Відкрита виховна година "Моє село,село трудівників"

Учитель:

Україна! Золота, чарівна сторона. Земля, рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки добрих і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших, оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси і долини. Тут усе близьке і рідне нам, дороге кожному серцю.

( звучить пісня « Мій рідний край » )

Ведуча:

Добрий день вам, любі наші гості, у нашій гостинній хаті. Спасибі, що прийшли до нас на свято. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб всі були веселі та здорові. А як пирогів наших ще скуштуєте, то і силу відчуєте.

Ведучий:

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро, стрічаємо із хлібом, любов’ю та миром!

( звучить пісня « Зеленеє жито » )

Учитель:

Рідний край! Починається він з батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у великий світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село Студениця. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Сьогоднішня наша зустріч присвячена рідному селу та його трудівникам– «Моє село, село трудівників»  ».

Учень:

Село моє, краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма.

Ну а чого без нього були варті,

Ми з вами, кожен зокрема.

Земле моя, у тобі мої мрії, надії.

Сходить сонце, жита половіють, у душі моїй, в долі моїй.

Флешмоб «Ми любимо тебе Студениця»

Учитель:

Рідне село. Воно справді зігріває душу кожного. Це тепло глибоко проникає до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення з рідними вулицями, батьківською хатою, рідною школою.

1-а учениця:

Я люблю тебе, отчий мій краю!

Я люблю тебе, рідне моє село!

До небес твою душу здіймаю –

До землі я схиляю чоло!

2-а учениця:

Село моє, для мене ти єдине,

Криниця чиста з саду вигляда,

Хатина біла, сонях біля тину –

Така моя батьківська земля.

3-а учениця:

Село моє – це наша велика родина,

Наше коріння і батьківщина.

Материнська пісня і біла вишня у саду,

Це наша сповідь і турбота,

Батьків моїх щоденная робота.

4-а учениця

Тут моє дитинство босоноге,

Стежина в школу на зорі,

Тут наші ще не сходжені путі.

Село моє, ти радість, ти доля моя,

Єдина для нас ти земля,

Розкішний вінок ти із рути і м’яти,

Як же тобі пісень не співати.

( звучить пісня « Село моє » )

Учитель:

За народними переказами , що мають поширення серед місцевих жителів, заснування Студениці відноситься до періоду татаро-монгольської навали. На місці села були дрімучі ліси і болота. Сюди втікали від жорстокого ворога люди і незабаром  з'явилося населення Студениця. Назва походить від слів «студена вода». Місцевість була багата на джерела, одне з них і досі тече в річку Свинолужку.

Перші документальні відомості про село датуються 1853 року.

Ведучий:

Завітаємо уявою в давнє українське село. Адже наше село сягає давнини як і інші села України. Ідеш, бувало, вулицею – біліють ряди хат, обгороджених тином. Серед буйної зелені виринають вони з-поміж дерев. Як любовно писав про красу українського села наш великий Кобзар:

Село...І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Ведучий:

Радісно і щасливо жили студенчани, раділи успіхам своєї праці, мріяли зробити життя ще кращим, але їх творча праця була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. Разом із усім народом піднялися вони на боротьбу з ворогом. 9  липня 1941 року німці захопили село Студеницю.

Ведучий:

Живі свідки довгої запеклої війни – наші дорогі ветирани. Дорогі фронтовики! Ваші скроні вкриті сивиною. Скільки горя, розлуки випало на вашу долю. Ваша молодість обпалена війною, але ви вистояли і перемогли. І за це вам доземний уклін. Все менше і менше серед нас тих, хто здобув нам мир і щастя. У нашому селі ветеранів Великої Вітчизняної війни в живих залишилося двоє:

Герсимчук Петро Антонович

Ільченко Василь Микитович

Ведучий :

Дорогі фронтовики! Де взяти слова подяки за ваші муки та рани, за ваші безсмертні діла і висловити щиру подяку, низький уклін вам передать. Спасибі вам, рідні, ви мир відстояли в боях.

Учитель:

Споконвіку наше село славилося працівниками. В усі часи наші односельчани вирощували хліб та садили ліс. І хоч сьогодні важкий економічний час, але в селі люди сумлінно трудяться і в лісі, і на полі  та навіть вдома у вільний час. Сьогодні ми поговоримо про трудівників села, чиїми невтомними руками славиться наша земля, в кого руки мозолясті, і сходить день новий у щасті з їхніх натруджених долонь.

2-а учениця:

Дорогі трударі!

У вас руки мозолясті, у вас серце, як вогонь,

І сходить день новий у щасті

З ваших натруджених долонь.

Будьте ж ви здорові й молоді,

Хай вам буде слава у труді.

( звучить пісня « Це моя Україна »)

Ведучий:

Всі ми – діти хліборобів. А тому найдорожчим скарбом для нас є хліб. Споконвіку наші односельці пекли домашній хліб, берегли його, і цю любов передавали своїм дітям та онукам. Поглянте, які духмяні паляниці та запашні пироги стоять на нашому столі. І так пахнуть, пахнуть сонцем і вітрами, натрудженими хліборобськими руками. І не самі вони прийшли, а створили їх невтомні руки наших бабусь, мам, жінок-трудівниць. Тож спасибі вам, шановні жінки, за ваше вміння та таке неповторне творіння.

1-й учень:

Час змінюється, змінюється і наше село. У добротних будинках по-сучасному вмебльовані кімнати, та в багатьох сім’ях усе ж збереглися давні хороші традиції прикрашати кімнати вишитими рушниками, серветками, народними виробами. Погляньте, ми зібрали ці речі у жителів села. Яка неповторна краса!

2-й учень:

Ось вироби сільської майстрині-вишивальниці: Рисінської Надії Павлівни .Хіба можна не замилуватися такою красою, це справжні витвори мистецтва. У вас золоті руки, а терпіння без міри. А серед наших вчителів цією справою займається Нацевич Н.О.

3-й учень:

Є у нашому селі і народні умільці. Вони представили нам свої роботи в себе на подвір’ї. Серед них чудовий майстер своєї справи Радомський Павло Іванович та вчитель математики яка працює в нашій школі – Шелист Т.В. , які займаються бджільництвом. Праця біля бджіл завжди вимагає великого досвіду – вміння «відчувати» бджолині міграції, знання їх дій та способів прибирання.

4-й учень:

Також у нашому мальовничому селі є жінка, яка чудово змальовує краєвиди це Кукліч Надія Арсентівна.  Її роботи посідають важливу роль у естетичному вихованні, адже вона відроджує, збагачує та поширює традиції українського народу та передає свій досвід нам -  учням – наступному поколінню. Ви можете преглянути її картини на виставці.

5-й учень:

Дерево – найбільш доступний і красивий природний матеріал на Поліссі. Вироби із дерева обробляли різьбою. В нашій школі також є майсер –різьбяр це вчитель інформатики Павицьки Олександр Віталійович.

Різець узяв різьбяр у руки

Робота  в    нього  не проста –

Різьбити дерево – то мука,

А радість потім приплива.

Різець скрипить , скрипить до ранку,

Різьба – не тільки ремесло,

Віддати треба до останку

І розум свій й душі тепло.

Учень 6:

Нещодавно у нашому селі світ поезії поповнився новою збіркою. Називається вона «Думи про Україну» яку написала завдяки своєму поетичному дару вчитель початкових класів – Крижанівська Марія Адамівна під псевдонімом Марія Ромашка., тому що вона ототожнює себе з ромашкою – простою, сильною і незламною.

Учень 7:

Ще однією бджілкою –трудівницею є  молода , талановита, енергійна, життєрадісна, позитивна людина це Прищепа Тетяна Феліксівна.  Не дивлячись на те що вона є вчителем початкових класів де учні потребують неабиякої уваги та допомоги особливо 1 клас вона все ж таки  знаходить час для свого улюбленого заннятя це -  вишивка бісером. Ви можете переглянути її роботи та насолодитися красою та досконалістю мистецтва.

Учитель:

Отже, як бачимо, мистецтво у нас не викорінюється, його продовжує вивчати молоде покоління. І з метою кращого вивчення ми поспілкувалися з майстрами. Тож до Вашої уваги відео-інтерв’ю.

Учитель:

Де свято – там і пісня. Це завжди так, бо українська пісня – це бездонна душа українського народу, його слава, його гордість. Бо пісня – то невичерпне джерело, вона святиня і скарбниця, схили до ніг її своє чоло, її любов’ю можна освятитись. І на нашому святі будуть пісні хороші звучать.

( Звучить пісня «Село моє рідне село» )

Ведучий:

Ось і завершується наше свято. Спасибі вам, люди добрі, що побували у нас в гостях. Здоров’я, радості і щастя на довгі роки, творчої наснаги у труді всім вам бажаємо від щирого серця.

Ведуча:

Нехай же завше лине слава про наше рідне село, про всіх вас, господарі землі та лісу, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай, хто славить лісом і хлібами наш дорогий  Студеницький край!

1-й учень:

Дорогі наші гості! Прийміть від усіх нас цей запашні пироги. У них частинка нашої нелегкої праці у селі.

2-а учениця:

Ми хлібом-сіллю вас вітаєм

Хай буде в вас ще більше хліба,

Хай будуть в кожній хаті короваї,

Хай виростають вам високі урожаї.

Щоб хліб, як сонце сяяв на столі,

У кожнім домі чи колибі,

Низький уклін до самої землі,

Трударі моєї рідної землі!

Учитель:

Всі ми діти однієї матері-землі. Наше рідне село Студениця – частинка кожного їз нас.

Не даймо згинути селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!