Виховна година «Мамин рушник»

Виховна година «Мамин рушник»

Виставка «Рушник-оберіг дому»

Мета: продовжити ознайомлювати дітей з українськими народними звичаями; розширити, поповнити знання про традицію застосування рушника, призначення рушника; виховувати любов до праці майстринь-вишивальниць і ткаль; до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.

Обладнання: українська світлиця у святковому вбранні; рушники; український одяг: хліб з калиною; відерце з водою; шапочки курчаток і курочки; аудіо запис українських мелодій. Вислів на дошці: «Хата без рушників, що родина без дітей».

ХІД ЗАХОДУ

Діти заходять до світлиці, де їх зустрічає тітонька Ганнуся – господарка.

Звучить українська мелодія.

Господарка показує свою світлицю і йде пекти пироги для гостей.

УЧИТЕЛЬ: Діти, сьогодні ми завітали до гостинної української світлиці, де живе дуже привітна, весела, доброзичлива тітонька Ганнуся.

Господарка: Ви тут бачите багато цікавих речей, які з давніх давен-давен були необхідними для людей в їх житті. І мабуть, кожного із вас не залишили байдужими ось ці чудові рушники. У народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей». Подивіться, як палахкотять багатством кольорів рушники. А коли добре придивитися, можна помітити на всіх рушниках два однакові 

ДІТИ: Червоний і чорний.

Господарка: У кожного кольору своя історія. Що означає червоний колір? Це колір калини, щастя, ясного сонечка. Що ж означає чорний колір? Це колір землі родючої, а інколи і смутку. Крім калини, люди на рушниках вишивали й інші рослини. Які ж це рослини?

ДІТИ: Мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки, барвінок, маки

Господарка: А що ще доповнювало орнаменти рушників?

ДІТИ. Птахи-качечки, індики, півники лебеді тощо.

Господарка:  Діти, я знаю, що ви всі любите вишивати квіти на серветці. Зараз вам Наталочка розповість про те, як народжуються квіти на рушник

НАТАЛОЧКА:

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране,

За собою нитку водить.

А по ньому голка ходить,

Покрутнеться так і сяк-

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там і тут

Василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки -

Пожовтіють колоски.

А пройдеться поволі -

Заряснять листочки в полі.

Біле поле полотняне,

Рушничок барвистим стане.

Господарка:  А зараз, діти, ви розглянете рушники в руках наших дівчаток, які виконають танок «Рушники» (Музика «Подоляночка»).

У цих рушників було довге й цікаве життя. Надзвичайно багато можуть нам розповісти ці обереги про ті звичаї, традиції, де вони були головними героями. Хочете послухати їхні цікаві розповіді?

Виходять хлопчики:

1-й РУШНИЧОК. Мене багато років люди зустрічають із великою - радістю, я підношу дорогим гостям, якими є ви сьогодні, хліб і сіль, уквітчані калиною.

Пишними короваями я зустрічав передових трактористів, комбайнерів після жнив. Я символізую велику гостинність українського народу.

2-й РУШНИЧОК. Був ще такий звичай в Україні. Весною, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле родиною і тричі обходили його, несучи на руках хліб і сіль, щоб врожай був багатим.

3-й РУШНИЧОК. А ще рушничок висить у кімнаті завжди на видному місці. Перший витканий чи вишитий рушник призначався для гостей. Господиня, у знак поваги до гостя, давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги, співаючи:

Вода в відеречку,

Братику, вмийся,

Рушик на кілочку

Братику, втрися.

Господарка:  А як тебе звати, рушничку?

3-й РУШНИЧОК. Утирач

Господарка: На рушничку-утирачу ми бачимо різнокольорові смужечки. Вони чарівні. Що ж означає червона смужечка? Нехай подорожньому завжди світить ясне сонечко, нехай зігріють люди мандрівника і нагодують його. Коричнева щаслива дорога. Зелена зустріч з добрими людьми і добрі покупки на базарі. Синя блакитне небо. Жовта це символ здоров’я, успіху.

2-Й РУШНИЧОК: А я стирок. Без мене не обходиться жодний чисто вимитий посуд, стіл, лава.

Господарка: А для чого ще використовують рушники?

ДІТИ. Їх вішають у кімнаті над вікнами, дверима, щоб вони оберігали «Берегиню» від злих очей, від біди. Такі рушники називають оберегами.

УЧНІ: Що таке Берегиня?

1-й РУШНИЧОК:  Це оселя, в якій живуть люди, це самі люди, одяг, посуд, меблі, вогнище, добре слово.

