Вечір -реквієм , присвячений 100 -ій річниці Героїв Крут на тему: "Пам'яті тридцяти..."

Загальноосвітня школа  І-ІІ ступенів с. Заруддя.

 

 

Урок пам’яті:

(присвячений 100 річниці битви під Крутами)

 

 

 

 

Підготувала

Класний керівник 8кл;

Беш О.В.

 

 

 

 

 

(вечір-реквієм до Дня пам’яті героїв Крут)

Їх було триста – юнь орлина- Їх триста стали всі на прю За волю й щастя України, І триста їм честь в битву кине, І триста їх отам загине, Під Крутами в страшнім бою.

Зала прикрашена квітами, у центрі сцени висить плакат, де написано чорними буквами:

      

    

 

 

 

 

    

Посеред зали стіл, на ньому до 30-ти свічок, хліб, сіль, гілка калини, пінопласт розсипаний у вигляді снігу. По можливості розмістити карту України, або фрагмент з зображенням залізничної вітки  Київ –  Бровари - ст. Крути – Бахмач –Полтава –Харків.

Звучать позивні: «Бог.Україна.Свобода».

 

 Ведучий . Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, - присвячується.

Ведучий. Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, - життя, - присвячується.

Ведучий. Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами, - присвячується.

 Читець   І знов, у котрий це вже раз,

                     Зійшлися ми в одній родині,

                     Щоб пом’януть той славний час,

                     Коли в офіру батьківщині

                     Себе принесли кращі з нас.

                     Нема любові понад ту,

                     Що окропила кров’ю Крути,

                     І ту гарячу кров святу

                     Повік Вкраїні не забути.

 

Читець   Руки мліли з імперськими путами,

                     Вкотре ми їх схотіли порвати.

                     Впали ми героїчно під Крутами,

                     Щоб воскреснуть тепер і встати.

 

Читець.   Спливуть часи, мов паводки Дніпрові,

                     Одвічну мрію здійснить Україна.

                     Й під Крутами, на плитах мармурових,

                     Про вас лунатиме пісня соколина.

 

Ведучий . Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було.

     У часи хрестових походів одбивати Єрусалим ішли лави охоплених ентузіазмом дітей. Вони й гинули  зі світлою вірою у Царство Небесне і вічне життя. Билися до загину впевнені у свою перемогу юнаки Греції та Риму.

 

Ведучий. А що було під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Якої вічної нагороди сподівались юнаки, вирушаючи на бій? Чи вони вірили у свою перемогу? Чи сподівались на свою силу?

 Ведучий . Чи то були знавці - козаки, окурені порохом, призвичаєні до військової справи? Ні, ні... То були бранці Першої, імені Б.Хмельницького, Юнацької Військової школи  та гімназисти і студенти, не призвичаєні до військової справи.

 Ведучий. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їхнім душам було огидне кожне насильство, вбивство, бій.

Коли ударив останній час України, вони пішли - 500 юнаків і 20 старшин проти  6000 червоноармійської  групи Муравйова.

Пісня «Хмари  грізніше..»

                     Триста їх, як цвіт рясний, весняний,

                     В снігових заметах залягло:

                     В їх серцях одне палке бажання

                     Й в лютий холод полум’ям цвіло.

                                                              (О.Варавва “Їх слава буде пломеніти”)

Ведучий .  Про ці події запрошуємо розповісти майбутнього історика  (історичну довідку дає учень). Зі спогадів учасника бою під Крутами, командира куреня Юнацької Військової школи, полковника УНР Аверкія Гочаренка. Спогади подаються у стилі письма того часу:

«22 грудня 1917 р. мене, як командира куреня Юнацької школи, по­кликав до себе командуючий вiйськами отаман Капкан і наказав: "Ви призна­чаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Хар­кова i Полтави. Головнi сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На помiч - трудно чекати".  З цим я  вiдiйшов. (…) 23 грудня я вже був у Бахмачі». «Активність противника збільшувалася; під його натиском наші передні частини відступили. (…) Мені нічого не лишалося, як приступити до оборони своїх позицій».

 25 сiчня 1918 р. дicтав я повiдомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа вiйськової пiдготовки цiєї сотнi була мeнi добре знана, бо в нiй був мiй брат з 3-го курсу медицини Унiверситету Св. Володимира. Вiд нього я довiдався, що науку провадилось там 7 днiв, умiють уже стрiляти та що в Києвi - цiле пекло. Повiдомлення про при­їзд студентської сотні розiйшлося серед юнакiв як блискавка, а вражiння, її приїздом викликане, було таке, якби приїхала цiла дивiзiя.

Читець

         Їдуть у закутні Крути

                     Жваві юнацькі сотні,

                     Шляхом чернігівським чути

                     Лунко буяють пісні.

                     В співі бадьорім ожила

                     Слава борців золота -

                     Віра, Надія і Сила.

Пісня - присяга свята.

                                                  (Мик. Оверкович “Богатирський епос”)

 Пісня «Хтось та вродиться з нас нещаслий»

(Історик продовжує) ,,Ще в нiч з 26 на 27 сiчня я мав розмову по прямому дротi з Муравй­овим. Його вимога в формi наказу звучала так: "Прiгатовiться к встрече пабеданоснай краснай армії, npiгатовіть абед. Заблужденiя юнкероф пра­щаю, а афiцероф всьо равно расстреляю".

Я вiдповiв, що до зустрiчi все готове.

 Переднi частини червоних, йдучи в зiмкнутих кольонах, очевидно, були певнi нашої втечi, а зi станцiйної служби до апарату на їхні  виклики ніхто їм не вiдповiдав.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!»

— Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати,

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

М.Луків

Тiльки-но червонi наблизились на вiддаль стрiлу, ми їх привiтали сильним огнем 4-ох сотень i 16 кулеметiв. Щойно пiд прямими стрiлами переходили вони в розстрiльну, зазнаючи великих втрат у своїх рядах. Hacтупнi частини уже з потягу приймали бойовий порядок.

Таким чином москалi зайняли фронтову лiнiю завдовжки в 5 кiломет­рів.(…)

Крути

День помирав,як недобитий лебідь,

Ніч перейняля невимовний біль.

Здригались зорі в сполотнілім небі

І тихо падали в криваву заметіль.

 

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

 

 

В пекучий сніг…Навзнак… Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить,

Всі- як один… кріпся , Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболить.

 

А ми... 500 молодих воякiв i 20 старшин. Однi  вояки мicячними боями перемученi, iншi - вiйськово не вишколенi. Розтягненi по лiнiї завдовж­ки в 3 кiлометри, ми, в оборонi зарання нашої державности, вступили в нерiвний бiй.(…) Але той большевицький на­ступ був лише маскуванням, бо справжнiй наступ, як цього я очiкував, большевики спрямували на оточення нашого правого крила, що дало б їм в руки ст. Крути, вiдтинало би нас вiд нашої бази та уможливлювало їм цiлковите оточення наших сил. Для цiєї операції вони мали аж надто достатнi сили для маневрування. В цей момент я дicтав повiдомлення, що командир студентської сотнi, поручник Омельченко, ранений. Цю втрату болюче вiдчувалось, бо заступника його не було на мicцi. Та про це я довiдався трохи пiзнiше; вiльних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зi строю. (…)Тут пiдкреслюю ту надзвичайну холоднокровнicть й умiння панувати над собою наших старшин i молодих воякiв, якої не зауважував за час свого побуту на фронтi пiд час cвітової вiйни серед старших добре виш­колених жовнiрiв.

По 2 годинах наше оточення розпочалося дуже солiдно, з застосуванням вcix, тактикою вка­заних, правил. Тодi використав я резерви. Введенння в бiй резерву, нашої останньої сотні, передрiшало, як ще довго можна боронити нашi позицiї. Набагато численнiша від нас сила противника прискорювала нам вирок, i тiльки слабе темпо його наступу дало можливicть дотягти бiй до 9 год. вечора, коли-то настала темна, туманна нiч. Все, що лишилося, - мушу вивести їх з бою без дальших страт у людях i  подбати, щоб за всяку цiну зєднатися з Чорними  Гайдамаками пiд командою Симона Петлюри; во­ни були   вже на ст. Бровари i там  приготовлялися  позицiї.

Цей відворот студентська сотня мала розпочати першою.

