"Велич і безсмертя Кобзаря"

Тема. Велич і безсмертя Кобзаря.

Мета. Розкрити велич і безсмертя укра­їнського поета, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г. Шевченка, по­казавши красу і неперевершеність його творів; виховувати в дітей любов і повагу до Великого Кобзаря.

Ведуча. Все йде, все минає... Та залиша­ється пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю зем­лі, у пошуках істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимов­ляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г. Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, - писав поет, - ста­новить частину історії моєї Батьківщини».

Ведучий. Тарас Шевченко - символ чес­ності, правди і безстрашності, великої лю­бові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Бать­ківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його бо­ротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою міль­йонів. Поезію Шевченка люблять усі на­роди. Поет, який віддав усі свої сили бо­ротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, вира­жав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

Ведуча. Шевченків «Кобзар»... Це Біб­лія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний, «Кобзар» зі­брав кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу на­роду підніс на найвищу височінь, чим зба­гатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шев­ченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезій — «Кобзар».

Ведучий. Отож і ми з вами сьогодні зі­брались, щоб перегорнути сторінки життя Т.Г. Шевченка.

Березневим днем принесли у хату до крі­пака Шевченка лелеки малого хлопчика, якого назвали Тарасом. Хлопчика, слава про якого пережила його на сотні літ.

Ведуча. Тарас Григорович Шевчен­ко прожив дуже мало - лише 47 років.

З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А ре­шту - 13 «вільних» років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Огля­даючи прожите життя, сповнене страш­ної негоди і злиднів, він з болем говорив^ «Сколько лет потерянных, сколько цветов увядших!».

1-й читець. І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –

         І пісня дивна полилась,

Сповита вічною тугою.

2-й читець.В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував їм вищу і найкращу долю.

1-й читець.Співав про чесну боротьбу,

Про сором кайданів брязкучих,

І не жалів він сил своїх,

І не втирав він сліз пекучих.

3-й читець.І пісня голосно лилась...

Але не довго: ворог лютий

Підкрався нишком - і замовк

Співець, кайданами окутий.

1-й читець.І довго у степі глухім

В неволі жив між москалями.

Співець самотній, мовчазний,

З своїми думами й піснями.

2-й читець.Та сил в співця вже не було...

Остання пісня продзвеніла –

І в небо тихо піднялась

Душа поета наболіла.

1-й читець.Умер співець! І привезли

Його на рідну Україну,

І коло синього Дніпра

Йому насипали могилу.

3-й читець.Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні,

І тихо по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

1-й читець. Залишим у спадок живим

поколінням Свої  ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій

Наша сила, і геній Шевченка, як нації крила

  Любов до народів всієї планети –

Велику і щиру, як серце Поета.

Ведуча. Кобзареві, на жаль, не потала­нило побачити здійснення своїх мрій. Із заслання повернувся він хворим, знеси­леним, втомленим, але не скореним. Аре­шти, переслідування, заслання, солдат­ська муштра підірвали здоров’я великого поета. Він помер передчасно 10 березня 1861 р. У травні друзі виконали поетів за­повіт: він був перепохований в Україні, на Чернечій горі під Каневом, де й справді «лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий».

Ведучий. Т. Шевченко увійшов в істо­рію української культури як великий де­мократ, видатний поет, прозаїк, драма­тург, художник, творець нової літератури та літературної мови, як виразник дум і пророк нашої нації.

Ведуча. Світлий образ Великого Кобза­ря безсмертний, як і сам народ, що поро­див його. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірйки, гострота і пристрасність його слова, муж­ність і пісенність його віршів, самовіддана любов йото до своєї Батьківщини, до сво­го народу.

Ведучий. Поезія Шевченка живе, роз­квітає! Зі сторінок геніальних творів пе­ред нами постає невмирущий образ вели­кого сина України, яким ми пишаємося, захоплюємося, якого високо цінуємо і лю­бимо. Велика спадщина поета продовжує служити людям, захоплює нас своєю ме­лодійністю, своїм багатством, красою сло­ва, поетичністю, становить нашу націо­нальну гордість і славу. Його поезія, його геній і слава належить українському наро­ду, всім чесним людям на Землі.

Ведуча. У наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко підніс україн­ську культуру на найвищий рівень світо­вої культури і забезпечив її міжнародне визнання. Поет передбачив, що:

Встане Україна і розвіє тьму,

Світ правди засвітить...

