Виховна година «Мати – берегиня роду»

                         Виховна година «Мати – беригиня роду»

Мета: ознайомити з народною творчістю, кращими творами літературного      мистецтва,які  присвячені материнству, сім’ї;

   прищеплювати любов та повагу до старшого покоління;

   виховувати в учнів  любов до матері, Батьківщини, Матері Божої.

  Обладнання: звукозаписи пісень «Лебеді материнства», «Пісня про рушник»,   «Батьківська пісня», плакати, оздоблені малюнками квітів.

Епіграф:            

 У нашім краї на землі

Нічого кращого не має

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим

(Т.Г. Шевченко)

 

                                                     Хід занняття:

 

В залі звучить мелодія «Пісня про рушник».

Вчитель : Шановні учні  та гості нашого свята. Пропонуємо вашій увазі виховну годину, яка присвячена найдорожчій людині для кожного з нас – Матері. Сподіваємось що ви всі привітали своїх матерів, говорили їм теплі і ніжні слова вдячності та любові, дарували квіти. Але все це ми повинні робити не тільки на свята, а кожного дня на протязі всього свого життя. Бо мати для нас завжди є символом рідного дому, рідної землі, Батьківщини. Мати – берегиня домашнього вогнища, яке зігріває нашу душу теплом, ласкою, щирою любов’ю. То ж бережіть, пам’ятайте, любіть і шануйте своїх матерів!

Ведучий 1: Мама, матуся, ненька – скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. І справді, час рікою пливе, а вороття назад не має. І скільки не було б нам: 5, 25 чи 50 – завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. І тим більша Ваша любов до матері, тим світліше і радісніше життя. Мама… Одне єдине слово, але стільки воно значить для кожного з нас. Скільки в цьому слові ніжності, ласки, доброти. Нема друга ближчого і радіснішого, ніж мати. Всі наші радощі і печалі, мрії і прагнення разом з нею.

Ведучий 2: Мати… Це перше слово, яке ми з радісною усмішкою вимовляє дитина. “Мамо” – це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилину страждань і горя. І кожен несе в собі любов до своєї матері.

Із-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,

Шумлять осокори, весняно зітхають гаї.

А мати рідненька стоїть на високім порозі

Та й думає мати: “Як маються діти мої?”

Звучить пісня «Лебеді материнства»

І: З чистого неба ясними очима

Зірки дивляться у долину рясну,

Такою ніччю зіронька упала

Через поріг у материнську сивину.

Колиска з чистим покривалом загойдалась,

Двір споришевий обіймав дитя,

А раннє сонце із-за лісу підіймалось,

Щоб подивитись кому ніч дала життя.

Пр.

Поки жива мати

Поки є гніздо

Квіти пригорнулись

Коло хати

Дітям є дорога у тепло.

ІІ: І сміх, і сльози долю безталанну

Перше кохання у останній біль

Долину квітів мати дарувала

Своїй дитині, щоб щастило їй.

Роки, роки все покривають бур’янами

Коли б моглось щоб не прийшла біда

З любов’ю й ніжністю до тебе, мамо,

Тремтить мій голос, моя ненько дорога.

Пр.

Поки жива мати

Поки є гніздо

Квіти пригорнулись

Коло хати

Дітям є дорога у тепло.

Ведучий 1: З чого починається воно – це ласкаве магічне слово: мама? Як на мене, то з людського народження, з першого вигуку: мама. З оцих миттєвостей, коли починаємо розуміти, що навколо нас люди. І найрідніша, наймиліша, наймудріша серед них – мати.

Ведучий 2: З давніх давен дітей гойдали в колисках, виготовлених із лози. В Україні існував звичай: коли дитина виросте, колиску не викидали, її берегли доти в цій оселі, поки жили люди. Лагідний материнський наспів засівав у дитячу душу, любов до людей, до природи, до всього живого, до рідного краю.

На сцену виходять учасники композиції під мелодію, а ведуча читає слова:

Ота, що на світі одна,

Ота, що народила тебе на світ,

Ота, що над колискою,

Ота, що годувальниця і страдальниця,

Ота, що від порога і до могили,

Ота, що просто мати.

Звучить пісня «Батьківська пісня» і танцювальний колектив виконує танець під мелодію пісні.

Ведучий 1: Із джерел доброти й чистоти, з духовного благородства синів і дочок, відваги й краси народу, з глибоких почуттів шани й любові до матері – годувальниці, наставниці, порадниці – початкується художньо переосмислений образ матері як поетичний символ рідної землі.

Ведучий 2: Тема материнства є одвічною темою в літературі. Немає такого поета чи письменника, який би не присвячував вірші матері. Згадаймо Т. Шевченка, Л. Українку, М. Рильського, Л. Костенко, В. Симоненка. У їх творах образ матері – це символ чистоти, дівочої непорочності та доброти, страдниці, яка весь тягар життя несла на своїх дужих плечах.

Хто краще сказав про святість і високе покликання материнства, ніж Тарас Григорович Шевченко?

У нашім краї на землі

Нічого кращого немає

Як тая мати молодая

З малим дитяточком своїм.

Вірш Т.Шевченка «Сон»

На панщині пшеницю жала.

Втомилася: не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку під снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила: і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий.

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі,

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога.

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Вірш В.А. Симоненка «Лебеді материнства»

Мріють крилами зтуману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростиш ти сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликати у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можнатільки Батьківщину.

Можна вибирати друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ведучий 1: Мама – найдорожче слово в світі. Де б не був ти, що не робив – назавжди вона твій шлях освітить ніжним серцем. У дні важкі і в дні на щастя щедрі не забудь, вона завжди з тобою.

Ведучий 2: У народі кажуть: “Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям”. Бо ж і справді: мати в хаті – це сонце, що дає життя усій родині.

Можна у світі чимало зробити,

Перетворити зиму на літо.

Можна моря й океани здолати

Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти скрізь пустелі і хащі.

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами –

“В світі усе починається з мами!”

Легенда В.О. Сухомлинського

«Материнська любов – найсвятіша».

Є старовинна українська легенда. У матері був єдиний син – дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула. По краплині збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невісці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні”.

Не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас, мамо… А не послухаю - піде від мене”. Заплакала мати й відповідає: “ Ну що ж, синку, роби так, як велить серце”.

Пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця, а до листа подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш…”

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто і ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучерву голову сина до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася й додому мати. Пішли вони вдвох степами широкими, та й стали двома могилами високими. То ж не дарма кажуть у народі: материнська – любов найсвятіша.

Ведучий 1.Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитись долею своїх дітей. Якби могла, сонечко прихилила б. З іменем матері в нас пов’язане все добре, щире, людське. Це той дужий птах, який розкрив нам крила, дав дорогу в життя.

Ведучий 2. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо завжди цілувати їй руки, які пестили нас у дитинстві, чиї кроки і душа завжди ідуть з нами по життю, підтримують нас в годину радості й печалі. Це святе обличчя, святі руки, тому що дали вони світу людину. Від її слова, від її тепла стане вона великою і сильною, стане частиною свого народу.

Вірш Т. Коломієць “Матері”

Як дітей колишеш ти недремно,

То не раз змахнеш краплину поту.

Що ж, прислів’я мовить не даремно:

Хто не мав дітей – не мав клопоту.

А зростуть, то скільки дум у неньки

І тривог за кожне їхнє діло!

Голова боліла від маленьких,

Від дорослих – серце заболіло.

Але що ті клопоти й тривоги,

Бо хіба із щастям їх зрівняти,

Як дитя зіп’ялося на ноги,

Перший крок ступає по кімнаті.

Як почуєш ти уперше: “Мамо”,

Як до школи відведеш за руку,

Як уже й одержиш телеграму:

“Мамочко, вітаю із онуком!”

Добре, як себе пізнать в дитині.

Знать: вона твої продовжить роки.

Добре дати світові людину

І людині дати світ широкий.

Дати їй гаї в цвітінні рясту,

Сині гори, неспокійні ріки…

Хто не мав дітей – не звідав щастя,

Власну долю обікрав навіки.

Нагороджений я любов’ю –

Хай святиться повік ім’я!

Зичу доброго вам здоров’я,

Берегине, ненько моя.

В цьому слові – зоря і пам’ять,

Шир степів і орлина вись,

Слово батька і пісня мами

Дивоцвітно в ньому злились.

Із серпом серед стиглого жита,

Вся у зморшках на світлім чолі,

Найдорожча моя, працьовита,

Найрідніша за все на землі.

За любов материнську до сина

Я віддячити можу життям –

І прекрасну свою Батьківщину

Називаю твоїм ім’ям.

Вірш О. Орача “Руки матері”

О руки ці! Вони вночі не сплять,

Оберігаючи рожевий сон дитини.

З віків у вічність проліта земля,

Нас на руках тримаючи, як мати.

З чужих країв вертаючи домів,

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, ласкаві, рідні руки!

Вони нас від колиски повели,

І сорочки нам шили й вишивали,

І підкидали в небо нас малих,

Щоб і в житті ми високо літали.

Мов ластівка лаштуючи в політ,

В любистковому літеплі купали,

І прикипали руки до воріт,

Коли у світ між люди випускали.

Ніщо не вічне – вічні матері,

Уже й тоді, як нікому стрічати,

Допоки сонце сяє угорі,

Вона жива, многостраждальна мати.

З чужих країв вертаючи домів,

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, ласкаві, рідні руки!

Ведучий 1:Материнство. Святе і прекрасне, оспіване поетами, увінчане художниками. У всіх народів, у всі віки жінка-мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього вогнища, її мудрість поважали у сім’ї в її розрадах знаходило спокій і знеболення синівське серце.

Ведучий 2: Ми добре слово мовимо про материнську лагідність, доброту і вдячну синівську любов. Однак не можемо не сказати і про самотність матерів. Бо то живий біль матерів-сиріт при живих, здорових дітях. Бур’ян-зілля родило і родить ще на людському городі. Та тільки кривдити матір є найважчим злочином, і кривдника не мине кара… Трапляється, що забувають стежину до рідної домівки деякі сини й дочки. Мамина біла хата, мамина вишня оспівана в піснях. Та наша поетеса Наталія Май розповіла нам про інші почуття до маминої вишиваної сорочки.

Звучить пісня “Мамина сорочка”

I: Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком дала,

Щоб я легких стежинок не шукала

І до людей привітною була.

Виконуй, доню, мама говорила.

Закони Божі, істини прості,

Не зраджуй землю, що тебе зростила.

Не залишай нікого у біді.

П-р. (2р.)

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я її до серденька пригортаю.

ІІ: Літа, неначе птахи, пролітають,

Вже донечки, як квітки на весні,

Я їм сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінка мені.

Виконуй, доню мама говорила,

Закони Божі, істини прості.

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Незалишай нікого у біді.

П-р. (2р.)

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я її до серденька пригортаю.

На тобі сорочечку білу-білу;

На тобі сорочечку серцю милу.

Будеш її зраночку зодягати,

Буде тобі серденько зігрівати.

П-р. (1р.)

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я її досерденька пригортаю. (2р.)

Ведучий 1:Слово Мати – вічне і неповторне як світ. “Богородице Діво, радуйся благодатная Марія” – звертаються кожен день християни в молитві просячи заступництва і допомоги. Минуло дві тисячі років, як ім’я Діви Марії освятилось ласкою неба. Земна жінка від Духа святого породила Сина Божого. Своєю добротою, покорою, святістю вознеслася над нами, щоб заступитися за нас і просити сина свого єдинородного простити наші провини.

Ведучий 2: Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків, за все те добро, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити твої заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А ти, Господи, поможи нам у цьому своєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров’ям, довгим і щасливим життям, хорони від злого, дай їм сили перемогти всі труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей та внуків.

Учні  по черзі виходять на сцену із запаленими

свічками і говорять слова:

О, Небо і Земле:

Благословен той день і час,

Благословенна Мати Божа та,

Що в муках породила нам

Ісуса Христа.

Сьогодні серцем і душею,

Якщо ми тільки гожі,

Звертаємось до Тебе, Мати Божа.

О, Непорочна Божа Мати,

Прости, як часом змилим дорогу,

Під омофор твій молимо взяти

О, добра мати, душу убогу.

Дай нам оминути всяку злу пригоду,

Дай рости на користь рідному народу,

Дай рости на щастя України-мами,

Змилуйся над нами.

О, Маріє, наша Мамо!

Не лишай в нещасті нас!

Будь і в радості ти з нами,

Будь між нами повсякчас.

Царице наша, о Маріє,

Радосте, тіхо і надіє,

Глянь на нас любо ясним зором,

Покрий від зла нас омофором.

За нами встав сяв Твого сина,

Бо ти заступнице єдина,

Ти поміч, втіха, осолода,

На кого прийде зло, негода.

Ніхто не чув, щоб хто у Тебе,

Просячи помічі в потребі,

В Тебе, Пречиста,одної

Не зізнав ласки пресвятої.

В святій любові, в щирій вірі

До Тебе йдем в дні горя сірі

І Тебе просим і благаєм:

- Змилуйся над нами і рідним краєм.

Дай, щоб день свій молитвами

Починали завжди ми,

Щоб могли твоїми, мамо,

Ми назватися дітьми.

Щоб могли тебе в піснях ми

Прославляти повсякчас.

О, Маріє, наша мамо.

Пам’ятай завжди про нас.

Студенти всі разом:

Матінко Божа, змилуйся над нами.

Вчитель: Дорогі учні! Ви прожили маленьку частину свого невгамовного життя, виросли, поїхали з рідного дому, але ніколи не забувайте стежини до нього. Пам’ятайте, кожному з вас Мати подарувала найцінніше – життя. Вам жити і дарувати життя іншим. Хай завжди, скрізь і всюди зігріває вас і освітлює вашу життєву дорогу полум’я символічного факела життя, і де б ви не були, пам’ятайте, що в цьому полум’ї – життя материнського серця.

Тож вклонімося нашим матерям, плекаймо першооснову життя нашого. І давайте присягнемо робити так, щоб життя наших матерів було легше і радісніше. Дякуємо за увагу. До нових зустрічей.