Виховна година "Агресивність та людяність. За і проти."

Про матеріал

Розробка виховної години має на меті визначити поняття "агресія", "агресивність" та "людяність". Сприяє вихованню у дітей людяності, гуманізму у стосунках, доброзичливості, поваги до людей, великодушності та самопожертви, скромності.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

(Виховна година)

 

Мета. Дати поняття про агресію і агресивність. Виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність та самопожертву, скромність. Навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у підлітків щірий інтерес до всього корисного, морального; бажання назавжди зберегти людську гідність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконали

вчитель

Подолянської ЗОШ І – ІІІ ступенів

К.М.Калашнікова

 

Учитель. Добрий день, діти! Сьогодні ми запрошуємо вас до спілкування на тему «Агресивність і людяність. За і проти».

Чесно кажучи, про агресивність якось і не хотілося б сьогодні казати, бо жорстокості та насильства у нашому суспільстві і так достатньо. Але і замовчувати цю проблему ми не маємо права. На жаль, ростки жорстокості почали проростати і в нашій школі. Маємо надію, що після нашого спілкування можливо хтось із вас замислиться про своє ставлення до батьків, вчителів, однокласників і, навіть, до себе самих.

Зараз ми пропонуємо вам переглянути фільм і дати відповідь на запитання: «Що є більшим злом – агресія чи агресивність?» Вдалого перегляду.

 Ви подивилися фільм, тож тепер хотілось би почути ваші відповіді. Що таке агресія і що таке агресивність? Що є страшнішою бідою для людини?

(Учні висловлюють свої міркування.)

Я хочу пояснити, що агресія - це вид дій або стан людини, а агресивність - риса характеру, звичка і схильність реагувати на все агресивно, тобто спалахи агресії можуть виникати в край рідко, а агресивність - це риса характеру, яка супроводжує людину все його життя. З приступами агресії можна справитися. Потрібно тільки добре попрацювати, лояльно пояснити людині, у чому її проблема. З агресією все набагато складніше. Можна сказати, що у нервовій системі людини відбувся збій і вона не може адекватно реагувати навіть на прості слова. Їй здається, що оточуючі тільки і мріють про те, як би образити, принизити. Агресивність – це захисна реакція. А чи завжди люди були такими? І взагалі, хто така людина?

Хочу сказати, що не одне покоління замислювалося над питаннями: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною?

Ще в V ст. до н.е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що «потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість, а не агресивність».

 Що ж таке людяність, на вашу думку? Що значить бути людяним?

(Учні висловлюють свої міркування.)

Учитель. Отож, бути людяним — це значить вміти спілкуватися, допомагати іншим, радіти успіхам ближніх; любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:

Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає, —

Так можна навіть випадково

І щастя втратити своє.

Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі?

Перш ніж ви почнете розмірковувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу Василя Олександровича Сухомлинського.

Старий Майстер побудував кам'яний будинок. Став і роздивляється зі сторони. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», — подумав із гордістю Майстер.

А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Вік скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

— Навіщо ти зіпсував мою роботу? — з докором запитав Майстер. Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив'язувався — ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину.

Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують — ніхто не пам'ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь та й запитує:

— Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?

— Ні, не маю я ні сина, ні доньки, — відповів Літній Чоловік.

— Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

— Ні, не посадив я саду...

— Можливо, ти поле засіяв?

— Ні, не працював я у полі...

— А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

— Ні, і цього я не вмію...

— Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? — з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі — закам'янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі, — з гіркотою подумав Літній Чоловік. — Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя...»

Ось така історія. Як ви гадаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Міркування учнів.)

Учитель. І щоб у зрілі роки не відчути, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь на запитання: у чому сенс мого життя, чого я хочу досягти, яким я повинен бути.

Учитель. А зараз для вас завдання. Об’єднайтесь, будь ласка, у групи. Учні першої групи дадуть відповідь на запитання: які риси характеру я ціную у своїх друзях, однокласниках? І складуть проект «Образ сучасника». Друга група дасть відповідь на запитання: які риси характеру я хотів би пронести крізь усе життя? Чого нового хотів би набути? І складуть проект «Я у майбутньому».

(Прошу представників команд захистити свої проекти. Виступи учнів.)

Учитель. З ваших доповідей стало зрозуміло, що більш за все ви цінуєте в людях такі моральні якості, як людяність, доброзичливість, порядність, чесність, щедрість, наполегливість і жодному з вас на своєму життєвому шляху не хотілось би зустрічати людей жорстоких та агресивних.

Тож нехай на вашому шляху зустрічаються тільки хороші, добрі люди і кожен ранок розпочинається веселкою, а кожен день готує зустріч із цікавими людьми.

Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька, безводна, засіяна колючками, повна небезпек. Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорога — поросла квітами, сповнена насолод, а наприкінці стає кам'янистою, небезпечною.

Яка дорога вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе?

(Міркування учнів)

Учитель. Вам подобається перша. Це добре. Але чому, вона ж така важка?

Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власну лінь, може стати справжньою Людиною, досягти в житті того, чого вона хоче. Є такі чудові слова:

Витри піт солоний із чола,

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла.

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало?

Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на людей, які оточують нас. Ми забуваємо, що все починати потрібно із себе. Адже кожна Людина — це маленький світ, це велика Таємниця. Це — Непрочитана книга. Це — загадка.

Учитель. Ти — сам загадка. Відгадай себе,

І все, мабуть, тоді на місце стане.

Червоне, біле, ніжно-голубе

Відкриється за шторою туману.

В твоїх очах світає небокрай,

А дум плоди, мов яблука на вітах...

Насамперед себе ти розгадай,

Коли ти хочеш інших зрозуміти.

Напевне, усі ви любите казки Г.К.Андерсена. У нього є чимало філософських казок, зокрема «Ромашка», «Ялинка», «Равлик та трояндовий кущ». Останню казку я хочу вам прочитати.

Сад окружала живая изгородь из орешника. За нею начинались поля и луга, где паслись коровы и овцы. Посреди сада цвел розовый куст, а под ним сидела улитка. Она была богата внутренним содержанием — содержала самое себя.

— Погодите, придет и мое время! — сказала она. — Я дам миру кое-что поважнее этих роз, орехов или молока, что дают коровы и овцы.

— Я многого ожидаю от вас, — сказал розовый куст. — Позвольте же узнать, когда это будет?

— Время терпит. Это вот вы все торопитесь! А торопливость ослабляет впечатление.

На другой год улитка лежала чуть ли не на том же самом месте, на солнце, под розовым кустом. Куст выпускал бутоны и расцветал розами, каждый раз свежими, каждый раз новыми.

Улитка наполовину выползла из раковины, навострила рожки и вновь подобрала.

— Все как в прошлом году! Никакого прогресса. Розовый куст остается при своих розах — и ни шагу вперед!

Прошло лето, прошла осень, розовый куст пускал бутоны, и расцветал розами, пока не выпал снег. Стало сыро, холодно; розовый куст пригнулся к земле, улитка уползла в землю.

Опять настала весна, появились розы, появилась улитка.

— Теперь уже вы стары! — сказала она розовому кусту. — Пора бы и честь знать. Вы дали миру все, что могли. Много ли — это вопрос, которым мне некогда заниматься. Да что вы ничего не сделали для своего внутреннего развития, это ясно. Иначе из вас вышло бы что-нибудь другое. Что вы скажете в свое оправдание? Ведь вы скоро обратитесь в сухой хворост. Вы понимаете, о чем я говорю?

— Вы меня пугаете, — сказал розовый куст. — Я никогда над этим не задумывался.

— Да, да, вы, кажется, мало затрудняли себя мышлением! А вы попробовали когда-нибудь задаться вопросом: зачем вы цветете? И как это происходит? Почему так, а не иначе?

— Нет! — сказал розовый куст. — Я просто цвел от радости и не мог иначе. Солнце такое теплое, воздух так освежающ, я пил чистую росу и обильный дождь. Я дышал, я жил! Силы поднимались во меня из земли, вливались из воздуха, я был счастлив всегда новым, большим счастьем и поэтому всегда должен был цвести. Такова моя жизнь, я не мог иначе.

— Словом, вы жили - не тужили! — сказала улитка.

— Конечно! Мне было все дано! — отвечал розовый куст. — Но вам дано еще больше! Вы одна из тех мыслящих, глубоких, высокоодаренных натур, которым суждено удивить мир.

— Была охота! — сказала улитка. — Я знать не желаю вашего мира. Какое мне до него дело? Мне довольно самой себя.

— Да, но мне кажется, все мы, живущие на земле, должны делиться с другими лучшим, что в нас есть! Отдавать им все, что можем!.. Да, я дал миру только розы… А вы? Вам дано так много. Что дали миру вы? Что вы ему дадите?

