1 липня о 18:00Вебінар: Дискусія та дебати в освітньому процесі

Виховна година для школярів на тему "Дзвони Чорнобиля"

Про матеріал

Виховна година присвячена річниці Чорночильської трагедії. Для проведення виховної години використані фрагменти документальних фільмів, що відтворюють події тієї трагічної ночі, а також інтерв'ю з очевидцями та їх спогади у листах.

Перегляд файлу

 

 


Дзвони Чорнобиля

Мета: згадати історію аварії на Чорнобильській атомній станції, поглибити знання учнів про неї; виховувати особисту стурбованість кожного за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні.

Обладнання: свічки, вирізки з газет про Чорнобиль, телевізор або комп’ютер, відеофільм про події тих днів, портрети пожежників, які першими гасили вибух.

«Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!..»

 

Учитель: Дорогі діти! Шановні гості! Ми сьогодні зібралися для того, щоб запалити свічки пам’яті і скорботи, щоб згадати усіх тих, хто був причетний до того трагічного дня, хто заплатив за порятунок власним життям.

 Українське містечко Чорнобиль, що потопає у зелені, у квітучих вишнях та яблунях. Спокійний, неквапливий і доброзичливий світ. Здається, що тут гармонійно поєдналися краса поліської природи і сховані в бетон 4 блоки АЕС.

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року час уже став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони.

Спогади… Листи… Скільки їх винесла чорнобильська земля. І сьогодні через роки вони відгукуються болем у душі кожного з нас.

Учень:

«Вечером 25 апреля сын попросил меня рассказать ему перед сном сказку. Я начал рассказывать и не заметил, как уснул вместе с ребёнком.  Жили  мы в Припяти на 9-м этаже, причем из окна кухни была хорошо видна станция.

Жена ещё не спала и ощутила какой-то толчок дома, вроде лёгкого землетрясения.  Подошла к окну на кухне и увидела на 4-м блоке сначала чёрное облако, потом голубое свечение, потом белое облако, которое поднялось и закрыло луну.

Жена разбудила меня.  Перед окном у нас проходил путепровод.  И по нему одна за одной – с включенной сигнализацией – мчались пожарные машины и машины «скорой помощи». Но я не мог подумать, что произошло что-то серьёзное».

Учениця:

«Я почувствовал первый удар. Он был сильный, но не такой, какой произошел затем через 1-2 секунды. Первоначально я подумал, что произошло что-то с щитом управления. Посмотрел на приборы. Картина была плохая. Стало понятно – произошла авария. Выскочил в коридор, но там было много пыли и дыма. Включил вентиляторы, но из разорванных труб в разные стороны хлестала горячая вода. Значительная часть машинного зала оказалась разрушенной».

Учитель:

Не винен я, що все це сталось,

Що розкололась неба твердь,

Що в золотом покриту галузь

Ми атомну впустили смерть!

                  (Д.Павличко)

Трагедія ввійде в історію, в усі хроніки людства як рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи до атомної в епоху незвідану.

Учень:  (демонструється відефрагмент на фоні якого читається вірш)

Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

То чому та стогне ця земля,

То чому не весело над нею?

Вже курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдлеч гуси.

То чому на отій ріллі

Не стогують снопів стовусих?

А тому, що змертвіла земля,

Скам'яніла од болю і горя.

І невеселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!

Учитель:

Біда відгукнулась болем у серцях мільйонів людей.  Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Загін пожежників лейтенанта Володимира Правика першим ступив на лінію вогню. А йому було лише 23 роки і права на помилку в нього не було. За ним прибув караул лейтенанта Віктора Кібенка. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя.

Ці імена — Віктор Кібенок, Володимир Правик, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук — на слуху чи не в кожного українця. Їх знає весь світ. Адже саме ці хлопці з воєнізованої пожежної частини Прип'яті стали першими ліквідаторами аварії на ЧАЕС. І першими її жертвами: ідучи на війну з палаючим реактором, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає їх попереду…

Учениця: (зачитує фрагменти інрев'ю матері В. Правика)

«Я завжди хотіла, щоб син був математиком, а він вступив до Черкаського пожежно-технічного училища. Це його сусід-пожежник надихнув. А ще, ключовим у виборі професії став випадок зі шкільного життя. Вони з друзями одного разу пішли на річку. І там неподалік почала тонути Володина однокласниця. Полізти у воду ніхто не наважився – він один кинувся не роздумуючи. І підняв із дна. Вона ще досі згадує, як Володя її врятував…  За два місяці після аварії дружина Надія народила йому доньку Наталку… А він лежачи у госпіталі м.Москви мріяв про те, як доживе до ста років виховуючи свою довгождану донечку. Та, нажаль, не судилося… За два тижні мого синочка не стало…»

Учень:   (зачитує спогади дружини Володимира)

«Вони уже лежали по одному, кожен в окремій палаті… Їм категорично заборонялося виходити з палати в коридор. Пепрестукувалися через стінку… Там, де вони були, зашкалювали навіть стіни. Зліва, справа і поверх під ними. Там усіх виселили — жодного хворго… Його опіки почали виходити назовні. Спочатку з'явилися страшні рани по всьому тілу, потім змінювався колір шкіли, пластами злазила слизова оболонка…Якось лікар мені сказав: «Ви не повинні забувати, що вагітна, а весь час сидите біля реактора. Це вже не ваш чоловік, а радіоактивний об'єкт». Але це все моє. Обіймати його мені теж не можна було. Донечку я народила на два тижні раніше терміну. На вигляд здорове диття, але  у неї був цироз печінки. У печінці 28 рентген, уроджена вада серця… Через чотири години дівчинка померла… Я заплакала: «Покладіть її біля його ніг. Скажіть, що цне наша Наталочка. Це він її так назвав.» Там лише його ім'я. Вона ж була без імені. Лише душа. Душу я там і поховала…»

Учитель:

Указ Президії Верховної Ради СРСР про присудження про присудження Володимиру Павловичу Правику за мужність, героїзм і самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.

Відважними героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Справжніми героями стали і Віктор Кібенок і Віктор Правик.

Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов'язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь – рятквати життя і здоров'я потерпілих, інші – просто допомагали і матеріально і морально.

Учень:

Люди в білих халатах,

Доземно вклоняємось вам!

В час біди – ви солдати

Чи ангели милосердя?

Люди в білих халатах,

Ми покидьками були б,

Коли б не пам'ятали

Нещадної вашої долі!

Учитель:

Чому ж трагедія Чорнобиля зайняла таке значне місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя і людину? Яка причина трагедії 1986 року?Які уроки дав Чорнобиль?

Байдужість… Безвідповідальність. Ми не були готові до такої аварії, а коли це сталося – довгий час замовчувалося. Лише на десятий день міністр охорони здоров'я республіки просив населення зачинити кватирки.

На зміну уроків безвідповідальності прийшли уроки милосердя, мужності, героїзму, допомоги і підтримки.

Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії всеодно хвилюватиме людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Цей день зажди об'єднуватиме всіх, хто живе одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

(перегляд відеофрагмента «Чорнобиль до та після»)

Чорнобиль — це історія. Ми повинні не тільки пам'ятатипро це, але все робити для того, щоб трагедія не повторилася. Всі ми повинні відповідати з свої вчинки, не бути байдужим і безвідповідальним.

Учениця:

За днями дні, минав повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає,

І в світі не повториться повік.

Хай стане мир міцнішим у сто крат,

Хай дан землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат,

Його уроків людство – не забуде!

Учитель:

Діти! Я впевнена, що пройде не багато часу і на Чорнобильській землі буде лунати дитячий сміх, будуть квітнути яблуневі та вишневі сади.

 

 

doc
Додано
5 травня 2018
Переглядів
520
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку