Виховна година на тему "Державна символіка України"

 

 

 

 

 

Виховна година на тему:

«Державна символіка України»

 

Провела Майстер в\ н

Бевз Олена Іванівна

 

 

Україно! Це твої символи

Мета. Ознайомити учнів з історією України, її символами, виховувати в них національну свідомість, розуміння своєї причетності до долі України.

Обладнання. Карта України, Акт проголошення незалежності; на плакатах зображення герба України, прапора; на столі – хліб на вишитому рушнику, на партах – рослини-символи України і вислови: «Верба і калина – символи України», «Барвінок – символ кохання і вірності», «Васи­льок – символ святості і чистоти».

Епіграф. 

Свою Україну любіть,

За неї Господа моліть… (Т. Шевченко).

 

План

1.Держави давня назва – Україна!

2.Державні символи України.

3.Народні символи.

4.Молись, дитино, за Україну.

Вступне слово майстра.

Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її  поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив’яне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село…

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля – з лелечого наче крила…

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла

                                 (В. Вихрущ).

Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвивалася зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того, щоб вона якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами світу.

А сьогодні ми з вами заглянемо в її історію, дізнаємося, звідки пішла її назва, ознайомимося з її символами. Адже у нашого народу на землі глибо­ке тисячолітнє коріння. Українці, як і інші народи, пройшли довгий шлях розвитку, що зафіксувався в усіх сферах життя – культурі, мові, побуті. Україна може пишатися своєю древньою величною історією. А коли ж виникла її назва?

Бесіда з учнями.

Учень 1. Назва «Україна» зустрічається ще в києво-руський час. Першу згадку про Україну зафіксовано в Іпатіївському літописі 1187 року. Вона пов’язана з Переяславським князівством. Оповідаючи про смерть князя Володимира Глібовича – захисника краю від кочовиків-половців, літописець зазначив: «И плакавшися по нем вси переяславци… О нем же Украйна много постона…»

Учень 2. Інше джерело в 1189 році називає Україною частину Галицького князівства, розташовану між Південним Бугом і Дністром. Цю назву згадували, описуючи події 1213 року, коли князь Данило Галицький відвоював у поляків ряд населених пунктів. У літописах назва «Ук­раїна» вживалася паралельно з термінами «Русь», «Київська Русь», а народ називався «руським», «русинами».

Учень 3. На старих західноєвропейських картах, які досліджували вчені Аделунг, Бокачов, Лербер, територія нашої Вітчизни завжди охоплю­валася назвою «Україна».

Дуже цікаві факти французького інженера Боплана, який протя­гом 17 років перебував на Україні і в 1650 році видав книгу «Опис України». Назву «Україна» знаходимо і на великих глобусах.

Учень 4. Назва «Україна» існувала аж до часів Петра І. А пізніше таєм­ним розпорядженням царського уряду в 1863 році було за­боронено вживати назву «Україна», наказувалося називати Малоро­сією, а народ – малоросами. В цей час також вийшов Валуєвський указ про заборону української мови.

Вчитель. Але Україна пройшла всі випробування, лихоліття, сваволю і вис­тояла. Бо, як писав відомий французький вчений Й.Г. Коль у 1841 році, «Немає найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російсь­кої імперії розпадеться і Україна стане вільною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мо­вою, культурою, історичною традицією. Україна роздерта поміж сусі­дами. Але матеріал для Української держави готовий: коли не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику незалежну Українську державу». І цей час настав. Сьогодні Україна -незалежна, і як інші країни, вона має свої символи – герб, прапор, гімн. Зараз ми поговоримо саме про них.

Учень1. Про утвердження нашої державності й самостійності свідчить те, що ми маємо малий герб України – тризуб. Як державний герб Украї­ни тризуб на синьому тлі введений законом, прийнятим українською центральною Радою в Києві у 1918 році. У проекті Конституції, представленому конституційною комісією в жовтні 1928 року, в ст. 9 записано: «Державним гербом Української держави є тризуб золотої бар­ви на синьому тлі. Право вживання тризуба мають виключно державні установи».

     Учень 2. Поява тризуба на Україні пов’язана з дохристиянським культом Сонця-Вогню. Він графічно передає єдність жіночого і чоловічого начал, що породжує третю силу – синівське начало. Тризуб здебільшого зобра­жають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя.

    Вчитель. У наш час Верховна Рада України затвердила тризуб як малий Державний герб. У статті 20 Конституції України записано: «Дер­жавними символами України є Державний Прапор України, Держав­ний Герб і Державний Гімн України».

    Учень3. Державними барвами Української держави є барви синя і жовта. Чисте небо – символ миру (синій) та пшеничне поле – символ достат­ку (жовтий). Синьо-жовте сполучення на українському прапорі – одне з найдавніших. Походить воно від герба Галицько-Волинського кня­зівства – золотого лева на синьому полі.

Наш стяг пшеничний у степах під голубим склепінням неба… Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру, праці, краси.

    Учень 4. Слов’яни обожнювали свої знамена і вірили, що у воєнний час вони святіші від ідолів. Стяги спершу возили разом зі зброєю, перед боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапоронос­цями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обо­в’язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо – знали: битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.

Учень 5.

Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали…

То ж встаньмо, браття, в цю гарячу мить:

Внесіте прапор вільної держави!

Степів таврійських і карпатських гір

З’єднався колір синій і жовтавий.

Гей, недругам усім наперекір –

Внесіте прапор вільної держави!

Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,

Його полотна в попелі лежали…

Але він знов, як день новий розцвів:

Внесіте прапор вільної держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороти,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

 

    Вчитель. Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України. Хоч з’являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну. Це «Заповіт» Шев­ченка, «Вічний революціонер» Франка та багато інших. Проте саме пісня Чубинського і Вербицького змогла об’єднати навколо себе патріотів, одер­жимих великою метою – побудовою соборної незалежної України.

Але сьогодні потрібно сказати про той час, коли Україна пере­бувала у складі СРСР. Згадати тоді про тризуб або синьо-жовтий пра­пор, чи заспівати «Ще не вмерла Україна» було суворо заборонено. Та були в нас справжні патріоти, які не боялися цих заборон і, хоч потай­ки, а все ж таки співали «Ще не вмерла Україна», бо твердо вірили, що вона воскресне.

Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України, – знати, поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому поглумитися над ними. Гордитися тим, що маємо свою державу, свою землю, свою мову, свої традиції і свої символи – герб, прапор, гімн. І тільки той буде називатися справжнім патріотом, хто своїми вчинками, поведінкою, працею, знаннями і вміннями зміцнюватиме її могутність.

Та крім офіційних державних символів Україна має ще й народні символи, розповідь про які підготували учні другої групи.

– То які народні символи знаменують нашу країну?

    Учень 1. Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» – і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини…

Калина в Україні – символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. В одній з народних пісень говориться: «…Звелів собі насипати високу могилу, звелів собі посадити червону калину. Будуть пташки прилітати калиноньку їсти, будуть мені при­носити з України вісти.»

    Учень 2. Калина – це і той символ, що пам’ять людську береже, символ безсмертя, невіддільний від життя, це наш духовний світ. Якщо троянди й виноград, за словами М. Рильського, символізують красиве і корисне, то калина сим­волізує духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. «…Па­м’ятай же, сину, що казала мати, посади калину біля свої хати.» (Пісня «На калині мене мати колихала».)

     Учень 3. Верба – також символ, який опоетизований в народній творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби росте на нашій пла­неті, а тридцять – на Україні.

    Вчитель. Дуже любив Україну славний її син Тарас Григорович Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. 365 разів Кобзар використав слово «калина», а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона була уособленням України. А відомий український поет Василь Симоненко писав:

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

 

    Учень 4. У нашій народній символіці особливе місце посідає барвінок. Його образ присутній в багатьох ліричних піснях, іграх-веснянках, обря­дах. За смисловим навантаженням з хрещатим барвінком може по­рівнятися лише червона калина. З давніх-давен він уособлює молодість, нев’януче кохання, вірність.

    Учень 5. Васильок – символ святості і чистоти. А в народній поезії – то квітка вірності:

Посію я василечки, буду поливати,

Ходи, ходи, Василечку, буду цілувати.

    Учень 1. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.

Хліб був мірилом життя, культури, жоден обряд не обходився без нього. Святість і пошана до хліба передавалися з покоління в покоління дітям і внукам.

    Учень 2. Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому, віддаймо шану тим, хто зростив його. Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі.

Підсумок.

    Вчитель. Розмову про Україну та про її символи можна вести без кінця-краю, бо така багата і щедра наша земля, така славна її історія.

Хочу, щоб кожен з вас запам’ятав те, про що ми говорили сьогодні. Любімо свою землю, випрошуймо у Всевишнього ласки і допомоги, вив­чаймо, знаймо і поважаймо її символи, не даймо нікому скривдити її.

Молись, дитино, за Україну,

Що нам безсмертне життя дає.

А по молитві ставай до чину,

Ставай до праці, дитя моє.

Молитва небо здіймає вгору,

Заводить сонце в душі алмаз,

А праця творить землі опору

Та від скорботи рятує нас.

Молись, дитино, щоб не вернуло

Московське рабство, як темна лжа,

А по молитві пильнуй, щоб дуло

Твоєї зброї не жерла ржа.

Молитва щира – то з Богом згода,

То криця духу, а не руки,

А чиста зброя – твоя свобода,

Твоя будучність на всі віки.