В. Сіренко. Матеріали до уроку літератури рідного краю.

Рідна земля, патріотизм… Щоб відчути, що ці слова означають, треба мати якесь особисте ставлення до них. Володимир Сіренко – український поет, дисидент та правозахисник, який своєю поезією створює собливе ставлення до того, що називають рідною землею та патріотизмом. Ці питання є стрижнем його творчості.

Поет заглиблюється в історичне минуле свого народу, з болем говорить про втрати в духовному житті нації. Збірка «Голгофа» – це не просто осмислення довгих років вигнання, мов­чання й цензури, а й початок активної творчості особистості. Ідея «Голгофи» – незнищенність українського духу, показ тернистого шляху сходження до самого себе.

Ми – українці! Нація Тараса.

Ми – Сагайдачні і Кармелюки.

Коли зʼявились – невідомо часу.

Ми древні, як земля і як віки.

Логічним продовженням «Голгофи» є збірка «Навпростець по землі». Вірші поета цієї збірки органічно виростали з духовного життя українського народу, його історії й непростого сьогодення.

Хочеться виокремити збірку «Регіт на палі», у якій знайшли розвиток колоритні козацькі традиції, що підносять невмирущість українського народу.

Поет не кричав з трибун про свою любов до Батьківщини, та її ми відчуваємо в кожній збірочці, кожній книжці:

Я без України і години,
Навіть у раю, не проживу.

В. Сіренко звертався до молодих поетів, говорив, що наша країна в небезпеці, на краю загибелі нація! Він закликав їх не жонглювати словами, а підіймати дух народу, бо письменник – це його душа й серце. І коли твоєму народу важко, коли твоїй країні важко, то писати про ніщо – це великий злочин!

Поет все своє буремне життя боровся за незалежність нашої держави, за її розвиток і творчим словом, і власним прикладом. Був свідомим націоналістом, величезним оптимістом.

Хочу, щоб у місті й поза містом,
Всюди, де святиться мій народ,
Звали мене націоналістом.
Це одна з найвищих нагород.

Літературна творчість Володимира Івановича тим і унікальна, що вона пробуджує наші душі й спонукає задуматися над цінністю нашого життя.

Зараз творчість і життєвий шлях письменника почали досліджувати у вишах. Сам письменник під час творчих вечорів багато зустрічався з учнівською молоддю: студентами і школярами. Та не лише в аудиторіях звучать нині його віршовані рядки – вони отримали нове життя, надихаючи наших бійців на передовій.

Вже не один рік на сході нашої Батьківщини неспокійно. Українські землі политі кровʼю. Ми бачимо розруху, розбрат, підлість, злість, підступність і насильство. А так хочеться бачити свою землю квітучою, а народ – щасливим. Тому щирі патріоти йдуть боронити нашу святу землю від ворога. Воїни, які стали на захист Вітчизни від російсько-терористичної агресії, знають і декламують вірші Сіренка напамʼять. (Відео)

Особливо популярною стала збірка “похідного” формату – “Куценики”. Автор надзвичайно радів, коли від друзів-волонтерів дізнався про це.  

Рядочки його "куцеників" такі актуальні зараз:

Не вимолюють волю – виносять із бою,

З тюрем, де не побачити сяйва зорі.

Незалежність – коли прапор твій над тобою

Й на землі твоїй – мова твоїх матерів.

Володимир Іванович як справжній патріот своєї землі завжди любив й обороняв рідну мову. Саме через цю любов йому прийшлось багато пережити. Поет вважав, що мова і нація – поняття генетичні, що вони даються людині з духом матері, її молоком і кров’ю, і той, хто відмовляється від них, стає генетичним калікою. Він завжди хотів, щоб його вірші не залишали людей байдужими, а тому намагався бути відвертим, правдивим. Він ніколи не оспівував вождів, а лише народ, до якого мав величезне щастя належати.

Наша мова – і будні, і свята.
Як і нам, їй не буде кінця.
Нею нам ворогів спопеляти
І братів зігрівати серця.

Працював письменник до останку. У 2011 році вийшла поетична збірка “Чолом до сонця”, яка була перевидана у 2014-му. У ній поет сказав:

Як застигнуть і серце, і жилка тремтлива на скроні,

Україно, тоді наді мною за рідним селом

Не граніт підійми – посади запромінений сонях,

Щоб він завжди, як я, повертався до тебе чолом.

У поетичних збірках поета вічно палатиме чисте полумʼя любові до рідної мови та  України, які так віддано любив Автор.

В.Сіренко – був найстаршим «свободівцем». Вітаючи з Днем Незалежності, кам’янський осередок Всеукраїнського обʼєднання “Свобода”, нагадував містянам славетних земляків, які в свій час доклали чимало зусиль задля здобуття Україною омріяної свободи. Серед них був і Володимир Іванович.

Ми всі – з українського поля,

з блакиті його, висоти.

Тому-то нам випала доля –

не гнутись, до сонця рости.

Тож будемо віщими, вищими!

Нехай нам загубиться лік.

Якщо ми себе не понищимо,

ніхто нас не знищить повік.

Володимир Іванович Сіренко – людина з великої літери, член Національної спілки письменників України, щирий патріот рідної землі. Його ім’я занесено до Всесвітнього довідника «Людина і творчість», який видає Оксфордський університет; вулицю, на якій жив поет, пропонують перейменувати на його честь. 

Володимир Іванович з нами, він залишається в українців назавжди в своїх неповторних поезіях...А ще нам лишиться його заповіт:

…На спустошенім полі лиш вітер гуляє…

Без чуття Батьківщини – людини немає.