Дослідження "Страшні спогади..."

Написано на основі спогадів мешканців Великобагачанщини Полтавського краю, які пережили страшні часи Голодомору.

 

 

Душі людські говорять
Про чашу по вінця горя…

Про злочинів попелища,

Як людина людину нищить…

                  ***

Голодні, пекельні роки…

Вимерлі села сплять…

Як тяжко даються кроки…

Укутана горем земля…

 

Іду, скільки маю сили,

Ще ж тліє вогонь життя…

Учора жито косили,

А вдома – голодне дитя…

 

Не маю права померти,

Хоч жменю зберу колосків…

Й ступаю на поле вперто!

З лободи засушу листків,

 

Знайду бурячок гниленький…

Вперед, не смію стоять!

Бо ж дома синок маленький,

З ним зараз – душа моя..

 

Вертаюсь в холодну хату,

Гукаю , що є чим жить.

Що їсти несу багато…

А він, мі синок, мовчить…

 

                  ***

Згадувать тяжко, та мушу.

Років мала зо два чи три,

Як голод висотував душу,

Як влада рекла : «Помри!»

 

Зі слів старшого брата

Знаю: страшні часи,

Коли їсти нічого дати

І малечі, проси – не проси…

 

Тато, було, казали,
Що жити треба малим,

І зовсім їсти не стали,

Щоб вижити ми змогли…

 

Була в нас коза, Манюня,

Годувальниця наша єдина.

Ми ховали її в клуні,

Щоб жодна не знала людина.

 

Як козу довелось дорізать,

Мама плакали дуже-дуже…

Проклинали когось грізно,
І стали … якісь байдужі.

 

А як з’їли м’яса сирого,

Мучились надто важко…

Тоді і пішли до Бога. 

І зараз згадувать страшно…

 

                   ***             

Ми були хлопчаки ще, діти,

Нам би страхіть не знать,

Нам би життю радіти,

Довелося ж, як всім, виживать…

 

Як до річки злітались пити

Великі пташині зграї,

Ми наловчились ловити

Усе, що внизу літає.

 

І неслося груддя і каміння,

Аж поки пташа не впаде…

Так голод вивірював вміння

Рятувати життя молоде…

 

Одного разу ще зранку

Хлоп'я  прибилось чуже,

В лахмітті якомусь і дранті,

Ледве ступало уже…

 

  -  Поможіть відрізати пальчик,

Я вас дуже прошу…

Якби був хоч трішки старшим…

Ще сам…не перекушу.

 

Бо ж так не дійду додому,

Не було і рисочки в роті…

Я  віддав пташеня малому

І сказав, що ще зловим потім.

                    *** 

Як покарані винні

В мільйонах смертей отих?

Їх душі в пеклі повинні

Всі кола тортур пройти!

 

Є ж прощення і пощада,

Хто карається у каятті…

О всесильна людська громадо,

Не прощаймо таких катів!!!