       По студентськiй сотнi виводив я з бою сотнi юнакiв у такому порядку: 2, 3 й 4; 1 сотня, що була в резервi, а вступила в бiй по годинi другiй, здержувала противника, що намагався нас оточити, аж до повної темноти, пiсля чого рештки того резерву вiдступили цiлком з поля бою i прилучилися до школи. По переглядi пiсля бою не було в студентськiй сотнi мого брата, хоч пiд час бою раненим він не був, бо не було його i в шпитальному вагонi. При докладнiм особистiм переглядi довiдався, що не оказалося й цiлої чети студентської сотнi до 30 людей, хоч командир сотнi все запевняв, що вони ось-ось надiйдуть. Вислав я розвiдку, затримав ешелон - та все даремно. Про судьбу брата i його товаришiв довiдався я вже багато пiзнiше. Виявилося, що  вони, відсту­паючи, очевидно для скорочення дороги, пiшли на свiтло, на ст. Крути, а там зi сходу надiйшли якраз большевики; пiсля того невдовзi й  ро­зiгралася  ще раз кривава драма... Їх не розстрiлювали, а кололи багне­тами, що  я ствердив уже в Києвi, при похоронi, на своєму братi й його товаришах. (…)Так скiнчився бiй пiд Крутами.

(На сцену виходить дівчина-читець зі свічкою в руках).

 Сіються, стеляться білі сніги...

                     Рідна земля мармурова...

                     Сковують - ріжуть її ланцюги...

                     Тихше, о тихше, ні слова...

                     Наче червоне вино розлилось.

                     Хтось до вина припадає...

                     Білі намети... троянди цвітуть...

                     Казка ніколи не ждана...

                     Згадуєш, друже: потоки пливуть, -

                     Ми ж кричимо їм: “Осанна!”...

                     Друже, ти ... плачеш ... поглянь, навкруги

                     Рідна земля мармурова...

                     Маком цвітуть - червоніють сніги...

                     Годі, о, годі... ні слова....

 

Втрати сягали: до 250 юнакiв, одна чета (до 30 людей) студентiв i 10 старшин.»

Пісня «Коли ми вмирали» ( під виконання пісні учні запалюють свічки розміщені на столі).

 

Дія вистави

  Начиння селянської хати, стіл, лави. До господи заходить жінка, накриває на стіл, запалює свічку, тихенько наспівує сумну пісню. Чути стукіт, входять Муравйов, Полу-панов, комісар. Всідаються біля столу. Комісар розкладає папери, розглядає їх, щось пише. Матрос Полупанов наливає кварту, закушує огірком, господиня відходить у куток, нишком сідає за вишивання.

  Муравйов (ходить біля карти, розмірковує вголос). Да, вторьіе сутки под зтой станцией

  Начиння селянської хати, стіл, лави. До господи заходить жінка, накривае на стіл, за-палюе свічку, тихенько наствуе сумну пісню. Чути стукіт, входять Муравйов, Полупанов, комісар. Всідаються біля столу. Коміар розкладае папери, розглядае їх, щось пише. Матрос Полупанов наливае кварту, закушуе огірком, господиня відходить у куток, нишком сідае за вишивання.

торчим, лак она там называется/

Колпсар. А называется она Круты.

  Муравйов. Срывается план захвата Киева красной гвардией. Товарищ Ленин будет недоволен.

  Ком1сар. И подумать только, кто нам противостоит, какие-то студенты да сотня гайдамаков.

  Муравйов. И не скажи, а у нас-то передовой отряд в 6 тыс. бойцов да артиллерия, да бронепоезд.

  Полупанов. М-да, они, видишь ли, брат, за свою землю дерутся, за Украину.

  Муравйов (ТПдбЬгае до нього з1 злЬстю). Ты эти националистические штучки брось! Какая Украина? Товарищ Ленин сказал чётко: «Единое государство робочих и крестьян под руководством партии большевиков».

  Муравйов (ходить біля карти, розмірковуе вголос). Да, вторые сутки под этой станцией торчим. Как она там называется?

Комісар. А называется она Круты.

  Муравйов. Срывается план захвата Киева красной гвардией. Товарищ Ленин будет недоволен.

  Комісар. И подумать только, кто нам противостоит, какие-то студенты да сотня гайдамаков.

  Муравйов. И не скажи, а у нас-то передовой отряд в 6 тыс. бойцов да артиллерия, да бронепоезд.

  Полупанов. М-да, они, видишь ли. брат, за свою землю дерутся, за Украину.

  Муравйов (Підбігає до нього зі злістю). Ты эти националистические штучки брось! Какая Украина? Товариш Ленин сказал чётко: «Единое государство робочих и крестьян под руководством партии большевиков».

 

  Полупанов. Да ладно, будет тебе политику разводить. (Чути стукіт у двері, вбігає солдат-вістовий).

  Вістовий. Товарищ командующий, разрешите доложить: только что наши войска взяли станцию Круты. Гайдамаки и гимназисты в плен не сдавались. Пришлось того...

Комісар. Чего того?

