Виховна година-підсумок "Кожна людина цікава" 8-11 кл.

           КОЖНА ЛЮДИНА ЦІКАВА

                   Виховна година

(річний підсумок життєдіяльності колективу)

Мета: формувати цілісне уявлення про людину як господаря влас­них вчинків і поведінки; показати роль кожної людини в суспільстві і довести, що ця роль залежить від самої людини; підбити підсумки за навчальний рік; поділитися думками, надіями та сподіваннями.

Обладнання: вислови, притча про Істину, лист Оноре де Бальзака своїй сестрі, аркуші паперу, олівці, ручки.

                        Хід заняття

Вихователь .Закінчився ще один навчальний рік. На крилах надій із найкращими думками ми линемо далі в майбутнє. Пропоную вам перегорнути сторінки нашого гімназійного життя за останні дев'ять місяців, аби краще пізнати один одного, розкрити цікаві сторони своєї особистості, поділитися думками, сподіваннями, мріями.

Мої перші надії на них. Цілий рік ми здобували їх, такі важкі, з одного боку, і легкі — з іншого. Вони — це наші знання. Як сказав Гегель, треба брати у світле майбутнє «науку чисту, обов'язкову для всіх, яка не гне спину ні перед ким, не схиляє покірно чоло перед будь-чим; науку точну, мов перевірений компас, яка безпомилково вказує, де Істина і де Похибка». І ми брали їх упродовж навчального року. Хто набирав обома пригоршнями, а хто — сором'язливо, зовсім трішки, а можливо, хтось узагалі не хотів «бруднити руки» (гадаю, що серед нас таких немає).

То які ми? Якими бачимо себе у колі своїх однолітків?

Вправа «Це я». Учні на зігнутому вдвоє аркуші зображають силу­ет людини. Обриваючи зайве, отримують «тіло» людини.

Учитель. Без сумніву, кожен із вас, діти, — це особистість зі сво­їми думками, переживаннями, турботами. Поділіться зі мною ними. Я пропоную вам на частинах ваших ляльок записати:

•         голова: риси мого характеру (який я?);
•         руки: що я вмію робити найкраще?
•         ноги: мої досягнення (у спорті, науці, навчанні, особисті);
•         тулуб: що я люблю?

Ці думки допоможуть мені краще розібратися у ваших переживан­нях, уподобаннях та прагненнях.

Гадаю, щойно кожен із вас замислився над сутністю людини. Під­сумуйте свої думки і скажіть кілька слів про себе за формулою: «Я людина, яка...».

(Відповіді учнів.)

Вихователь Як важко нам іноді оцінити себе: свої вчинки, бажання, сказати про себе щось хороше, приємне. Набагато легше оцінити лю­дину, яку знаєш багато років, близьку тобі. Отже, я пропоную вам оці­нити своїх друзів. Минув рік, ви краще познайомилися один з одним, у тій чи іншій мірі розкрили один перед одним найкращі (і не тільки) сторони свого характеру. Давайте поділимося міркуваннями.

Вправа «Незакінчене речення». Учні характеризують своїх дру­зів, починаючи розповідь словами: «Я хочу вам розповісти про...».

Вихователь Надії, надії, надії... Ваші батьки покладають на вас свої найсокровенніші надії і сподівання. І так хочеться не підвести їх, не розчарувати. Хто вам у цьому допоможе?

(Відповіді учнів.)

Вихователь Я хочу, щоб у кожного з вас був слуга, такий, якого найняв Оноре де Бальзак. Ось уривки з листа письменника сво­їй сестрі. «Тремти... тобі я повідомляю щось жахливе... я найняв слугу, звуть його Ясам. Він витрушує одяг, стежить за білизною, чистить черевики, витирає меблі, підмітає наспівуючи і співає під­мітаючи, сміється розповідаючи і розповідає сміючись. Але я його спиняю:

• Я сам!
• Що, хазяїне?
• Облиш базікати, накрий на стіл і подавай сніданок!
• Добре, хазяїне.

Я сам обклеїв білим папером полиці в шафі, що стоїть біля каміну, і склав на них білизну, до шафи він пристосував замок. Ясам

змайстрував із синього паперу і рамки, яку він десь роздобув, екран для каміну, побілив кімнату від книжкових полиць до каміну.

Підкоряючись моїм наказам, Ясам працював щодня дедалі більше — писав, схилившись над книжками, бігав по бібліотеках. Скінчилося все тим, що він став мало не каторжником».

А його «хазяїн» став генієм світової літератури. Звали обох... Оно­ре де Бальзак.

Отож, найміть собі у помічники «Ясама» і побачите, що удвох на­багато краще йти по життю. Запам'ятайте слова: «Фортуна не любить лінивих, її обранці — люди діяльні».

Ще одна моя надія — на те, що кожен із вас знайде у цьому житті Іс­тину. А щоб легше було шукати, повчимося у мудрого царя Соломона.

Притча про Істину

Один мудрий цар, помираючи, покликав свої дітей і запитав:

•   Що кожен із вас думає про світ?
•   Нічого гарного в ньому немає, — відповіли царевичі. — У ньо­му зло, жорстокість, образи, несправедливість, обман...
•   Гірко мені від отих слів, діти мої. Бо ж як можна жити і прави­ти світом, якщо ваш розум отруєний думками про помсту й образи, а ваше серце несе тягар смутку. Благословляючи вас на царство, я хочу, щоб ви пам'ятали: що ви внесете у цей світ, таким він і буде. Хай один із вас принесе в нього Щастя, другий — Добро, третій — Мудрість, четвертий — Справедливість.

І знайте, що Щастя — це не гроші, не влада, не володіння чимось, це стан душі і шукати його треба всередині себе.

Добро — це вміння нести у світ свої прагнення і не нав'язувати нікому того, чого бажаєш сам.

Мудрість — це не вказувати комусь, яким треба бути, а здатність змінюватися самому.

Справедливість — це вміння не оцінювати інших за своїми мір­ками.

І пішли його діти нести у цей світ Мудрість, Справедливість, Щас­тя та Добро. Але всі вони пішли по одному, от тому скрізь чогось бракує.

Розповів цю історію, помираючи, цар Давид своєму синові Соло­мону. «Я все зрозумів, — вигукнув Соломон, — світ не повинен бути розділений, я правитиму так, щоб у ньому було все разом: і Мудрість, і Справедливість, і Добро, і Щастя».

Так Соломон знайшов Істину.

Вихователь Я плекаю надію на те, що кожен із вас знайде у цьому житті свою Істину, єдину і правильну, яка стане сенсом вашого життя.

А які ваші надії на наступний рік, на ваше недалеке самостійне життя? Пропоную поділитися ними... (Учні відповідають «ланцюжком».)

Вихователь Ваші мрії, надії і сподівання символізує ось цей птах. Я пропоную залишити на згадку про цей навчальний рік ваші мрії та побажання. Але не на простому аркуші паперу, а на... Зрештою, що з цього вийде, ви побачите самі.

(Учні згортають удвоє аркуш паперу, малюють свою долоню, об­ривають зайвий папір. Виходить пташка, на якій кожен пише своє побажання.)

Вихователь А закінчити нашу годину спілкування я хочу словами Ліни Костенко:

І все на світі треба пережити.

 І кожен фініш — це, по суті, старт.

 І наперед не треба ворожити,

 І за минулим плакати не варт.

 Хай буде все небачене побачено.

 Хай буде все пробачене пробачено.

 Єдине, що від нас іще залежить,

 Принаймні вік прожити, як належить.

 А треба жити, якось треба жити.

 Це зветься досвід, витримка і гарт.

 І наперед не варто ворожити,

 І за минулим плакати не варто.

Я бажаю прожити наступний, останній рік навчання у мирі і злаго­ді, у спільних турботах і радощах, такими ж дружними, якими ви є. До побачення!