Господарка:  Рушники вішають на стінах, над картинами, щоб було красиво і затишно. А у Святкові дні, коли вся сім’я збиралася разом, на нього клали

хліб і сіль. А вечорами, і вихідні дні чи свято, збиралися хлопці і дівчата у чиїйсь хаті, уквітчаній рушниками, співали пісень, водили хороводи.

«Пісня про матір»

(розповідають діти по куплету, можна заспівати)

Посіяла людям літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

•          Куди ж це ви, мамо?- сполохано кинулись діти,
•          Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
•          Та я недалечко... де сонце лягає спочити

          Пора мені діти... А ви вже без мене ростіть.

•          Та як же без вас ми? Та що ви намислили, мамо?
•          А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
•          А я вам лишаю всі райдуги із журавлями

     І срібло на травах, і золото на колосках.

•          Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу.

•          Лишайтесь, матусю. Назавжди лишайтесь. Не йдіть.

 Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою - злетіли у вись рушники.

 «Лишайтесь щасливі» - і стала замисленим полем,

На цілу планету, на всі покоління й віки.

 Господарка:  Слова «рушничок» і «мати» часто зустрічаються разом. Я зараз вам, діти,  господиня розповість легенду про те, як мати рушником стала.

... Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів- красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли вишивати, як їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти та птахи». Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю я вам вигаптую». На пам’ять про себе на рушниках вишила мати все своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: «Сини мої, мої голуби ! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров’я береже ».

Померла мати, а її слова і пам’ять про неї в рушничках живими залишились передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов’язаний з цими рушниками. Що це за звичай? Проводжаючи в далеку дорогу, на війну чи в армію, мати дарувала синові, дочці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.

Такі рушники називають подарунковими.

(Звучить пісня П. Майбороди «Рушник»)

Господарка: За давнім звичаєм, в українських сім’ях, як тільки дівчина підростала, мати турбувалася про рушники. Довгими осінніми та зимовими вечорами молоді дівчата вишивали візерунки на рушниках. Кожна дівчина намагалась вишити свій малюнок, не схожий на інший. Від того, які рушники були красиві, складалася думка про її працьовитість, вдачу. Їх показували гостям, сусідам, щоб підкреслити, яка це майстриня. Дівчина дякувала матері за те, що вона навчила її ткати і вишивати такою піснею.

Дівчинка:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько.

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла,

По тихому Дніпру білила,

На сухому бережку сушила.

Господарка: Коли дівчина ставала дорослою, її видавали заміж із цими рушниками. А ви бачили, діти, як проходить у нас в Україні весілля? От послухайте, що вам хоче розповісти весільний рушничок.

РУШНИЧОК:  Коли дівчина ставала дорослою, її приходили сватати старости. І дівчина запитувала у матері:

Ой ти, мати, пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати?

А чи мені рушничок давати?

А чи мені іншого шукати?

Господарка:

Дожидай, доню, та йди додому,

Бо є у тебе аж троє гостей,

Аж трос гостей, всі три старости,

Ой одні стали аж за садами,

Другі стали під воротами,

А треті стали під сіньми кіньми.

Господарка: А зараз подивіться на гарні рушнички, що розміщені на нашій виставці. (Учні роздивляються, обговорюють побачене, розглядають свіилину)

УЧИТЕЛЬ: На фото, весільне вбрання зроблені в 1959р, які збереглися в сімейному архіві вчителя початкових класів нашої школи, на них наречені одягнені в національні українські костюми та підперезані вишитими рушниками. За згадками батьків вчительки такий одяг був традиційним для весілля у нашому місті того часу. Вишивкою захоплювалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село різнилися місцевою самобутністю. Давайте познайомимося з локальними особливостями народної вишивки, як виявляються в колориті, техніках виконання, орнаментальних мотивах і композиціях нашого мікрорайону.

Мікрорайон Бортничі

Бортничі згадуються у 1508 році як бортна земля, яку її власник Салтан Альбертович продавав Микільському монастирю. Назва походить від Давньослов’янського слова «борть»- дуплисте дерево, в якому гніздились бджоли.

Як селище Бортничі згадані у 1598 році, з 1935 у приміській смузі Києва. У 1988 році Бортничі остаточно увійшли до меж міста, як мікрорайон. У процесі історичного і культурного розвитку в нашій місцевості утворилися характерні орнаментальні мотиви і композиції та колірна гамма. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління бортницькими майстринями. Підтримуючи ці традиції, учні нашої школи провели дослідження особливостей оздоблення рушників, що вишивалися бортничанами і шанобливо зберігаються їх нащадками.

Я рідний край та мову солов’їну

У вишивку свою вплела, в нитки.

Я прославляю рідну Україну,

Яскраві вишиваючи квітки.

Букети квітів розкладала

На полотно свого життя.

 Їх вдало гладдю вишивала

 Та прикрашала суть життя!