Велич і краса Парасковії

Велич і краса Парасковії

Є у кожної людини свій куточок в світі.

Там, де вона народилась, живе і працює.

Там, де вона може вільно відпочити.

Такою місциною для мене село на Харківщині є.

Мальовниче, і прекрасне, і назва красива, а зветься воно Парасковія!

Назване воно так недарма, жінка там була одна.

Люди шляхом проїжджали, за ту жіночку питали,

Що сиділа край дороги й віяла собі зерно.

Дружно їм відповідали, що її зовуть Параска.

Гарна жінка, хоч куди! Так і названо село. Хоч крути, хоч і верти!

Площа його чимала, три сусідніх є села: Миколаївка, Медведівка та Лозова.

Річка гарна протікає, ймення їй Берестова.

Колись давно у давнину тут кораблі по ній ходили

Й товар важкий в порти возили,

А зараз вже вона відпочиває, заміліла з часом,

Прикрасилась очеретом й ряски в ній багато.

Красу її щодня спостерігаєм, міст широкий її перетинає.

Любить наш народ гарно відпочити,

Рибку рано-вранці половити, та на різних птахів поглядіти.

А водиться їх тут чимало, заказник «Чаплі» є у нас.

Гніздиться тут деркач, журавель сірий, бугай, бугайчик,

Шуліка чорний, сова болотна, лунь лучний, рибалочка й лелека білий.

А ще тут мешкають ссавці, занесені в Червону книгу:

Видра річна, норка європейська, борсук і горностай.

Тож, якщо гарно придивиться, то в нас є на що подивиться!

Народ пишається усим - оцим скарбом непростим.

Рослинності у нас чимало, багато лікарських рослин.

Лісів соснових і грибів, яких збирають повсякчас.

Готують смачні страви, і пригощають усіх-усіх,

Хто приїжджає в справі, на гостину, чи просто відпочити.

Ось бачите, що наш народ  не любить просто так без діла тут сидіти.

А люди! Люди! Боже мій! Який народ прекрасний!

Живуть тут щирі, працьовиті, усміхнені й завзяті.

Щодня у них роботи вистачає: то полють,

Косять, орють, щось майструють, своїх рук й сил тут не шкодують.

А ще ми любим гарно культурно відпочити, місцями пам’ятними походити.

В селі у нас є осередок давнини, пам’ятка архітектури –

Фортеця Святої Параскеви.

Існує версія така, що територією села проходить лінія одна.

Та не проста та лінія у нас, а Українська лінія укріплень.

Так званий, у народі, Турецький вал.

Збудована давно вона, років так 1731 – 1742-х,

Між ріками Дніпро і Сіверський Донець.

Для оборони від чужих сердець, що палко так бажали,

І часто нападали на землі українські повсюди й повсякчас.

Та ж лінія була ой не проста, складалася із земляного валу і рова.

Фортеці були зв’язані  одна з одной суцільним валом-реданом.

Налічувалось їх чимало, шістнадцять – версія така.

Парасківська ж є сьомою з переліку усього.

Вона є земляна, квадратну форму має, чотири бастіони оточують її.

У висоту чотири метри, два метри – ширина.

Тож якщо гарно придивитись, є нашому народу чим гордитись!

За переказом одним, їх в селі чимало.

У фортеці земляній є скарб небувалий.

Шапка турків із грошима десь отам зарита.

Раз у рік, в святий Великдень свічка уночі палає.

Хто побачить таке диво, той скарб упіймає.

І грозився вражий турок сам прийти за нею,

Коли будуть землі наші під його киреєю.

Думав буде воювати, землю взять і гроші,

Та не сталось, як хотілось. Наш народ не здався,

Не віддав лихому турку всього що бажалось.

Давно те діялось, колись. Багато часу вже минуло.

Незмінним є лише одне у нас прекрасне диво.

Стоїть фортеця у селі велично і красиво.

Куди не їдеш, скрізь її побачиш велич й силу.

Щодня відвідують її місцеві і туристи.

Вклоняються їй до землі за її вічність й славу.

За те, що стала навіки оздобою й багатством краю.

Ми пишаємось своєю рідною стороною,

Дякуємо Боженьку за те, що живем красою.

Всіх запрошуємо Вас: приїжджайте в гості.

З хлібом-сіллю ми зустрінем, смачним почастуєм.

І покажем, що ми є Велика родина!!!