І ми з гордістю можемо сказати, що він - один із велетнів світової культури, ми пишаємося ним, вивчаємо його творчу : спадщину:

І тепер, поете любий,

В сім’ї вольній, новій Тебе згадуєм з любов’ю еплим, щирим словом.

Ведучий. Актуально в наш час звучать слова великого поета:

Учітеся, читайте,.

І чужого научайтесь,

И свого не цурайтесь...

Слова поета звернені і до тих українців сьогодення, яких економічна скрута по­гнала на чужину, щоб вони пам’ятали:

Нема на світі України, 

Немає другого Дніпра. 

А ви претеся на чужину 

Шукати доброго добра.

У наш час полум’яне слово Шевченка нам дуже потрібне. Необхідні його внут­рішня сила, правдивість, ідеали добра, рівності, його політичні переконання, кра­са і мелодійність його поезій, його велике прагнення свободи, любов до свого знедоленого народу.

1.    й ведучий. «Він був сином мужика і став во­лодарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Він... для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних ар­мій.» (І. Франко).
2.        й ведучий. «Народився кріпаком і все життя боровся за пригноблених. У тяжкій не­волі оспівав у віршах красу України. На ка­торзі жив історією свого народу і духом волі. Ніколи не був рабом і високо ставив гідність людини... Оце взірець борця за людську гід­ність.» (І.Ю. Рєпін).
3.     й ведучий. «Тарас... У його імені вся істо­рія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього. Україна - це Шевченко; Шевченко - це Україна. Він верх­ня парость родового дерева нашої нації, ви­разник і хранитель народного духу.» (В. Базилевський).

Вікторина. Запитання.

1. Назвіть міста і села, пов’язані з іменем Т. Шевченка.

(Моринці, Кирилівка, Будище, Лебедин, Корсунь, Умань, Прилуки, Каганівка, Козелець, Яготин, Ніжин, Суботів, Пирятин, Хортиця, Березань, Катеринослав, Сквира, Миргород, Черкаси, Чернігів, Суми, Переяслав, Київ)

2. Назвіть осіб, причетних до викупу Тараса з кріпацтва.

(К. Брюллов, В. Жуковський, І. Сошенко,

О. Венеціанов)

3. Назвіть балади, які написав Т. Шевченко.

(«Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Русалка», «Лілея»)

4. Назвіть поеми Т. Шевченка.

(«Гайдамаки», «Сліпий», «Катерина», «Наймичка», «Сова», «Княжна», «Марія», «Неофіти», «Кавказ», «Єретик», «Сон», «Гамалія»)

5. Назвіть народні пісні на слова Т. Шевченка.

(«Реве та стогне Дніпр широкий», «Тече вода з-під явора», «Тече вода у синє море», «Думи мої, думи мої», «Як умру, то поховайте», «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Над Дніпровою сагою» .)

6. Назвіть розділи Біблії, які переспівував Т. Шевченко.

(«Псалтир» - «Псалми Давидові»,

«Подражаніє 11 псалму»; «Книги пророків» - «Ісаія. Глава 35», «Марія», «Царі», «Саул» - обробив мотиви, сюжети, образи Біблії)

1.      й ведучий: Незабутнім у житті Шевченка став день 22 квітня 1838 року.
2.      й ведучий: У цей день його друзі, російські й українські культурні діячі (художники Брюл­лов, Сошенко, поет Жуковський) вручили Шев­ченку відпускну, викупивши талановитого кріпака з неволі в пана Енгельгардта. Перед Шевченком відкривався широкий шлях у мисте­цтво.

Шевченко (виходить):

Все йде, все минає — і краю немає,

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає,

Живе... умирає... одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло...

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили.

Попливуть і потім, і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять...

Порадь мені ще раз, де дітись з журбою?

Я не одинокий, я не сирота, —

Єсть у мене діти, та де їх подіти?

Заховать з собою? — гріх, душа жива!

А може, їй легше буде на тім світі,

Як хто прочитає ті сльози-слова...

Читець: Над широким Дніпром у промінні блакить

 І висока, і тиха могила.

   В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні.

А навколо лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні.

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки —

І всміхаються гори й долини,

І щасливий Дніпро зустрічає дідів

І жінок — Батьківщини окрасу,

І гримить «Заповіту» безсмертного спів

 На високій могилі Тараса.

1.    й ведучий: Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше.

Неправда, ні! Він завше серед нас,

Всіма світами линуть його вірші.

2.     й ведучий: Це хто сказав, що одлунав акорд

Його пісень — і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко — це народ,

І, як народ, він буде вічно жити!

1.     й читець. Благословен той день і час

Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.

