Велике князівство Литовське

Історична довідка Велике князівство Литовське

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час Литва не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об’єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) утворив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов’янські племена. Прискорювачем утворення Литовського князівства стала агресія хрестоносців у Прибалтиці. Формування держави відбулося дуже швидко, слов’янські землі завдяки вищому рівневі господарчого, політичного і культурного розвитку ставали опорою литовським князям для об’єднання їхніх земель.

У першій половині XІV ст. за князів Вітеня (1293 – 1316 рр.) і Гедиміна (1316 – 1341 рр.) Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських. Гедимін став засновником литовської династії. Він установив династичні зв’язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), який згодом став столицею Великого князівства Литовського. Гедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б “узаконити” претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Проте монгольське панування спонукало руських князів до об’єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було прилучено без застосування зброї. Приєднуючи нові терени, литовські князі залишали по суті недоторканними соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: “Ми нового не вводимо і старого не рушимо”.

Великий князь литовський Ольгерд (1345 – 1377 рр.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстутові захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 – на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога в 1362 р. над татарами на Синіх Водах. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отож, унаслідок походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося від монголо-татарського гніту.

Прагнення литовських князів об’єднати під своєю владою всі землі Русі наразилися на рішучий опір Москви, яка претендувала на роль “збирача руських земель”. Литовсько-московська війна 1368 – 1372 рр. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.