. В. Симоненко. "Творча біографія митця – « витязя молодої української нації» ( О. Гончар).

                              Линник

                                   Людмила Михайлівна

                                  учитель української мови                       

                                     та літератури гімназії імені Пантелеймона Куліша м. Борзни Борзнянської районної ради Чернігівської області

 

 

 

  Тема уроку. В. Симоненко. Творча біографія митця – « витязя молодої української нації» ( О. Гончар). Патріотичні мотиви як лейтмотив творчості В. Симоненка. «Лебеді материнства».

     Мета уроку: ознайомити учнів із життям і творчістю поета – одного з найяскравіших представників «шістдесятників», зацікавити його особистістю та творчістю; розвивати логічне мислення, поглиблювати вміння виділяти головне, робити узагальнення та висновки, аналізувати ліричний твір, виховувати активну громадянську позицію, патріотизм, повагу до митця.

   Очікувані результати: учні знають матеріал про життєвий і творчий шлях В.Симоненка;

      вміють виразно читати, аналізувати його вірші;

      вміють висловлювати власні враження та думки.

Тип уроку:  урок вивчення нових знань.

                            Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Сьогоднішній урок я хочу розпочати з вірша.

В хаті сонячній промінь косо

На долівку ляга з вікна…

Твої чорні шовкові коси

Припорошила вже сивина.

 

 Легкі зморшки обличчя вкрили –

Це життя трудового плід.

Але в кожному русі  - сила.

В очах юності видно слід.

 

Я таку тебе завжди бачу,

 Образ в серці такий несу –

Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу.

 

Я хотів би, як ти , прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти, як ти, любити,

ненавидіть, як ти уміть.

 

Учитель. Як ви гадаєте про кого йде мова у цьому вірші? Так, дійсно, про найдорожчу людину, для якої вона стала взірцем совісті, правди, мудрості. Тож він жив, любив, горів, як вона. Хто ж він, автор такого чудового вірша? Звичайно, Василь Симоненко. Сьогодні на уроці ми прилучимося до життєдайного Симоненкового слова, серцем відчуємо ще одну людську долю. А відчувши, можливо, станемо трохи мудрішими, правдивішими, людянішими.

 

ІІ. Оголошення теми та мети уроку.

         Епіграф до уроку

       Я хочу буть несамовитим,

       Я хочу в полум’ї згоріть,

       Щоб не жаліти за прожитим

        Димком на світі не чадіть.

                    В. Симоненко

  А почати розповідь хочу словами Д. Павличка:

   Вступне слово вчителя. « Він жив мало. Немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, зарядженого тривогою ХХ віку і любов'ю  до української землі, бо звук   моторів неодмінно гине, а звук поетового серця, хитаючи серцями мільйонів, відроджується в душі народу.   Василь Симоненко коротким життям заробив чесне безсмертя, хоч про свою дочасну і поза чесну слову він ніколи  не думав».

       Симоненкова дорога…

      Важка, трагічна і коротка: поет ішов по ній двадцять вісім років.

      Але коротка дорога не знає короткої пам’яті.

      Звичайно, вона починається із Біївців – того невеликого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до Лубен, Полтави, Києва – і вливається  у великій людській океан. А на тій вулиці над Удаєм-рікою стоїть сиротою старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року народився майбутній український поет Василь Андрійович Симоненко. Через ту непомітну і печальну хату пройшли голод і холод, її не проминула велика війна і всі лихоліття нашого віку.

       Щоб ближче познайомитися з життєвим шляхом письменника, я пропоную рольову гру. Сьогодні до нас завідають ті, хто знав поета. Серед них мати, його друзі, вчителі.

                   «Круглий стіл спогадів»

      Виступ учнів.

     Мати. Дитинство Василька  припало на воєнні й повоєнні роки. Хлопець ріс без батька, мені доводилося багато працювати, аби заробити шматок хліба. А доглядали сина дідусь і бабуся, яких він любив понад усе.

     У школі він вчився тільки на «відмінно». Десятирічку закінчив із золотою медаллю. А вчитися йому було ой як нелегко! П’ять класів  закінчив у Біївцях, а решту – сусідніх селах. А Це  9 кілометрів лише в один кінець.

       Весною чи восени – то ще нічого, а взимку - суща біда.  Повоєнні роки були ж сніжні. А пальто у Васі – пошарпане, а чоботи - діряві.  Тільки ніколи,  ні разу він не запізнився на уроки. Було його питаю: « Важко тобі, Васю?» Він весело відповідає» Та чого там важко? Доки до школи діду, то всі уроки повторю, а як вертаюся, то всі пісні переспіваю».

    Уляна Миколаївна Демченко., учителька математики.

  « На уроках він був серйозний – аж занадто. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень, а потім вступив до Київського університету»

   Микола Сом, поет, товариш В. Симоненка.

« А поміж нами, студентами, Василь був неперевершеним жартуном –дотепником. Та насамперед був серйозною натурою, людиною діла і слова. Багато читав і знав. Учився старанно й завзято.

      Після закінчення університету Василь поїхав у Шевченків край. Тут, у Черкасах, найповніше розкрився його самобутній талант поета і журналіста. Він спершу працює в обласній газеті «Черкаська правда», потім очолює відділ пропаганди при новоствореній газеті «Молодь Черкащини», а пізніше здібного журналіста призначають власним кореспондентом республіканської «Робітничої газети» по Черкаській області».

            Лілія Шитова, журналіст.

«Створюючи молодіжну, ми прагнули залучити до роботи в ній найталановитіших молодих журналістів області. Умови і Василя.Він працював тоді в « Черкаській правді» і з переходом у нашу редакцію матеріально втрачав. Та про це він ніколи не думав.

          Було зворушливо спостерігати, як, розписавшись у відомості про одержання мізерної нашої зарплати, Василь у гурті товаришів вирушав до книгарні, де його добре знали і звідки завжди повертався з новими книгами. День зарплати так у нас і називався – книжчинам днем. В наші дні книга була  найкращим дарунком до свята.

      Василь Симоненко захоплювався творчістю Лесі Українки, захоплювався поезією Миколи Вінграновського,  уважно слідкував за творчістю Ліни Костенко, Бориса Олійника.

Пам’ятаємо Василя таким, яким він був. Вимогливим і добрим, гостроязиким і соромливим, дотепним і делікатним, принциповим і порядним.

Петро Жук., журналіст.

 «Поезія і журналістика не розмежовувалися у Василя. То була органічна єдність. Із журналістського блокнота народжувалися неперевершені його поезії»Жорна», «Дід умер», «Тополя», «Конвалії»

     Він не любив галасливої метушні. Ставши газетярем, відчувши поруч себе таких же закоханих у справу людей розкрився, як квітка під сонцем.

Квіти він теж любив. Якось із Мліївської станції садівництва ми привезли дарунок – флокси трьох видів – білих, рожевих, блакитних. Ті, що їх ще з Франції завіз Платон Симиренко, ті, що ними милувався Тарас Шевченко.

      Ті квіти – флокси - Василь  посадив біля будинку свої нареченої Люсі. Кожного літа вони зацвітали  рожевими, білими, жовтими квітами. Як людське життя. Як небо України».

Микола Дашківський журналіст.

        « Пам’ятаю, напровесні 1962 року в Черкаси завітала з Києва Надія Павлівна Лісовенко – тоді редактор Держлітвидаву. На її прохання зібралися члени обласного літодоб'єднання. На її прохання зібралися  члени обласного літоб'єднання.  Ніхто тоді не відав, що звідси почнеться Василів шлях у велику літературу. Василь у той вечір своїх віршів не читав. Він попросив слова, повільно підвівся і спокійно розібрав кожну прочитану поезію. І все це було доведено настільки кваліфіковано, що присутні зрозуміли – Василь надзвичайно відчував поетичне слово. Так аналізувати вірш міг поет талановитий. Зрозуміла це і Надія Павлівна. Вона попросила Василя принести свої вірші. Надії Павлівні дуже вони сподобалися і вона повезла його доробок до Києва. З цього доробку і народилася перша збірка « Тиша і грім».

 Учитель.  Невеличка за обсягом  книжечка віршів «Тиша і грім» прозвучала справді як грім істинної поезії серед сірої тиші казенних підспівувачів, які римували до кожної офіційної події чи дати.

 Та після збірочки В. Симоненко отримує листа:

           « Шановний товариш Симоненко! Добірку ваших віршів, на жаль, до друку не схвалено. Більш того – подивовані й розчаровані вашим песимізмом, вашим потягом до негативних, нетипових випадків в житті суспільства й трудівників села. Ви всіляко намагаєтесь очорнити дійсність, людину. У нашому суспільстві всьому новому відкрито широку дорогу. Вибачайте, але від такого вірша пахне політичним збоченням.

У той час , коли радянське мистецтво покликане оспівати велич трудових досягнень народу, оспівати героїзм будівників комунізму, що й роблять з творчим успіхом кращі, талановитіші наші поети, - ви вносите неприємний, неприйнятний для нашого народу дисонанс. М’яко кажучи, це викликає обурення. Окрім цього, чимало ваших віршів позначено націоналістичними нотками, хуторянством, що вельми на руку нашим ідеологічним ворогам. Радимо вам взятися за розум і добре подумати: якою дорогою йдете, громадянине Симоненко?!»

      Разом зі славою і визнанням починається цькування поета, йому погрожували розправою, були навіть напади й побої. І багато людей, коті називали себе друзями, відвернулися від поета. Поряд лишилися кохана дружина й маленький син Олесь, якого Василь Андрійович дуже любив, та ще мама, Ганна Федорівна, підтримували його, коли він тяжко захворів.