— Что дала я? Что дам? Плевать мне на мир! Он мне ни к чему! Мне дела до него нет! Снабжайте его розами, вас только на это и хватит! Пусть орешник дает ему орехи, коровы и овцы — молоко, у них своя публика! Моя же — во мне самой! Я замкнусь в себе самой — и баста. Мне нет дела до мира!

И улитка заползла в свою раковину и закрылась в ней.

— Как печально! — сказал розовый куст. — А я и хотел бы, да не могу замкнуться в себе. У меня все прорывается наружу, прорывается розами. Лепестки их опадают и разносятся ветром, но я видел, как одну из моих роз положила в книгу мать семейства, другую приютила на своей груди прелестная молодая девушка, третью целовали улыбающиеся губки ребенка. И я был так счастлив, я находил в этом истинную усладу. Вот мои воспоминания, моя жизнь!

И розовый куст цвел во всей своей простоте и невинности, а улитка тупо дремала в своей раковине — ей не было дела до мира.

Шли годы…

Улитка стала прахом от праха, и розовый куст стал прахом от праха, истлела в книге и роза воспоминаний… Но в саду цвели новые розовые кусты, в саду росли новые улитки. Они заползали в свои домики и плевались — им не было дела до мира. Не начать ли эту историю сначала? Она будет все та же.

Учитель. У чому ж справжня духовність людини — у самозакоханості, самозаглибленні чи в самовіддачі на благо ближнього? Що краще: жити для себе, замкнувшись у колі особистих проблем, чи жити відкрито, заради друзів? (Відповіді та міркування учнів.)

Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити у ньому добрі позитивні риси. А чи вміємо ми це робити? Чи вміємо сказати один одному щось приємне без лукавства, щиро?

Зараз спробуємо це зробити. (Учням роздаються кольорові листочки.)

Учитель. Кожному слід записати п'ять позитивних рис свого однокласника. Вибираємо найяскравіші риси, які характеризують товариша. Згодом ви матимете змогу прочитати відгуки своїх друзів про себе.

Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетеся лише раз у житті. Пам'ятайте, що все повертається, як бумеранг.

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

(В.Крищенко)

У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи й невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була каблучка, на якій вирізьблено «Усе минає». Пам'ятайте це. І радість невічна, і сум невічний. Пам'ятайте добро. Можна забути того, із ким разом сміявся, але ніколи не забувайте того, із ким разом плакав. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати. Будьте людяними і назавжди виженіть із свого серця агресивність та  жорстокість.

Пильнуйте за своїми думками,

Вони стають словами.

Пильнуйте за своїми словами,

Вони стають вчинками.

Пильнуйте за своїми вчинками,

Вони стають звичками.

Пильнуйте за своїми звичками,

Вони стають характером.

Стежте за своїм характером,

Бо він визначає вашу долю!

Найкоротша відстань між людьми — усмішка. Тож частіше усміхайтеся. На останок хотілось би зачитати моральний кодекс класу. Маємо надію, що усі ви будете дотримуватися правил кодексу і ніколи ні словом, ні справою не образите своїх однокласників.

МОРАЛЬНИЙ КОДЕКС УЧНІВ 10 КЛАСУ

1. Кожен учень класу має право почуватися у безпеці.

2. Ніхто не має права кривдити словесно чи то фізично будь – кого із однокласників.

3. Усі повинні поважати право на власність і без дозволу не брати чужі речі, відбирати, ламати, ховати, псувати або викидати їх.

4. Ніхто не повинен боятися висловлювати свою думку з будь – якого питання і бути осміяним.

5. Усі з повагою мають ставитися до старших, вчителів, батьків. Поважати їхню думку, вміти вислухати і зрозуміти.

6. Треба бути особистістю, яка відповідає за свої слова і вчинки. Не обманювати, завжди говорити правду.

7. Позаочі не говорити про людину.

Учитель. Будь ласка, встаньте у коло і візьміть один одного за руки.

Шановні, любі, припиніть

Благаю цю «війну» безглузду.

Ви краще руки простягніть

Один одному -

Всі ж ми Люди.

Давайте краще в мирі жить:

Навчатись, сіять, будувати

І цінувати кожну мить,

Та ворогів не наживати!

Учитель. Подивіться на свого однокласника, що стоїть від вас зліва і скажіть йому щось приємне. Cлова пройшли по колу і бумерангом повернулись до вас.

А тепер давайте зробимо висновки. У якому суспільстві ви б хотіли жити: у людяному чи агресивному? А що потрібно зробити, щоб на зміну жорстокості у людські душі ввійшли доброта, щирість, взаєморозуміння?

(Висновки учнів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
8 грудня 2018
Переглядів
351
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку