Виховна година "Осінні поетичні етюди"

Тема «Осінні поетичні етюди»

Мета: викликати інтерес до місцевих поетів Олексія Григоровича Погрібного, Олени Володимирівни Максакової, Надії Іванівни Яцини, Олени Вікторівни Овчаренко, Юлії Пятецької, Івана Станкова та їх творчості;

розкрити філософію любові до Батьківщини, матері, жінки;

виховувати патріотичні почуття, любов до мистецтва слова, до рідного краю, навчального закладу;

насолодитися віршами поетів.

Міжпредметні зв′язки: література, музичне мистецтво.

Обладнання: плакат «Запрошення», проектор; презентації творчості поетів, святково прибрані столи.

Тип заходу: літературна кав′ярня.

Перебіг заходу

(Святково прибрана актова зала, столи, на них свічечки, квіти, солодощі і чай), (тихо звучить мелодія)

Ведучий 1. Шановні гості: поети, викладачі, студенти. Ми запросили Вас до «Літературної кав′ярні» з метою долучити ваші душі до прекрасного та дати можливість насолодитися поетичними творами митців міста та молодих поетів, які навчалися у нашому коледжі.

Ведучий 2. Розпочнемо наш захід такими поетичними рядками:

                   (лунає музика, запалюють свічки на столах, продовжує звучати мелодія)

Вот я зажгу свечу.

Гляну в притихший зал.

Я так понять хочу,

Что собирает нас?

Может быть, сила слов,

Мудрость и красота.

Магия новых стихов...

А может быть просто мечта?

Зал затаился в тиши,

Слушать рифмы поэтов.

Муза нет, не спеши.

Дай рассказать об этом.

Пусть за окном дожди,

Слякоть, ветра, ненастье.

Наш огонек свечи –

Маяк желанного счастья.

Ведучий 1. Наш час - час поезії і час без поезії. Для того, щоб любити поезію, потрібно цікавитися Людиною, її Особистістю. Якщо залишився у сучасних поколінь інтерес до віршів, то це інтерес скоріше не до поезій, а до Поета та його долі.

Ведучий 2. Сьогодні до нас в гості ми запросили поетів нашого міста. Ні! Це не просто поети, а люди, які володіють і грають словом, співають, влучають і переливають почуття за допомогою слова і пісні. Це:

Олексій Григорович Погрібний,

Олена Володимирівна Максакова.

                     Послухати вірші Надії  Іванівни Яцини,

Олени Вікторівни Овчаренко

                      ви зможете у виконанні читців.

Юлія Олександрівна Пятецька,

Іван Віталійович Станков.

а також ми запросили до нас в гості

                              народний ансамбль

                              «Господиня гарна я»,

керівником якого є Ольга Іванівна Левченко.

Ведучий 1. Поезія - це велике мистецтво, яке хвилює і радує, викликає в людини співчуття і обурення, любов і ненависть. Поезія дає нам героїв, які стають нашими друзями. Вони збагачують наш розум і серце.

Ведучий 2. Сьогодні ми познайомимося з патріотичною лірикою, з чудовими зразками інтимної поезії, а також приділимо увагу творам про матір, найдорожчу для кожного людину.

Перегляньмо презентацію «Життєвого шляху» поетів та перегорнемо поетичні сторінки їх творчості.

(Перегляд презентації про О Г. Погрібного)

Погрібний Олексій Григорович

«Життя іде і все без коректур,

І час летить не стишує галопу.»

Народився 14 грудня 1937 року в с. Бикове Криничанського району Дніпропетровської області. З 1946 року по 1953 рік навчався в Биківській неповній середній школі, яку закінчив з відзнакою. З 1953 по 1957 роки навчався в Криворізькому гірничо-металургійному технікумі. Після закінчення працював у шахті ім. С. Орджонікідзе в м. Кривому Розі. З 1957 по 1960 роки служив в лавах Червонопрапорного Балтійського флоту. Після демобілізації повернувся до рідної домівки і влаштувався працювати на ГМК  м. Вільногірська. В той же час, не залишаючи роботи, навчався в гірничо-металургійному інституті м. Кривого Рогу, який закінчив 1975 року. Творчою діяльністю почав займатися цього ж року після отримання диплома. Перший вірш «И снова в забой» був опублікований в газеті «Робітнича слава». З 1993 року вийшов на заслужений відпочинок. В його доробку є вірші різноманітної тематики. Наприклад:

Моє дарування

Тридцять літ я на варті щоденно,

Тридцять літ я сную, мов орел,

Тридцять літ я черпаю натхнення

Із глибоких народних джерел.

Земле  моя   

Земле моя, ти для мене святиня.

Тут мої корені низько впились,

Тут проживала моя вся родина,

Тут перші кроки зробив я колись

Ювілею рідного міста

Я сьогодні присвячую твір

Тобі місто в садах і алеях,

І вітаю тебе, Вільногірськ,

З твоїм піввіковим ювілеєм

Закоханий у поезію

Дивлюсь на небо вдумливо,

За ним постійно стежу я,

Тому, що я, без сумніву,

Закоханий в поезію.

Ведучий 1. Олексій Григорович прожив довге і яскраве життя. І читаючи для вас його твори, читці будуть намагатись передати вам часточку своєї душі. Візьміть її. І нехай вона проросте у вас.

Запрошуємо.

(читання віршів Олексієм Григоровичем)

                  До вашої уваги вірш «Рідне місто».

В Придніпровських степах народилося місто,

Де козацькі хати притулились до гір.

І назвали його як жаданую пісню,

Як святую-святих - степовий Вільногірськ.

Тут живуть гірники, металурги, поети,

Водії, мулярі і розвідники надр.

І нащадки, що гідно несуть естафету,

Взявши новий, не менше вагоміший старт.

Мільйони років в кладових підземелля,

Причаївшись скарби все чекали свій час.

І руда потекла, мов вода із джерела,

Збагативши себе, збагатила і нас.

Над дахами будов крани, наче лелеки,

Дивно так височать, сповіщають про те,

Що хоч ми і зайшли в нашій скруті далеко,

Але місто живе, але місто росте.

Гарне місто моє, а тепер - особливо,

Коли мешканці всі, відзначаючи знов

День річниці його, нарядивши дбайливо,

Демонструють йому свою вірність, любов.

О. Г. Погрібний     1998 р.

               Наступний вірш «Закоханий у поезію»

Дивлюсь на небо вдумливо.

За ним постійно стежу я.

Тому що я, без сумніву,

Закоханий в поезію.

Мені так подобається

Та зоряна процесія.

І я їм усміхаюся –

Закоханий в поезію.

Люблю дотепні казочки,

Читаю, інтересуюся.

Тому що я ще змалечку

Закоханий в поезію.

Не звичний до байдужості,

Ні кроку без прогресу я.

Тому що я напружено

Закоханий в поезію.

Нізащо не зміню свою

Улюблену професію.

Їй частку серця віддаю –

Закоханий в поезію.

Моя життєва колія

Проходить поміж лезами.

І я щасливий тим, що я

Закоханий в поезію!

Погрібний О. Г.

               Пропонуємо послухати вірш «Моє дарування»

Тридцять літ я на варті щоденно,

Тридцять літ я сную, мов орел.

Тридцять літ я черпаю натхнення

Із глибоких народних джерел.

В мальовничім і сонячнім краї

Народився й по досі живу.

І з тих пір я так ніжно кохаю

Неповторну його синяву.

Серед трав, серед дивних букетів,

Де панує жива благодать, -

Хіба можна не стати поетом,

Щоб красу ту в віршах не співать?

Хіба можна мовчати про друзів,

Що для нас стали світлим взірцем?

Я всім серцем до них пригорнуся,

Напишу для них тепле слівце.

В наше славне складне сьогодення

Неможливо стоять в стороні:

Знати доблесних всіх поіменно

І про них відтворяти пісні.

Це моє особисте призвання;

Людям сіяти тільки добро.

Хай не гасне моє дарування!

Хай не тупиться гостре перо!

Погрібний О. Г

(аплодисменти, вручення квітів, подарунка).

Ведучий 2. А от поезію Олени Володимирівни знають не лише у

                    м. Вільногірську, не лише в Україні, а й поза її межами.

(перегляд презентації про О. В. Максакову).

Максакова Олена Володимирівна

                          «Поезія – то завжди неповторність…                                                                                      

                             якийсь безсмертний дотик до душі»

Народилася 28 січня 1953 року в с. Семенівка Миколаївської області. Мріяла стати лікарем, але доля склалась інакше. Після закінчення середньої школи здобула вищу освіту. За професією технік-хімік. З 1976 року працювала на заводі «Вільногірське скло», а зараз на заслуженому відпочинку. Писати почала ще в юності. Поезії надруковані у багатьох газетах «Вільногірськ», «Вісник комбінату», «Бабушка», «Смоленский бриллиант» (російське видання). Має власну збірку віршів «До людей з любов'ю». На сьогодні плідно і успішно працює над творчістю.

Мамі

Рідна матусю, єдина, любима!

Ви найдорожча у світі людина.

Мама! Найперше що мовить людина.

Мама! То подих в останню хвилину.

О, Женщина!

Созреют вишни в мамином саду,

И цвет черемухи душистой обласкает.

Согреют сердце яблони в цвету,

Они по-своему тебя воодушевляют.

Великому кобзарю

В задумі щирій величавій

На схилах сивого Дніпра - 

Син української держави,

Провидець щастя і добра.

Красная калина

Веточку калины красной на снегу

Обронил небрежно кто-то на бегу.

Сочную и спелую заметает снег,

Корка ледяная кроет чей-то грех.

Ведучий 1. У кожного поета своя творча лабораторія. Наприклад, Олена Володимирівна відразу в уяві бачить картину твору, а потім записує вірш. Нехай у кожного з вас виникне власне полотно після почутих поезій Олени Володимирівни.

(Олена Володимирівна читає вірші про Україну, про матір, про кохання)

Вірш «Поезія – її величність»

Поезія — то чисте джерело,

З якого неможливо не напитись.

Нап'єшся і берешся за перо,

Щоб добрим смаком з кимось поділитись.

В ній одвічна мудрість і талант,

Як найцінніший подарунок нам від Бога.

Від неї і співак, і музикант —

В життєвий вирій правильна дорога.

Поезія — то небо голубе,

То журавлі ключем, що пролітають,

Калини кущ, що під вікном цвіте,

І пісня навесні, що солов'ї співають.

Поезія — то батьківський поріг,

З якого перша пролягла стежинка,

Любов до Батьківщини, до людей,

Руками мами спечена хлібина.

Поезія — народження життя,

То янгол-охоронець твоєї долі,

То слово гарне, гарне почуття

На першому життєвому просторі.

Вірш «Маме»

Мама родная, солнце моє!

В стихах воспеваю имя твоє,

Любовь твою нежную ни с чем не сравнить,

Боль успокоишь, сумеешь простить.

Ты приголубишь, когда тяжело

И на душе сразу станет светло.

Мама родная, нежная, милая,

Самая лучшая, сердцем любимая.

«Мама» - ребенка первое слово,

В мире не сыщешь другого такого,

Самый желанный человек дорогой,

В горе и в радости мама с тобой.

Дикая боль моментально пронзает,

Когда мама уходит, этот мир покидает...

Не дает эта боль ни дышать нам, ни спать -

Берегите ж, лелейте маму, матушку, мать!

Вірш «МАМАМ»

Найчарівніша жінка на світі

Це матуся рідненька моя.

Мій духмяний букет первоцвіту

Берегиня, голубка, весна.

Моя люба матусенька мила,

Ти життя дарувала мені.

Ти ж мене, дорогенька, навчила

Світ любити не тільки в вікні.

А роки мов хмарини спливають,

На волоссі моїм сивина,

Дітлахи, мов, птахи відлітають,

Найдорожче що є - ти одна!

Я і плачу з тобою й радію,

Наяву я з тобою й ві сні.

Я за тебе молюсь як умію

Щоб ти довше жила на Землі!

(оплески, вручення квітів, подарунка).

Ведучий 2. Дуже вдячні вам за прекрасні вірші.

Ведучий 1. У творчому доробку Олени Володимирівни є твори присвячені нашому навчальному закладу. З одним із віршів нас познайомить наступний читець.

 (читання вірша «Вільногірському технікуму» вже коледжу ).

Читець 1. Вірш «Вільногірському технікуму»

Ти щиро двері відкриваєш,

Усім відомий став здавен,

Мовчазні стіни твої знають,

Багато видатних імен.

Навчались тут діди і внуки,

Ти – Вільногірський храм науки,

Зумів ти слави досягти.

Руду ти учиш добувати,

Зариту в глибину пісків,

Горняцьку справу добре знати,

Щоб Вільногірськ наш збагатів.

Вам щиро дякують ті люди,

Хто Ваш поріг переступив.

За мудрість Вашу і талант,

За те, що технікум їм дав.

                                     Максакова О. В.

Ведучий 2. Кожен поет мріє, щоб один із творів став романсом або піснею. Мрії Надії Іванівни здійснилися, у неї є 9 творів покладених на музику.

(показ презентації про Н. І. Яцину).

Яцина Надія Іванівна

                                               «Життя прожить не поле перейти …»

                                Народилася 2 жовтня 1935 року с. Дніпровокам'янка    Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області.

Після школи навчалася у технічному училищі м. Дніпропетровська. 

З 1956 року працювала нормувальником на будівництві в м. Кривий Ріг.

З 1960 року почала працювати у м. Вільногірськ.

1969 року закінчила музичну школу по класу баяна і перейшла працювати музичним керівником у дитячий заклад № 7.

Писати почала з 1957 року.

З 1990 року твори були надруковані у газетах «Вільногірськ», «Вісник комбінату».

Двічі була учасницею Вільногірських телепередач.

Сама пише музику до своїх віршів, а до 6-ти поезій Надії Іванівни музику написав Дніпропетровський композитор Ісай Заславський.

В 2006 році видана перша збірочка «Весняний мотив».

Маленька ода поезії

Поезія – це красота й натхнення,

Це особливий настрій у душі.

І огортає радість неодмінно,

Коли слова складаються в пісні.

З ювілеєм тебе, Вільногірськ!

Тут був степ - величавий, квітучий,

Існував він вже довгі віки.

Прилітали до нього щороку,

Лиш веселі, співучі пташки.

Мамина калина

Посадила мати у дворі калину,

Зацвіте, чекайте, швидко плине час.

А сама тихенько причинила двері

І пішла невдовзі назавжди від нас.

Жду тебе

Уже давно пройшли часи надій

І сподівань, і романтичних мрій,

І вже до них немає вороття,

Та все ж життя- воно завжди життя.

Ведучий 1. Надія Іванівна писала не лише про любов, про рідний край, її турбували ще й проблеми нашого сьогодення. Давайте звернемось до її поезій.

(читання віршів)

Читець 2.                       Маленька ода поезії

Поезія – це красота й натхнення,

Це особливий настрій у душі.

І огортає радість неодмінно,

Коли слова складаються в пісні.

В житті поезія - неначе свято,

Вона завжди за часом поспіша,

І з нею навіть жити веселіше,

І розквіта в поезії душа.

Поезію не можна не любити,

Хоч є таке в житті, не забувай.

Та я вважаю, що така людина –

Душею бідна геть, ти так і знай.

Поезія для мене - це щось світле,

Це краще з того, що бува в житті.

Я в ній знаходжу спокій і розраду.

Живи, поезіє, в наш час і в майбутті.

Читець 3.                      З ювілеєм тебе, Вільногірськ!

Тут був степ - величавий, квітучий,

Існував він вже довгі віки.

Прилітали до нього щороку,

Лиш веселі, співучі пташки.

Тут гуляли вітри пустотливі,

Що приносили грози рясні.

І що буде в степу цьому потім,

Не гадалося, навіть, у сні.

Та геологи в степ завітали –

Дослідити, що є в цім краю.

І знайшли тут велике багатство,

Й пов'язали з ним долю свою.

Появились потужні машини

І порушили тишу степів.

Та степи віддали мужнім людям

Всю ту безліч безцінних степів.

Будівельники працю вкладали, - 

І ось виріс гігант-комбінат.

Поруч з ним виростали будинки,

І степам не вернутись назад.

Так з'явилося місто чудове, -

Вільногірськом назвали його.

З кожним роком воно розросталось, 

Ювілею діждалось свого.

І сьогодні уже півстоліття,

Як в степу прописалося ти,

Нам тебе будувати і далі,

А тобі – зеленіти й цвісти.

Я вітаю тебе, рідне місто,

З ювілеєм найкращим твоїм!

Я вітаю вас всіх вільногірці,

З нашим святом, твоїм і моїм.

Найщиріші мої побажання

В своїм серці тобі я несу,

І прошу тебе, місто кохане,

Не втрачай свою славу й красу!

Хоч бувають часи не найкращі

І не зовсім стабільне життя,

Не здавайся, повір і надійся

На щасливе своє майбутнє.

Читець 4.                        Мамина калина

Посадила мати у дворі калину,

Зацвіте, чекайте, швидко плине час.

А сама тихенько причинила двері

І пішла невдовзі назавжди від нас.

А я ту калину влітку поливаю, -

Зберегти стараюсь у спекотний час,

І на шлях знайомий часто поглядаю,

Наче мама знову вернеться до нас.

Та чомусь калина не росте. Та й годі,

В неясній тривозі я уже й сама...

Може вона також маму виглядає

І, як я, сумує, що її нема.

Мамина калина, мамина калина -

Не дає забути маму повсякчас,

Та вона не в змозі, як би не хотіла,

Дорога матусю, замінити вас.

                    ***

Читець 5.    Да, бывает, что люди стараются

Лучше выглядеть, чем они есть.

Только ложью зачем прикрываться,

Позабыв свою совесть и честь.

А не лучше ли, ложь всю отбросив,

Пусть не сразу, пусть даже с трудом,

Становиться все лучше и лучше, -

По кирпичику строится дом.

И порой этим людям мы верим, -

Ведь не сразу-то их и поймешь…

Только правда дороже ценится,

Чем любая красивая ложь!

Как же мне научиться в жизни

Ложь от правды всегда отличать,

Где пустое, а где настоящее,

Безошибочно как узнавать?

Читець 6.

Рідній матусі

Матусю рідна, чом тебе немає?

Чому пішла від нас ти назавжди?

А хто ж мене підтримувати буде,

Хто захистить від горя і біди?

Хто розповість про радість і тривоги,

Хто розпитає, як моє життя?

Хто дасть пораду слушну і єдину,

Щоби полегшить нелегке буття.

Хто пригостить борщем і свіжим хлібом,

Його пекти уміла тільки ти.

Такі смачні духмяні паляниці,

Яких на світі більше не знайти.

Хто так побілить в хаті біло-біло

І насаджає квітів повен двір?

Ніхто, крім тебе краще це не зробить.

Кажу я щиро, ти мені повір.

Хто проведе мене в дорогу вранці

І побажає в ту прощальну мить:

 - Хай береже Господь і помагає,

І хай завжди в житті тобі щастить.

Нема тебе… Нема й не буде більше,

Як не шукай, хоч як тебе не жди.

Ти не прийдеш до нас уже ніколи,

Та в пам'яті моїй ти будеш назавжди.

Коли б могла звернутись я до Бога,

Я б не просила хліба чи води,

А попросила, щоб батьки ніколи

Не помирали і жили завжди.

                                                                                         Яцина Н. І.

Ведучий 1. Ми вдячні вам за те, що познайомили нас з поетичними творами Надії Іванівни.

Ведучий 2. Є у нас в місті і викладачі, які кохаються в поезії. Це викладач фізики Овчаренко Олена Вікторівна. Давайте переглянемо презентацію її творчості.

(перегляд презентації)

Овчаренко Олена Вікторівна

«Жить би, жить … І добро творити…»

 Народилася 9 лютого 1978 року в м. Тернівка Дніпропетровської області в шахтарській родині. У 1995 році закінчила Тернівську загальноосвітню школу. 2000 року отримала диплом за спеціальністю фізик. Вірші пише зі школи. Має публікації у газетах «Вісник комбінату», «Вісник шахтаря», «Днепр вечерний». Частина віршів була опублікована у поетичному збірнику різних поетів «Від серця до серця».

Несвойственно апрелю

Совсем несвойственно апрелю

Кружить снежинки за окном.

А я природе не поверю,

Наполню сердце я теплом.

Колискова

Темно вже, тож засинай…

Спи, синочок, баю-бай.

Закривай своє віконце, -

Спить уже велике сонце.

Згадай мене

Якщо тобі не вистачить любові,

Якщо я не прийду до тебе в сни,

Згадай мене в написаному слові,

Згадай мене у подиху весни.

Свободная любовь

Моя любовь свободная, как птица,

Ей не страшны измена и обман.

Она к тебе тихонько постучится

И пригласит тебя на звездный бал.

Ведучий 1. Вірші Олени Вікторівни всім присутнім прочитають наші студенти.

Запрошуємо Вероніку Глєбову. Вона прочитає вірш «Попрошу я совета».

 (читання поезії)

Попрошу я совета

У природы самой.

Я спрошу у рассвета:

«Что такое любовь?»

У заката спрошу я

Потихоньку в тиши:

«Как насчет поцелуя? –

Ты мне все объясни».

А у ноченьки темной,

Опустив чуть глаза,

Я спрошу потихоньку:

«Как сказать: «Я – твоя?»

И мне скажет рассвет

На вопрос о любви:

«А ответа здесь нет,

Ты у сердца спроси».

И взглянув осторожно,

Мне вдруг скажет закат:

«Поцелуй невозможно

Объяснить на словах».

Видя, что я тоскую

Ночька скажет тогда:

«Я твоя!» - скажут руки,

Не нужны здесь слова».

Рассказала природа,

Как мне все объяснить –

Здесь слова не помогут –

Нужно просто любить. 

                             Овчаренко О. В.

Ведучий 2. А тепер слово Тетяні Лазарєвій. Вона прочитає вірш «Як можна не любити Україну?».

 (читання поезії)

Як можна не любити Україну,

Її степи, великі і малі?

Як можна не любити Україну,

Такий собі шматочок Божої землі?

Її співучу душу солов′їну,

Народну мудрість, думи і пісні …

Як можна не любити Україну,

Яка дарує радість у житті?

Її простори, ніби материнські руки –

Як завжди ніжні, хоч немолоді.

І стали вже повільними всі рухи,

А в серці – промені від сонця золоті.

Як можна не любити Україну,

Де завжди чуєш ти дитячий сміх,

Де матір усмішку дарує сину,

Від негараздів захищаючи усіх?!

                                     Овчаренко О. В. 

Ведучий 1. Терещенко Ольга прочитає вірш «Звернення до мами».

 (читання поезії «Звернення до мами»).

Чому, скажи, так рідко посміхатись стала,

Матусю рідна, вишенька ти золота?

У мудрості твоїй щомиті я зростала,

Мені ти віддала найкращії літа.

Душа твоя – то пісня на небесній мові,

В очах твоїх завжди панує доброта,

Тепліше всім від материнської любові,

Без тебе світ навколишній – то сирота!..

Про тебе думаю я зранку і до ночі,

Нехай розказує хтось, що життя мине:

У мого сина твоя посмішка і очі,

Я завжди бачу в них продовження тебе.

А сивина твоя – то є сльозинка вечорова,

Цілую кожну зморшку на твоїм чолі…

І будь завжди довіку ти здорова,

Прийми низький уклін до самої землі!

                                                    Овчаренко О. В.

Ведучий 2. У нашому закладі навчалися студенти, які пробували свої сили у віршуванні. Ми запросили їх на цей творчий захід.

(перегляд презентації про Юлію Пятецьку)

Пятецька Юлія Олександрівна

  Народилася 7 березня 1992 року у м. Вільногірськ.

  Навчалася у Вільногірській ЗОШ №4.

  У тринадцятирічному віці почала писати.

  Її вірші ніде не публікувалися.

Лучик

Я самый добрый человек

И я хочу любить,

Я самый нежный человек

И мне хочется жить…

Капля

Тихий, нежный вечер

Ложится мне на плечи,

И кажется, что вечность

Закончилась уже…

Почему?

Я тебя не знаю

И ты меня не знаешь.

Но любовь горит,

А ты не понимаешь…

Жизнь

Я не хочу продолжать наши споры,

Они бессмысленны и нудны.

Я не хочу искать в них обиды,

Ведь они в жизни совсем не важны.

Ведучий 1. Надаємо слово Юлії Пятецькій.

 (читання 2 поезій),(вручення квітів, подарунка).

Ведучий 2. Іване, ми раді вас бачити. Так добре, що ми маємо змогу познайомитися з вашими віршами.

 (Перегляд презентації про Івана Станкова)

Станков Іван Віталійович

  Народився 30 червня 1991 року у м. Вільногірськ. Навчався у загальноосвітній школі №5. Після закінчення 9-го класу вступив до Вільно гірського технікуму на спеціальність «Металургія». На ІІ курсі почав пробувати себе в написанні віршів. На початку ІІІ курсу створив власну музичну рок-групу під назвою «Вне закона». Приймав участь у творчому вечорі Дніпропетровської металургійної Академії України. “Для групи пісні пишу іноді сам, а інколи зі складом групи створюємо музику”. Весною 2009 року за власні кошти вдалося надрукувати збірку «Иллюзия» у 10-ти екземплярах для рідних та знайомих.

Дыхание любви

Я живу одним лишь мгновеньем,

Твоим дыханием и вдохновеньем.

Я живу только ради тебя,

В омуте глаз твоих утопаю любя.

Ангел

Твой поцелуй, как сладкий мед,

В моей душе растаял лед.

Ты в мое сердце тихонько вошла,

Свою любовь во мне нашла.

Война без смысла

Там парни гибнут молодые,

Девушки ждут их и скорбят.

За что вы гибните родные?

Война, за что калечишь ты ребят?

Дружба навеки

Дружба – это чести дело,

Она не сгорит никогда.

Слово «дружба» никогда не горело,

Оно в сердцах останется навсегда!

Ведучий 1. Свої поетичні твори читає Іван Станков.

 (читання 2-3 поезій),(вручення квітів, подарунка)

Ведучий 2. Ольга Іванівна Левченко – керівник ансамблю «Господиня гарна я», уже 32 роки. За цей час Ольга Іванівна зі своїм ансамблем побувала в багатьох містах України та країнах СНД. Перегляньмо презентацію про народний ансамбль. 

 (перегляд презентації і розповідь про ансамбль).

Левченко Ольга Іванівна

Народилась Ольга Іванівна Левченко в Білорусії, в мальовничому селі Клєтная.

 Сім'я була велика. Дитинство припало на роки Великої Вітчизняної війни, розрухи, голоду. Мати співала найкраще і в родині, і в селі. Знала багато пісень, які їй передала бабуся.

 Так, з самого дитинства мамина пісня глибоко ввійшла в душу Ользі Іванівні.

 Навчалась у сільській школі на відмінно. Мріяла стати вчителькою. Відвідувала хоровий гурток, була ведучою солісткою. Закінчивши 7 класів поїхала до Бресту і вступила до культурно просвітнього училища на хормейстера. Добре вчилась та закінчити не судилося (дуже захворіла мати).

 Далі доля занесла на Україну. Переїхали в с. Яківлівка, П'ятихатського району, Дніпропетровської області. В цьому ж селі вийшла заміж, народила сина.

 В 1965 році переїхали в молоде місто Вільногірськ. Працювала на заводі “Будматеріалів", навчалась у вечірній школі. Заочно закінчила Вінницький будівельний технікум за професією "Технік-будівельник". Потім продовжила навчання у Верхньодніпровському технікумі, одержавши спеціальність "Бухгалтер-економіст".

 Та всі ці роки поруч була пісня. Пісня материнська, рідна білоруська та народна українська. Вона співала вдома, на роботі, в клубі. Мріяла Ольга Іванівна всі ці роки про свій колектив. Збирала народні пісні, записувала на плівки, не пропускала жодного концерту.

 І в неї все вийшло. У 1990 році рішенням профкому комбінату Ольгу Іванівну офіційно призначили керівником ансамблю української народної пісні.

Жіночий вокальний ансамбль “Господиня гарна”

Керівник ансамблю: Ольга Іванівна Левченко

Учасницями ансамблю є 16 гарних і талановитих жінок.

Акомпаніатор народного ансамблю:

• Олександр Іванович Мєдвєдєв.

Ведучий 1. Але Ольга Іванівна не тільки керує ансамблем, вона пише вірші, музику. Колектив ансамблю виконає пісню «Про Вільногірськ». Слова і музика О. І. Левченко.

         (виконання пісні).

Ведучий 2. Наступна пісня, яка прозвучить, буде на слова Олексія Григоровича Погрібного, музика Ольги Іванівни Левченко. «Земле моя єдиная».        

Ведучий 1. У виконанні народного самодіяльного ансамблю «Господиня гарна» для нас звучить українська народна пісня «На калині мене мати колихала».

 (виконання пісні).

Ведучий 2. А зараз до вашої уваги пісня ансамблю «Золотоє кольцо» «Живе моя рідня в неньці Україні».

Ведучий 1. Шановні! Дякуємо вам що завітали до нас! Прийміть на добру згадку!

 (вручаються квіти, подарунки).

Ведучий 2. Щиро вдячні вам, що завітали до нашої «Літературної кав′ярні». Шановні гості, викладачі, студенти! Нехай ваші добрі зерна поезії, якими ви засіваєте наше життя, проростають духовністю і щедрою любов'ю!

Ведучий 1. Щастя всім та добробуту, натхненної роботи і нових творчих злетів; викладачам невичерпної енергії та професійних успіхів у нелегкій справі виховання та підготовки молодих кваліфікованих фахівців!

Студентам – відмінних успіхів у навчанні з оволодіння обраними спеціальностями!

Листопад 2019 року     Викладач української мови та літератури Т. В. Баркова                         

Джерела:

1. Вільногірськ – рідне місто моє: Поезії. – Д. : «Ліра», 2011. – 148 с.

2. Особисті записники поетів.