Виховна година на тему "Дніпропетровщина - наш рідний край"

Тема : "Дніпропетровщина - мій рідний край"

Мета: Виховання любові до рідного краю, почуття причетності до всіх подій, які відбуваються на Дніпропетровщині, в Україні, пробудження національної самосвідомості, формування і розвиток почуття гордості за свій народ, свій край, країну, готовності здобувати якісну освіту і розумними справами збагачувати рідну землю.

Обладнання: книги про Дніпропетровщину, ілюстрації , плакати «Сім чудес Дніпропетровщини», вислови видатних людей, ТЗН.

Хід заходу

Дніпропетровщино! Перлино степова, неповторна дивною красою,

В нас – твоя історія жива, наше серце повниться тобою.

Отчий мій, святий козацький краю, гордість і надія України,

З ювілеєм ми тебе вітаєм, хай про це усюди слава лине!

Твої надра - найбагатші в світі, золотом покрита вся земля,

Ти в усьому в Україні – лідер, це нам серце й душу звеселя!

Хай же щедро ниви колосяться, накують зозулі много літ!

Щиро ми тобі бажаєм щастя, земле юна й древня, як цей світ!

• Дніпропетровщина – великий індустріальний центр України. Багато заводів і фабрик діють в містах нашої області. Дніпропетровська область утворена 27 лютого 1932 року. На півночі межує з Полтавською та Харківською, на сході – з Донецькою, на півдні – з Херсонською та Запорізькою, на заході – з Миколаївською та Кіровоградською областями.

Площа – 32 тис. кв. км; 5,3% від території України.
Населення - 3 млн.321тис. осіб; 7, 3% населення України.

У містах мешкає 86%; по Україні – 68%.
У регіоні проживають представники 80 національностей.
Адміністративно-територіальний устрій області складається з 22 районів;
13 міст обласного та 8 міст районного підпорядкування;
47 селищ міського типу;
1440 сільських населених пунктів.

 

• Діти , ми з вами живемо на Дніпропетровщині. Про цей чарівний край складено багато легенд, віршів, про наш край в народі говорять:металургійний цех України, перлина руди і металу, А свої неперевершені СІМ ЧУДЕС ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ  вже давно дивують людей, котрі приїздять до нас ---на Дніпропетровщину. Ось погляньте на сучасне місто.

Отже, діти, на Дніпропетровщині існують свої Сім Чудес.

1. Чудо—Степові піраміди. Кургани

2. Чудо—Камяні пращури Мамая. Половецькі баби

4. Чудо — Запорізька святиня. Самарський Пустельно-Миколаївський монастир

3. Чудо—Собор, що здіймається в небо

5. Чудо-- Кодак—твердиня на Дніпрі.

6. Чудо—Золотий міст на Катеринославщині

7. Чудо—Космічні орбіти земного заводу.

Приблизні відомості

Степові піраміди. Кургани

Найстаршим єгипетським пірамідам близько п’яти тисяч років, і більшості

 наших степових курганів – чотири-п’яти тисяч, отже, вони ровесники. Правда, найвідоміші скіфські могили набагато молодші – їм по 2 300-2 400 років, та й розмірами своїми вони дуже поступаються пірамідам. Чортомлик та Солоха заввишки майже двадцять метрів, Товста Могила – тільки дев’ять, а Гайматова ще менше – вісім. Та й зроблені вони з різного матеріалу – піраміди з твердого каменю, а кургани  - з м’якого ґрунту.

Кам’яні пращури Мамая. Половецькі баби.

У наших степах жило багато різних народів. Ще в епоху бронзи люди

насипали високі могили й встановлювали на них кам’яні знаки. Потім цілу тисячу років ніхто цього не робив. Але одне з тюрських племен – половці  - перекочувало з казахстанських степів у наші землі. Це сталося у середині ІХ століття. А в 11-14 століттях -  Придніпровські степи стали постійною домівкою для половців. По обидва береги Дніпра знаходилось найбільше поселення кочовиків – придніпровська орда. Половці були язичниками і продовжували насипати кургани та  встановлювати на них кам’яних баб.
Половецькі баби відносно молоді – їм п’ятсот, вісімсот, деяким тисяча років. Є висновки дослідників, що виготовлення таких фігур припинилося тільки в середині 15 століття.

Серед статуй є як чоловічі фігури, так і жіночі. Чоловіки у них були із зброєю, жінки - із багатими прикрасами. Очевидно, що статуї уособлювали аристократичну верхівку половецького суспільства – військових ватажків, голів племен, а також їхніх дружин. За життя ці люди мали владу над своїм народом, а після смерті ставали покровителями-божествами. Статуї перетворювалися на своєрідні жертовники: кожен кочовик, який проїжджав мимо них, мусив залишити свою жертву, інакше весь рід могло спіткати нещастя. Воїни залишали ідолам бойові стріли, послухи заколювали овець, жінки жертвували свої прикраси.
І називаємо ми ці статуї бабами зовсім не тому, що вони зображують старих жінок. У тюрських народів, до яких належали й половці, існувало слово «бал-бал». Вчені перекладають це як «камінь з написом». Слов’яни ймовірно перетворили його на простіше «ба-ба».

Собор, що здіймається в небо.

Новомосковський Троїцький собор – один з найбільших мистецьких

витворів українського зодчества. Фахівці відносять його до стилю козацького бароко. Хоча архітектор, який зводив цю перлину, Яким Погребняк, напевне не думав ні про які стилі. Він просто хотів залишити людям пам’ять про Запорозьку Січ.

Запорозька святиня. Самарський Пустельно-Миколаївський монастир

Історія монастиря починається з 1602 року. Козаки говорили: «Хто на

війні не бував, той Богові не молився». Кажуть, ніщо так не розвиває в людині релігійних почуттів, як постійне перебування на війні. Та й війни козацтво вело в першу чергу за християнську віру. А побожність їхня була непоказна, щира, від душі. Найкращим доказом того можуть служити численні храми та монастирі, засновані козаками.

Кодак – твердиня на Дніпрі

Кодацьку фортецю було побудовано в липні 1635 року. Вона, на думку польського уряду, повинна була стати перепоною на шляху до Січі. Справа в тому, що велика частина українських земель, аж по Київ, належала до Польщі. Польська шляхта нещадно гнобила місцеве населення. Багато хто не витримував знущань і тікав у вільні степи на Січ. Найліпше було дістатися туди Дніпром, адже у степах постійно чатували татарські загони, полюючи на необачних. Тому через пороги було найбезпечніше.

Ночами втікачі спускалися на човнах чи плотах униз Дніпром. З настанням світанку вони на цілий день забивалися кудись в очерети, щоб наступної ночі продовжити подорож. Коли ж побудували укріплення над першим Кодацьким порогом, шлях Дніпром виявився перекритим, адже сторожа фортеці бачила втікачів і розстрілювала їх з гармат, що стояли на вежах. Сполучення Січі з іншими українськими землями дуже утруднилося. Тому запорожці й вирішили знищити цей бастіон. Козаки на чолі з Іваном Сулимою зруйнували укріплення вже в серпні того ж року.

Золотий міст Катеринослава.

В Катеринославі через Дніпро був так званий «живий» міст, облений з

дерев’яних, вільно скріплених між собою колод. Під вагою возів і карет він прогинався у воду, а коли екіпажі проїжджали, знову ставав на своє місце. На зиму міст розбирали до наступної весни. Тоді перебратися на інший берег можна було тільки по кризі. Міст час від часу вимагав ремонту, і це потребувало немалих коштів.

За будівництво моста з залізницею виступив Олександр Миколайович Поль на той час один з найбагатших поміщиків губернії. Він дуже полюбляв мандрувати рідним краєм. З дитинства цікавився його історичним минулим. Тому , коли міг, проводив археологічні розкопки, збирав старовинні речі. А в одну із своїх мандрівок Олександр Миколайович забрів на Лихманівську скелю поблизу Кривого Рогу. Там він побачив виходи на поверхню землі залізної руди. Зацікавившись цим явищем, він провів дослідження і виявив, що руда надзвичайно багата, а поклади її величезні. Довгі роки Поль доводив необхідність розробки цієї руди.

Рішення про будівництво мосту прийняли у 1881році завдяки клопотанням Поля. Він же пожертвував і частину грошей на будівництво мосту.
Міст зводили за проектом видатного вченого в галузі будівельної механіки, професора Миколи Аполлоновича Белелюбського, який спроектував понад 50 мостів. Міст побудували усього лише за три роки.
Відкриття мосту відбулося 18 травня 1884 року. Тисячі жителів нашого міста зібралися по обидва береги Дніпра, щоб побачити урочисте відкриття мосту та Катеринінської залізниці.

Космічні орбіти земного заводу.
 

Південний машинобудівний завод, без перебільшень, можна вважати

чудом нашого краю. В листопаді 1948 року «Українець» - перший автомобіль нового автозаводу – тріумфально проїхав вулицями міста.
9травня 1951 року уряд передав Дніпропетровський автомобільний завод Міністерству озброєння. Цивільний завод-гігант зник, а замість нього виникло обнесене високим кам’яним муром та колючим дротом секретне підприємство із загадковою назвою «Завод №586». Тут почали виробляти бойові ракети.
А пізніше на базі ядерних ракет почали виготовлення космічних носіїв. «Космос», «Інтеркосмос»,»Циклон-2», «Циклон-3». Вони вивели на орбіти півтори тисячі космічних апаратів.

Ведучий.  Сьогодні ми ще більше дізналися про нашу рідну Дніпропетровщину. Тут, на цій землі, наш родовід, наше домашнє вогнище, материнська пісня, батьківське поле – найбільші святині в людському житті. Скільки в цих словах тепла, любові, ніжності! Не уявляю себе без Дніпропетровщини, без її зелених лук, що вражають своїми барвами, без її синьооких річок та ставків, без її блакитного неба, без її маленьких сіл та міст.

• Дніпропетровщина це теж Україна, тому наостанок хотілося б подивитися .а чи знаєте ви український одяг, взуття, головні убори та прикраси, які носили наші предки.(по 2 представники від загону. Хто перший розділить назви по групах той і виграв)

Я люблю і пишаюсь тобою,

моя усміхнена і велична Дніпропетровщино!

Дніпропетровщино моя, мій рідний краю,

Земля заводів, шахт, великих міст!

Люблю тебе і серцем відчуваю

Майбутнього твого величний ріст!