Усний журнал «Людської пам’яті мости…»

«Людської пам’яті мости…»

(Звучить музика)

1. В історії країни безліч дат,

Яких ніяк не можна оминути.

Сьогодні ми згадаємо такі:

Голодомор – відлуння давнини,

Та сьогодення – Революція гідності.

 

2. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 роках та під час Революції гідності присвячується усний журнал «Людської пам’яті мости…»

 

3. Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.

 

(Звучить «Соната» Бетховена. Виходять ведучі).

В.1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.

 

В.2.У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… Голодомор 1932-33 рр. – період з квітня 1932 по листопад 1933 років.

 

В.3.Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п’ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п’ять попередніх років.

 

В.4.У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля й коріння –

Все трощив буревій навкруги.

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

В.5. Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн чоловік, є й інші дані – 8-9 млн чоловік. За підрахунками Роберта Конквеста (СПІА), у 1926 році в СРСР проживало 31,2 млн українців, а за переписом 1939 року – лише 28 млн.

 

В.6. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощенних катів, уже мертвих, а особливо – ще живих.

 

В.1. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.

(Учениця підходить до столика і запалює свічку. Звучить «Реквієм»).

 

В.2. Не звільняється пам’ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Зкам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивлюсь:

Вкраїна, XX століття.

І не рік, а криваве клеймо — «33».

 

В.3. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитися 10 років.

 

В.4. Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер».

 

В.5. Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає,

В четвер пішов десятий рік,

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік,

До вишеньки,

У колиску ясночолу.

Я чую запах квітів, я не вмер…

А небо стрімко падає до долу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

..А житечко моє таке густе.

..А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

 

В.6. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.

 

В.1. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

(Звучить пісня — «Голодомор»)

В.2. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу, Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

 

(Звучить музика)

В.3. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

 

В.4. А як все починалось?

21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну!

В.5. Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна-це Європа», «Ми –вільні» « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

В.6. А що ж було далі… А далі- не підписання угоди про асоціацію.

А далі- жорстоке побиття студентів вніч з 24 на 25 листопада.

А далі… А далі- покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

 

Пісня « Тумани » (Панасюк І., Томчук С.)

В.1. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

 (Слайд Героїв Небесної сотні)

 

В.2. А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легкою, хоч майдан ридав.

І з кров’ю перемішана сльоза

А батько сина ще не відпускав!

 

В.3. Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій

І вчитель літній – сивий-сивий.

 

В.4. І рани їхні вже не їм болять.

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло,

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна Сотня в вирій полетіла…

 

Відео «Білі лебеді»

В.5.  Дивлячись на нинішнє становище нашої країни, впевнені, що немає такого українця, який би не бажав миру і спокою Україні. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти агресора. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто із людей працює в тилу для підтримки солдатів.

 

(Стук годинника)

В.6. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі. Вшануємо їх пам’ять хвилиною мовчання

 

В.1. Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам-героям, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога одного: аби вони живими і здоровими і  якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин та дітей.

 

Пісня «Боже, я молюсь за Україну»