Тема. Велич і безсмертя Кобзаря.
Мета. Розкрити велич і безсмертя українського поета, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г. Шевченка, показавши красу і неперевершеність його творів; виховувати в дітей любов і повагу до Великого Кобзаря.
Ведуча. Все йде, все минає... Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г. Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини».
Ведучий. Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Ведуча. Шевченків «Кобзар»... Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний, «Кобзар» зібрав кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезій — «Кобзар».
Ведучий. Отож і ми з вами сьогодні зібрались, щоб перегорнути сторінки життя Т.Г. Шевченка.
Березневим днем принесли у хату до кріпака Шевченка лелеки малого хлопчика, якого назвали Тарасом. Хлопчика, слава про якого пережила його на сотні літ.
Ведуча. Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років.
З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 «вільних» років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив^ «Сколько лет потерянных, сколько цветов увядших!».
1-й читець. І виріс він, і кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою –
І пісня дивна полилась,
Сповита вічною тугою.
2-й читець.В тій пісні людям він співав
Про щастя, про добро, про волю,
Будив зі сну, пророкував їм вищу і найкращу долю.
1-й читець.Співав про чесну боротьбу,
Про сором кайданів брязкучих,
І не жалів він сил своїх,
І не втирав він сліз пекучих.
3-й читець.І пісня голосно лилась...
Але не довго: ворог лютий
Підкрався нишком - і замовк
Співець, кайданами окутий.
1-й читець.І довго у степі глухім
В неволі жив між москалями.
Співець самотній, мовчазний,
З своїми думами й піснями.
2-й читець.Та сил в співця вже не було...
Остання пісня продзвеніла –
І в небо тихо піднялась
Душа поета наболіла.
1-й читець.Умер співець! І привезли
Його на рідну Україну,
І коло синього Дніпра
Йому насипали могилу.
3-й читець.Умер співець! Але живуть
В серцях людей слова безсмертні,
І тихо по Вкраїні всій
Бринять його пісні славетні.
1-й читець. Залишим у спадок живим
поколінням Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій
Наша сила, і геній Шевченка, як нації крила
Любов до народів всієї планети –
Велику і щиру, як серце Поета.
Ведуча. Кобзареві, на жаль, не поталанило побачити здійснення своїх мрій. Із заслання повернувся він хворим, знесиленим, втомленим, але не скореним. Арешти, переслідування, заслання, солдатська муштра підірвали здоров’я великого поета. Він помер передчасно 10 березня 1861 р. У травні друзі виконали поетів заповіт: він був перепохований в Україні, на Чернечій горі під Каневом, де й справді «лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий».
Ведучий. Т. Шевченко увійшов в історію української культури як великий демократ, видатний поет, прозаїк, драматург, художник, творець нової літератури та літературної мови, як виразник дум і пророк нашої нації.
Ведуча. Світлий образ Великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірйки, гострота і пристрасність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов йото до своєї Батьківщини, до свого народу.
Ведучий. Поезія Шевченка живе, розквітає! Зі сторінок геніальних творів перед нами постає невмирущий образ великого сина України, яким ми пишаємося, захоплюємося, якого високо цінуємо і любимо. Велика спадщина поета продовжує служити людям, захоплює нас своєю мелодійністю, своїм багатством, красою слова, поетичністю, становить нашу національну гордість і славу. Його поезія, його геній і слава належить українському народу, всім чесним людям на Землі.
Ведуча. У наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її міжнародне визнання. Поет передбачив, що:
Встане Україна і розвіє тьму,
Світ правди засвітить...
І ми з гордістю можемо сказати, що він - один із велетнів світової культури, ми пишаємося ним, вивчаємо його творчу : спадщину:
І тепер, поете любий,
В сім’ї вольній, новій Тебе згадуєм з любов’ю еплим, щирим словом.
Ведучий. Актуально в наш час звучать слова великого поета:
Учітеся, читайте,.
І чужого научайтесь,
И свого не цурайтесь...
Слова поета звернені і до тих українців сьогодення, яких економічна скрута погнала на чужину, щоб вони пам’ятали:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
У наш час полум’яне слово Шевченка нам дуже потрібне. Необхідні його внутрішня сила, правдивість, ідеали добра, рівності, його політичні переконання, краса і мелодійність його поезій, його велике прагнення свободи, любов до свого знедоленого народу.
Вікторина. Запитання.
(Моринці, Кирилівка, Будище, Лебедин, Корсунь, Умань, Прилуки, Каганівка, Козелець, Яготин, Ніжин, Суботів, Пирятин, Хортиця, Березань, Катеринослав, Сквира, Миргород, Черкаси, Чернігів, Суми, Переяслав, Київ)
(К. Брюллов, В. Жуковський, І. Сошенко,
О. Венеціанов)
(«Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Русалка», «Лілея»)
(«Гайдамаки», «Сліпий», «Катерина», «Наймичка», «Сова», «Княжна», «Марія», «Неофіти», «Кавказ», «Єретик», «Сон», «Гамалія»)
(«Реве та стогне Дніпр широкий», «Тече вода з-під явора», «Тече вода у синє море», «Думи мої, думи мої», «Як умру, то поховайте», «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Над Дніпровою сагою» .)
(«Псалтир» - «Псалми Давидові»,
«Подражаніє 11 псалму»; «Книги пророків» - «Ісаія. Глава 35», «Марія», «Царі», «Саул» - обробив мотиви, сюжети, образи Біблії)
Шевченко (виходить):
Все йде, все минає — і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає,
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили.
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять...
Порадь мені ще раз, де дітись з журбою?
Я не одинокий, я не сирота, —
Єсть у мене діти, та де їх подіти?
Заховать з собою? — гріх, душа жива!
А може, їй легше буде на тім світі,
Як хто прочитає ті сльози-слова...
Читець: Над широким Дніпром у промінні блакить
І висока, і тиха могила.
В тій могилі співець незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили,
Що народу віддав своє серце й пісні,
Свої мрії про зорі досвітні.
А навколо лани вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці блакитні.
На могилу приносять розкішні вінки
З пишних квітів садів України
Кароокі дівчата, стрункі юнаки —
І всміхаються гори й долини,
І щасливий Дніпро зустрічає дідів
І жінок — Батьківщини окрасу,
І гримить «Заповіту» безсмертного спів
На високій могилі Тараса.
Мовляв, сто літ минуло, навіть більше.
Неправда, ні! Він завше серед нас,
Всіма світами линуть його вірші.
Його пісень — і вже не воскресити?
Неправда, ні! Шевченко — це народ,
І, як народ, він буде вічно жити!
Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.
Читець. Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала.
Ти взяла Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою...
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Україну любіте.
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
Любіть її во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
Я жить в Україні чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде мене В снігу на чужині —
Однаковісінько мені:
...Та не однаково мені,
Як Україну злії люде присплять, лукаві,
І в огні її, окраденую, збудять,
Ох, не однаково мені!
1 -а ведуча. Співець патріот Т. Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, луги, вилити там своє горе. Про що ж він пише в цей час, що нам заповідає? Послухайте.
Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю—
Заплаче серденько.
Лічу в неволі дні і ночі,
І*** забуваю.
Господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
добре, і лихо.
Воскресну я! Воскресну нині!
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Я так люблю мою
Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Україні поховають,
Що не в Україні буду жить,
Людей і господа любить.
Для кого я пишу? Для чого?
За що Україну люблю?
Чи варта вона огня святого?
А все таки люблю її
Мою Україну широку.
Україну свою любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть...
1-а ведуча. Та не судилося Тарасові бачити свій край вільним. Трапилося те, чого боявся поет. Чужа земля прийняла його тіло. Однак, будучи ще в 1845 р. в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який і в наші дні звучить різними мовами народів світу.
(Учні читають «Заповіт» різними мовами: українською, російською, білоруською, англійською, німецькою...)
2-а ведуча. Друзі виконали заповіт поета. На 40-й день після його смерті вони знову зібралися на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Було вирішено переправити труну з тілом до Києва. Через 10 днів Шевченко повернувся до Києва.
22 травня 1861р. Цей день зібрав квіти з усієї України, скропив їх сльозами на Чернечій горі у Каневі, куди прибув на вічний спочинок за його заповітом полум’яний патріот України, Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко.
Розквітають квіти,
А кругом країна славна
Щастям вільним світить.
Тебе любимо, Тарасе,
Твої знаємо слова.
Батьківщина тебе славить,
Повноцвітна і нова.
Де степи і гори,
Серце Кобзареве
Із людьми говорить.
Пісня соколина
Гордо лине в маси.
В рідній Україні
Славимо Тараса.
Чути величаву
Думу ту крилату,
Що Тараса славить.
Чуєш нас, Тарасе,
Ми — твої онуки,
За твоїм наказом
Волю взяли в руки.
Сонечко ласкаве.
Ми під небом синім
Всі поета славим.
Працею вшануєм,
Піснею прикрасим.
Рідний дім будуєм
З іменем Тараса.
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття,
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
Пісня «Думи мої, думи»
1-ша учениця. 1859 року Шевченко востаннє приїхав в Україну. Ходив кручами Канева, мріяв оселитися біля свого улюбленого Дніпра. Не судилося.
По довгій неволі хотів тут віку дожити, на княжій горі, над коханим своїм Дніпром. Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером.
Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»
Учениця. Доля не була ласкавою до Т. Шевченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України. Але попри це, у його доробку траплялися й жартівливі, веселі твори.
У день народження Т. Шевченка дорослі й діти йдуть до пам’ятника покласти квіти, прочитати його вірші, поспівати й цим висловити свою шану великому Кобзареві.
Сонце правди осяває
і Дніпро, і кручі.
І тебе в сім’ї великій,
в сім’ї вольній, новій
Ми врочисто споминаєм
своїм вдячним словом.
Ведуча. У наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її міжнародне визнання.
Ведучий. Шевченкове життя - це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником, спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові. Він був фізично надломлений вʼязницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя.