Виховна година "Голодний рік, мов чорна птиця"

Берестівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Соледарської міської ради

Донецької області

 

 

 

Виховна година

«Голодний рік,

мов чорна птиця»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                  Підготувала вчитель

                                                                                                  Сидоренко Н.В.

 

Мета: Вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей, поглибити знання про роки Голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, виховувати повагу до історичного минулого свого народу. 

Обладнання: Свічки, квіти, презентація.

 

Учениця.

У полі висохли криниці.

Ніхто не сіяв, не орав,

Голодний рік, мов чорна птиця,

Над краєм змореним літав.

 

Пісня «Свіча» О. Білозір «На вікні свіча догасала…» На екрані кадри кліпу.

Учень

Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Роки ті чорні, голод…голод…

 

Учень

Мовчати про це не можна, не сила,
Від спогадів кров аж холоне у жилах.
Вмирали діти і немовлята,
Старі бабусі й вродливі дівчата,
Вмирали села. Зникали птиці.
«Буксири» скидали трупи в криниці.
Опухла матір, не може сісти …
Тиша і смуток. Запалі могили…
Мільйони трупів Вкраїну вкрили.
Трагічна подія відома планеті
-Голодне море у тридцять третім.
Увінчаний він страшним розп’яттям…

Учениця. Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихточки хліба, ні картоплі чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено. Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі, молоді, бо не було хліба на такій родючій українській землі...

 

Учениця. Це було в минулому столітті, у 1933 році.  Цілими сім’ями, цілими селами вимирали люди страшною, лютою і повільною смертю — від голоду. І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як про хліб. Ні про що тоді людина не може ні думати, ні мріяти, ні мислити — лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор. Цю трагедію народ добре запам’ятав. Тому сьогодні ми повинні про це згадати і берегти хліб наш насущний, цінувати його та людську працю.

 

 

 

Ведучий . Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця.

 

Перегляд документального фільму «Голодомор»

 

Учень. Вже з осені 1931 року відчувався голод. Селян примусово заганяли в колгоспи, вилучення хліба перетворилося на масове пограбування селянства, насильно забирали все майно, людей відправляли в Сибір.

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Учень. У липні 1932 року уряд ухвалює закон про нереальні плани хлібозаготовель.

Моя бабуся, сирота,
Мені колись розповідала,
Як батька з матір’ю вона
В свої шість років поховала:

Учень. 7 серпня 1932 р. прийнято Постанову «Про охорону соціалістичної власності», яка отримала назву «Закону про п’ять колосків». За цією постановою засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.

Вірш. Звернення до Бога. 

Учень.  Для посилення тиску влада вдається до блокади голодуючих мешканців окремих територій та всієї України. Введення  в дію «внутрішнього паспорта» забороняло без дозволу влади залишати село і фактично людей закріпачувало.  А ті, хто зумів виїхати  з голодних сіл, не могли прожити в місті, бо в них не було паспорта, і там була карткова система. А селяни, які не мали карток на продовольство, були приречені і в містах на голодну смерть. 

 

„Забрали з хати геть усе,
Зернину кожну вигрібали…
І на морозі крижанім
Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,
Де порятунок заховала –
Торбинку з житом і вівсом
Для діток в землю закопала.

 

Учень. У листопаді 1932 р. в Україні та на Кубані запроваджується система «чорних дошок». Занесення на «чорну дошку» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів,

І батька Голод переміг …
Зелених зерен дочекався,
Він їсти їх заборонив,
А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,
Коли жував зерно зубами…
Але кишечник так болить –
Він розривається шматками.

Останні ласощі свої
Сльозами рясно поливає,
І на очах своїх дітей
У страшних муках помирає.”

 Учень. Наприкінці грудня 1932 р. із колгоспів примусово вивезено все зерно, в тому числі і насіннєві фонди. Люди зрозуміли, що навіть тим, хто переживе голодну зиму, сіяти навесні не буде чим.

Немає рідного села,
Немає жодної хатини,
Тепер там зорані поля,
Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла
За обрій сонце зустрічати,
Вона інакше не могла
Свою матусю обійняти.

Учень. 22 січня 1933 р. спеціальною директивою забороняється виїзд за межі України «за хлібом» в інші регіони. Відповідно до директиви території України і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, було оточено збройними загонами для блокування виїзду селян.

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

Учень. Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були закриті.   До­ведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли. Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона  втрачає розум, стає звіром…

 

 

Оповідання «Катеринка. Катерина» 
Катю в селі називали лише Катеринкою. Така вдача була у дівчинки: з усіма привітна, кожному усміхнеться, то тут, то там чувся її дзвінкий, весе­лий голосочок.

А це ось декілька днів Катеринки на вулиці не видно. Вона все вдома — з мамою і молодшими сестричками. Тато помер місяць тому, і його відвезли до ями за селом.  У хаті всі мовчать. Від самого ранку. Немов поснули. Першою замо­вкла мама. Молодші довго кликали її слабенькими голосами, та дарма. Ніхто не озивався.  Скоро сестрички теж затихли. Катеринка знала: померли, як і мама. Від голоду.

До хати зайшло двоє. Вони несли маму, дівчаток. Повернулися і за Катеринкою. Вона зібралася голосно крикнути: «Я ще жива! », та лише ворухнула губами.

Дядьки помітили це:

-      Дивись, жива…

- Все одно помре, давай заберемо, щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже немає нікого.

Катеринку поклали зверху на купу мертвих людей і повезли вулицею. Жодна жива душа не трапилась їм назустріч.  Що було далі. Катеринка не пам’ятала. Вона опритомніла, бо дуже замерзла. Щось холодне було під нею, щось холодне тиснуло зверху. Пригадала дядьків і зрозуміла: вона у ямі, куди звозили померлих, їй стало так страшно, що почала щосили пручатися,  щоб виповзти з-під чийогось захололого тіла. І таки вилізла з ями. Добре, що та не була засипана землею. Вона поповзла. Не додому — там немає нікого, прямувала до хати далеких родичів — може, там дадуть щось поїсти.  Кожен метр знайомої стежки був, як кілометр. Ранком її знайшла тітка біля порогу. І хоча в тої було п’ятеро своїх зголоднілих дітей, порятувала Катеринку — нагодувала, чим змогла, виходила. Дівчинка вижила. Тільки зовсім розучилась всміхатися. Від тоді більше ніхто не називав Катеринкою, лише Катериною.

Було це на Сумщині, в селі Веселому. Вісімдесят п’ять  років тому.

 

Старожили розповідають: Страшні роки були. Люди перетворювалися на звірів.

 

Уривки відеофільму.

 

У той час, як українські селяни пухли і вмирали з голоду, за кордон вивозилися продовольство і, зокрема, таке потрібне для врятування голодуючих в Україні - зерно. В портах із - за відсутності спеціальних приміщень для зберігання зерна, воно лежало величезними горами просто неба, так-сяк накрите брезентом, і гнило, псувалося, бо не вистачало кораблів для його вивезення за кордон. Це ще один доказ геноциду влади проти свого народу. 

 

Ось що свідчить житель ...Взимку 1932-1933 року на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб, які ходили по хатах. 

 

Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки. Деякі члени цих комісій брутально поводились при обшуках: перекидали горшки з їжею печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. З настанням весняної сівби 1933 року в Ковалисі почався масовий голод.  Вимирали цілими сім'ями і в першу чергу - чоловіки та діти. 

 

Ведучий. Традиційно, в четверту суботу листопада, в Україні вшановують пам’ятний день жертв голодомору і політичних репресій 1932-33 років. 85 років минуло відтоді, як мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені голодомором.

Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання.  Прошу всіх встати.

Звуки метронома. Хвилина мовчання.

Учень. У день ушанування пам’яті невинних жертв Голодомору 25 листопада запаліть поминальні свічки, об’єднайтесь у слові й молитві за Україну.

Учень

Поставте свічку – за Марічок,

Поставте свічку – за Іванків,

Що відійшли у вічну вічність…

Поставте! Хай горять до ранку…

За всіх бабусь запалим свічку…

За дідусів – хоч невеличку…

Вселенський біль – батьківські очі!

Поставте свічечку до ночі…

Всім матерям –

Хоча б по свічці!

Хай на весь світ кричать!

Хай світять!

Хай люди чують!

Космос бачить!

Учень.  У результаті зумисних дій влади більшість мешканців України були приречені на голодну смерть. Смертність від голоду, котра щодня забирала тисячі невинних життів, продовжувалась фактично до нового врожаю. Сумним підсумком Голодомору стало те, що у вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів, померло більше 7 міліонів людей.

Учень. 

В роки тяжкі, що голодом назвались,

Безмежна кількість людства помирала,

І спечена хлібинка всій родині

Боротися зі смертю помагала.

Шануймо хліб у цю безхмарну днину

І пам’ятаймо ці прості слова:

«Шануєш хліб – шануєш Україну,

І все хороше, що вона тобі дала».