     У 1962 році Симоненка жорстоко побили працівники міліції  залізничної станції м. Сміла, його заарештували за дрібне хуліганство, бо бачте він їм не сподобався. Мабуть, внаслідок цього биття у Василя Симоненка невдовзі розвинувся рак, від якого він дуже швидко згас. Помер 13 грудня 1963 року у Черкаській лікарні у 28-річному віці. В. Симиненко став першою жертвою на шляху реанімації тоталітаризму в Україні. Але його душа вперто працювала і після смерті Друга збірка « Земне тяжіння» вийшла у світ  1964 року У ній була опублікована поезія , що стала своєрідним заповітом поета, зверненням до ровесників.

Ти знаєш, що ти  - людина.

Ти знаєш про це чи ні?

 А в кінці поезії автор закликав:

І жити спішити треба –

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

Багатобарвні тематичні обрії поезії В.Симоненка:поруч із сатирою сусідить інтимна лірика, гнівне викриття, реалістичні малюнки селянського життя. Та найбільше він любив Україну, людей, поезію. Тож багато віршів він присвятив саме їм. І сьогодні на уроці ми ознайомимося з патріотичною лірикою поета. А перлиною інтимно-патріотичної лірики, де сплітається в одному узорі фантазія казки й щира правда серця є  «Лебеді материнства»

Читаю вірш.

Проводжу бесіду.

1.      Що вас найбільше вразило в поезії?
2.      До якого жанру ви віднесли цей твір? (Колискова)
3.      Про що йде мова у заспіві вірша?
4.      До кого звертається поет у поезії?
5.      Зі скількох умовних частин складаються вірш? (3)

І частина -  зображується чарівна казка щасливого дитинства. Добра матуся прагне все зробити для спокою й добра свого сина.

ІІ. Частина – це фантазії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі

ІІІ. Частина – це роздуми матері про синове змужніння.

Висновок. Мати і Батьківщина – завжди з людиною.

- У яких рядках виражається ідея вірша?

«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину

Робота в парах

Які почуття характерні ліричному герою цієї поезії? Створіть його літературний портрет. / Чуйний, ніжний, лагідний, люблячий, спокійний, патріот…/

 

Робота в групах.

• Які образи – символи є в поезії? Поясніть їх роль. У разі потреби зверніться до словничка – ключа. ( Додаток 1.)

• Проаналізуйте зображувальні засоби / метафори, епітети, уособлення, порівняння/. Які функції вони виконують? (Додаток ІІ)

• Проаналізуйте мовні особливості (фігури мови /риторичні звертання, алітерація, заперечення/) ( Додаток ІІІ)

       Визначити віршовий розмір поезії

• Створити асоціативний кущ до слова «Батьківщина».

Учитель. Ми чуємо голос поета, мовби перевтіленого в чарівника, що огортає дитячу душу лоскітливим дивом чогось загадкового й гарного.

Спершу промовляє до дитини знайомий голос матері, яка заколисує дитину, але материне серце переймається дитячими тривогами про майбутнє своєї дитини. А потім голосом матері промовляє сама рідна земля, велика Мати-Батьківщина. Промовляє щиро-душевно, мудро-пророче, словами величними й простими. Вона відкриває глибшу істину людської дружби, любові , братерства, з яких виростає священне почуття синів і дочок. Почуття , яке не обирають. Воно дається людині, як найдорожчий скарб,  як саме життя.

  Учитель. Вчитавшись в поезію В. Симоненка, можна впевнено сказати, що немає в ній ні космічних кораблів, ні наукових досягнень. Новаторство митця не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, а в самому змісті творів, у широкому інтересі до внутрішнього світу простої людини, у пошануванні людської гідності, неповторності кожної особистості.

Підсумки уроку. Чим мене схвилювала поезія В. Симоненка?

Домашнє завдання. Вивчити поезію напам’ять .

Додаток до уроку.

Додаток 1. група І.  Пояснити символи., користуючись Інтернет-ресурсами

Символи	Значення
Лебеді	Присутність божества, ангела-посланця Бога, надія
Зорі	У праукраїнців вважалися  передвісником зорі, а отже, пробудження життя
Лимани (вода)	Символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це – птах матері
Мати	Символ народження; символ мінливого людського життя
Півень	Джерело духовності, усього доброго й ніжного

 

Додаток 2.  Група ІІ. Завдання на відповідність. Визначити художні засоби.

Приклад	Художній засіб
«лебеді рожеві»	уособлення
«зорі сургучеві»	порівняння
«приспані тривоги»	метафора
« тихі зорі»	епітет
«завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата»
«Прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть»
«Темряву тривожили криками півні»
«лебеді, як мрії»

 

Додаток ІІІ.  Група ІІІ. Визначити фігури мови

Фігури мови	Приклади
Риторичні звертання
Звертання
Звукова анафора
Алітерація звуку
Градація
Заперечення
Інверсія