Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”

Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”

Мета заходу:

-  виховання в учнів любові до рідного краю, дому;

- пропаганда народознавства;

-   пробудження цікавості до народної символіки, прикмет, родоводу,  

звичаїв, історії народу, мови.

 

Вчитель: Україна! Рідний край! Земле наша, рястом уквітчана, любистком закосичена.

Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Одним із них є Анатолій Іванович Яковенко . Свою любов  він викликав у пісні «Чарівне село Плугатар».

Пісня про село Плугатар. Виконує шкільний ансамбль «Сузір’я».

Вчитель: Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї. (Дерева родоводу, сад)

На українську землю разом із незалежністю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово. Берегиня. Сьогодні і піде мова про те, що саме ми повинні берегти, щоб не забувати, щоб наша Берегиня  стала для нас священним місцем.

Учениця: З берегині починається рідна домівка. Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові. Батьківська хата! Які думки і почуття викликає у нас цей символ.

   Батьківська хата...,

Ти стоїш, не багата, й не пишна,

Виглядаючи з саду на луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти була мені наче мати,

Ти служила мені, як могла, -

Кожна кроквочка, кожна лата

Не жаліла для них тепла.

Вчитель: Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хата у вишневому садку. "Садок вишневий коло хати” хто з вас не пам’ятає ці рядки? Всі ви, діти, проживаєте в добротних будинках і можливо декому із вас пощастило гостити в таких біленьких хатах у бабусь. Адже у таких хатах – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня.

Звучить пісня: "Біла хата”.

Учень: Біла хата з теплою солом’яною стріхою. Долею суджено їй бути білою. Біла хата, біла сорочка, біла скатертина. Це неодмінна національна прикмета українця.

Адже біла фарба з давніх давен – символ чистоти, морального здоров’я, душевної краси.

Учениця: Важливою спорудою в сільській хаті є піч. Давайте про неї поговоримо.

Учениця: Піч. Тут господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільний  коровай. Як символ добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.

Вчитель: Господиня охайно білила піч, а в окремих регіонах України  її розмальовували.  У шкільному музеї,  який ми з вами відвідували є зразок такої розмальованої печі. Але діти, біля печі, свекруха ще й з’ясовувала стосунки з невісткою.

Сценка: "Кайдашева сім’я”.

Учень: Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька як до голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, у свято зі смаком оздобленою.

Учениця: На столі завжди лежав хліб і був на почесному місці. Найдорожчих гостей завжди зустрічали піснею та хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Такий звичай зберігся до нашого часу.

Перед тим, як пекти хліб – чепурили світлицю, із скрині виймали рушник, яким витирали руки і із словами: "Бог на поміч” готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли хліб у тільки жіночий день – п’ятницю.

На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я.Ніколи хліб не клали догори – бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.

Учень: Народ порівнював хліб із сонцем.

Пахне хлібом трава,

Що купала мене з дитяти

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчала мати

Пахнуть хлібом гаї

Де кохалися ми до згубу

Пахнуть хлібом твої

груди, очі, долоні, губи

Пахне хлібом маля,

Що любов його народила.

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце і крила.

Вчитель: Шановні присутні! Нехай же завжди хліб-совість наша – буде у кожного з вас на столі свіжий та святий, ще й прикритий вишитим рушником.

А ось про рушники поговоримо докладніше.

Учениця: Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушниками.

Рушник – це символ чистоти почуттів, безмежна любов до ближнього. Виряджаючи в дорогу – дарують рушник, як побажання щастя і добра.

У кожній оселі були свої рушники, свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.

Учень: Червоний колір – це любов. Зелений – вишневий, чепурненький садочок з червоною калиною. Чорний – сум, журба. На рушниках часто бачимо голубину пару, символ миру, злагоди, щастя, ніжності. На весілля дарують вишиту голубину пару, щоб подружжя було все життя в купці, як голуб з голубкою.

 

Вчитель: Зараз слово В.Г.Демченко, яка добре знається на рушниках, сама їх вишиває.

Вчитель: Щастя оселі залежить ще і від того – яке коріння має родина, як знає вона свій родовід. Кожен родовід це окрема книга життя. Ви всі готували дерево-родовід. З одним з них ми докладніше познайомимося, тим більше, що сьогодні на нашому святі і мама і бабуся Яни  Онанченко. (слово Ніні Олексіївні Онанченко).

Учениця: Пісня України! Хто не зачарований нею. Адже вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.

Учениця:

Бо пісня - невичерпне джерело

Вона святиня наша і скарбниця.

Схили до ніг – її чоло –

Її красою можеш освятитися.

В ній кожне слово – чиста крапля срібла,

А в кожній краплі – діамант блищить.

І щоб не сталось з нами, люди лиха,

Нащадкам це багатство збережіть.

(Пісня про Україну, виконує Тетяна Хоменко, учениця 8 – го класу).

Учень: Калина. Це теж національний символ, оберіг України. Про неї можна говорити дуже багато. Раніше рідко, та й зараз, можна було побачити криницю без калини. Вона прикрашає криницю, оберігає її від спеки, і від усього злого.

Учениця: Криниця! Що ж символізує вона? Криниця – це символ національного відродження. Вона символізує достаток, невичерпну людську доброту, щирість і привітність. Це чисте джерело наших душ. Адже криниці копалися ще прадідами, дідами, батьками, а п’ють з них воду і бережуть пам’ять родоводу їхні діти, онуки, правнуки – прийдешні покоління нашого народу.

Учень:

У народі існує таке повір’я:

Скільки криниць на землі

Стільки й зірок на небозводі.

Якщо вам доведеться бачити як

Падає зірка, знайте – то десь,

Замулилося джерело.

 Отже, щоб не згасали зірки – оберігайте криниці.

(Слово про Плугатарську криницю  сільського бібліотекара Потеряйко К.А.)

Вчитель: Батьківська хата. Мамина пісня. Бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушнику, чиста криниця – все це наша родовідна пам”ять, наші символи, наші обереги.

Все, що сьогодні почули і побачили нехай стане вашою дійсністю.

« Ми повинні прийти від красивої думки до красивого життя» (так говорив тисячі років Платон).

Сьогодні на святі – батьківський комітет їм слово.

(Вручають обереги і запрошують на каву та випічки, що приготували учні)