Вчимось Жити Разом матеріал для швидкого вивчення

Модуль 3. Методологія викладання курсу «Вчимося жити разом»

3.1. Поняття життєвих навичок

Поняття життєвих навичок

Склад і класифікація життєвих навичок

Структура життєвих навичок

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички і якість освіти

Життєві навички та розбудова миру

 

 

Система освіти в її сучасному вигляді сформувалася в епоху індустріалізації, коли великі промислові підприємства потребували працівників, які впродовж робочого дня виконували відносно прості дії біля конвеєра, а їх менеджери, банкіри та бухгалтери могли упродовж всього життя послуговуватися знаннями та навичками, які вони отримали у вищій школі. У постіндустріальну епоху, коли на більшості виробництв ручна праця витісняється автоматикою і роботами, а бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вносить неперервні зміни у всі сфери життя, освіта має готувати кадри до вимог пост-індустріальної інформаційної ери. Замість накопичення певної кількості знань, сучасний випускник повинен вміти самостійно здобувати інформацію, критично її осмислювати та креативно використовувати для аналізу та вирішення проблем і виконання проектів.

Особливого значення набувають соціальні навички, зокрема, навички ефективної комунікації, групової взаємодії, в тому числі, й мережевої. В умовах постійних змін, які відбуваються у суспільстві, люди також потребують особливих навичок, які формують здорову самооцінку, підвищують їх стресостійкість, допомагають у досягненні цілей. Саме тому, на рубежі століть з’явилося поняття «життєвих навичок», а також виникла педагогічна технологія, яка називається «Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок», скорочено – ООЖН.

 

Поняття життєвих навичок

 

Життєві навички – дослівний переклад з англ. life skills. Але в англійській мові skillsозначає не лише навички (уміння, відпрацьовані до автоматизму), а й здатність до чогось або компетентність. Тому термін «життєва компетентність» був би точнішим, але в пострадянських країнах прийнято термін «життєві навички», і тому ми надалі використовуватимемо його, розуміючи під життєвими навичками низку психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині ладнати зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні стосунки із соціальним оточенням.

 

	За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.

 

 

Склад і класифікація життєвих навичок

 

Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують близько двадцяти. Серед них:

• навички ухвалення рішень;
• комунікативні навички;
• навички вираження почуттів і керування ними;
• навички критичного мислення;
• навички усвідомлення негативних впливів і тиску з боку однолітків, а також навички опору їм (здатність сказати «ні» наркотикам, алкоголю, тютюнокурінню, раннім сексуальним стосункам тощо);
• навичка постановки цілей та ін.

Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок. Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні (психологічні) та міжперсональні (комунікативні) навички. Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) та емоційно-вольові.

 

Класифікація життєвих навичок

 

Навички, які сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

 

Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її здатністю адаптуватися до стресів. Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Алан Фром.

Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

• позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
• послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
• цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
• автономність (незалежність), яка забезпечується умінням приймати відповідальні рішення;
• відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

Психологічно врівноважені люди краще усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх з повагою до інших. Замість негайно реагувати на ситуацію, вони завжди намагаються ухвалити зважене рішення, керуючись моральними цінностями та відповідальністю. Не дивно, що здатність до самоконтролю, сприяє кращим соціальним комунікаціям та зменшенню проявів депресії.

Нижче наведено структуру внутрішньоперсональних (інтелектуальних та емоційно-вольвих) навичок.

Інтелектуальні навички

Емоційно-вольові навички

Самосвідомість і самооцінка: здатність усвідомити свою унікальність; позитивне ставлення до себе, інших людей і життєвих перспектив; адекватна самооцінка: здатність реально оцінювати свої здібності і можливості, адекватно сприймати оцінки інших людей; усвідомлення своїх прав, потреб, цінностей і пріоритетів; визначення життєвої мети. Аналіз проблем і прийняття рішень: вміння визначити суть проблеми і причини її виникнення; здатність знайти різні варіанти вирішення проблеми; вміння передбачити результати різних варіантів для себе та інших людей; вміння оцінити реалістичність кожного варіанта з урахуванням його особливостей і життєвих обставин; здатність вибрати оптимальне рішення.

Навички самоконтролю: вміння контролювати прояви гніву; вміння долати тривогу; вміння переживати невдачі. Керування стресами: вміння раціонально планувати час; позитивне мислення; вміння застосовувати методи релаксації; вміння пережити горе, втрату, травму, насильство. Мотивація до успіху і тренування волі: віра в те, що ти - господар свого життя; здатність концентруватися на досягненні мети; розвиток цілеспрямованості і працьовитості.

 

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

 

Деякі діти здаються соціально адаптованими від народження, в той час як інші потерпають від різних випробувань соціуму; деякі є дуже товариськими і легко заводять собі друзів, інші за своєю природою сором’язливі; деякі вміють контролювати свої емоції, інші – швидко виходять з себе; деякі є природженими лідерами, а інші – завжди намагаються підлаштовуватися.

Немає сумніву, що діти з краще розвиненими соціальними навичками мають переваги в житті. Вони не тільки відчувають вигоди від позитивних стосунків, але й мають кращу успішність у навчанні; краще самопізнання та в цілому набагато стійкіші до життєвих випробувань.