1.     й ведучий. Свого часу письменник Степан Ва­сильченко писав про Тараса Шевченка: “Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна б бу­ло сказати, що це легенда”.
2.     й ведучий. До болю щемливо писав про свою долю і сам поет.

Читець. Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала.

 Ти взяла Мене, маленького, за руку

 І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою...

1.      й ведучий. Шевченкова муза — то доля самої України. Упродовж усього свого свідомого життя — з ма­лих літ і до останку — гріла і спопеляла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею прой­няті кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

1.      й читець. Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

2.       й читець. Любітеся, брати мої,

Україну любіте.

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

3.       й читець. Свою Україну любіть.

Любіть її во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

1.      й читець. Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде мене В снігу на чужині —

Однаковісінько мені:

...Та не однаково мені,

Як Україну злії люде присплять, лукаві,

І в огні її, окраденую, збудять,

Ох, не однаково мені!

1 -а ведуча. Співець патріот Т. Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, луги, вилити там своє горе. Про що ж він пише в цей час, що нам заповідає? Послухайте.

Україно! Україно! 

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю—

Заплаче серденько.

Лічу в неволі дні і ночі,

І*** забуваю.

Господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха,

 Забирають за собою

добре, і лихо.

Воскресну я! Воскресну нині!

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Я так люблю мою

Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Україні поховають,

Що не в Україні буду жить,

Людей і господа любить.

Для кого я пишу? Для чого?

За що Україну люблю?

Чи варта вона огня святого?

А все таки люблю її

Мою Україну широку.

Україну свою любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

 За неї Господа моліть...

1-а ведуча. Та не судилося Тарасові бачити свій край вільним. Трапилося те, чого боявся поет. Чужа земля прийняла його тіло. Однак, будучи ще в 1845 р. в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який і в наші дні звучить різними мовами народів світу.

(Учні читають «Заповіт» різними мовами: українською, росій­ською, білоруською, англійською, німецькою...)

2-а ведуча. Друзі виконали заповіт поета. На 40-й день після його смерті вони знову зібралися на Смо­ленському кладовищі в Петербурзі. Було вирішено переправити труну з тілом до Києва. Через 10 днів Шевченко повернувся до Києва.

22 травня 1861р. Цей день зібрав квіти з усієї Украї­ни, скропив їх сльозами на Чернечій горі у Каневі, куди прибув на вічний спочинок за його заповітом полум’яний патріот України, Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко.

1.       а ведуча На твоїй, Тарас, могилі

 Розквітають квіти,

А кругом країна славна

Щастям вільним світить.

Тебе любимо, Тарасе,

Твої знаємо слова.

Батьківщина тебе славить,

Повноцвітна і нова.

2.       а ведуча Гей у нашім краї,

Де степи і гори,

Серце Кобзареве

 Із людьми говорить.

Пісня соколина

Гордо лине в маси.

В рідній Україні

Славимо Тараса.

1.       а ведуча На Дніпрі, в Карпатах

 Чути величаву

Думу ту крилату,

Що Тараса славить.

Чуєш нас, Тарасе,

Ми — твої онуки, 

За твоїм наказом

Волю взяли в руки.

2.        а ведуча Гей на Україні

Сонечко ласкаве.

Ми під небом синім

Всі поета славим.

Працею вшануєм,

Піснею прикрасим.

Рідний дім будуєм

З іменем Тараса.

1.       а ведуча Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

 І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Пісня «Думи мої, думи»

1-ша учениця. 1859 року Шевченко вос­таннє приїхав в Україну. Ходив кручами Канева, мріяв оселитися біля свого улюбленого Дніпра. Не судилося.

1.            га учениця

По довгій неволі хотів тут віку дожити, на княжій горі, над коханим своїм Дніпром. Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Учениця. Доля не була ласкавою до Т. Шев­ченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України. Але попри це, у його доробку трапляли­ся й жартівливі, веселі твори.

1.                 ша учениця. Наш народ свято береже пам’ять про поета.

У день народження Т. Шевченка дорослі й діти йдуть до пам’ятника покласти квіти, прочитати його вірші, поспівати й цим висловити свою шану великому Кобзареві.

2.            Та учениця 

Сонце правди осяває

і Дніпро, і кручі.

І тебе в сім’ї великій,

в сім’ї вольній, новій

Ми врочисто споминаєм

           своїм вдячним словом.

Ведуча. У наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її міжнародне визнання.

Ведучий. Шевченкове життя - це по­вість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником, спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досяг­ненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові. Він був фізично надломлений вʼязницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя.