Усний журнал "НЕВМИРУЩИЙ КОБЗАР"

Усний журнал

 

Звучить пісня “Думи мої, думи...”

Гомін лине по країні

Сонячно, крилато.

Гомонить Дніпро із степом

Про велике свято.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясні просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

- Вашій уяві пропонується усний журнал на тему невмирущий Кобзар, присвячений дню народження Т.Г. Шевченка.

 

Сторінка перша

Дитячі роки Т.Г.Шевченка

   Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Ріс Тарасик лагідною, чуйною  та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

 Радість і втіха у хлопчика потьмарилась горем: померла мама, коли йому було 9 років.  І почалося страшне сирітське життя при мачусі.

Коли Тарасові  виповнилося 11 років, помер і батько. Хлопець залишає свою домівку, оселяється у дяка в школі – як школяр і дяків помічник.

- Тарас відчував потяг до поезії, малярства. В 14 років його забирають працювати до поміщицького маєтку як кріпацького сина. Він жив у пана Енгельгарда. Важкими були його дитячі роки.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 

Інсценізація

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою.

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти,

Не розгинать своєї спини.

 

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди, з краю в край

Панує рабство ненависне.

 

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі.

 

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітре

Мене на довгій панській ниві.

Тарас. Переді мною наша бідна старенька хатка з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем. А біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками. А навколо яблуні – квітник. Біля дверей стара гілляста верба із засохлим верховіттям. А за вербою – клуня, за клунею – сад, а за садом - долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмок.

Скільки тих шляхів на світі, і куди вони ведуть?

Увечері сяде дід на призьбі,

Малий Тарас коло нього.

Показує дід на темне небо,

На зорі.

Дід. Ото Чумацький шлях! Ото ідуть, ідуть чумаки. Навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм  і дорога.

Тарас. А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом ідуть?

Дід. Еге ж, чорним.

Тарас. А чому він Чорний? Тому що чумаки чорні?

Дід. А того він чорний, що страшний.

Тільки хотів Тарас розпитати, чому він страшний, як покликала Катруся – сестра його, бо спати вже час було. Ех, шкода, що дід не доказав.

В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба. З хлопцями в просі вивалятися треба. А потім знову викупатися. Їсти хочеться, та однаково вдома нема чого їсти. Може, яку скоринку Катруся суне або він сам щось знайде у садочку. Потім до кузні забігти, як коваль працює подивитися.

Багато справ у Тарасика, не зчується, як і довгий літній день мине.

 

 

Сторінка друга

Т.Г.Шевченко – художник

Потяг до малювання виявився у Тараса змалку. Прагнення навчитися малювати водило сироту по селах у пошуках учителя.

Поневіряючись по наймах, Тарас дечому навчився.

Захоплення до малювання дорого коштувало Тарасові... Він був змушений займатися улюбленою справою таємно від пана. Коли злочин викривали, доводилося зносити жорстоку кару. Але ніяка кара не могла його зламати.

Доля Тараса круто змінилася у Петербурзі. Енгельгардт вирішив зробити з Тараса власного художника і віддав його навчатися  до майстра Ширяева. Перші самостійні мистецькі спроби Шевченка були зроблені в жанрі портрета. Позували йому переважно кріпаки пана Енгельгардта.  Малював Тарас і автопортрети. Пізніше, перебуваючи на Кавказі, Тарас змалював важке життя знедолених людей.

(Ілюстрування розповіді).

 

 

Сторінка третя

Т.Г.Шевченко – поет

Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві. Перша його збірка вийшла під назвою “Кобзар”.

Всі його ми батьком звемо.

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвятив народу.

Учні декламують вірші.

 

Доля

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця віддала

До п’яного дяка в науку.

 

• Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти сказала, -

А я послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люди? Та дарма.

 

Ми не лукавили з тобою.

Ми просто йшли, у нас нема

Зерна неправди за собою

Ходімо ж, доленько моя,

Мій друже щирий, нелукавий.

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь.

 

Сон

 

На панщині пшеницю жала,

Втомилася, не спочивать

 Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

 

Воно сповитеє кричало

У холодочку під снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила, і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

 

І сниться їй той син Іван

І вродливий, і багатий,

Уже засватаний, жонатий –

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі,

І на своїм веселім полі

Удвох собі пшеничку жнуть.

А діточки обід несуть.

 

Та й посміхнулася небога.

Прокинулась – нема нічого.

На Йвася глянула, взяла

Його, тихенько сповила.

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

 

• Багато віршів, написаних Т.Шевченком, покладені на музику. Які ви знаєте пісні на слова Шевченка?

(“Думи мої, думи”, “Тополя”, Реве та стогне Дніпр широкий”, “Стоїть гора високая”, “Заповіт”, “Зацвіла в долині червона калина”).

• Послухайте пісню на слова Т.Г.Шевченка “Зацвіла в долині”

 

Сторінка четверта

Вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка

• Справжній співець свого народу, знедоленої України Т.Г.Шевченко прожив усього 47 років. 10 березня 1861 року він помер. Перед смертю заповідав:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій!

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

• Народ шанує Шевченка.

Мільйон Кобзарів

Було це ще до революції. Три дівчинки-сирітки, закінчивши читати “Кобзар”, витерли білими хустками сльози і задумалися.

Старша сказала:

• Якби я  була багатою, то виткала б з чистого золота  і срібла великий килим і накрила б ним могилу Тараса Григоровича Шевченка.
• А якби я була багатою, я б усю Чернечу гору, де могила Шевченка, тополями і калиною червоною засадила, чудовими квітами всіяла, - сказала середня дівчинка-сирітка.

Третя ж, наймолодша, мовила:

• Якби я була багатою, то купила б мільйон “Кобзарів” і в кожну хату бідну дала.

Український народ свято шанує пам’ять  Т.Шевченка. Його пісні, його думи в Україні не забудуть повік. Йому поставлені пам’ятники, його іменем названі вулиці, парки, школи. В Умані є парк і пам’ятник Кобзареві.

Любий наш Кобзарю!

На землю, кров’ ворога политу,

Свободи сонце дивиться з висот

І пам’ятники з бронзи і граніту

Тобі поставив вдячний твій народ.

І дорослі, й діти

Всі сюди ідуть.

І найкращі квіти

Кобзарю несуть.

 

Поетеса В.Дігтяр свій вірш теж присвятила Кобзареві.

Любов і шана вічна – Кобзареві.

Завжди він в серці нашому живе.

Його слова, як зорі променеві,-

Дороговказ нам у життя нове.

 

З колін вже піднялася Україна:

До волі прагне, щоб там не було!

Лунає рідна мова солов’їна:

Для спраглого – цілюще джерело.

 

Пророчі думи в Кобзаревім слові

Сплелись навіки в лавровім вінку.

І плине повінь щирої любові,

Щоб в пісню перелитися дзвінку.

 

• Ми перегорнули останню сторінку нашого журналу, переконана, що ви поповнили свої знання про Т.Г.Шевченка.
• На закінчення в пам’ять невмирущого Кобзаря виконаємо пісню “Ой у лузі червоно калина”.