Упродовж останніх років вчені все більше переконуються, що соціальним навичкам можна і потрібно вчитись. Багато досліджень довели, що сором'язливі діти можуть стати більш відкритими і товариськими, агресивні – можуть навчитися самоконтролю, а діти, що відають перевагу усамітненню, можуть навчитися дружити. Для цього у навчальних закладах впроваджують освітні програми з розвитку соціальних навичок. Окрім відповідного змісту, такі програми потребують застосування особливих педагогічних методів та організації навчального процесу. Далі наведено структуру окремих соціальних навичок.

Навички ефективного спілкування: активне слухання; вміння чітко висловлювати свою думку; вміння відкрито висловлювати свої почуття без тривоги і звинувачень; адекватна реакція на критику; вміння попросити про послугу, допомогу. Навички співпереживання: здатність розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей; вміння висловити це розуміння; вміння надати підтримку і допомогу. Навички регулювання конфліктів: здатність розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; вміння вирішувати конфлікти поглядів на основі толерантності; вміння вирішувати конфлікти інтересів шляхом конструктивних переговорів. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації: навички впевненої поведінки; вміння відстоювати свою позицію і відмовлятися від небезпечних пропозицій; протидія дискримінації.

 

Життєві навички і здоров’я

 

Життєві навички сприяють кращій соціальній адаптації дитини, її інтелектуальному й емоційному благополуччю, позитивній і здоровій поведінці. Особливе місце серед них належить навичкам протидії соціальному тиску, що допомагають молоді навчитися діяти незалежно у сучасному світі, критично ставитися до можливих негативних впливів однолітків та ЗМІ. Тому їх ще називають життєвими навичками, сприятливими для здоров’я.

Навички протидії соціальному тиску є основою переважної більшості ефективних програм профілактики правопорушень, насилля, вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, а також ВІЛ/СНІДу. Тому на формування життєвих навичок спрямовані:

• сотні програм по всьому світу;
• активне їх впровадження на теренах пострадянського простору;
• підтримка з боку впливових між­народ­них організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД та інших).

Глобальними прагматичними цілями цих програм є:

• · скорочення числа курців в підлітковому та молодіжному середовищі;
• · зниження рівня вживання алкоголю, наркотиків;
• · пізніший початок статевого життя;
• · вибірковість статевих контактів і використання презервативів;
• · зниження темпів поширення ВІЛ / СНІДу.

 

Життєві навички і якість освіти

 

Навчання життєвих навичок є необхідним елементом високоякісної освіти. Вони підвищують конкурентоспроможність випускників на ринку праці, адже сьогодні кандидату на пристойну посаду недостатньо досконалого володіння професією. Необхідно мати комплекс психосоціальних умінь: критично і творчо мислити, адекватно сприймати себе й оточення, приймати зважені рішення, будувати конструктивні міжособистісні стосунки, залежно від потреби демонструвати здатність працювати в команді чи бути лідером, зацікавлювати і створювати мотивації для інших, розв’язувати проблеми та керувати стресами.

 

Життєві навички та розбудова миру

 

Життєві навички сприяють розвитку таких цінних особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також сприяють зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через декілька років сприятиме зменшення рівня агресії у суспільстві та розбудові стійкого миру в державі.

До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, відносять навички:

• самоусвідомлення та самооцінки;
• ефективної комунікації;
• кооперації;
• керування стресами;
• емпатії;
• асертивності (неагресивної впевненості);
• розв’язання проблем і прийняття рішень;
• запобігання ескалації та розв’язання конфліктів;
• пошуку консенсусу і примирення.

 

 

3.2. Навчання життєвим навичкам

Методика розвитку життєвих навичок

ООЖН – як освітня технологія

Способи впровадження ООЖН

 

Наприкінці XX століття поняття «життєвих навичок» почало широко використовуватись в документах міжнародних організацій та інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей та профілактики соціально обумовлених захворювань, шкільного булінгу, дискримінації, профілактики конфліктів та розбудови миру.

Були розроблені та набули поширення освітні програми профілактичної спрямованості, які допомагають приймати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, керувати емоціями, долати труднощі, мотивують до здорового і продуктивного життя. В країнах, які потерпають від насилля та збройних конфліктів, впроваджують програми з профілактики конфліктів та розбудови миру.

Даний підхід виник як альтернатива інформаційно-просвітницькому підходу, що довів свою неефективність у вирішенні зазначених завдань, і обгрунтовував необхідність формування у дітей поведінкових навичок, які дозволяють успішно вирішувати завдання інтеграції в суспільство і самозахисту від ризиків.

 

Методика розвитку життєвих навичок

 

Методика розвитку життєвих навичок є синтезом найуспішнішого педагогічного досвіду і досягнень психологічної науки. Вона гармонійно поєднує функції виховання (формування ідентичності, цінностей та переконань) і розвиток соціально-психологічних компетентностей (життєвих навичок) учнів.

В основі цієї методики — повага до загальнолюдських цінностей і захист прав людини. Вона налаштовує на усвідомлення прав і обов’язків людини, розуміння прав інших людей і повагу до них, виховує гідність, миролюбність, справедливість, колективізм, почуття відповідальності, впевненість у власних силах, толерантність (визнання того, що всі люди різні, що існують різні культури), інші позитивні якості. Її відмінність від традиційних методів виховання у тому, що формування особистої системи цінностей відбувається не шляхом моралізаторства, а завдяки добровільному прийняттю через усвідомлення їх реальної вигоди.

