачимо в творах Дмитра Шупти,  Марійки Бойко, Наталки Фурси, Наталії Баклай, Григорія Носенка, Володимира Корсунського, Тараса Нікітіна і багатьох інших наших земляків.

Людина в світ приходить для любові , а любов виростає з дитинства. Чарівний спогад гріє душу , а потаємні струни бринять, змушуючи уяву линути далеко – далеко, туди , де бере початок мамина ласка, дитячий сміх, колискова пісня...

(М.Бойко  “Казкове королівство”)

  “Колискова доні”

 (Олександр Печора “Вишиванки мамині”)

 (Наталія Баклай “Ода Любові”)

(Звучить пісня, мелодія)

 До третьої сторінки нашого журналу ми запросили нашу землячку матір, дружину, поетесу, і просту хорошу жінку, Заіку Антоніну Іванівну, яка прочитає нам свої вірші про маму, поділиться своїми спогадами.

 (Виступ гості)

 Імення Матері святилося від коли на світі ця Земля,  названа Україною ,б цей народ довірливий, як дитина, що виборов у собі в тяжких боях власне ім’я – українці. Імення матері, як сонце, що своєю всесильністю тримає серед зоряних світів велику родину, творило і єднало націю, стерегло її від сирітства. Імення Матері, як дух , завжди кликало українців,  зрослих на материнській любові, на молитві перед образом, Пречистої Матері  Божої. І ми звертаємо віками свій зір до неї, заступниці нашої, як

змалечку кличе  маму, коли нам щось заболить, бо знаходимо в святому материнстві Пречистої риси своєї Матері.

  І куди б не закинула нас доля , якою б дорогою не покликала нас у великий світ завжди пам’ятайте :

 Проліта дитинство, наче плин води,

 Проліта дитинство  та у спадок,

 Зостається материнська повна згадок

Пам’ять зостається на завжди.

(Пісня “Пісня про рушник”)

Мати піде, в серці лишить рану,

Всохне корінь твій і верховіть

Закликаю : бережіть маму!

Діти світу, матір бережіть!

 

 

 

 

\

 

 

 

 

 

 

 

  ЧИТАЦЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ НА ТЕМУ:

 

 

 

 

 

“Співець правди , краси, добра”

 

(До дня народження  М.Т. Рильського)

 

10 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Максим Тадейович Рильський народився  19 березня 1895 року в Києві у дрібнопоміщицькій родині. Батько його Тадей Рильський  був етнографом і громадським діячем. Мати проста селянка. Дитинство минуло в селі Романівці на Київщині. Максим товаришував з дітьми  селян – бідняків,  тому й знав злигодні  їхнього життя .

До гімназії вступив одразу до  третього класу. Великий вплив на формування світогляду поета мав композитор М.В. Лисенко,  у якого мешкав гімназист. Микола Віталійович прищеплював йому любов до народної пісні та музики, формував художні смаки. Добрим словом згадував Рильський свої вчителів  Надію Новобарську та Дмитра Ревуцького, які вводили його в дивовижний світ художнього письменства. Учень ретельно студіював античну літературу та мистецтво, класну українську та російську поезію, захоплювався Шевченком, Пушкіним, Міцкевичем. Саме їх , великих співців  слов’янського світу, мав Рильський за найдорожчих свої учителів .

Романівна з її природою та простими селянами – бідняками, прогресивні культурно – мистецькі кола Києва рано пробудили у Рильського потяг до літературної творчості. Перші віршовані рядки він написав у семилітньому віці. А перша збірка поезій “На білих островах” вийшла, коли авторові було 15 років. У час її виходу в світ Рильський ще остаточно не сформувався як особистість. Це був період навчання і пошуку.

Основними темами Рильського в даний період переважають реалістичний показ картин природи. Душу поета бентежить нещасливе кохання, не ясність перспектив , не вдоволення життям. У ранніх поезіях Рильського переважає бадьорий мотив.

