Усний журнал «Мій край – моя історія жива»

Міністерство освіти і науки України

Новгород – Сіверська державна гімназія імені К.Д.Ушинського

 

 

 

 

 

 

 

Усний журнал «Мій край – моя історія жива»

 

 

 

 

 

 

 

 

З досвіду роботи

 вихователів 10 – б класу:

Мельник Л.В., Дупехи Л.І.

 

 

 

 

                                                    2016 – 2017

Усний журнал: «Мій край – моя історія жива»

Мета:  розширити пізнавальні інтереси учнів, вчити  знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію; розвивати в учнів прагнення бути свідомими громадянами України, її патріотами;

 виховувати  любов до історії рідного краю, національну свідомість, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні, зробити екскурс в історичне минуле нашого краю.

Обладнання: проекти учнів, презентація,

 

 

ХІД ЗАХОДУ

 

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми, мети заходу

Вступне слово вихователя:

Слайд 1 (фото нашого міста)

Рідний край, рідна земля - це Батьківщина, яка подібна до величезного дерева, на якому не порахувати листя. I усе, що ми робимо доброго, додає йому сили. Але будь-яке дерево має корені. Без коренів його повалив би навіть несильний вітер. Корені живлять дерево, зв’язують його із землею. Корені — це те, чим ми жили вчора, рік тому.

 «Без минулого немає майбутнього» так говорить народна мудрість. Кожен українець повинен знати історію свого краю.

А скажіть мені, діти, чи багато ви знаєте про наш край, його історію, традиції, які звичаї були у наших прадідів. Чи цікавитесь ви у своїх бабусь, дідусів, прадідусів їхнім минулим, минулим своєї Батьківщини.

Ось ти, наприклад, Мирослав, чи знаєш скільки монастирів було на території нашого міста протягом ХVІ – ХVІІІ ст.? А ти, Дмитро, знаєш хто був ініціатором створення в Новгороді – Сіверському драматичного театру? А ти, Роман, яких правил дотримувались майстри щоб вибрати потрібну деревину для роботи? Іван, а ти знаєш хто у ХVІІІ ст. створив гончарні майстерні у місті? Чи знаєш ти, Віталік, скільки церков було у нашому місті і скільки їх було знищено в 30- ті роки ХХ ст.? Вероніка, а ти знаєш який колір ниток та орнаменти характерні для нашого краю?

Любі діти і шановні гості, нам дуже хотілося, щоб ви на деякий час забули про свої проблеми, доторкнулися серцем до славного минулого нашого краю, відчули себе його часточкою, відчули, що любите по- справжньому свій край, своє місто, свою Батьківщину.

 

 

 

Слайд 2 (відео-вірш читає П.Козел, М.Биков)

 Дійсно, наше місто має давню і славну історію. Підтвердженням того є безліч історичних свідчень, літописних згадок.

Від нас залежить чи не забудемо, чи збережемо ми свої традиції, звичаї, свою самобутність, щоб передати наступним поколінням.

Ми  - майбутнє України. Це наша історія.  Ми - свідки історії, історія – це ми…

Рядки вірша  нашої землячки Ніни Асадчої  «Город мой» говорять про тисячолітню історію нашого міста.

          О город  мой, тысячелетьем

Измерен путь под солнцем твой.

Но до сих пор и юн, и светел

Стоишь ты гордо над Десной.

Ты слышал Игорево слово,

Взирал на княжескую стать,

Когда, в поход идти готовый,

Он вдохновлял на подвиг рать.

Знать, помнишь славного Бояна

В кольчуге, в шлеме, на коне

И Ярославну, обуяну

Тоской на городской стене.

Ты видел рядом стан походный,

Вокруг стревоженных коней,

Могучий сон дружыны сводной

И звездно-лунный лик над ней.

Возможно, ты немой свидитель

Рожденья “Слова о полку”,

Когда рой дум, как вольный ветер.

Из-под пера спешил в строку.

Года летели вереницей,

Мужал ты, как солдат в бою,

А “Слова” вещие сраницы

Хранили летопись твою.

И век минувшый, с веком новым

Переплетясь в судьбе твоей,

Влечет к тебе, мой город, снова

Со всех сторон земли людей.

И хоть тебя давно я знаю,

Вошел ты в плоть мою и кровь,

Я с каждой встречей открываю

Тебя, мой город, вновь и вновь.

 

ІІІ. Основна частина

          Слайд 3(титульна сторінка усного журналу)

Ми запрошуємо Вас перегорнути сторінки нашого усного журналу «Мій край – моя історія жива».

 

Слайд 4(сьогодні в номері)

У  кожному друкованому виданні є тематичні рубрики,  і наш журнал має такі розділи:  історичний, народознавчий та культурознавчий.

Над пошуком матеріалів і обробкою інформації  працювали журналісти. Учні нашого класу виступили в ролі журналістів-дослідників, провели велику пошукову роботу у музеях та бібліотеках нашого міста, спілкувалися з працівниками  музеїв.

Слайд 5  (історична сторінка)  Пропонуємо вам відкрити першу сторінку нашого журналу і поринути у минуле. Отже, історична сторінка « Як усе починалось…Екскурс у далеке минуле».

 

                    

Виступає творча група: Козел П., Войнов Д., Азаренко В.

                                       Як все починалось…

На високих правобережних пагорбах Десни, на північному сході Чернігівщини мальовничо розкинувся Новгород-Сіверський, колишній стольний град великого князівства, одне з найдавніших міст України. Це місто, як і більшість стародавніх міст, зберігає чимало таємниць. Одна з найбільших – час його заснування. Вперше місто згадується під назвою Новий Город у «Повчанні» Володимира Мономаха.

 Більшість дослідників тривалий час вважали, що Новгород – Сіверський, засновано у 1044 році Ярославом Мудрим. Цю думку пояснювали назвою існуючого у місті найбільшого джерела – Ярославової криниці.

Слайд 6(фото Ярославової криниці)

З давніх давен знана вона на Заруччі, одному з найстаріших районів міста. За легендою, повертаючись у 1044 році з литовського походу, Ярослав Мудрий завітав до Новгорода-Сіверського. Тут його пригостили криничною водою. Довго стояв він біля джерела, мов причарований цілющою силою.

Інші пов’язували заснування міста з діяльністю київського князя Володимира Святославича. Про це зберігся літописний запис від 988 року:

«И рече Володимир: «Се не добро, еже  мал  город  около Киева». И нача ставити городы по Десне, и по Востри, и по Трубежеви, и по Суле, и по Стугне. И поча нарубати муже лучшие от словень, и от кривичь, и от чуди, и от в’ятичь, и от сих  насели грады; бе бо рать от печенег» .

 Слайд 7 (фото дитинця)

Використовуючи згадуваний літописний запис як доказ і підсумовуючи наслідки розкопок 1979-1984 років, археологи стверджують, що саме в кінці Х століття  Новгород – Сіверський дитинець був  укріплений валом, основу якого складали дерев’яні  конструкції , заповнені землею. Дитинець знаходився на п’ятдесятиметровій висоті з майже прямовисними схилами та укріплений дерев’яною огорожею.

Слайд 8(фото  кручі)

Тобто, саме з кінця Х століття, з фактом укріплення дитинця і пов’язується час заснування міста.

 Існує ще одна думка. Видатний археолог Д.Я. Самоквасов, уродженець Сіверщини, аналізуючи результати  археологічних досліджень вважав місто заснованим у ІХ столітті. Археологи не заперечують, що наприкінці Х століття, ще до приходу дружини київського князя, територія сучасного міста була заселена.

 Новгород-Сіверський був найбільшим містом нового князівства. Отримавши статус стольного града, він почав швидко зростати.

У центральній частині – дитинці, знаходилася князівська резиденція. З півночі дитинець омивався Десною, а з інших боків був оточений «окольним градом» площею близько 30 га, в якому жила основна маса городян : ремісники, купці, княжа і боярська челядь. До міста можна було потрапити через троє воріт: Водні, Чернігівські та Курські.

Розповідь про місто над красунею Десною буде неповною, якщо не згадаємо про давні місцеві назви, так звані топоніми, які збереглися з княжих часів. У назві озера Жгань відчувається подих віків. За словниками  давньоруської мови вона походить від слова «жга», тобто «жар», «спека».

У назві приміського урочища Лодійна, яке було відоме ще на початку ХХ століття, вбачається місце заготівлі лісу, будівництва та спуску до Десни лодій (човнів), якими купці везли на південь мед, жито, дорогі хутра.

Існує й інша легенда. Неподалік від криниці, серед глибокого яру, був дубовий гай, місце, де водилися табуни диких вепрів. Не раз приїжджав сюди розважатися і відпочити від мирської суєти Ярослав Мудрий. Його мисливський табір завжди зупинявся біля криниці. Так і збереглося його ім’я у цій назві. Ще й зараз жителі Заруччя, прокладаючи водопровідні мережі, майже на метровій глибині знаходять дубові бруси – рештки якоїсь дороги, що прямувала від криниці вглиб яру. Через підвищену вологість ґрунту бруси лишилися майже неушкодженими часом.

З улюбленою розвагою князів, полюванням на диких тварин, пов’язана ще одна назва – Цупринський яр, що, починаючи з Заруччя, простягається через усе місто паралельно сучасній вулиці Козацькій.

Першим намагався розгадати таємну назву яру М.О.Максимович. В одному з своїх досліджень, присвячених «Слову о полку Ігоревім», він пише: «У Новгороді-Сіверському є крутояр, який називають Цупринським ровом: чи не є це перекручене» слово «Зубрицький», і чи не водилися там вдавнину зубри?  Відповідь на це запитання можна знайти у невідомого автора «Історії Русів». Розповідаючи про визволення Новгорода – Сіверського у 1648 році козаками на чолі з полковником Родаком, він пише: «Родак … повів атаку на місто з Зубрівського рову, названого так по бувшому тут Князівському звіринцеві та звірах, що в ньому були, зубрами званими». Поступово значення назви «Зубрівський» було призабуте і яр став Цупринським. Ще ж раніше, за княжих часів, слово «зубр» русичами не вживалося, воно польського походження. У Київській Русі і, зокрема, на Новгород – Сіверщині, водилися дикі бики - тури, дуже схожі з зубрами. Напевно, у князівському звіринці, що згадувався, розводили все ж таки турів, і звався він Турівським, а за часів польсько-литовського панування ця назва змінилася на Зубрівський. Саме тут, у Цупринському яру, існував єдиний на Чернігівщині заповідник по збереженню турів. До речі,  у 50-х роках нашого століття в Цупринському яру було знайдено череп тура, який тривалий час експонувався у місцевому краєзнавчому музеї.

Слайд 9 (князівські розваги)

Новгород – Сіверський був центром мисливського промислу. У літописах неодноразово згадуються вирази «деять лови», «на лови єхати» в значенні «їхати на полювання». Неодноразово бував на ловах під Новгородом – Сіверським чернігівський князь Мстислав Володимирович Тмутараканський. Навіть смерть його пов’язана з полюванням: «Мстислав изиде на лови», да  «разболеся и умре».

Слайд 10(полювання князів)

Цікаво те, що на Новгород – Сіверщині практикувалося полювання з гепардами (пардусами). В Іпатіївському літописі згадується, що князь Святослав Ольгович (батько героя «Слова…» Ігоря Святославовича), мав звичку дарувати гепардів. Згадується, що він подарував князю Ростиславу «… да Святослав Ростиславу пардуса и два коня борзе» та Юрію Долгорукому. Ще однією розвагою князів було соколине полювання. Автор «Слова о полку Ігоревім» тринадцять разів згадує сокола і всі тонкощі цього лицарського полювання.

Цікавим питанням є чисельність населення Новгород – Сіверського.  Про місто кінця 18ст. – початку 19 ст. досить цікаво йдеться у «Топографічному описі Малоросійської губернії 1798 – 1800 років».

Слайд 11,12,13(фото старовинні вулиці нашого міста)

 «Улиц в сем городе с названием 11; из котрих: Губернская, Глуховская, Козацкая,Черткова,Кляшторская,Шептаковская,Стародубская,Решетиловка,Риковская, Безбожная,Качабиловка».

Слайд 14(населення міста і сіл)

У місті було 775 житлових будинків, лише один будинок в місті був мурованим.  

Загальна чисельність населення міста разом з дітьми у 1800 році становила 3926 душ, з них чоловіків було 1814,жінок – 2112.

Якщо порівнювати чисельність населення сіл Новгород – Сіверського повіту, то у 1770 році  у с.Бирине – 1359, с.Дегтярівка – 1036, Мамекине – 1189, с.Шептаки – 2700 душ. Поступово чисельність населення зростала і місто розширювалось. Попереду ще багато подій які закарбовані в  історії нашого міста, про які ми повинні знати і не забувати.

Вихователь: Ми перегорнули сторінки далекого минулого нашого міста.

Наступна сторінка – народознавча.

Слайд 15 (народознавча сторінка)

 

 

                Виступ творчої групи: Скопенко в., Ковальов К.

 

                                    Культове будівництво  

Вже понад десять століть височіє на високому правому березі красуні Десни древній Новгород – Сіверський, столиця Сіверянського краю. Надзвичайно чаруючі  краєвиди Сіверського краю, мальовниче розташування міста , старовинні будинки, архітектурні споруди – все це складає своєрідну неповторну ауру Новгород – Сіверського.  Багато людей, які познайомилися з нашим краєм, не можуть забути його красу і неповторність, і повертаються знову і знову у наші краї, щоб помилуватись старовинним містом, вдихнути напоєне луговими і лісовими пахощами повітря. 

Слайд 16(Культове будівництво Сіверщини)

Але не тільки цим вражає місто, а й своїми архітектурними пам’ятками. Тисячолітній Новгород – Сіверський мав на своєму віку багато чудових архітектурних споруд. Архітектурне будівництво в місті сягає своїми коренями в сиву давнину. Здавна людина прагнула душевного спокою і знаходила його в молитві вищім силам. Ще наші прапращури, будучі язичниками,  зверталися до сил природи, просили захисту, здоров’я, сили та благополуччя. За повір’ям на сусідньому з Замковою горою пагорбі, на схід від неї, знаходилось язичницьке капище, де стояв металевий ідол сіверян – Перун.

Слайд 17(фото Перуна)

Можливо він виглядав саме так, бо Перун  -  пов’язаний з громом та блискавкою. Наші Предки вважали, що Перун б’є мечем - блискавкою ворогів Сварги. За Велесовою Книгою, Перун — Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Це він кує непереможний меч русичам  у своїй небесній кузні.

Після прийняття християнства ідол був скинутий у Десну, а на його місці побудовано кам’яну Успенську церкву. Історичні джерела вказують, що церква ця побудована єпископом Леонтієм, присланим сюди князем Володимиром Святославовичем, можливо в 988 році.

Особливого розвитку зодчество досягло в ХVІ–ХVІІІ ст., коли місто прикрашалося кам’яними  та дерев’яними культовими спорудами. Як свідчать письмові джерела, в Новгороді – Сіверському існувало шість монастирів: Спаській, Базиліанський ( жіночій) католицький монастир ( с.Домотканове, заснований в ХVІ. Зруйнований в ХVІІ ст.) Домініканський католицький чоловічій монастир (вул. Пушкіна, заснований і зруйнований в ХVІІ ст.); Хрестовоздвиженський православний чоловічій монастир (над о. Джгань, ХVІ – ХVІІ ст.), Бернардинський чоловічий  (в. Соборна, ХVІІ ст.); Трьохсвятський (вище Миколаївської церкви, ХVІ – ХVІІ ст.)

В 1831 році у місті налічувалося десять церков – чотири кам’яні та шість дерев’яних. Мали свої невеликі  дерев’яні каплиці чоловіча гімназія (Святого Юра) та в’язниця.

Слайд 18( церкви міста, які не збереглися)

Але буремні часи які пролетіли над Новгород – Сіверським та його прилеглими селами, зберегли для нас лише невеличку частину того спадку, який залишився нам від пращурів. У Новгороді – Сіверському в 30 – ті роки ХХ століття було знищено 9 церков.

Слайд 19,20,21(розповідь про церкви міста, які не збереглися)

Як відомо, місце для будівництва церкви обирали заздалегідь, бажано на пагорбі, щоб сонце осяювало церкву,і закладали перший камінь фундаменту. Закладення каменю відбувалося в певний день, це могло бути церковне свято або день вшанування якогось святого. Згодом збудована церква мала таку ж саму назву. Майже  в кожному населеному пункті нашого району була збудована церква, кожне село до сьогоднішнього часу вшановує той день  - так званий Храм, коли був закладений перший камінь в будівництво селищної церкви. Слайд 22-29(фото-розповідь про церкви по селах)

Слайд 30 (фото церкви міста сучасні)

У місті таких свят навіть декілька тому, що в місті було декілька церков. Наприклад: вул. Покровська – свято Покрови Пресвятої Богородиці; вул. Воздвиженська – вшановується свято Воздвиження Хреста Господнього, на вул. Миколаївській – свято Святого Миколая. Ці традиції збереглися з давніх часів до сьогодення.

 

 

        Виступ творчої групи: Кольяк Д., Лазун Н., Судико Р.

 

 

 

             Слайд 31( вишивка Новгород – Сіверщини )

Народна художня творчість  є невичерпним джерелом пізнання історії народу, країни. З незапам’ятних часів ввійшли в  життя народу пісня і танок, різьблення і плетіння, ткацтво і карбування,  кераміка і килимарство, гаптування і вишивка.

Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини.

Слайд 32

Мистецтво вишивання має багатовікову історію. З покоління в покоління майстрині відпрацьовували й поліпшували узори й кольорову гаму, створювали зразки вишивки з характерними національними рисами.

За старих часів на Русі всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами українського селянства. За допомогою голки й різних ниток українські жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.

Слайд 33 (старовинна вишивка)

Є в Україні символи, у яких вишивка відіграє важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в Україні — здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаючи їм щасливої й міцної сім’ї.

Дівчинка восьмилітнього віку починала готувати собі придане і до п’ятнадцяти-шістнадцяти років повинна була мати святковий і буденний одяг, скатертини, рушники, яких мало б вистачити на декілька років. Готували рушники, якими одаровували на весіллі рідню жениха й почесних гостей. Перед весіллям улаштовували виставку виробів, а за їхньою  кількістю та якістю визначали майстерність і працьовитість нареченої.

Слайд 34 (техніка виконання вишивки)

Якщо проаналізувати вишивку Новгород – Сіверщини, то можна дійти висновку, що вона відрізняється як за технікою виконання, так і за орнаментом.

 Найбільш  поширеними техніками виконання вишивки в нашому краї є хрестик, лічильна гладь, мережка, настилування (інша назва – лиштва, гладь,стелення).

 Слайд 35(орнаменти вишивки)  

Вишивка Н Сіверського  району відрізняється багатим і найкращим орнаментом на Чернігівщині, виконувалась білими нитками по сірому,  червоними, червоними  і чорними або червоними нитками. Для вишивки характерний складний рослинний або геометричний орнамент.

 

 

Слайд 36 (елементи вишивки)

Найулюбленішими елементами вишивки  є червона рута, калина, півонія, ружа, мальва, троянда, виноград, мак, дерево.

         Слайд 37

 Калина – дерево нашого життя, нашого українського роду. Символ України.

 Виноград – символізує створення сім’ї. Виноград вишивали на чоловічих та жіночих сорочках. 

 Мак  - захищав від усілякого зла.

Лілія -  символ дівочих чарів, чистоти. Це знак любові.

Дерево -  родове дерево, дерево життя — надійність, стійкість та сила.

 На Новгород – Сіверських вишивках зустрічається символ Сонця – це полуниця. Назва «полуниця»  походить від давньої назви Сонця – Полель. Сонечко донизу, ось секрет цього узору – вишивки.

Слайд 38

Птахи – символи людських душ. Голуби – це священні птахи, що дістали Землю з дна океану і цим започаткували світ. Ще  голуби – це символи вірності, кохання.

Нині вишивкою займаються на всій території України. У нашому районі є справжні майстрині цієї справи: Шарая  Валерія Пимонівна (с.Бирине), Ярошенко Поліна Ісаківна (с.Попівка), в селі Кремський Бугор мешкають найкращі на всю округу рукодільниці – Наталія Берестень, Раїса Радченко, Євдокія Сергієнко (вишивають гладдю і хрестиком простирадла, наволочки, рушники,фіранки, навіть килими і доріжки). Серед майстрів вишивки є і чоловіки це Шарай Василь Якович (с.Лизунівка) та Кейдун Віталій.

Василь Якович з дитячих років любив спостерігати як мати вишиває візерунки на полотні. Майже вся його оселя була прикрашена рушниками. Свої роботи дарував рідним і друзям.

Слайд 39(фото та роботи Віталія Кейдуна)

Віталій Кейдун першу свою вишивку подарував бабусі Марії Луківні у п’ять з половиною років. За півстоліття вишив може сотню рушників та ікон. Його роботи є в приватних колекціях у дванадцятьох країнах світу. Кейдун обходив багато сіл змальовуючи узори. Назбирав 1300 орнаментів. У нашому місті очолював клуб майстрів декоративно – прикладного мистецтва «Княжа скарбниця».

Розглядаючи архівні матеріали краєзнавчого музею можна з впевненістю стверджувати, що мистецтвом вишивки володіють багато жителів нашого району, зберігають і передають традиції своїм нащадкам.

              Виступ творчої групи: Семеняка В., Самусенко І., Вязовик А.

           Слайд 40  Народні ремесла та промисли  Сіверщини

З глибокої давнини на території Новгород – Сіверщини (окрім землеробства і скотарства) існували і розвивалися різні ремесла та промисли. Підтвердженням цьому є матеріали розкопок на території міста, зокрема Замкової гори, Спасо – Преображенського монастиря, Базарної площі та інших місцях. Археологічні знахідки підтверджують широке застосування дерев’яного посуду, простих меблів, гончарних виробів, залізних знарядь праці, засобів транспорту тощо.

Народне мистецтво передовсім розвивалося як творчість селян та мешканців передмість, у вільний від хліборобства  час. Вони виготовляли необхідні предмети, у тому числі й художні, для власних потреб.

Народне мистецтво існує у двох формах: перша - творчість народних майстрів для себе і близьких; друга – ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й підприємствами для збуту. 

Слайд 41 (фото ярмарок)

 Зазвичай ринком збуту були базари та ярмарки. Давні ярмарки відбувалися зазвичай під храмові свята або святочні сезони, звідси й назва багатьох з них. Два рази на тиждень у місті відбувалися торги, на які везли з сіл борошно, коноплю, олію, мед та інші продукти та ремісничі вироби. Щорічно проходило три ярмарки, які тривали по два, три тижні і збирали тисячі людей.  В 19 ст. та на поч. 20 ст. розвиваються деревообробні ремесла (теслярство, стельмаство, столярство, бондарство).

Слайд 42 (деревообробні ремесла)

Теслярство.   Теслі займалися спорудженням будинків, господарських та культових споруд, об’єднуючись в артілі зводили млини та вітряки.

Стельмаство – деревообробний промисел пов'язаний з виготовленням саней, возів, коліс, полоззя.

Бондарство (виготовлення бочок, цебер, діжок, барил). Бондарі дуже розумілися на різних видах і сортах дерев і вибирали їх для конкретного виробу.

Слайд 43 (інструменти)

Взагалі обробка деревини – це найдавніший вид українського народного мистецтва. Майстри вміло добирали деревину для художніх виробів враховуючи її фізичні та декоративні якості: твердість, гнучкість, колір, фактуру, розколюваність. Особливістю деревообробного промислу було виготовлення місткого та дрібного бондарського посуду, ложок тощо.

Слайд 44,45,46(вироби столярів)

У кожному селі працювали майстри – одноосібники  (столярі) , які виготовляли хатнє начиння – лави, скрині, стільці, ослони, мисники, ложки, віконні рами, двері. Інколи дерев’яні вироби, особливо ліжка, скрині, рами оздоблювалися дерев’яними прикрасами квітами, хрестами.

Слайд 47,48(вироби бондарів)

Бондарі  дивували своєю майстерністю у виготовленні бочок, цебер, діжок, барил. Взагалі, ремісники, що майстрували вироби з дерева, надавали великого значення різним ритуальним моментам. Існувало багато заборон на використання тих чи інших порід  дерев як сировини. Не годилося брати дерева з якимись аномаліями – дуже високі, з кількома  вершинами, з наростами та дуплами. Заборони охоплювали дерева, які виросли на лісових перехрестях, де, як вірили, збирається нечиста сила: такі, що росли на місці колишнього кладовища чи церкви, в які ударила блискавка.

Важливий був час коли саме майстрували. Найсприятливішими днями вважалися періоди молодого чи повного місяця.  Не рекомендувалося починати роботу в понеділок, а також у дні, присвячені пам’яті Святого мученика.

Слайд 49(майстри Н-Сіверщини)

На особливу повагу заслуговують народні майстри – це житель с.Грем’яч  Маханьок Сергій Іванович. Він у пляшці з – під молока за допомогою медичного пінцета  зробив цебро з десяти клепок з обручами та дужкою. В іншій – зробив макет Земної кулі на штативі, на якому видна була Кремлівська стіна та супутник Землі.

Житель с. Блистова, Марахонько Михайло Степанович,  тесля, майстер  «золоті руки»  з виробництва возів, саней, дверей, віконних рам. Стаж його роботи  30  років.

 Особливої  уваги заслуговують майстри з різьби по дереву. Це ремесло має прадавні корені. На сьогодні Новгород – Сіверський осередок є одним з найцікавіших та найвідоміших в Україні, що продовжує  розвивати традиції чернігівської стародавньої  сухої різьби.  

Слайд 50,51 (фото Колошиних- двоє,поробки )

Одним з кращих є Анатолій Іванович Колошин. Він удостоєний державної стипендії,  отримав звання заслуженого  майстра народної творчості України. Анатолій Іванович приймає участь у міжнародних та всеукраїнських виставках та передає  досвід своєму сину Андрію, який теж своїми роботами прославляє наш край. Андрій Колошин став першим в області лауреатом премії Данила Щербаківського.  Премія вважається однією з найпрестижніших у галузі народного мистецтва.  Не можна не згадати  заслуженого майстра -  Анатолія Іванькова, Віктора Ворожбита та народного майстра -  Романа Чорного, які продовжують традиції наших прадідів.

Слайд 52(старі гончарі)  

Окрім деревообробного ремесла на території нашого району  у 1925 році Дубинський Павло Андрійович ( майстер з художньої кераміки) заснував у нашому місті професійно – технічну школу з керамічним ухилом. Там навчали виготовляти вогнетривку цеглу, кахель,черепицю. Але у  липні 1926 році профшкола припинила своє існування в зв’язку з переїздом на Луганщину  Дубинського.

Слайд 53(напис гончарство)   

Взагалі гончарство виникло в епоху неоліту і досягло значного розвитку за часів Київської Русі. У 18 ст. були створені гончарні майстерні в нашому місті за участю майстрів Якова Пугача та Семена Кияка.

Слайд 54, 55

Гончарі також мали свої забобони та прикмети при виготовленні глиняного посуду.  При заготівлі матеріалу гончарі зверталися до глини, яку копали, з молитвою. Також був важливий час для роботи.  Воду, для змішування глини набирали неодмінно вранці. Вранці формували посуд, а також і випалювали його. Це тому, що ранком колись творився світ. Для молочного  посуду, найкращим днем вважалась субота.  На миски й кухлі йшла червона глина. Гончарного круга крутили обов’язково справа наліво – по ходу сонця.  Перед випалюванням майстер промовляв замовляння. Випалювали не снідавши, при цьому заборонялося сміятися й кривитися, щоб не кривився посуд. Гончарі не любили коли в цей час до двору заходили сторонні люди.

Ми мусимо зберегти народні традиції, вироблені українцями впродовж тисячоліть. Народні мистецькі вироби зберігають енергію нації, народні  традиції  залишаються тим невичерпним джерелом, яке живитиме серця і душі людей вічно.

Слайд 56

Вихователь: Ознайомившись з народознавчою рубрикою нашого журналу, запрошуємо вас перегорнути  культурознавчі сторінки.

 

 

 

                 Виступ творчої групи: Биков М., Семеняка Л.

                                Від аматорського до професійного театру:

                      Новгород-Сіверський театр ім. І.Уралова

 

 Слайд 57 (напис культурний осередок)

Новгород – Сіверський мав глибокі культурні традиції.

Великою популярністю користувався у городян вертеп – старовинний український народний ляльковий театр.  Вистави відбувалися у музичному супроводі двох скрипок та контрабасу. В невеличкому міському парку, який починався від Козацької вулиці (на його місті зараз Пожежна та провулок Козацький) і переходив в Цюпринський яр, було побудовано літній театр.

Слайд 58 (фото Заньковецької)

В фойє театрали встановили великий портрет видатної актриси Марії Заньковецької. А до сторіччя від дня народження Олександра Пушкіна на Замковій горі на пагорбі був встановлений на постаменті його бюст.

В будинку, на центральній площі міста знаходився кінотеатр «Люкс».      

Слайд 59 (кінотеатри)

У 1959 році у місті почав працювати «Літній» кінотеатр, а 22 лютого 1968 року почав працювати кінотеатр «Авангард». З 1962 року по 1968 рік городяни могли насолодитися звучанням духового оркестру, який грав у міському парку.

Але ми хочемо зупинитися на діяльності у нашому місті драматичного театру.

Наша розповідь спирається на архівний та маловідомий матеріал в якому розкривається історія аматорського театру в місті Новгород-Сіверському під керівництвом А.А.Асссінга. Завдячуючи відомому актору І.М.Уралову, цей театр переріс у професійний колектив.

 Слайд 60 (фото Ассінга)

Лише в кінці ХІХ ст. з’являється у Новгород-Сіверському яскрава талановита особистість, яка не лише всього себе присвятила довготривалому театральному життю в місті, а й сприяла тому, що аматорський театр переріс у професійний. Це був Анатолій Анатолійович Ассінг. Місцевий житель з інтелігентної сім’ї. Після закінчення Новгород-Сіверської гімназії вступає до Московського університету.

 Повернувшись до Новгород – Сіверського, А.Ассінг захопився театральною справою. Він знаходився під враженням московського театрального життя і, зокрема, Московського художнього театру. А. Ассінг був окрилений ідеєю створення подібного театру. І в 1905 році він такий театр створив, назвавши його Новгород – Сіверський художній театр. Поки що це був музично – драматичний колектив місцевих любителів театральної справи.

 Для першої вистави була взята п’єса Г. Ібсена «Брандт», над якою колектив працював довго, всі репетиції проходили на квартирі Ассінга.

 Слайд 61 (фото Вахтангова)

Ассінг на літні канікули запрошував студентів студій Московського художнього та камерного театрів. Майбутні актори показали новгород-сіверцям справді високе класичне мистецтво, а деякі, зокрема Вахтангов, проявили себе і як режисери, поставивши на сцені Народного дому Слайд 62 (фото Народного дому) 12 спектаклів та ряд концертів.  Костюми привозили з Москви, а місцеві художники писали декорації.              Ассінг в цей час був і адміністратор, імпресаріо та  меценат театру. 

Через деякий час у керівництва театру виникла ідея – запросити до міста відомого актора Іллю Уралова, який у цей час відпочивав у селі Орлівка.

Слайд 63 (фото Уралова)

Ілля Матвійович Уралов народився  в Орську на Уралі, звідси його і псевдонім (насправді  його прізвище Коньков 1872 – 1920). Уралов погодився приїхати до Новгород – Сіверського, познайомившись з акторами місцевого театру він запропонував декілька п’єс.

Слайд 64(вистави) 

Уралов ставить у Новгороді – Сіверському 3 вистави, в яких сам грав головні ролі («Ревізор» – Гоголя, «Не все коту масляница» – Островського, «Дети солнца» – Горького).

 Ця зустріч назавжди закріпила актора з театром. Йому сподобалось місто і він вирішив тут купити маєток з будинком. З 1911 року Уралов кожного літа приїзжав до міста, допомагав місцевому театру з репертуаром. Через хворобу актор був змушений залишити Олександринський театр в Петрограді і переїхати назавжди до Новгорода – Сіверського. Владнавши сімейні справи Уралов вирішив створити в місті драматичний театр.

     Слайд 65 (трупа 1919)  

Трупа була сформована з досвідчених акторів, так і молоді. До  трупи увійшли дружина та дочка Уралова.

 Становлення молодого театру супроводжувалось проблемами: не було костюмів, декорацій, обладнання, відповідного репертуару, але театр працював  злагоджено в ньому була сувора дисципліна. За перші півроку 1920 року було підготовлено і поставлено 23 п’єси (Гоголя, Островського, Горького, Тургенєва).

Уралов створив професійний театр, трупа складалась з 20 акторів, спектаклі давалися 3-4 рази на тиждень.

Слайд 66 (афіши)

Вистави супроводжувались оркестром, який складався з роялю, двох скрипок, ударників, віолончелі, кларнету, флейти, труби і контрабасу. Музиканти – місцеві аматори.

Трупа не обмежувалася виставами лише в місті, а й виїжджала до сіл Новгород – Сіверського та Глухівського повітів.

Десятки підвід возили по селах акторів та реквізит для вистав. Актори також брали участь у різних культурних заходах, які проходили в місті та повітах, допомагали створювати сільські театральні гуртки.

Переїхавши до Новгород – Сіверського, Уралов спочатку опирався на аматорську трупу, яку сформував Ассінг. Поступово кількість акторів зростала і в театрі Уралов влітку 1920 року формує дві трупи: російськомовну – у складі 33 акторів, і українську- 15 акторів.

3 листопада 1920 року п’єсою «Савва» мав відкритися новий сезон театру, який очолював Уралов. І на це чекали жителі міста. Проте під час репетиції п’єси Толстого «Плоди просвещения» 16 жовтня 1920 року помер Ілля Матвійович, йому було лише 48 років. Здоров’я хворого Уралова остаточно було підірвано звісткою про загибель у 1919 році майже одночасно його двох юних синів (одному було 17 років, іншому – 18 років).

Слайд 67 (фото могили)

Після смерті Уралова розпочався новий етап розвитку Новгород – Сіверського театру.  В його колективі було 24 артисти та 12 чоловік обслуговуючого персоналу. Це були учні Уралова і його колеги.

Новгород – Сіверський виконавчий комітет прийняв постанову про увічнення пам’яті актора. Його ім’ям названо Новгород – Сіверський драматичний театр та вулицю в місті.

 

                      

 

 

Заключна частина.

Вихователь: Ось і перечитали ми наш журнал. На початку нашого заходу Поліна сказала: «Ми – майбутнє України, ми свідки історії, історія – це ми.» Що кожен з нас може зробити для свого краю, для того щоб не забувались традиції наших прадідів, наша історія, щоб наш край розвивався? Чи обов’язково для цього бути відомим письменником чи актором, художником, співаком чи політиком, мати багато грошей? Що звичайна людина, як ми з вами, може зробити для свого міста, села? (Відповіді учнів)

Так, дійсно, може і звичайна людина своєю працею зробити щось на благо своєї  Батьківщини. Ви стоїте на порозі дорослого життя, незабаром у вас з’являться сім’ї, діти. І якщо ви не будете осторонь життя нашого міста, країни, не будете жити за принципом «мене це не стосується», будете свідомими громадянами, патріотами своєї країни,будете прикладом для своїх нащадків, тоді все в нас буде гаразд. Бо люди роблять країну, місто таким як воно є. 

  Дійсно, у нашому невеличкому місті, з віковічних пагорбів, оточених первісною природою, добре видно історичну далечінь славного минулого України. «Дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді», - співав  автор «Слова», згадуючи ці місця за їх значенням у слов’янському літописі. Тож хай розквітає і збагачується рідне місто, свідок багатьох подій вітчизняної історії.

Слайд 68 (калина)

                         Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися,— завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знає в житті.

 

Дякую нашим творчим групам, які займалися пошуком інформації. Дякую всім за увагу.