На відміну від багатьох традиційних педагогічних методів та підходів, розвиток життєвих навичок має на меті позитивні зміни у поведінці учнів. Тому він передбачає зміни не лише у знаннях, а й у ставленнях і навичках, які стимулюватимуть ці бажані поведінкові зміни.

Навчання життєвим навичкам відтворює природні процеси, спираючись на які діти вчаться жити в соціумі. Цей процес відбувається через спостереження, моделювання та соціальну взаємодію. Встановлено, що навички найкраще засвоюються в процесі спостереження і негайного відтворення. А закріплення навичок відбувається тоді, коли люди на практиці (в ігровій або в реальній ситуації) відпрацьовують поведінкові моделі і стикаються з позитивними або негативними результатами своїх дій.

Навчання на засадах життєвих навичок реалізує концепцію особистісно орієнтованого навчання і виховання. Ця методика враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, етнічні, релігійні та соціально-економічні аспекти їхнього життя, передбачає делікатне ставлення до ґендерних питань. Вона спрямована на задоволення природних потреб дітей, підлітків і молоді, адже ігнорування цього призводить до зниження рівня загального благополуччя, виникнення поведінкових ризиків і проблем.

Навчання здійснюється на ситуаціях, близьких до реального життя, з урахуванням рівня розвитку дітей, їх потреб і проблем. Однак методика розвитку життєвих навичок враховує не лише актуальні потреби і проблеми, а й ті, що незабаром виникнуть у зоні їх найближчого розвитку.

Перевага надається інтерактивним, а не інформативним формам навчання; останні досі переважають у школі і є, безумовно, корисними, але не здатні повністю забезпечити зміни у ставленнях і поведінці учнів. На відміну від звичайних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, широко застосовуються інтерактивні методи, які передбачають активну участь кожного, творчу співпрацю учнів між собою і з учителем. Тому програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, мозкові штурми.

 

ООЖН – як освітня технологія

 

З середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія – це сукупність прийомів, застосовуваних у якому-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки на думку О. М. Пєхоти педагогіка є не лише наукою і не тільки мистецтвом, а перш за все прикладною дисципліною, то як і всі прикладні дисципліни, вона мусить бути технологічною.

Освітня технологія – це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації навчально-виховного процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і яка може бути відтворена в широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструментарій вимірювання результатів діяльності.

ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) – це освітня технологія, яка забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у більш як 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «видатне досягнення». У таблиці нижче наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН-технології.

Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН­технології	Концепція особистісно орієнтованого виховання. Концепція Школи, дружньої до дитини Педагогічні технології: синтез технологій колективного, інтерактивного, розвивального навчання, створення ситуації успіху, а також ігрових, проектних та ІКТ-технологій
Досвід успішного впровадження в Україні	Обов'язковий предмет «Основи здоров'я» (1—9 класи) Факультативні курси: «Корисні звички» (1—4 класи); «Я — моє здоров'я — моє життя» (5—6 класи); «Захисти себе від ВІЛ» (10—11 класи, ПТНЗ, ВНЗ); «Вчимося жити разом» (1-10(11) класи)
Методи і форми навчання	Поєднання індивідуальних, групових та фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів навчально­виховного процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально базуються на особистому досвіді учнів
Вимоги до підготовки педагога	Знання принципів і теоретичних засад превентивної освіти та змісту впроваджуваного курсу (програми) Знання концепції життєвих навичок, методики розвитку життєвих навичок, складових педагогічної технології ООЖН (освіти на основі розвитку життєвих навичок) Володіння інтерактивними методами викладання Досвід практичного відпрацювання базових тренінгів за курсом (програмою)
Вимоги до навчально­методичних матеріалів	Спрямовані на розвиток психосоціальних (життєвих) навичок. Містять тематику, відповідну до віку. Враховують природні потреби учнів. Зміст підручників та посібників наближено до реального життя. Написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії. Є комплектними (видання для вчителя, учнів, батьків)
Вимоги до організації навчально­виховного процесу	Заняття проводить підготовлений педагог. Є приміщення, що підходить для застосовання інтерактивних методів навчання (роботи в загальному колі, дискусій у малих групах, рухливих вправ тощо). Педагог використовує інтерактивні методи навчання. Учні забезпечуються навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздатковими матеріалами). Перед або одночасно з впровадженням курсу (програми) проводиться презентаційний тренінг для педагогічного колективу з метою демонстрації ефективності педагогічної ООЖН­технології. Проводиться презентаційний тренінг для батьків з метою розбудови партнерства з сім'єю. У навчальному закладі діють правила, розроблені за участю учнів та батьків, які забезпечують сприятливу психологічну атмосферу та забороняють агресивну поведінку і вживання психоактивних речовин. Здійснюється підготовка волонтерів для допомоги вчителю та проведення роботи серед однолітків за методом «рівний — рівному». Здійснюється анкетування учнів за процедурою «до» і «після» для оцінки ефективності навчання

 

 

Способи впровадження ООЖН

 

Формування життєвих навичок розглядається як необхідний компонент освіти в сучасному світі. В останні десятиліття було апробовано три способи впровадження ООЖН-технології: 1) через окремий предмет, 2) через усі шкільні предмети, 3) через предмет-носій.

Спроби впровадження ООЖН через окремий предмет (наприклад, предмет «Життєві навички» в Молдові) були невдалими, адже в умовах перевантаженого шкільного розкладу складно обґрунтувати необхідність ще одного предмета з такою абстрактною назвою.

Включення тематики життєвих навичок в програми багатьох предметів було апробовано в десятках країн і визнано неефективним, адже це потребувало значних капіталовкладень для навчання великої кількості вчителів, які були змушені на додаток до програми основного предмета впроваджувати не властиві для нього тематику і методи.

Найбільш ефективним виявився третій спосіб впровадження життєвих навичок через предмет-носій. Він передбачає інтеграцію методики розвитку життєвих навичок в обов’язковий шкільний предмет. Не кожен предмет може бути носієм життєвих навичок. Наприклад, біологію було визнано невдалим предметом-носієм, тому що вона розглядає людину, як біологічний організм, а життєві навички – це соціально-психологічні компетентності. Найкращим предметом-носієм для ЖН було визнано ті, які мають на меті розвиток соціальної, громадянської активності та формування мотивації до здорового способу життя. Це, наприклад «Health education» (США, Канада, Фінляндія, Естонія), «Social and personal education» (Великобританія), «Sexual education» (більшість країн Європейського Союзу), «Основи здоров’я» (Україна).

Практика довела, що коли програми з навчання життєвим навичкам є обов'язковою складовою навчального плану, учні часто обирають додаткові дисципліни (факультативні курси) з розвитку ЖН або вивчають їх у позаурочний час, що свідчить про наближеність цих програм до реальних потреб дітей та молоді.

Програми та навчальні курси з розвитку життєвих навичок розробляються і впроваджуються як державними освітніми інституціями, так і громадськими організаціями або приватними особами, які пропонують їх державним органам влади, отримують відповідну акредитацію і виступають партнерами освітніх установ в реалізації даних програм.

Усі ці аспекти знайшли відображення в удосконаленні змісту освіти в загальноосвітніх установах України, де з початку 2000-х розроблено та успішно впроваджено програми та навчально-методичне забезпечення предмета «Основи здоров’я» для початкової та основної школи, а також десятки факультативних курсів на засадах розвитку ЖН, головною метою яких є формування в учнів сприятливих для здоров’я життєвих навичок, правової, екологічної, психологічної культури, громадянської активності та підприємливості.

 

 

 

 

3.3. Огляд інтерактивних методів

Скажіть мені і я забуду.

Покажіть мені і я запам'ятаю.

Дайте можливість обговорити і я зрозумію.

Дайте можливість навчити іншого

і я досягну досконалості.

Конфуцій

 

Класифікація методів навчання

Ефективність інтерактивного навчання

Принципи інтерактивного навчання

Огляд інтерактивних методів

 

Під час навчання учні повинні робити набагато більше, ніж просто слухати та фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.

Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учні розцінюються як «банк», а викладачі – як вкладники, що сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони досить часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов же проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.

 

Класифікація методів навчання

 

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.

	Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є основною дійовою особою, що керує ходом заняття, а учні виступають в ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам вчителя.

 

Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допо­могою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.

Хоч з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.

	Активні методи – це навчання, в процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні, переважно акцентують на демократичному стилі.

 

 

	Інтерактивні методи – форма навчання, в процесі якого учні і вчитель знаходяться в режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

 

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, але й один з одним, на домінування активності учнів в процесі навчання. Роль вчителя на інтерактивних заняттях зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

 

Ефективність інтерактивного навчання

 

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найбільш ефективними, якщо в навчально–виховному процесі використовуються інтерактивні форми і методи.

За допомогою інтерактивних технологій учні мають можливість:

• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й таким чином зробити засвоєння знань більш доступним;
• навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;
• навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
• моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;
• вчитись будувати конструктивні стосунки в групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;
• розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%, зорове й слухове сприйняття – 20%, демонстрація – 30%), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50%, практичні вправи – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

 

Принципи інтерактивного навчання

 

Виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:

• Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.
• Принцип відкритого зворотнього зв’язку. Висловлення учасником чи всіма учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього зв’язку учасники групи дізнаються, як сприймаються іншими людьми їх манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.
• Принцип експериментування. Активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
• Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен відігравати вчитель.
• Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом та нарівні з ними. В свою чергу, кожен учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

 

Огляд інтерактивних методів

 

Опис найпопулярніших інтерактивних методів наведено тут. Далі подано детальніший опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників один з одним і з учителем:

• відпрацювання навичок;
• робота в групах;
• інтерактивні презентації;
• дискусії;
• мозкові штурми;
• рольові ігри;
• аналіз історій і ситуацій.

Відпрацювання навичок включає такі етапи:

• детальне пояснення учасникам алгоритму дій;
• демонстрація прикладу, як виконувати ці дії;
• відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих групах);
• демонстрації однієї-двох пар/груп (за бажанням);
• підтримка, констатація успіхів учасників;
• закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.

Першим кроком в процесі тренування навичок є детальне пояснення учням суті навички, виклад ситуацій, в яких вона може застосовуватися. Демонстрацію навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.

Після того, як навичка озвучена і наочно показана, інші учасники повинні отримати можливість по черзі відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг потренуватися.

Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили при відпрацюванні навички. Сам він також приймає участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників.

Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати уміння протягом наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.

 

Робота в групах

Дискусії й обговорення можна проводити цілим класом. Але вони набагато ефективніші, коли проводяться у групах, зокрема, якщо клас великий, а час обмежений. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учням уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними. Робота в групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співробітництва, упевненої поведінки і толерантності.

Для організації обговорення в групах тренер:

• чітко формулює завдання: вивчити тему, обговорити ситуацію, проблему, сформулювати запитання, запропонувати ідеї або варіанти рішень, виконати проект, відпрацювати сценку чи спосіб дії. Якщо заняття проводиться з молодшими школярами, не зайвим буде запропонувати учням повторити завдання своїми словами;
• повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;
• формує групи (бажано з 2—6 осіб) різними способами;
• розташовує групи так, щоб учасники кожної сиділи поряд і добре чули одне одного;
• пропонує групам обрати протоколіста, який записуватиме варіанти та стежитиме за дотриманням простих правил. Після обговорення на прохання тренера протоколісти розповідають про те, як відбувалося обговорення і які рішення було прийнято.

Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.

Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи з групами:

• Найкраще розпочати роботу з групами, які складаються з 2—4 осіб. У невеликих групах учням легше долати сором’язливість. Коли ви відчуваєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5—6 осіб.
• Краще не доручати учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі «непопулярні» діти почуватимуться ображеними. Формуючи групи, стежте, щоб їх склад змінювався якомога частіше.
• Наголосіть на важливості принципу «один за всіх і всі за одного» (інший варіант — «пливти або тонути разом»). Усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання. Успіх групи залежить від внеску кожного.

 

Відповіді на запитання й опитування думок

Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, пам’ятайте про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшим бажанням братимуть участі в обговоренні.

Намагайтесь уникати питань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того, щоб тренінги проходили жваво, слід підтримувати темп.

 

Мозковий штурм (мозкова атака)

 

	Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

 

 

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, у тому числі й нереалістичні, фантастичні й нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Перевагами цього методу в тому, що він:

• дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;
• допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і соромиться брати участь у дискусіях;
• активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;
• є цікавим початком для наступного обговорення в групах.

Для організації мозкового штурму необхідно:

• сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і попросити учасників висловити свої ідеї та пропозиції;
• обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;
• повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;
• не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;
• записувати там, де їх буде добре видно;
• опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

 

Рольова гра

	Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Це — чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:

• опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;
• розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;
• відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед класом. Оберіть для себе одну з провідних ролей;
• використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски — усе, що можна виготовити на місці, або приготовлене заздалегідь;
• починайте рольову гру;
• якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;
• по закінченні сценки обговоріть її;
• об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усім класом.

 

Аналіз історій і ситуацій

 

	Аналіз історій і ситуацій — детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати і обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

 

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, які наслідки можуть мати місце і як саме треба діяти, щоб історія закінчилася щасливо. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, прогнозувати, «що з цього вийде».

Переваги методу аналізу історій і ситуацій є:

• вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;
• розвиток навичок прийняття зважених рішень;
• реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення в групах;
• цей метод сприяє розвитку навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.

 

Дебати

	Дебати — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — всебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого вирішення.

 

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: «Телебачення: «за» і «проти». Учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак протягом визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді надається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

• Дозвольте учасникам обрати позицію на власний розсуд. Якщо у однієї позиції забагато прихильників, попросіть бажаючих відстоювати протилежну точку зору або стати суддями.
• Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.
• Поясніть правила ведення дебатів.
• Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, намагався виступити за рахунок іншого.
• Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.
• По закінченні дебатів підведіть підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для прояснення проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати розвивають навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та упевненого відстоювання своєї позиції.

 

3.4. Зміст і структура тренінгу

Задоволення і навчання рухаються

пліч-о-пліч, але задоволення йде попереду.

Вільям Уордсворт

 

Поняття тренінгу

Зміст тренінгу

Тривалість тренінгу

Оцінювання ефективності тренінгу

Структура тренінгового заняття

План проведення тренінгу

Корисні поради тренеру

 

В інформаційному суспільстві вчитель стрімко втрачає монополію на володіння знаннями, та й сама інформація стає миттєво доступною кожному, хто має доступ до мережі Інтернет. Натомість усе більшого значення набувають так звані «м’які навички», до яких належать здатність мислити критично та креативно, аналізувати проблеми і генерувати рішення, ефективно спілкуватися і налагоджувати стосунки, попереджувати та конструктивно розв’язувати конфлікти, володіти собою і керувати стресами. Однак, ці навички складно розвинути в рамках традиційного уроку, тому останнім часом активні та інтерактивні методи навчання, які часто об’єднують спільною назвою «тренінг», набувають усе більшої популярності.

Тренінгові і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання здебільшого орієнтоване на правильну відповідь, а тренінг, насамперед орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань вона має звужені рамки застосування.

 

Поняття тренінгу

 

	Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

 

На тренінговому занятті перевага надається діяльності не вчителя, а учнів, особистий досвід яких є основою для навчання. Не варто читати лекцій, краще, якщо учні поділяться тим, що знають на даний момент, і самі відшукають та/або засвоять інформацію, якої не вистачає.