  Вістовий. Ну малость матросы рассерчали, ну и того, саблями их да штыками приканчивали.

Муравйов. И что же, ни одного пленного?

  Вістовий. Есть десяток-другой, правда раненные, один вроде как офицер.

  Комісар. А ну-ка тащи этого офицера сюда. Да живо!

(Вістовий вибігає. Ті ж самі.)

  Полупанов. Ну что скажет, комиссар? Наша взяла, теперь дорога на Киев открыта.

  Комісар. Теперь да. Вот бы захватить Центральную Раду, да вместе с этими Грушевскими и Винниченками, я бы им тогда показал Украинскую Народную Республику (погрозливо піднімаєтъся із-за столу).

  (Стукіт у дверь, всі жвавішаютъ. Солдат уводить військовополоненого, руки зв'язані, голова забинтована, сорочка розстібнута, Підводитъ на світло).

  Комісар. Ты как стоишь перед командиром Красной гвардии?

  Полонеиий. Мох командири залишилися там, в полі лежати, порубані та простріляні.

  Муравйов. Оставь. Ты кто такой? Какой части?

Пояснений. Сотник помічного студентського куреня Лемешко, належу до армії Української Народної Республіки.

  Комісар. Хм,.. студент. Вот бы изучал свою латынь, отчего в драку полез?

  Полонений. Та я би, шановна пані, із задоволенням вивчав, та вас бачите, дідько припер. А у нас у народі мовлять: непроханий гістъ, гірше татарина.

  Полупанов. Ну ты, это брось. Мы пришли, понимаешь это, дать вам волю. Понимаешь?

  Полонений. Нам її не потрібно давати, як милостиню, ми и здобули ї захищатимемо!!!

  Полупанов. От кого защищать? Мы пришли, понимаешь это, вашим крестьянам да рабочим помогать.

  Полонений. Ну а як прийшли допомагати, то чому селян у Харківській губернії розстрілюєте?

 

Полупанов. Так они, понимаешь это, не хотят давать нам хлеба, сала, несознательные, понимаешь, ваши крестьяне.

  Полонений. Тому й не дають, бо хто ви для них. Ви - чужаки, хто звав вас сюди? Ми маемо свою історію, свою державу, свій уряд! А ви сюди, як розбійники, прийшли.

  Муравйов. Постой. Постой. Какая это у вас держава, какое это такое правительство?

  Полонений. А що, шановному пану нага-дати? 3-4 березня 1917 року в Києві український люд утворив орган державної влади ~ Центральну Раду, а головою обрав Михайла Грушевського. За I Універсалом ми утворили і свій уряд - Генеральний секретаріат, який очолив Володимир Винниченко. III Універсалом ми, українці, проголосили утворення Української Народної Республіки. Ми маемо свій герб ~ тризуб, ще з часів Володимира Великого, синьо-жовтий прапор. У школи, ліцеї, гімназії повернулась українська мова. Ми - таки господарі на власній землі, аж поки ви, більшовики, не прийшли до нас зі зброєю і не розпочали війни проти українського народу.

  Муравйов (роздратовано). Ты посмотри, что несёт этот сотник. Да он один опаснее целой дивизии. Ишь ты, самостийной Украины им захотелось! Не бывать этому!!

Полупанов. Что будем делать с ним?

Комісар. Растерять его!

  Муравйов, Увести и застрелять как врага Советской власти!

  Полонений (споійно і виважено). Розстріляти ви мене можете. Але вам не вдасться весь український народ розстріляти. Сьогодні ваша взяла, панове більшовики. Але пам'ятайте, що до нас приходили і татари, і турки, і поляки - та де вони? Не сьогодні, то завтра, а ні, то через роки, але українці здобудуть свою волю. Пам'ятаймо слова Тараса Шевченка «Борітеся - поборете!»

(Полоненого грубо виштовхуютъ).

  Пауза, ті ж на сцені. Розгублено дивляться один на одного, Полупанов, нервово поправляючи амуніцію, оглядає всіх, а потім про мовляє: «А ведь он прав...» .

 

Читець

      Вони лежать навіки молоді,

                     Ставні й веселі, з усміхом щасливим,

                     Готові чути поклик, як тоді,

                     Коли на бій ішли з бадьорим співом.

                     Сумні батьки й жалобні матері,

                     Минувши повз Аскольдову могилу,

                     Мовчазно зрять, як страдницькій порі

                     Журба вербу вколисує похилу.

                     Лихі вітри, гойдайте верховіть

                     Живого свідка бойових крутянців!

                     Та не турбуйте кореня, не гніть

                     Святих дерев, що знали новобранців.

                     Безвусі, юні, вічно молоді,

                     Ви клали голови за рідний Київ,

                     Скріпивши крок державницькій ході,

                     Вписавши подвиг у свободи вияв.

                                                    (Яр Славутич “Крутянці”).

 

  Ведучий. Двадцять сім із них потрапило в полон. Спочатку вояки “революційної армії” - колишні царські гвардійці, п’яні матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці, - над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали “Ще не вмерла України...” (притишено звучить один куплет Гімну України у виконанні соліста).

 

 Ведучий . Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все, що сталося того страшного дня.

 

 Продовжує учень-історик:    Поразка під Крутами відкрила російському війську шлях до Києва. Перша більшовицька окупація столиці України тривала три тижні. Коли армія  УHP повернулася, на полі бою було зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено до Києва. 19 березня їх було поховано в братній могилі на Аскольдовому цвинтарі.

Атаназій Фіголь, пластун, напише: «І щойно 19 березня 1918 р., коли вiдплинула на деякий час червона змора, Україна вiдчула болючу рану. ...Улицями сплюндрованого Києва проходив на Аскольдову могилу жалiбний похорон; тодi враз з глухим гуком грудок землi, - що сипались на труни деревлянi... родилась "дру­га - побiч Тарасової - свята могила над Днiпром",  "...родилась велика легенда, ...легенда свобiдної нації про "300 гepoїв - лицарiв абсурду".

В бою пiд Крутами гинули сини Соборної України: "... за кiлькома трунами не було нікого, крім товаришiв по шкiльнiй лавцi й зброї, - це були гiмназисти галичане, що своєю кровiю принесли першу жертву на вівтарі української  Соборности".

 

 Звучить пісня у виконанні М.Бурмаки «На Аскольдовій могилі»

 

Ведучий (дівчина) На похоронній церемонії виступили з промовами Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, та письменниця, громадський діяч Людмила Старицька - Черняхівська. В своїй траурній промові вона сказала: “Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно.

 

 

Героям Крут

Під скривавленим полем,

Під горбочком край Крут

Разом з подихом кволим

Ледь ворушиться грунт.

 

То закопано- юність,

То добито- стрільця,

Більшовицька безумність

І початок кінця!

 

Сунуть ніч московіти,

Мов червону труну.

Українці, мов квіти,

Впали в яму одну!

 

І далеко за Київ

Розкотився сто дзвін

Як божественний вияв

Українських сторін.

 

Світ єднали ті Крути,

Ті звитяжні серця.

Краще вбитим, ніж бути,

Як в отарі вівця!

 

Бо найкраще багатство-

Наша пісня й земля.

С.Губерначук

 

     Того дня, коли большовики вступили у Київ, коли, здавалось, усе загинуло, прийшла до мене мати і впала переді мною навколішки.

 

 

     “Я мала одного сина, так, як сонце в небі, - сказала вона, - і він пішов проти большевиків. Коли б я йому сказала одно слово, коли б я прохала його лишитись, він пожалував би мене і зостався б зі мною, але я не сказала ні слова: коли Україні потрібні наші діти, - хай ідуть. Тільки скажіть мені, покляніться мені, що Україна не загинула, і тоді я не буду плакати, не буду вбиватись за єдиним моїм сином”. Заради цих матерів, заради цих юнаків - героїв ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій могилі - віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею на життя України можемо поквітувати їх жертву і зняти з них тягар марної, німої смерти.

     Минуть роки, десятки років, століття - пам’ять про юнаків - героїв не згине вовік.

     Вона світитиме не тільки українцям, всім, обраним Богом людям, що покладають життя своє во ім’я брата свого. Для нас могила ця лишиться на віки полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле.

     В хвилини одчаю, в хвилини занепаду, в хвилини знесилля будуть приходити до неї старі і малі, щоб підживитися тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під камінним хрестом.

     ...Цей день стане днем всієї молоді України”.

  Продовжує учень-історик:    Культ Крутів зявився в Галичині в гурті пластової молоді. В 1926 році повстає у Львові «Курень Старших Пластунів ім. Бою під Крутами». (…). Душі героїв не остали вже більше самітними, бо рік-річно братались з ними в річницю бою думки, що линули до них з малого поки що гутру пластунів.(До речі, з цього гурту пластунів вийшов легендарний генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич).

Відомий український письменник і поет Євген Маланюк напише: «Крути були початком нової доби в icторії України. Дата Крут становить початок нашої визвольної революцiї, а не тi численнi формальнi дати, що їx зв'язують чи зi скликанням Центральної Ради, чи то з вiддрукуванням того чи iншого документа. НОВОЇ доби - а вона була конечнiстю - не могли почати cтapi, ду­ховно старечi люди, як молоде вино, за Святим Письмом, не наливають до  старих бурдюкiв. Без  Крут навіть такий акт, як акт 22 сiчня, був би документом без пiдпису. Бо такі акти мало "виголосити" - Taкi акти треба чинити.

Кривавий пiдпис пiд цим формальним зобов'язанням з дня 22 сiчня поставили дiти, запасний первоцвiт нацiї - юнаки i студенти кру­тянськi, припечатавши той пiдпис важкою печаттю скипiлої на поколо­тих грудях - мученичої, але й збавчої молодої кровi, першої  кpовi, про­литої в нашiй украiнськiй вiйнi.

Це було як одкровенiє.  (…)  Вдерлось свiже повiтря з чернiгiвського поля бою та вітep, що принic брязкiт зброї; враз з гострим i незабутнiм уже назавжди запахом української  молодої  кровi - першої i найдорогоцiннiшої офiри, яку принесла Нацiя своїй Землi перед об­личчям вiчного Бога».

 

Супроти хижої навали,

Супроти смерті — в стужу й сніг

— Ось тут вони, ось тут стояли,
І всього жменька — триста їх.
Стихали Києва хорали.

Його заслін — ці юнаки.

Ось тут — редут. Ось тут вмирали,

Приймали кулі і штики.

1 пам 'яттю не обминути

Останній бій, останній крик,

 

Ці фермопіли наші — Крути,

А Берестечко — їх двійник.

Ген визирала мати сина.

Дівчата в 'яли на порі.

Лиш червонилася калина

Ще дужче в кожному дворі.

І не уславлені спартанці,

А хлопці з роду відчайдух

— Ці гімназисти, ці повстанці...
Ось тут їх непоборний дух.

 

Звучить пісня «Бог, Україна, Свобода»

Ведучий . Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Старшому з них, Володимиру Шульгіну, було 23 роки, а наймолодшому, Андрієві Соколовському, - лише 15.Імена багатьох і на сьогодні невідомі. Тепер відомо деякі прізвища студентів та гімназистів. Ось вони:

 

 Ведучий (або група учнів зачитують) Омельченко - командир Студентського Куреня, студент Українського Народного Університету в Києві.

     Студенти Університету св. Володимира в Києві: Андріїв, Євген Божко -Божинський, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Володимир Шульгін, Лука Григорович - Дмитренко.

 Студенти Українського Народного Університету в Києві: Кирило Головащук, Василь Кирик, Микола Чижів, Олександр Шерстюк, Ізидор Курик.

     Андрій Соколовський - учень 6-го класу 2-ї Української Київської гімназії.

 

Учні 7-го класу 2-ї Української Київської гімназії: Микола Ганькевич, Гнаткевич, Микола Корпан, Євген Тарнавський, Григорій Пипський, який родом із Тернопільщини, і саме він перший почав співати гімн “ Ще не вмерла України”, а всі інші підтримали спів. А також Гончаренко, Андрій Дикий, Василь Дмитренко, Конончук - Борзенко, Володимир Наумович, Георгій Полуботок, Сидір Пурик, Василь Сірик, Іван Сорокевич.

 

Ведучий . Хай ці імена назавжди залишаться у наших душах!

Читець       В часи молитви і вторіння

                     І мертвим, і живим - уклін.

                     Не забувай свого коріння,

                     А головне: вставай з колін!

                     Вставай, не скигли про умови.

                     Свобода - мрія поколінь.

                     Не забувай своєї мови,

                     А головне: вставай з колін!

                     Не бійся, що не знаєш броду,

                     Що поміж нами вбито клин,

                     Не забувай свого народу,

                     А головне: вставай з колін!

                     І будь, мій брате, насторожі:

                     Сама біда у дім не йде.

         Свободу, куплену за гроші,

                     Ніхто не бачив і ніде.

                     Вставай! Дивися, в дооколі

                     Іде за щастя боротьба

                     І Україна вже ніколи

                     Не буде матір’ю раба!

                                             (В.Черепков “Вставай з колін”).

 

Звучить пісня  О. Білозір  «Пам’яті тридцяти… »