Виховна година - реквієм "День пам'яті жертв голодоморів: 85 – ті роковини Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні "

Про матеріал

Мета: вшанувати пам'ять безневинно замучених голодом людей; ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору; викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи; виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію рідного народу.

Перегляд файлу

Виховна година - реквієм

"День пам'яті жертв голодоморів: 85 – ті роковини Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні " у 7 класі

Підготувала вчитель зарубіжної літератури

Новоолександрівського НВК Марочкевич Наталя Миколаївна

Обладнання: ілюстрації, хліб, свічки, колоски; проектор, метроном, аудіозапис «Реквієм» А. Моцарта.

Епіграф:

Народ, котрий не пам’ятає свого минулого, приречений знову його пережити
Джордж Сантаяна, американський філософ

Хід виховної години

Слово вчителя

(Звучить аудіозапис «Реквієм» А.Моцарта)

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.

Одними з найтрагічніших моментів в історії України стали голодомори 1921-1922 і 1932-1933 років. За цей час загинули мільйони людей , а тим, що вижили, довелося витримати ще багато чого. З метою вшанування памяті померлих від голоду і була введена ця пам’ятна дата. День памяті голодоморів відзначається в Україні четвертої суботи листопада. Отже, цього року цей день припадає на 24 листопада. Дата була затверджена Указом другого президента країни Л. Кучми № 1310/98 від 26.11.1998 р.

Хіба можна передати словами той жах, що вражає свідомість, але не можна мовчати, бо …

... історія нас горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє.

Бо там, де пам'ять не мовчить,

Там щастям повниться майбутнє.

1 учень – «історик».

Перший масовий голод на українській землі почався в 1921 році. Найбільш постраждали жителі південних областей. Точних даних про загиблих голодною смертю немає, але за оцінками істориків до середини 1922 року в Україні голодувало майже 50% населення.

Причинами першого Голодомору була політика військового комунізму з "продрозкладкою", коли солдати Червоної армії примусово забирали у селян так звані "надлишки" продуктів і зерна. Крім цього, Голодомор в Україні став наслідком неврожаю в Поволжі і на Кубані. Для поповнення хлібних запасів у цих регіонах з України, лівобережна частина якої також постраждала від посухи, вивезли весь урожай пшениці та інших зернових.

Голодуючі українці не мали можливості виїхати в інші регіони Союзу, тому що в 1922 році рішенням влади було заборонено переселення в межах радянських республік.

Учитель. У 1932-1933 роках повторилася трагедія голодомору , масштаби якої стали набагато більшими, ніж десятиліттям раніше. Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року).

2 учень – «історик».

За заявами самого Сталіна, урожай зерна в 1932 році в СРСР перевищив показники 1931-го. Проте радянська влада цілеспрямовано вилучала у жителів українських сіл пшеницю, також проводилася примусова конфіскація зерна, яке було призначене для збереження в фонді насіння.

3 учень – «історик».

Коли хліба в хаті не знаходили, забирали сухарі, запаси картоплі та овочів, соління на зиму. Навіть вилучали одяг і вироби зі шкіри, щоб люди їх не варили і потім не їли.

Всі спроби протидії цим злочинним заходам з боку керівництва СРСР придушувалися і жорстоко каралися. Відомі факти, коли вагони з конфіскованим зерном гнили на залізничних станціях. У той же час ЦК була прийнята постанова "Про охорону соціалістичного майна". У народі цей документ назвали "законом про п'ять колосків". Згідно з ним, за жменьку зерна, принесену з колгоспних полів, могли розстріляти або відправити до в'язниці на 10 років.

Учениця.

У полі висохли криниці.

Ніхто не сіяв, не орав,

Голодний рік, мов чорна птиця,

Над краєм змореним літав.

4 учень – «історик».

Українські селяни були ізольовані, часто не маючи можливості навіть виїхати до сусіднього населеного пункту. Тим, хто все ж зміг потрапити в місто, у магазинах було заборонено продавати хліб. Також селянам не дозволялося самостійно найматися на роботу на підприємства і заводи. На кордонах з Білоруською РСР, а також з Польщею і Румунією були збудовані загороджувальні загони для розстрілу українських біженців.

Учитель. Голодне лихоліття, що сталося 85 років тому, дослідники називають по-різному: голод, великий голод, голодомор, людомор.

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Приречені на голод українці їли рослини, деревну кору. М'ясо їм замінювали щури, миші, горобці. Моя бабуся, яка була очевидцем цих страшних подій, згадувала, що їли лободу, готували так звані «лопуцики», варили юшку з шкіряного взуття…

Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму. Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. Скрізь, як говорив Т.Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли”. Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті – “хліб”. Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті.

Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.

Учень. В канаві там лежав хлопчина
Ніяк не більше семи літ,
Йому б ще круглими очима
Дивитись радісно на світ.

Та я тоді з ним не балакав,
Очей він теж не відкривав,
Лежав, зігнувшись, тихо плакав
І «хочу їсти» ще стогнав.

Він там і вмер, маленький хлопчик,
Що мав не більше семи літ,
Що навіть думати не міг ще,
Чому такий жорстокий світ.

Чому померла в тридцять третім
Ще тисяча людей в селі,
Чому немає й не шукає
Ніхто вже правди на землі.

Минають роки, а в уяві –
І досі постать та моя
Лежить на вигоні в канаві,
І «хочу їсти» чую я.
Василь СОСЮРЧЕНКО

Учитель. Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"

Вимирали цілі села. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!

Скільки людей загинуло від голодомору 1932-1933 років важко сказати, адже в СРСР знищували сліди своєї жорстокої політики проти українців. Архівні дані про загиблих в цей період часу були або знищені або сфальсифіковані. Загиблим в результаті голоду в мартиролог масово приписували смерть від серцевих хвороб, або від будь-яких інших, не пов’язаних з виснаженням організму. Вже зараз знаходять свідоцтва про смерть людей, де вказана неймовірна причина смерті “українець”… В цей час гинули цілі сім’ї людей, які на той час були в основному багатодітні (в багатьох було по 10 дітей).

Чи знаєте ви якісь відомості від своїх рідних, можливо, прабабусь, прадідусів, які пам’ятають ці трагічні для кожного українця часи?

(Перегляд відео «Голодомор у цифрах» https://1plus1.ua/ru/1plus1video/tyzhden/tsn-za-20161127-golodomor-v-cifrah-ukraina-pochtila-pamyat-zhertv-genocida-svoego-naroda)

То ж ми не маємо права забувати про ті чорні сторінки нашої історії, не мають зникнути з пам'яті людської ті, хто безневинно постраждав і помер від голоду.

Учениця.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс.

Що мали зватись гордо – українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини.

Й благають: українці донесіть

Стражденний біль голодної України.

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли.

Щоб голоду не знали люди вічно.

Ніна ВИНОГРАДСЬКА, з поеми «Голодомор»

Учитель. У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.

Запалимо Свічку Пам’яті.

Учень1. (запалює свічку).

Засвіти свічу на вікні.
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.

Учень 2. (запалює свічку).

Засвічу у серці свічу.
І думками туди я мчу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.

Учень 3. (запалює свічку).

Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німіють. Мовчать.

Учень 4.(запалює свічку).

Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля…

(Хвилина мовчання) Звучить метроном.

Учитель.

Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії ніколи не повторились.

...Ніде нехай такого більш не буде!

Хай день новий життя несе нове.

Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!

В достатку Україна хай живе!

Наталія Погребняк

Використані джерела

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Марочкевич Наталя Миколаївна

Пов’язані теми

Класному керівникові, Виховна робота

Додано

25 листопада 2018

Переглядів

1189

Оцінка розробки

Відгуки відсутні