Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості в сучасній школі

Кравченко В.В.

Заступник директора з виховної роботи Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості в сучасній школі

Сьогодні в умовах величезних змін у соціальному, економічному та політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання, мета якої формувати всебічно й гармонійно розвинену, творчу та активну людину. Завдання школи сьогодні – забезпечити всебічний розвиток особистості кожного учня, створивши необхідні для цього умови. Реалізація цієї мети покладена на педагогічний колектив сучасної школи, однак, більшою мірою, на класного керівника, який повинен володіти, задля цього, певними уміннями та навичками з теорії та методики виховання, методами, прийомами, технологіями організації виховного процесу, безпосереднього здійснення виховної роботи.

В Україні історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу.

Зміни й оновлення освітньої парадигми підводять педагогів до сучасного розуміння виховання як діяльності, що базується на саморозвитку, самовдосконаленні та їх педагогічній підтримці. Основним завданням сучасної школи є виховання свідомих громадян України, забезпечення умов для творчої самореалізації, самовизначення особистості. Це повинно бути, на нашу думку, осередком виховної системи.

Отже, виховна діяльність школи має бути зорієнтована на забезпечення школяра усіма необхідними знаннями, уміннями, навичками суспільного досвіду й поведінки, притаманним молодій людині української держави. Здобуття соціального досвіду більшою мірою відбувається під час спеціально організованої діяльності, яка повинна відповідати потребам, інтересам й можливостям учнів, бути для них значущою й цікавою, спонукати їх до розвитку й удосконалення природних задатків, здібностей.

У статті розкриваються найбільш використовувані, дійові й сучасні підходи до організації виховної роботи.

Виховання – це процес цілеспрямованого впливу вихователя на учня з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра як майбутнього свідомого громадянина незалежної України. 

Поняття виховна робота відображає процесуально сторону виховної діяльності – діяльність вчителів, класних керівників, батьків щодо здійснення формування певних рис особистості вихованців, з урахуванням конкретних умов її функціонування та характеризує безпосереднє планування, організацію та проведення тих чи інших виховних заходів у конкретному навчальному закладі, класі.

Виховною системою є впорядкована сукупність взаємопов'язаних компонентів, що характеризують на теоретичному рівні у найбільш узагальненому вигляді складові виховної роботи на даному етапі розвитку школи та педагогічної науки.

Виховну роботу здійснюють у школі усі: директор, завучі, вчителі, керівники гуртків, але у більшому ступені класний керівник.

Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, навчальної групи професійно-технічного навчального закладу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту.

Сучасний класний керівник повинен не лише орієнтуватися в широкому спектрі сучасних інноваційних проектів, ідей, напрямків, різних моделей шкіл, а й мати у своєму арсеналі найефективніші виховні технології.

Виховні завдання, зміст та форми роботи класного керівника визначаються запитами, інтересами, потребами дітей та їх батьків, умовами класу, школи, соціуму, можливостями самого педагога. Далі ми розглянемо як саме відбувається реалізація змісту виховної роботи у конкретній діяльності класного керівника сучасної школи. 

І. Планування – це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих з визначення цілей, змісту та способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених справ, термінів їх проведення .

У самому загальному вигляді план виховної роботи – це документ, що вказує змістові орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, тимчасові рамки.

У плані виховної роботи виховний вплив концентрується у певній формі, які постають у вигляді виховних заходів, справ учнівського колективу.

Жодний план не може бути догмою. Глибокий та щоденний аналіз позитивних та негативних тенденцій у житті учнівського колективу дає можливість та забезпечує необхідність їх постійного удосконалення та змін.

ІІ. Моральне обличчя особистості – найважливіший показник її всебічного і гармонійного розвитку, який не втрачає своєї актуальності і в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин.

Моральне виховання – це цілеспрямований і організований процес формування моральних якостей особистості, рис характеру, навичок і звичок моральної поведінки, на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. 

Моральна культура – це соціально обумовлений рівень розвитку особистості, що забезпечує поведінку (дії та вчинки людини) відповідно до моральних правил та норм, прийнятих у суспільстві.

У ході організації морального виховання важливо педагогічно обґрунтовано організувати роботу з морального досвіду в колективному житті, у спілкуванні, у спільній діяльності при вихованні моральних звичок і формуванні моральних почуттів, навичок і звичок моральної поведінки.

Велику увагу слід приділити сумісній роботі школи та сім’ї у формуванні моральної культури особистості учня. Передбачити тематичні батьківські збори, лекторії, індивідуальні консультації.

ІІІ. Формування культури поведінки учнів. Щоб виховання культури поведінки здійснювалось успішно, потрібно збудити у школярів прагнення до виконання норм і правил етикету, до постійного їх додержання у повсякденному житті.

Культура поведінки – це ціла низка моральних умінь і навичок. Навичка як автоматизована дія перетворюється в звичку. Чим частіше вихованець застосовує на практиці те чи інше правило, тим міцніша звичка, а отже, і природніша, красивіша поведінка.

Недарма кажуть, що звичка – друга вдача.  Як відомо, риси особистості, її моральні якості ґрунтуються на усталеному фоні позитивних звичок. 

Успішне формування і закріплення у підлітків моральних звичок також прямо залежить від оптимальної організації режиму життя школи. Режим визначає ритм діяльності шкільного колективу відповідно до встановленого внутрішнього розпорядку, санітарних і гігієнічних вимог.

До виховання культури поведінки школярів важливо залучати батьків, які повинні спрямовувати свої зусилля на закріплення дітьми набутих у школі етичних умінь і навичок, насамперед, у сфері спілкування і взаємин з рідними, на організацію праці і відпочинку, виконання режиму дня, додержання особистої гігієни.

Ефективність цієї роботи багато в чому залежить й від доцільного поєднання різних форм. Так, класний керівних веде значну індивідуальну роботу з учнями щодо формування й корегування культури їх поведінки, поєднуючи її з груповими формами, такими як консультації, виховні години, години спілкування і ін., в ході яких закріплюються уміння й навички культури міжособистісного спілкування, мотиви правильної поведінки, оцінне ставлення до неї.

ІV. Національне виховання. Актуальність створення системи національного виховання в умовах України визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами включення особистості в соціальне життя, необхідністю забезпечення єдності, наступності та послідовності виховуючи впливів різних соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу.

 Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичках і обрядах, багатовікових виховних традиціях, духовності.

Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, що спрямована на організацію життєвої діяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Система козацького виховання значною мірою відображає сутність народного досвіду роботи з підростаючим поколінням, стрижень якого визначає головна національна ідея українського етносу про непересічність особистості, збагаченої відчуттям волі, розкутості духу, устремлінням до незалежності держави. Величезний виховний вплив має вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва гетьманів, кошових отаманів, керівників повстань. А одним з головних напрямків втілення в життя козацької педагогіки - дослідження й практичне відродження військово-спортивного мистецтва наших предків.

Таким чином, використання національних традицій у виховній роботі звільняють від абстрактності і надуманості у виборі форм та змісту роботи, дозволяють створити природне виховне середовище, дають змогу глибше усвідомити зв'язки з історією своєї місцевості, нерозривну єдність з попередніми поколіннями, їх духовним світом, глибше пізнати свій народ, його традиції, вірування в самого себе, як часточку великого народу.

V. Організація громадянського виховання – це спеціальна робота щодо формування громадянськості як інтегральної характеристики особистості, яка дає можливість людині відчути себе морально, соціально, політично дієздатною та захищеною.

Виховання громадянина має бути спрямоване передусім на розвиток патріотизму. Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу, поваги до національних традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою [Бех, с.301].

Велике значення у вирішенні поставлених завдань має виховання поваги до батьків, свого роду, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як представника, спадкоємця і наступника. З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна активність й ініціативність, готовність працювати для розквіту батьківщини.

До активних методів належать: ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо.

До них доцільно долучати також бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування, суспільне доручення, самоуправління, приклад.

 Серед технологій громадянського виховання учнів значне місце займають технології учнівського самоврядування.

VІ. Профорієнтаційна робота

Профорієнтація – в самому загальному плані означає допомогу дітям та молоді в життєвому самовизначенні, виявленні та реалізації їх індивідуальних можливостей.

Тому надзвичайно велика роль педагога, батьків в формуванні і корекції професійних планів молоді в пошуку найбільш оптимальних шляхів впливу на молодих людей в процесі професійного становлення.

У профорієнтаційній роботі активно застосовуються заочні конкурси: малюнків, стінних газет, бюлетенів, плакатів, вікторини. Орієнтовна тематика: «Професія моїх батьків», «Всі професії важливі», «Ким я хочу бути». «Подорож до цукеркової фабрики». Запровадження у навчальному закладі тематичного тижня дозволяє приділити більшу увагу цій проблемі.

Зрозуміло, що кожен вихователь вносить у них щось своє – власний досвід, досвід учнівського колективу, наявні традиції, орієнтується на вік учнів, їх потреби та прагнення, здібності та обдарування.

Сподіваюсь, що пріоритетні підходи до організації та проведення виховної роботи в сучасній школі, принципи діяльності органів учнівського самоврядування, створення виховної системи класу у пригоді педагогам, вихователям у плануванні виховної роботи, процесі формування особистості, вироблення стилю педагогічної взаємодії.

Література:

1. Бех І.Д. та ін. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні / І.Д. Бех [та ін.]// Книга класного керівника: довідково-методичне видання / С.В. Кириленко, Н.І. Косарева. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С.288-326.
2.  Воропай О. Перлини української культури: Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – Дніпропетровськ: Арт-Вертеп, 2007. – 350 с.
3.  Друзь З.В. Виховні технології в сучасній школі / З.В.Друзь. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. – 256 с.
4. Кацинська Л. Класний керівник: проблеми, досвід, перспективи / Л.Кацинська, Т.Дем’янюк. – Рівне, 1997. – 280 с.
5.  Кацинська Л.П. Виховний процес в сучасній школі: методичний посібник / Л.П.Кацинська. – Рівне, 1997. – 159 с.
6.  Книга класного керівника: Довідково-методичне видання / С.В. Кириленко, Н.І. Косарева. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 560 с.
7. Кондрашова Л.В. Превентивная педагогіка / Л.В.Кондрашова. – К.: Вища школа, 2005. – 231 с.
8. Методика виховної роботи з використанням народних традицій: методичні рекомендації / Л.Є.Соколова, І.В.Соколова. – Кривий Ріг: КДПУ, 2000. – 50 с
9. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Книга класного керівника: довідково-методичне видання / С.В. Кириленко, Н.І. Косарева. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С.135-139.
10. Сорока Г.І. Організація виховної роботи: планування, аналіз, методичне забезпечення / Г.І.Сорока. – Х.: Основа, 2005. – 128 с.
11. Школа класного керівника/ М. Голубенко. – К.: Шкіл. світ, 2005. – 128 с.