Ліричний герой поета – гімназиста прагне знайти правдивий шлях у житті, плекає не ясні надії осягнути бажану мету. Де які вірші позначенні песимістичними настроями.

Закінчивши гімназію 1915 році , Рильський вступив до Київського університету. Навчався на медичному факультеті до 1918 року, а потім перейшов на історико – філологічний факультет  університету . Але різні причини перешкодили його навчанню, і він змушений був виїхати на село. Якийсь час працював у Сквирі помічником секретаря продовольчої управи, потім учителював.

Понад півтораста  віршів склали другу книжку Рильського “Під осінніми зорями”, яка вийшла 1918 році. Писав їх учень  старших класів гімназії,  а потім студент університету. Частина поезії друкувалася у журналах та газетах. До збірки потрапили  справжні поетичні шедеври, які хвилюють нас і понині.

На  білу гречку впали роси,

Веселі бджоли одгули,

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли

Дорога в’ється між полями...

Ти не прийде,  не прилетиш –

І тільки дальніми піснями

В моєму серці продзвениш.

Світлими почуттями живе ліричний герой . серце його відсвічує радістю: прийшла весна ! Відчувається , що він закоханий у рідну землю, що він любить життя . Природу Рильський малює  за допомогою виразних тропів. Поезія , її прозорими тонами й барвами  сповнює серце читача радістю життя 

Протягом  десяти років з 1919  по 1929 роки Максим Тадейович Рильський  учителював у сільських школах, а потім у києві. Читав лекції на робітничому факультеті Київського університету,  деякий час викладав  стилістику і практику перекладу в українському інституті лінгвістичної освіти. Водночас Рильський активно виступає і  як поет. Доробок ти літ він опублікував у багатьох своїх збірках.

Проте поезія Рильського не  одразу заговорила про життя людини праці. У двадцятих роках поет належав до невеликої\ групи українських поетів та літературознавців, яких було названо неокласиками. До групи входилои такі поети: Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Пилипович та інші. З ними Рильського єднала любов до  поетичного слова, художнього образу,  майстерної композиції,  шанування літературних традицій, не прийняття  футуризму на інших  формалістичних течій.

У 1923 році Рильський писав, що в його ліриці  “сучасність заговорила”. Відтворюючи картини природи, поет виявляє і свою соціально-політичну позицію. У вірші  “Збираються світлі, золоті меди...”   все прекрасне: і тонко переданий пейзажний малюнок, і роздум - звертання до людини, що сприймається як поетичний  маніфест:

Збирають світлі золоті меди

Веселокрилі  та прозорі  бджоли.

Поглянь, людино, і спокійно йди

На вулиці, на площі, в гай, у поле.

Неси в щільник свій мозок, кров і плоть.

Таких, як ти, кипучі міліони...

Громадські мотиви все частіше звучать у творах Максима Рильського  в 20-х років.

Поет вперше  звертається до образу робітника. Рильський закликає митців слухати “голоси життя людського”,    уловлювати “нові ритми”.

 Літо 1932 року промайнуло в напруженій праці над новою збіркою, що дістала назву “Знак терезів” і стала початком нового етапу в творчій біографії поета.  Засудивши пасивних і байдужих, “усіх, чий девіз бокування ”, Рильський проголошує : кожен творець має розробляти нові теми,  бути сьогоденним, поборником  правди.

 Іди, перемагай утому,

 До міліонів рук свою снагу додай,

 Будь з тими, хто живе у пориві одному...

   (“Серпнева синя ніч”)

 У збірці з’являються нові герої трактористи, комбайнери, молоді будівники.

 Помітними здобутками поета є цикл  “Портрети”. Поет досяг нової значної реалістичної конкретності в змалюванні образів Шевченка, Франка, Бетховена. Про змужніння поетичного таланту Рильського, крім збірки “Знак терезів” свідчить велика поема “Марина”, в якій змальовано переконливий образ жінки – борця,  жінки – месниці.

 Одна за одною виходять друком книги поета, в яких звучать ідеї любові до Батьківщини,  дружби і солідарності між народами, гуманізму і натхненної праці.

 Багатством тематики, глибоким ідейним змістом, різноманітністю поетичних форм відзначається творчість Рильського  передвоєнного десятиріччя.

 Пісню на честь рідної країни, її людей  створив Рильський у циклі “Чотири вірші” 1936 року.

 Перший вірш циклу – загин, підступ до головних мотивів у останній поезії . Кінець літа, початок осені: серпень і вересень. У несмертельному двобої схрестилися  їхні “шпаги”  - жовтий промінь останнього літнього  місяця з сірим дощем першого місяця осені.

 У другій і третій частині циклу – подорожні враження  ліричного героя.

 Завершальним акордом  - славленням  природи , рідного краю, праці людей звучать рядки:

 Все тобі, медова земле,

 Все тобі, моя країно,

 Де смуглява ходить праця

 По оновлених полях!

 Все тобі несу з любов’ю,

 Півдню й півночі складаю

 Працю рук, зусилля мозку,

 Блик очей і серця кров!

 “Шопена вальс... Ну  хто не грав його і хто не слухав? ” -  таким риторичним запитанням  у вірші “Шопен” 1934 року поет зацікавлює читачів і ми разом з ним входимо у чарівний світ мелодій геніального композитора, музика якого, за влучним висловом польського письменника Я . Івашкевича, стала “осяйним мостом, щог зв’язує Польщу з світом”.

 Образна система вірша Рильського дозволяє передавати широку гаму почуттів, переживань. Автор тонко відтворює мінливість настрою, картин: “сльози радості” замінюються на “сльози смутку ”.

 Поет називає “коханок двох, однаково жорстоких”, які давали натхнення композитору, - рідну поневолену батьківщину і французьку романістку Жорж Санд. Близькі стосунки, а потім розрив з письменницею в  1847 році – все це глибоким болем відгукнулося в чутливому серці митця. Краса   польської народної пісні, омріяна в снах , кохана Польща навіяла “той ніжний вихор звуків”, ті безсмертні мелодії, які так люблять люди всієї  землі, перед яким схиляє чоло український поет.

 У поезії “Шопен” немає рим,   такий вірш називається  білим.

(вірш “Шопен”)

Творче літо Максима Рильського було багате на поетичні ужинки.

Року 1940-го в залі Київської  консерваторії лунали овації. Багатолюдне зібрання вітало ювіляра, якому виповнилося сорок п’ять років. Поетові було з чим стати перед своїми читачами . Протягом трьох десятків років мужнів його поетичний голос.

А над світом уже палахкотіло полум’я війни. Докотилося воно і до нашої землі.

Разом з Академією Наук УРСР до Уфи евакуювався Рильський. Дні і ночі напруженої праці в Академії, виступи на антифашистських мітингах і зборах, промови по радіо, поїздки на фронт.  Вірші , поеми, статті Рильського читають бійці на фронті, партизани у ворожому тилу.

У роки війни одна за одною виходять збірки поезій Рильського – “За рідну землю” 1941,”Слово про рідну матір”, ”Світова зоря”, “Світова зброя” 1942, “Велика година” 1943, “Неопалима купина” 1944, книга публіцистичних статей російською мовою -  “Народ бессмертен” 1942.

У сувору годину тяжких випробувань 7народився цей високопатріотичний твір.29 листопада 1941 року до поневоленого, але нескореного народу через радіостанцію ім.Т.Г.Шевченка посилали свій голос кращі сини України і серед них – Максим Рильський. Він прочитав щойно написаний твір “Слово про рідну матір” .

За жанром – це невелика ліро-епічна поема, яка  відображає події високого громадського звучання і написана у патетичному ораторському ключі .

Всіма помислами поет линув до рідної України, яка  знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві постають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та тієї землі, “що окрилив Тарас громовозвукими словами”. В роки смертельної сутички з фашизмом “гаряча дума Кобзаря” надихала народи на боротьбу з ворогом.

Поет запитує: Хто може випити Дніпро,

   Хто властен виплекати море,

   Хто наше золото-серебро

   Плугами кривди переоре,

   Хто серця чистого добро

    Злобою горною поборе?

 

Відповідь єдина :   нікому і ніколи!

    Чи совам зберкати орла?

    Чи правду кривді подолати?

Непохильну впевненість у перемозі поет висловлює в останньому рядку поеми                                                                                     

  “Та  сонце устає - на Сході!”

Як неминучий свідок після ночі, так і перемога буде нашою. ”Слово про рідну матір” звучало для наших воїнів” як голос матері крилатий.

Про ясні зорі тихі води Вітчизни Рильський пише в поезії “Україні” 1941.  Рідна земля лежала в диму і вогні пожарищ.  Лежала, осквернена брудним чоботом окупанта, але жива і  нескорена. Їй адресував Максим Рильський свої зігріті любов’ю рядки.

До двадцяти п’ятиріччя  Радянської України Рильський створює  поему-ведіння “Жага”, про яку академік О.І. Білецький писав: “Безпосередність почуття,  силою пафосу, мовним та ритмічним багатством,  своєрідністю суто музичної будови “Жага” становить значне явище в творчому  розвитку поета ”.

Жага любові до Вітчизни  жага помсти ворогів були сповідними мотивами творчості Рильського в час війни.

Післявоєнна творчість Рильського плідна й багатогранна. Де святки нових книг написав поет за цей час. Найвидатніші з них:  “Мости” 1948, “Братерство” 1950, “Троянди й виноград” 1957, “Далекі небосхили” 1950,  “Голосіївська осінь” 1959, “Зимові записки” 1964.

Рильський художньо осмислював проблеми праці й творчості,  духовного багатства людини – трудівника, пише про красу природи і освіту, звертається до теми боротьби за мир. Краса природи і творча праця людини, твердить поет, можливі тільки за умов миру.

У вірші “Мости”,  одному з кращих творів однойменної книги поет, показує  визвольну місію армії,  яка в час “небувалої війни” стояла на   смерть “проти тупої сили”  фашистських загарбників,  прокладала мости дружби до народів світу.

Кожна нова книга Максима Рильського – це відкриття духовних островів в океані народу, який  буде нове життя. Щедрий талант Рильського заграв багатьма барвами в книгах Троянди й виноград“ та “Далекі небосхили”.

Книга “Троянди й виноград” багата роздумами  про працю, мистецтво, людське життя, природу.

Троянди й виноград символізують єдність матеріального духовного багатства, яке треба творити й умножу вати  творчістю. Троянди й виноград – улюблені символічні образи Максима Рильського.  В різних варіаціях і творах поет наповнює їх усе новим і новим змістом. Це образи духовного багатства, красивого життя нашого народу, його осягнутого щастя і його майбутнього.

Виноград – народних символів добробуту,  матеріального достатку – зустрічається в багатьох  творах поета, викликаючи все нові думки і почуття. Гордістю за свій героїчний народ, за молодь,  що –здобуває перемоги над природою, пройнятий вірш поета “Дівчина на винограднику”.

У поезії “Троянди й виноград” виступають герої, для яких праця стала не лише життєвою потребою, а й творчістю. Праця дає людям поетичне натхнення, сповнює серце відчуття радості буття. Тільки в праці створюється все, чим живе на світі людина.

 І в поетичних творах, і в наукових працях Максим Рильський закликав бути уважними до рідної української мови. Блискучий знавець її  скарбів, поет звертається до сучасників і  наступників поколінь.

Як парость виноградної лози,

 Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно й  слухняно

Нехай вона щоразу служить Вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(“Мова”)

 Поет радить вчитись у народу, в якого  “кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення, це людина”, частіше заглядати до словників. Він наголошує на потребі домагатися високої мовної культури: “Не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови – доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню, кришталеву форму ”.

 Вірш “Рідна мова” в перше прозвучав на ІV з’їзді письменників України в 1956 році з уст самого автора. У поезії патріотичне условлення рідної мови, в якій відобразилась вся історія народу, все його життя. Порівняння та метафори ь  розкривають величезне значення мови для кожного народу як основи його духовного життя.

 Нам, Українцям, треба любити рідну мову лілеяти її, плекати, “як парость виноградної лози”, вчити своїх дітей, онуків і правнуків, - робити для розвитку українського слова, пісні, красного письменства.

 Живе поезія у мові,

 Якої мати вчила нас,

 У гніві, в усмішці, в любові,

 В красі звичайній, без прикрас

 Вона не тільки мрії срібні,

 А й праця, й радощі зусиль,

 Вона потрібна, як потрібні

 Вода й провітря, хліб і сіль

  (“Вірш  в альбом” 1961) 

Хай немеркнучим заповітом усім живим і ненародженим  синам і донькам України стануть полум’яні слова Максима Тадейовича:

Мужай, прекрасна наша мово

Максим Рильський проголосив ці патріотичні рядки понад 44 роки тому, а звучать вони  свіжо, актуально, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.

 Колись Рильський написав поезію, що закінчувалась рядком:” На вільне плесо випливає човен.” Так, човен його поезії, відчаливши від “білих островів”, плив морем життя, полишаючи за собою глибокий слід у літературі. Невтомно, натхненно творив поет. До останнього подиху.

 1961 роком позначена його збірка “В затінку жайворонка” в 1962 року було завершено видання творів Максима Тадейовича Рильського в  десяти томах.

 Весною1964 року поет тяжко занедужав. У тім же році побачила світ остання прижиттєва збірка Рильського “Зимові записи”. Вона ще раз засвідчила невичерпність таланту співця.

 Книжка відкривається ліричним заспівом – віршем “Як не любити”

1960 року. Тема любові до прекрасного в житті й мистецтві , до “праці, що дух веселить”, до “мудрістю сповнених книг”, до “рідних пісень з-за гори”, до “людини, що за атома краще  добра блискавки”, знайшла у вірші , як і в усій збірці, високомистецьке вирішення різноманітна тематика збірки: життєдайна сила поезії Пушкіна, який “з нашим генієм уранці, на зорі ... на Тарасовій стрічається горі”, і оспівування народу – сіяча, і тріумф космонавта Поповича, і відкриття музею Л.Українки... Рильський ставить Шопена і Шевченка в дні їхніх ювілеїв, що відзначалися в усьому світі. (“Легенда віків”).

В розквіті творчих сил поета пішов із життя 24 липня 1964 року.

Понад пів століття палахкотіло полум’я його невсипущої думки. ”Іскри вогню великого” - таку символічну назву має посмертна книжка Рильського. В ній зібрані поезії різних літ, що з тих чи інших причин не потрапили до збірок, присвяти пародії, епіграми. Окремий розділ складають вірші, написані незадовго до смерті поета. Серед його останніх творів виділяється цикл “Таємниця осіннього листя”.

Максим Рильський неперевершений перекладач, теоретик перекладацької справи. За своє життя він переклав понад двісті тисяч поетичних рядків. Крім того, перекладав повісті, роман и, п’єси.

Поет перекладав з російської Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, з польської - Міцкевича ,Словацького , Тувіна , з французької – Буало,  Корнеля, Мольєра, Вольтера, Гюго. Перекладав він і радянських поетів _ російських, білоруських, грузинських вірменських – твори М.Тихонова, М.Светлова, М.Ісаковського, Я.Купали, Я.Коласа, М.Танка,

Г.Табідзе, С.Чиковані, А.Ісаакяна та багатьох інших. Поет блискуче перекладав геніальну поему “Слово о Полку Ігоревім”, сербські епічні пісні, багато творів слов’янських поетів.

 Значним досягненням Максима Тадейовича був переклад поеми А.Міцкевича “Пан Тадеуш” – енциклопедії життя польського народу початку ХХ століття.

 Беручи до уваги  заслуги Рильського в справі перекладів творів польських поетів українською мовою, вчені братньої Польщі обрали М.Т.Рильського почесним доктором Яглонського університету.

 Титанічну првцю виконав Рильський , перекладаючи твори Пушкіна. Роман “Євгеній Онегін”, поема “Мідний вершник”,”  Бахчисарайський фонтан”, казки , багато ліричних поезій .

 Крім  перекладів , існують ще переспіви. Йому  наукові праці “Проблеми наукового перекладу”, “Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу”, “Пушкін українською мовою” та багато інших.

 Максим Рильський – глибокий і різносторонній вчений. Він мав не лише поетичну натуру, а й допитливий розум дослідника, був людиною високої ерудиції і залишив після себе дорогоцінну спадщину в галузі історії і теорії літератури, художнього перекладу, фольклористики, мистецтва, історії, української літературної мови, лексикології і тд.

 Поет часто виступав як літературний критик, публіцист, ревно клопотався про розвиток літератури, її художньої досконалості.

 Рильський – учений завжди шукав і знаходив зв’язки, які єднали в минулому і єднають сьогодні письменників, композиторів, артистів , художників, в усьому прогресивному мистецтві світу.

 Серед наукових праць М.Рильського і визначне місце займають статті про класиків української літератури – Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. Статті Рильського про Тичину П., О.Довженка, М.Стельмаха, О .Вишню, А.Головка,  та інші – це невеликі за розміром, але глибокі за

змістом літературні портрети, намальовані спостережливим і вдумливим ученим – художником.

 У кожного видатного письменника М.Рильський умів побачити й образно передати  те неповторне , що власне тільки його творчості.

 У своїх наукових і літературно – критичних працях Рильський захищає принципи ідейності, народності, реалізму і високої художності літератури.

 Велику близість Рильського в історії  українського театру і музики засвідчили статті “Брати Тобілевичі” , “Марія Заньковецька”, “Лицар української пісні” (про Лисенка).

 Багато і плідно працював Рильський в галузі фольклористики. З 1942 року і до кінця свого життя він очолював інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії Наук України. З його ініціативи й за його активною участю почалося багатотомне видання  словесних скарбів українського фольклору. М. Рильський був одним з найактивніших організаторів журналу “Народна творчість та етнографія” і його редактором.

 Багатогранний талант Рильського виявився передовсім в поезії. А поет же був і вченим – академіком. Він досліджував історію української літературної мови, її формування і розвиток. Плідно поет працював у галузі  лексикографії. Його участь у створенні тритомного російсько – українського словника відзначена Державною премією  УРСР в галузі науки і техніки 1971 року.

 Ім’я Максима Рильського  широко відоме в нашій країні і далеко за її межами. Великими тиражами виходять його книги українською та багатьма іншими мовами.

 Іменем поета названо вулиці, майдани, парки, бібліотеки. Інститут мистецтва та етнографії Академії Наук України, директором якого Рильський був багато років (1942-1964), теж носить його ім’я. За постановою Ради Міністрів УРСР від 17 березня 1972 року тепер щорічно присуджується премія ім. Максима Рильського за кращий художній переклад.

 Натхненна творчість Максима Тадейовича Рильського виховує в людей почуття  палкої любові до рідної землі.

 Життєвий і творчий шлях Максима Рильського – титана праці – великий приклад беззавітного служіння культурі, народові, великим ідеалам.

 Максим Рильський залишив народові великий дар – поезію благородного серця, світлої любові, до людини , глибокого розуму. В цьому безсмертя поета.