Виховна година "Одвічні символи"

Виховна година:

«Одвічні символи»

Мета. Ознайомити учнів з побутом українського народу, традиціями, народними промислами українців. Розвивати почуття патріотизму та національної гідності. Виховувати почуття любові та поваги до Батьківщини, традицій, художнього слова, культурної спадщини рідного народу.

Обладнання: хліб-сіль на рушнику, макет печі, предмети побуту, записи

пісень.

Ведуча. Доброго дня, дорогі гості! Вітаю вас на нашому святі. Сьогодні ми поговоримо про Батьківщину, про наш співучий і працьовитий народ.

(Вдягнені в національні костюми виходять спочатку хлопчики, а потім дівчатка;співають укр.нар.пісню «Їхав козак за Дунай»

1 учень .Доброго дня, шановні друзі! Щастя, здоров’я вам на довгі літа!

2 учень .Гостей дорогих ми вітаємо щиро. По-козацьки стрічаємо з хлібом і миром.(Діти підносять хліб-сіль гостям)

Ведуча. Україна – рідний край, наша Батьківщина. Тут живеш ти і твої батьки.

       У всі віки тут жив талановитий, працьовитий, співучий народ – українці. Вони обробляли родючу землю, складали пісні про своє життя, а коли нападали вороги, ставали на її захист.

Учень

Мову рідну, слово рідне

Має, діти, кожний в світі:

З деревом говорить вітер,

З квіткою говорить квітка,

З пташкою щебече пташка,

Тиха річечка – з озерцем.

Мову знати цю неважко,

Коли хоче того серце.

Учениця

Вивчайте мову українську –

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

Прекрасну, милу і чудову,

Як материнську пісню колискову

Учень.

   Пісня українська, радосте шовкова

   Чебрецеві роси, калиновий цвіт!

    У тобі не в’яне сила барвінкова

    І живе Шевченка віщий заповіт.

(Діти виконують пісню «Галя по садочку ходила»)

Вчитель. Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробились протягом багатьох століть. Звичаї і мова об’єднують людей в один народ, одну націю. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, і ніде не може знайти собі притулку, бо загублений для свого народу.

          Тож вивчаймо скарби нашого народу, плекаймо ці традиції, бо вони цього варті.

         Для кожної людини найдорожчим у житті є її рідна домівка, де вона народилась і виросла. Саме тому з давніх-давен хата є символом родинного вогнища.

           У давнину житла зводились у зруб із великих колод, які обмазувалися глиною. Саме вапнування стін зовні відрізняло українське житло від російських хат.

(Вчитель демонструє макет української хати)

Учень.      Я люблю свою хату,

                   І подвір’я й садок,

                   Де і сонця багато і в жару холодок.

                   Тихо й затишно.Квіти

                    Коло хати цвітуть, і невтомно все літо

                   Бджоли в цвіті гудуть.

                   Все для мене тут рідне:

                   Стіни, білі, як сніг

                    І віконце привітне, і дубовий поріг.

                    І ряденця строкаті.

                    Й рушники на стіні –

                    Навіть дим в рідній хаті

                    Рідно пахне мені.

Вчитель. Внутрішнє обладнання хати було дуже простим: дерев’яні лави, полиці, поміст для відпочинку. Біля входу – піч. Біля дверей та над ними висів мисник – полиці для посуду.

   Кажуть, в укр. хаті,- як у віночку, бо вона прикрашена вишитими рушниками. Скрізь: над вікнами, над дверима.

        Рушник – обличчя оселі і господині. Хата без рушників, казали в народі, що оселя без дітей.

(Звучить запис «Пісня про рушник»)

Вчитель. На столі, накритому вишитою скатертиною, лежав хліб,      біля нього – сільниця з сіллю.

  Хліб і рушник – одвічні символи. Вони були високою ознакою гостинності українського народу. Підносили їх шановним гостям.

   Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало пошану тим, хто підніс, або виростив його. Цей звичай пройшов віки і став доброю традицією і в наш час.

    Але що це за хата без господаря і господині?!

Учень.    

                      В Україні нашій

                      У кожній оселі

                      Живуть люди щирі,

                       Добрі та веселі.

Учениця. А як виглядали господині, очей не відвести!

(Виходить дівчинка у національному костюмі)

Вчитель. А хлопці – справжні козаки. Вони не тільки вміють захищати свою Батьківщину, родину, а й співають і танцюють.

(Діти виконують укр. нар . танок «Гопак»)

Ведуча. Ось і закінчилася наша екскурсія оберегами українського народу. Наші вам щирі вітання і побажання міцного здоров’я та багатьох років щасливого життя.