Вечір пам'яті "На Чорнобиль журавлі летіли..."

На Чорнобиль журавлі летіли…

 

Вечір пам’яті

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; формувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім’я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Обладнання: книжкова  виставка «Пам’ятай про Чорнобиль…», відео проектор, портрети ліквідаторів аварії на ЧАЕС, свічки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагог:

 

____ років назад в ніч на 26 квітня 1986 року сталася нечувана жахлива катастрофа-аварія Чорнобильської атомної електростанції. Звістка про цю катастрофу блискавично облетіла увесь світ. Про неї негайно повідомили засоби масової інформації всіх країн. Нічого про цю трагедію не знав тільки народ України, на долю якого випала Чорнобильська біда.
     З того жахливого часу минуло тридцять літ. За цей час зроблено багато по ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Та на жаль, досі не має чіткої статистики, яка б давала вичерпну відповідь про смертоносні наслідки людських жертв і матеріальних затрат.

Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

... Про цю жахливу подію важко згадувати. Жах проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирали повільно і в тяжких муках. Ще багато століть трагедія про себе буде нагадувати страшними  хворобами та бідами.

Ранок... Чорний ранок...

26 квітня 1986 року.

О першій годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу.

 

(демонстрація відео про Чорнобильську катастрофу)

 

 

Читець І
 

Зоря полинова горить
І осяває в дооколі
Порожні села, ниви голі,
Бур’ян, що з вітром гомонить.
Печаль і пустка – на віки.
Мов сльози, роси серебріють
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип’яті вовки.

 

Ведучий І

Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилось там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

 

Читець ІІ

Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в повітрі ластівки,
Громи стрясають луни-перелуни,
І дощ між небом і землею струни
Сріблясто напинає на вітрах,
І чорні хмари навівають страх.

Куди не глянеш– все мов нереальне:

Стоїть край шляху дерево печальне,

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій,

Лежить село, неначе на картині,

Біліючи хатами по долині.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає,

Зело і квіти стронцій роз’їдає,

І час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

А по ночам, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло асторальне,
І фантастично-сіре мерехтіння
Породжує примарливе видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.

Поволі слід за ними заростає,

І дощ свинцевий землю засіває,

І дно ріки встеляють блискавки,

І, розметавши крила, ластівки

Ширяють на чорнобильських вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

 

(демонстрація відео евакуації людей)

 

Ведучий ІІ

Чорнобиль...

Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло–рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства, як невигойна рана на тілі України.

Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Кибенок. Вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи людей.

Сьогодні згадаємо тих перших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили собою усіх нас. Це Віктор Кибенок, Володимир Правик, Микола Титенок, Володимир Тищура, Микола Ващук, Василь Ігнатенко...

(Учні підносять до портретів свічки і запалюють їх).

Хай пам’ять про них буде вічна.

Пом'янімо тих, хто захистив нас і нашу землю ціною власного життя.

 

(хвилина мовчання)

 

Ведучий І

Ми повинні бути співчутливими до горя людського, завжди пам’ятати про подвиг пожежних, щоб у потрібну хвилину стати на захист свого народу, бути гідними, чесними, любити і берегти рідну землю.

Як багато горя. Воно б’є у наше серце, в нашу свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви. На квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Але я вірю, що пісня в лузі ще озветься, і доля сонечком зійде, з’явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій загублений краю.

Читець ІІІ

В лугах пишається калина,
Біжить по каменю вода.
За руку мати молода
Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташа, дитина,

Цвіте і сяє далина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина, –
Проте чорнобильська біда
Не проминула без сліда
І гіркота пече полинна.

Передчуття терзають злі,

І важче й важче повторяти,

Що вічно будуть син і мати

„І будуть люде на землі”.

Ведучий ІІ

 Пролітають роки...

Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому.

Чорнобиль – незаживаюча рана на тілі нашої Землі.

 

Читець ІV

Жасмин цвіте, і трави косять,
І сіно пахне і п’янить.
І йдуть дощі, коли не просять,
І з вітром колос гомонить.
Усе живе жадає жити,
Снаги і сили повне вщерть.
І важко, й страшно розуміти,
Що над усім чигає – смерть.

 

Ведучий І

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. Чому в цій місцевості пустують будинки. На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживають у забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть понад 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками. Радіація — невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. 

 

 

 

 

Читець V

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші,–

Не видно й не чути навкруг ні душі.
І тільки при місяці, пізно вночі,
Коли над хатиною стогнуть сичі.
І вікна примарливим блиском горять,–
З сіней у світлицю крадеться, мов тать.

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.
І світять очима коти з темноти,
І хочеться швидше те місце пройти.
Де буйно і дико росте бузина,
Де пусткою хата сіріє сумна.

(звучить запис пісні: «На Чорнобиль журавлі летіли…»)

Ведучий ІІ

Земле наша, матінко-годувальнице, прости нам, твоїм нерозумним дітям, що заподіяли тобі таке чорне лихо. Сліпі ми були й затуркані, тому й не знали, що хтось могутній і недалекоглядний вкладає грізну й підступну силу в слабкі й недолугі руки. А ті – не втримали, не справилися. І хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води.

Страшну спокуту понесуть за нас наші діти, онуки, правнуки…

 

Читець VI
Не зобить ні старця, ні дитину,
Поділись останнім сухарем.
Тільки раз ми на землі живем,
У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро спіши добром воздати,–

Мудрість завше доброю була.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що змогла.

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

Педагог:

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...