Виховна година. "Іду з дитинства до Шевченка."

Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка його творів, ілюстрацій. Біля портрету – слова, що є епіграфом свята:

Навесні, коли тануть сніги

І на рясті заграє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам׳ять Шевченка.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка "Думи мої".

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, ве­ликі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся, мій хлопчику.                                                                                                              

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". За най­
меншу провину карав він своїх учнів різками.                                                                                       Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

З нас будуть люде", - ти сказала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало
на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Там матір добрую мою

Ще молодую  у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадця­тий минало".

N. N.

Мені тринадцятий минало. 
Я пас ягнята за селом. 
Чи то так сонечко сіяло, 
Чи так мені чого було? 
Мені так любо, любо стало, 
Неначе в бога ...... 
Уже прокликали до паю, 
А я собі у бур'яні 
Молюся богу... І не знаю, 
Чого маленькому мені 
Тойді так приязно молилось, 
Чого так весело було? 
Господнє небо, і село, 
Ягня, здається, веселилось! 
І сонце гріло, не пекло! 
Та недовго сонце гріло, 
Недовго молилось... 
Запекло, почервоніло 
І рай запалило. 
Мов прокинувся, дивлюся: 
Село почорніло, 
Боже небо голубеє 
І те помарніло. 
Поглянув я на ягнята! 
Не мої ягнята! 
Обернувся я на хати — 
Нема в мене хати! 
Не дав мені бог нічого!.. 
І хлинули сльози, 
Тяжкі сльози!.. А дівчина 
При самій дорозі 
Недалеко коло мене 
Плоскінь вибирала, 
Та й почула, що я плачу. 
Прийшла, привітала, 
Утирала мої сльози 
І поцілувала ..... 

Неначе сонце засіяло, 
Неначе все на світі стало 
Моє... лани, гаї, сади!.. 
І ми, жартуючи, погнали 
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю, 
То серце плаче та болить, 
Чому господь не дав дожить 
Малого віку у тім раю. 
Умер би, орючи на ниві, 
Нічого б на світі не знав. 
Не був би в світі юродивим, 
Людей і бога не прокляв!

[Друга половина 1847, 
Орська кріпость]

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози ви­тру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найк­раще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: Розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

Відео « Обличчя української історії».

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім'ї і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина - читає і малює. Вечора­ми, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Відео «Тарас Шевченко. Художник з душою поета».

Вчитель. А зараз ми спробуємо відгадати кросворд і з’ясуємо, що більше за усе на світі любив Тарас Григорович.

1. Місто у якому Т. Г. Шевченко навчався у Академії мистецтв. ( Пітербург).

2. Як називається збірка віршів Т. Г. Шевченка? ( «Кобзар»).

3. Назвіть ім’я відомого однофамільця- футболіста. ( Андрій ).

4.Продовжіть рядки: Тече вода з-під явора 
                                                    Яром на долину. 
                                                    Пишається над водою 
                                                    Червона ….. ( Калина).

5. Продовжіть рядки: Світає, край неба палає;
                                          Соловейко в темнім …
                                         Сонце зустрічає. (Гаї).

6. Назвіть місяць, у якому народився Т. Г. Шевченко. (Березень).

7. Як звали матір Т. Г. Шевченка? ( Катерина ).

І у нас виходить слово Україна. Так більше за все на світі. Тарас Григорович любив Україну.

Вчитель: Наш захід називається « Іду з дитинства до Шевченка», чому. Тому що у школі починаючи з 1 класу ви вивчаєте творчість Т. Г. Шевченка. Ось і зараз учні 2 – 5 класів продемонструють майстерність у декламуванні віршів.

Ведуча: Душа народу повністю відкривається у піснях і танцях. Багато віршів Шевченка покладено на музику не тільки класичній обробці, але і у сучасній.      Відео « Тече вода з під явора…».

Вчитель: А на останок хочеться показати вам мультик «Садок вишневий коло хати..».