Виховна година "Дитинство, обпалене війною"

Міністерство освіти та науки України

 Відокремлений підрозділ «РЦПО ЛНУ імені Тараса Шевченка» Щастинське відділення

 

 

 

 

 

 

 

Відкритий виховний час

з теми

«Дитинство, обпалене війною»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Розробила:

                                                              викладач математики та

                                                                     класний керівник

                                            Фєтісова Т.Є.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

 «Дитинство, обпалене війною»

Хід уроку:

Вчитель: Людина живе, розвивається і з надією чекає кожного нового дня. Та, на жаль, з 1939 року життя багатьох людей стояло під великою загрозою, коли почалася Велика Мирова Війна. Лихо не оминуло кожну родину України. У когось загинув батько, захищаючи нашу країну, у когось –брат, мати, бабуся, дідусь. А в деяких родинах втрата була найстрашніша – помирала маленька людина. Дитяча смерть була присутня не тільки на нашій землі, але й на землях Польші, Белорусії, Франції, Угорщини, Росії тошо.

На жаль і у теперішній час неоголошена війна на Південно- Східних регіонах України має сумні показники дитячої смертності.  

Нашу зустріч ми присвячуємо дітям, які поряд з дорослими йдуть дорогами війни. Діти на війні...

Відео- ролік №1 до 00.30 хв

Учень: Хлопчик набігався і заснув.

І сняться йому різні дива:

Чиста тепла вода в річці

И золоті рибки в ній,

Рожеві яблука на блакитних гілках,

Соняшники, що ясним світлом освітлюють,

Не лише землю, а й небо...

І сняться мамина усмішка і татове плече,

З якого він, малий, хоче злетіти,

Аби побачити і збагнути світ...

Хай усе буде так насправді!

Соняшники - жовтими,

Мамина усмішка - доброю.

Татове плече - надійним.

А світ - затишним.

 

Вчитель: Ніхто не підозрював, що приємні клопоти, завзяті ігри та багато чого в житті перекреслить одне страшне слово: «ВІЙНА!» Поняття «діти війни» досить об'ємне. Всіх дітей війни дуже багато - їх мільйони, починаючи з тих, чиє дитинство обірвалося 1939 року і, закінчуючи тими, хто відчуває жах війни в наш час, у зоні АТО. 

Ролік  1 від 01.30 хв

 

 

Учень: Біда, мов смерч, насунула здаля.

Заплакала обпалена земля,

Немов чиєсь стривожене дитя...

І мирне обірвалося життя!

Обірвалось на нескінченність днів.

Чи знаєте ви, що таке війна?

Які в неї загребущі руки?

Яка вона безжалісна й страшна,

Що їй до болю, горя й розлуки?

Чому цей світ такий жорстокий?

Кому потрібна ця війна?

Страждають діти, гинуть люди.

Скрізь біль і сльози. Це війна...

 

Вчитель: Діти на війні...Можливо це найстрашніша сторінка мирової історії... Маленькі, вони залишають своє дитинство там, де закінчується  мирне життя. В їх чисті, світлі душі увійшла війна. В свої ще слабкі рученята замість шкільних підручників та іграшок вони змушені взяти бойову зброю, або стійко триматися у мить утрати своєї домівки, близьких та друзів. Більшість із них навічно залишилися дітьми, віддавши своє життя за те, щоб на нашій землі панував мир. А деяки, вже дорослими,  навічно залишаться дітьми, які хоронили свої іграшки.

Під мелодію «Ніч така місячна».

Учень: Вночі я проснувся від грому. Моя мама піднялась і закрила вікна, і сказала: «Толічка, спи, то грім». Але не встиг я заснути, як вона закричала: «Толя, вставай!» Я піднявся, підбіг до вікна. Наші вікна на другому поверсі – чи на третьому, не пам'ятаю – виходили на військові казарми і на плац, а вдалині, трохи правіше, був аеродром. Я побачив, що по двору казарми бігають солдати в спідній білизні, і горить аеродром – тобто на місці аеродрома великі вогняні ватри, а лівіше казарми заграва на пів-неба (казали, що то горіло місто Дрогобич).

 Над головою гуділи бомбовики. Я знав, тому що у мене була така іграшка. Ми одягнулися і спустилися з поверху на вихід з будинку. Там були жінки з дітьми…

Вчитель: Так почалася друга світова війна для України.

Презентація про зруйноване місто Щастя

Учень: Ви не були у нас вдома? Добре, я проведу вам екскурсію. Хвіртка без замка, не переживайте, ви зайдете. Власне, де сама хвіртка для мене залишається таємницею. Двері відкривати вам не буду - їх просто немає. Так, знесло і вхідні, і на терасі, і в гараж. Он, бачите, все в дірках від осколків. Стекол немає - повилітали з рамами, але це ж не головне взимку, вірно? Бачите палісадник? У нас там влітку квіти росли. Багато квітів. А запах такий ... Це вам не запах пороху і гару після пострілу. Чи не бачите? Звичайно, його ж завалило парканом. Бажаєте чаю? Добре, і нам купите теж, а то, знаєте, ні світла, ні газу, але і це ж не головне, да? Що? Чи бачили ми останній випуск новин? Так он же у дворі провід валяється. А причина ... Причина цього всього - снаряд, який впав і застряг як мінімум на півметра прямо біля хвіртки перед нашим будинком.

"Головне, що живі" - кажите ви. Так, це головне, тільки заснути спокійно тепер ми довго не зможемо, коли закриваєш очі-лунають вибухи.

P.S. величезне "дякую" тим "людям", які заряджали і направляли снаряди в будинки мирних жителів. Щиро бажаю пережити і вам те, що пережила за одну ніч наша сім'я.

Вчитель: Так почалася війна на Україні в 2014 році і в вашому рідному місті-Щастя.

      Як бачимо, страшна війна залишає слід в душі кожної людини. Особливо у маленької душі. В кожній сім'ї зберігаються спогади про ті жахливі події Другої Світової та проживають теперішні. Вони передаються та будуть передаватися від покоління до покоління.

     Залишає такі глибокі рани у маленькому серці? змушує його знову і знову здригатися при звуці вихлопу газу від машини, що проїжджає поруч та хоронити свої іграшки та розрізняти, як  летить «Град» або міна

      Серед дітей, у яких друга світова війна забрала дитинство, була й відома поетеса Ліна Костенко. Про це вона написала в своєму вірші

 

Учень:

Мій перший вірш написаний в окопі.

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

мос дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже. а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик — як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком —

кривавий світ, обвуглена зоря!

А я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

в казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дигячих вражень.

який він слід на серпі залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах — як море в перископі,

і спомин той — як відсвіт на чолі...

Мій перший вірш написаний в окопі.

Він друкувався просто на землі

 

      Вчитель: Всього якийсь рік тому словосполучення "діти війни" звучало зовсім для вас по-іншому. Йшлося про наших співгромадян, вже в похилому віці, які народилися у військове лихоліття 40-х років минулого століття. І про пільги для них. Те суспільство було згідно – ці люди постраждали. Їм слід допомогти. Все змінилося. Війна дорослих щодня збирає страшні жнива. У тому числі і життями дітей. А вцілілі? Чи відчувають вони себе дітьми? І відчують чи коли-небудь? Ціле покоління потрібно рятувати. Його ще можна врятувати.

      Лячно, коли замість дитячих садків – підвали... Коли замість сміху – сльози... Коли кількість сиріт росте з кожним днем... Дві несумісні речі – діти і... війна. Тільки вслухайтеся в це словосполучення "діти війни", сьогодні це вже реалії, це не пенсіонери з військовими пільгами, а звичайні малюки, які ще вчора жили в Слов'янську, Донецьку чи Луганську... Діти, які живуть в країні, де... стріляють...

 

'Ми переможемо'. Діти Сходу й Півдня читають вірш про Україну

 

     Вчитель: Діти стають заручниками ситуації. Вони... міняються. Адже в той час, коли треба грати в козаки-розбійники і комп'ютерні ігри – перед очима і на слуху – у них реальні битви. 

       Діти стають заручниками гри дорослих, не маючи можливості виправити велику помилку. яку вони здійснюють, йдучи на поводу своїх амбіцій та марнославства. Не мають, будучи маленькими !!! Але дорослими стають, тільки пройшовши епоху дитинства. І є надія, що маленькі, але вже такі дорослі зараз, люди в майбутньому зможуть запобігти війни, пам'ятаючи всі жахи пережиті ними.

        І  з цими словами ми, дорослі, звертаюсь зараз к вам,  майбутнім дорослим. Саме вам будувати майбутнє нашої держави і світу в цілому. Пам’ятайте про пережите вами, адже ви - ДІТИ ВІЙНИ!!!

• пам'ятайте про те, як сиділи в підвалі свого будинку поруч з мамою і маленьким братиком, а над будинком звучала, здавалося нескінченної, канонада!
• пам'ятайте про те, як ходили до ліцею на заняття, прислухаючись до звуків розриваються снарядів, щоб визначити наскільки близько вони падають.
• Зберігайте пам'ять про своїх друзів, які не встигли добігти до ліцею і були поранені при бомбардуванні міста. пам'ятайте про сльози матері, коли вона дізнавалася про загибель своїх знайомих. пам'ятайте про те, як включали голосніше музику в навушниках, щоб заглушити свій страх при нічному артобстрілу.   
• пам'ятайте про це все життя !!!!

       І коли станете дорослими, нехай у вас не виникне сумнівів про вибір способу досягнення своїх цілей! Слово або зброю !? Адже ви- ДІТИ ВІЙНИ !!! і нехай ваші діти будуть просто - ДІТЬМИ !!!

Ролік «Діти проти війни»