Учитель на тренінгу відіграє важливу роль фасилітатора (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти). Він скеровує діяльність та взаємодію учасників на вивчення теми та досягнення мети тренінгу.

Учні повинні чітко розуміти, чим зумовлений вибір теми заняття. Поясніть це так, щоб актуальність і важливість теми не викликали сумніву. Учні також повинні чітко розуміти кінцеву мету та способи її досягнення. Поясніть дітям, яких конкретних результатів ви зможете досягти та розкажіть, які завдання і вправи ви будете для цього виконувати.

 

Зміст тренінгу

 

Форма проведення тренінгу має суттєве значення, однак головним усе-таки є його зміст. Зміст тренінгу повинен:

• орієнтуватися на досягнення оголошеної мети;
• базуватися на результатах сучасних наукових досліджень;
• давати відповідь на реальні потреби і проблеми учасників;
• впливати на формування цінностей, знань, умінь і навичок, які є основою поведінки.

Під час тренінгу варто приділити основну увагу практичним вправам. Звичайно, на тренінгу не завжди можна обійтись без пояснень. Але не варто розказувати учням просту інформацію, краще надати їм цю інформацію в паперовому чи електронному вигляді. Це допоможе зекономити час і замість прослуховування лекції чи записів під диктовку, учасники можуть швидко ознайомитися з нею (наприклад, прочитати вголос) та обговорити або виконати творче завдання чи відпрацювати вміння.

Щоб зрозуміти, наскільки зміст тренінгу цікавий і важливий для учнів, наприкінці заняття проведіть експрес-опитування або голосування учасників. Можна зробити це, складаючи «зірковий рейтинг». Для цього запропонуйте учасникам оцінити основні активності тренінгу зірочками: трьома, якщо це було цікаво і важливо для них, двома – якщо це було просто корисно, однією – якщо це було просто цікаво, жодної – якщо ця частина заняття була не суттєвою. Результати аналізу варто враховувати при плануванні наступних занять.

 

Тривалість тренінгу

 

Тривалість тренінгу може бути різною – від 20 хвилин до 7-8 годин. Для школярів ідеальна тривалість становить 60-90 хвилин, тобто півтора-два уроки. Цього часу вистачить для використання усіх елементів тренінгу та отримання повноцінного зворотнього зв’язку. Тому за можливості слід поєднувати два уроки або використовувати години, передбачені для факультативних занять чи виховних годин відповідної тематики. Однак і в ході одного уроку можна провести тренінг чи використати декілька його елементів. В будь-якому разі це пожвавить навчальний процес, зробить його більш інтерактивним та цікавим для учнів.

 

Оцінювання ефективності тренінгу

 

Залежно від цілей і завдань одного або серії тренінгових занять, до і після їх проведення здійснюють вхідне та вихідне опитування. За допомогою вхідних анкет можна оцінити початковий рівень знань та ставлень учасників, а порівнюючи результати вихідного і вхідного опитування, – оцінити прогрес цих показників в ході тренінгів. Опитування «До» та «Після», як правило, здійснюються анонімно, їх результати опрацьовуються в цілому для класу і вони є індикатором ефективності тренінгів, показують, яка інформація засвоєна краще/гірше та чи відбулася бажана зміна психологічних установок (ставлень).

 

Структура тренінгового заняття

 

Кожен тренінг складається з трьох частин: вступної, основної та заключної (див. схему).

 

Структура тренінгу

Вступна частина

Вступна частина є необхідним і обов'язковим елементом кожного тренінгового заняття, але займає не більше 10-20 хвилин. Вона передбачає вирішення наступних завдань:

• актуалізація матеріалу попереднього заняття (отримання зворотного зв’язку). Зазвичай це відбувається у формі опитування («Що ми робили на минулому тренінгу?») або експрес-перевірки домашнього завдання;
• актуалізація теми поточного тренінгу і з’ясування очікувань. Завдання цього етапу – допомогти учням актуалізувати існуючі знання із заданої теми і сформулювати результати, яких вони хочуть досягти в ході її вивчення. Усвідомлення результатів навчання та їх особистої користі підвищує мотивацію;
• створення доброзичливої та продуктивної атмосфери (цей етап називають загальним терміном «знайомство». Він проходить у формі само- чи взаємопрезентації учасників тренінгу);
• підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.

Основні правила поведінки під час тренінгу розробляються колективно або оголошуються вчителем (у такому разі учням пропонується їх змінити чи доповнити). Основні правила передбачають, що учасники будуть говорити по черзі; коротко і по темі; намагатися не повторювати, а доповнювати сказане іншими; проявляти активність, доброзичливість і повагу до думки кожного. Правила слід записати на великому аркуші паперу і прикріпити на видноті. Вони повинні бути доступними на кожному занятті, щоб можна було, в разі необхідності, послатися на відповідне правило. Для того, щоб діти охоче дотримувались правил, важливо, щоб вони погодилися з ними і прийняли їх (наприклад, за допомогою голосування, особистих підписів тощо).

Основна частина

Основна частина тренінгу – це декілька тематичних завдань у поєднанні з руханками (вправами на зняття м’язового і психологічного напруження).

В основній частині тренінгу іноді виділяють теоретичний і практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним. Адже знання (як і уміння та навички) на тренінгу здобуваються у процесі виконання практичних завдань (міні-лекції, бесіди, мультимедійної презентації, взаємонавчання, виконання проекту, роботи в групах).

Педагог повинен організувати весь матеріал з тематики тренінгу в логічній послідовності і відібрати ключові знання і навички, які можуть бути освоєні за відведений час. Інформаційні блоки (розповідь, демонстрація, пояснення) мають бути короткими (до 5 хв.) і чергуватися з інтерактивними (дискусія, мозковий штурм, аналіз історії, дебати). Для відпрацювання умінь слід використовувати рольові ігри. Кожна інтерактивна вправа має завершуватися коротким обговоренням і підбиттям підсумку.

Завершальна частина

Завершальна частина тренінгового заняття включає:

• підбиття підсумків всього заняття;
• отримання зворотного зв’язку від учасників;
• релаксацію і процедури завершення тренінгу.

Цей етап повинен об'єднати всі розглянуті протягом заняття теми для логічного підведення підсумку. Завершення – це можливість для відповідей на запитання і формулювання завдань на майбутнє. Вчитель може рекомендувати літературу, відеоматеріали, сайти в Інтернеті для самостійного опрацювання. Важливо, щоб учні закінчували роботу із задоволенням і високою мотивацією застосовувати набуті вміння.

 

План проведення тренінгу

 

Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема, сценарій тощо), але принципово те, що його слід скласти обов'язково. Це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе дотримуватися основних моментів, які мають бути опрацьовані, інакше дуже складно досягти поставленої мети. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Тим часом хвилини заняття спливатимуть, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тому завчасно складений план допоможе дотримуватися обраної теми, дістатися бажаної мети. Приклади плану тренінгу можна переглянути у додаткових матеріалах.

 

Корисні поради тренеру

 

Люди набагато швидше вчаться, коли замість слухати, як щось зробили інші, намагаються виконати це самостійно. Тому будуйте інтерактивне заняття так, щоб у ньому було якнайбільше власної діяльності учнів.

Найкращий тренінг — це декілька практичних завдань, а в проміжку між ними — короткі дискусії і так звані руханки (вправи на зняття м’язового напруження).

Намагайтеся давати зрозумілі й прості інструкції. Якщо сам тренер і учасники добре усвідомлюють, що треба робити, зростає вірогідність успішного виконання завдання.

Якщо ви раптом зрозумієте, що завдання не відповідає потребам учасників, будьте готові обговорити його і зробити більш прийнятним.

Стежте за часом. Якщо задекларований час вийшов, а учасники не закінчили роботу, додайте ще трохи часу. А коли помітите, що вони закінчили раніше, запропонуйте рухатися далі.

Не забувайте оцінювати дії учасників. При цьому будьте максимально лояльним і доброзичливим. Навіть якщо хтось не впоравсь із завданням, можна сказати: «Це справді складне завдання. Я й сам довго не міг упоратися з ним». Зверніться до решти групи: «Хто може допомогти?».

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися, жити і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава та нація.

Усе, що пропонують діти, має бути прийняте або щонайменше обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спостерігайте, щоб ніхто з дітей не залишався поза обговоренням.

Рішення дітей повинні сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Як встановити довіру

Наводимо кілька порад, як налагодити стосунки та встановити довіру з учасниками тренінгу.

1. Перша стосується тих, хто проводить тренінгові заняття із незнайомою аудиторією. Постарайтеся запам’ятати імена якомога більшої кількості учасників. На першому ж тренінгу попросіть усіх чітко записати свої імена на бейджиках або невеличких аркушах паперу і прикріпити їх на одяг.
2. Це дуже важливо — звертатися одне до одного на ім’я (включно з тренером), хоч декому з учителів це на початку може здатися неприйнятним. Але цей прийом значно полегшить вашу роботу, допоможе створити дружню атмосферу, усунути психологічні бар’єри і здолати відчуження, яке може існувати між вами та учнями. Якщо не можете подолати незручності або переживаєте за свій авторитет, назвіться Тренером або умовним персонажем (Суперменом, Білосніжкою тощо).
3. Намагайтеся ставитися однаково до всіх учасників. Навіть якщо дехто вам не подобається, не виявляйте до нього антипатії і не демонструйте відкритої прихильності до тих, хто вам до душі.

Складні умови

Розглянемо два види складних умов, у яких вам, напевно, доведеться проводити тренінги. Перша — забагато учасників, друга — замало часу. Ці проблеми взаємопов'язані. Адже більша кількість учасників потребує більше часу для проведення таких вправ, як знайомство, зворотний зв'язок та інші, коли учні висловлюються по черзі.

20 учнів — оптимальна кількість учасників тренінгового заняття. Як же проводити його з цілим класом, у якому буває більш як тридцять учнів? По-перше, можна поділити клас на підгрупи, як це роблять для вивчення іноземних мов. Але це має сенс тільки в тому випадку, коли у підгрупах залишається не менш як 12 осіб, в іншому разі вам буде складно сформувати потрібну кількість малих груп. Тому, якщо в класі менше 30 учнів, замініть проведення вправ на знайомство чи зворотній зв’язок у загальному колі виконанням цих прав у парах, а потім запитайте, чи є бажаючі поділитися своїми думками на загал та вислухайте одного-двох бажаючих.

Для економії часу комбінуйте різні вправи: знайомство і актуалізацію теми (наприклад, назвати своє ім'я і сказати, який вид громадського транспорту тобі до вподоби), об'єднання в групи і руханки, зворотний зв'язок і прощання. З’ясування та аналіз очікувань проводьте не на кожному занятті, а на першому та останньому тренінгах, присвячених одній темі.

 

3.5. Організація і ресурсне забезпечення тренінгу

Сучасний урок – це твір мистецтва,

де педагог уміло використовує всі можливості

для розвитку особистості учня.

М.Ебнер-Ешенбах

 

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

Мінімальні вимоги до приміщення

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

 

 

Правильно організований навчальний простір дозволить педагогу створити сприятливу для навчання психологічну атмосферу та забезпечити умови для інтерактивного заняття. У типовому класі парти (столи) для учнів розташовані рядами перед дошкою і столом вчителя. Таке розташування найкраще підходить для пасивних методів (лекцій, фронтальних опитувань, самостійних чи контрольних робіт), адже дозволяє максимально зосередитися на поясненнях вчителя або на самостійному виконанні завдань.

Інтерактивні методи передбачають створення атмосфери діалогу вчителя з учнями і учнів між собою, протягом заняття вчитель може декілька разів об’єднувати дітей в пари, малі чи великі групи, організовувати обговорення в загальному колі, проводити рухливі ігри. Оскільки переставляти важкі столи до і після кожного інтерактивного заняття складно, в кожному сучасному навчальному закладі доцільно обладнати так званий тренінговий кабінет або переобладнати усі класні кімнати для застосування інтерактивних методів.

 

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

 

На інтерактивному занятті учасники найчастіше працюють у колі. Подібне розташування дає низку переваг:

• розташування учасників колом дозволяє усім добре чути і бачити один одного, даючи тим самим можливість сприймати широкий спектр невербальних проявів;
• розміщення колом забезпечує високий рівень залучення до роботи - в колі неможливо «відсидітися» за спинами інших;
• коло – це максимально «демократична» фігура. У ньому неможливо виділити «головного», усі знаходяться в рівних умовах, що об'єднує групу;
• розміщення колом забезпечує свободу рухів учасників, вони можуть легко мінятися місцями, об’єднуючись у різні групи.

Однак, розташування колом не розраховане на всі випадки життя. Наприклад, воно не надто зручне для демонстрації мультимедійних презентацій, відео та інших засобів наочності, що вимагають виходу ведучого за межі кола. У таких випадках краще підійде розміщення півколом або літерою «П».

Для роботи в малих групах та виконання проектів учасникам можуть знадобитися столи. Тому варто залишити в аудиторії 5-6 столів.

Якщо у навчальному закладі немає обладнаного приміщення для інтерактивних занять, варто змінити розташування столів з традиційних рядів на Т-подібне розташування чи обличчям до обличчя. Якщо в класі встановлено індивідуальні парти, оберіть один з видів L-подібного розташування.

 

Мінімальні вимоги до приміщення

 

Приміщення для інтерактивних занять має бути просторим (площею не менш як 40 квадратних метрів) або складатися з декількох окремих кімнат (наприклад, класної кімнати та лабораторного приміщення).

В кабінеті мають бути визначені та спеціально оформлені окремі навчальні зони:

• зона для роботи в колі, де розставлені колом або півколом стільці чи крісла за кількістю учасників, зокрема, і для вчителя, а також передбачено вільне місце для рухливих ігор і вправ. Розташування колом зберігається в ході багатьох занять, виключаючи ті випадки, коли ігрові або інші процедурні моменти тренінгу вимагають його зміни;
• зона для роботи учнів у малих групах, в якій розташовано 5-6 столів (з додатковими стільцями або без них).
• дошка звичайна або спеціальна (фліпчарт);
• робоче місце вчителя;
• зона для розташування мультимедійної техніки, фото-, відео-, аудіоапаратури тощо;
• зона для зберігання канцтоварів, навчально-методичних матеріалів, реквізиту (як правило, невелика шафа);
• демонстраційна зона (вільні стіни зі стійким покриттям чи кріпленнями).

Розміщуючи навчальні зони, потрібно враховувати як розміри приміщення, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення занять, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, наочних посібників, техніки тощо).

За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати в інші.

Стіни повинні максимально використовуватися як робочі поверхні для демонстрування творчих робіт учасників, тому їх треба завчасно покрити стійким покриттям.

На стіні має бути також годинник для контролю за дотриманням регламенту, на вікнах – вертикальні жалюзі для затемнення під час використання мультимедійної техніки.

 

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

 

Проведення інтерактивних занять потребує забезпечення канцелярським приладдям. Нижче наведено перелік того, що знадобиться на тренінгу:

• крейда (біла і кольорова);
• спеціальні фломастери для фліпчарту, якщо ви його маєте;
• папір формату А2 або А3 для виконання групових проектів, запису правил групи та очікувань учасників;
• аркуші формату А4 (білі та кольорові), зошити для записів;
• фломастери, маркери, клейкі та неклейкі папірці, безпечні шпильки, скріпки, кнопки, ножиці, серветки, м’ячик, паперовий скотч або цінники, бейджики.

Педагог може передбачити для всіх класів (груп) окремі папки з переліком усіх необхідних матеріалів і запропонувати учасникам заповнити їх.