Виховна година "Свято гарбузової каші"

СВЯТО ГАРБУЗОВОЇ КАШІ

Вчитель. У нас сьогодні ніби свято,

Гостей зібралося багато.

Ану ж на них ви подивіться

I веселенько посміхніться,

   I привітайте їх у нас,

Що завітали в добрий час.

Діти.   Здрастуйте, люди добрі!

Здрастуйте, люди хороші!

Здрастуйте, люди веселі!

Привіт вам у нашій оселі!

Учениця. Від щирого серця, від рідної Буковинської землиці

Дозвольте вам, люди, у пояс вклонитись.

Вчитель.  I За давнім українським звичаєм

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Вчитель. А й справді, двері нашої хати будуть відчинені для чесних, працьовитих і добрих людей, для всіх, хто завітає до нас з добром, бо зібралися ми нині на погостини. Осінні роботи на полях майже завершені і батьки, бабусі та дідусі зібралися на погостини. Так здавна називали сільські посиденьки. На них Здебільшого сходилися сусіди, родичі. Старі люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які іґри грали, яких співали пісень. А до розповідей ще й дотеп якийсь докинуть, прислів'я народне чи приказку, або й казку

(Стукають у двері. Заходить дідусь Панас тa бабуся Параска, вітаються з дітьми, дорослими)

Діти.   Добрий день, дідусю!

Добрий день, бабусю!

Бабуся.  Добрий день, наші внучата,

Хлопчики та дівчата!

Діти.  Бабусю, дідусю, а звідки ви оце йдете?

Дідусь.  Та оце йдемо з бабусею з базару.

Купив бабці хустку, черевики, спідницю

Прибрав її, як молодицю.

І вам приніс гостинчики-

Казочку і бубликів в'язочку.

Діти.  Давайте ми розвеселимо дідуся Панаса і бабусю Параску жартівливою піснею.

Ой дід бабці купив юпку

Ой дід бабці купив юпку,

прибрав її, як голубку.

Серце, дідуню, як же любиш

Ти бабуню

Ой дід бабці купив боти,

Тепер їй не до роботи!

 Серце, дідуню, як же любиш

Ти бабуню.

 Ой дід бабці купив хустку,

Камізелечку і блузку

Серце, дідуню, як же любиш

Ти бабуню.

Ой дід бабці купив сани,

Сіла вона, як та пані.

Серце, дідуню, як же любиш

Ти бабуню.

Дідусь.  Гарна пісня, весела! А за таку пісню давай, бабусю, розкажемо діткам казочку. Хочете послухати?

Ну, то слухайте!

(Дідусь з бабусею розповідають дітям казку «Попелюшка, a потім запитують, де взялася золота карета.)

Дідусь.  А Тепер скажіть, де взялася та золота карета?

Учень.  Зачекайте, зачекайте!

Наші погостини стануть нудними, коли ми відразу будемо відповіді на запитання. Нехай і дорослі беруть активну участь нашій розмові. Ми знаємо, у якій кареті їxала Попелюшка на бал. А от вони, дорослі, і гадки не мають.

Учениця.  Щоб їм все-таки легше було відгадати, давайте заrадаємо їм загадки:

А  спробуйте  відгадати  такі  загадки:

• Ходить  по  городу,  великого  роду.

Ноги  -  як  лопати,  а  сліду  не  знати.

     (Гарбуз)

• Ліз  мартин  через  тин,  сам  переліз,

А  голову  на  тину  лишив.

     (Гарбуз)

• Без  рук,  без  ніг,  а  виліз  на  пліт.

(Гарбуз)

• Жовтий  карапуз

Йшов  городом  та  й  загруз,

Бо  насіння  стільки  має.

Що  аж  боки  роздимає.

Через  те  й  загруз…                (Гарбуз)

Учениця.  Зовсім не цікаві у нас погостини. Ті дорослі усе знають, на все у них є відповіді.

Вчитель.  Та ні, не все. Скажу вам по секрету, що давно вони вже дитячі ігри не грають. Отож, у давайте їм таку можливість і побачимо, хто дамо вийде переможцем.

  (Заходить  до  світлиці  гарбуз.)

Гарбуз: Розступіться,  розступіться,  пани  добродії.  Лежу  на  городі, 

  боки  вигріваю.  Прислухався – за  городом  пісню  співають, 

  жартують.

• Гей-гоп,  чуки-чуки,

Вдарю  й  собі  в  закаблуки!

• Що  за  оказія  сталася  тут,

Що  веселиться  весь  чесний  люд?

Вчитель: Дав  нам  Бог  урожай  щасливо  зібрати.  А  нині  зібрались  на 

  погостини,  щоб  пожартувати,  повеселитись,  почастувати 

  гостей,  чим  бог  пошле.

Гарбуз: Гарний,  господине,  маєш  звичай,

  А  ще  кращий  в  городі  врожай.

  Буде смачнішим  твоє  частування,

  Як  прийде  з  грядки  капуста-пані,

  Морква,  петрушка,  часник  вусатий -

  Весь  мій  рід  городний  багатий.

Вчитель: Клич  до  гурту  всю  родину

  У  веселу  час-годину!

 До  класу  заходить  вся  гарбузова  родина.  Інсценізують  українську  народну  пісню  "Ходить  гарбуз  по  городу").

  "Ходить  гарбуз  по  городу"

   (народна  пісня)

  Ходить  гарбуз  по  городу,

  Питається  свого  роду:

• Ой  чи  живі,  чи  здорові

Всі  родичі  гарбузові?

 

Обізвалась  жовта  диня,

Гарбузова  господиня:

• Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Обізвались  огірочки,

Гарбузові сини й дочки:

• Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Обізвалася  морквиця,

Гарбузовая  сестриця:

• Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Обізвались  буряки,

Гарбузові  свояки:

• Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Обізвалась  бараболя,

А  за  нею  і  квасоля:

• Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Обізвався  старший  біб:

• Я  піддержав  увесь рід!

Іще  живі,  ще  здорові

Всі  родичі  гарбузові.

 

Ой  гарбузе,  ти  перістий,

Із  чим  тебе  будем  істи?

• Миска  пшона,  шматок  сала –

От  до  мене  вся  приправа.

Вчитель: Прослухавши пісню "Ходить  гарбуз  по  городу"  можна зробити висновок,  що  до гарбузової  родини  входять:  морква,  буряки,  квасоля,  біб.  Але  чи  це  так  насправді?  Як  ви  думаєте?  А  допоможуть  нам  у  цьому  розібратися  самі  овочі  з  гарбузової  грядки.

Учень: Ходить  гарбуз  по  городу

  Та  й  шукає  свого  роду.

  Сотні  літ  він  журиться.

  Бо  не  знає,  як  він  зветься.

  Баба й  дід  розповідали:

Перси  "гарбузом"   назвали

  Не  його,  а  жовту  диню.

  Гарбузову  господиню!

Учениця: Любі  овочі,  допоможіть,

  Щиру  правдоньку  скажіть.

Морква: З  назвою "гарбуз"  вийшла  кумедна  історія.  У  персів  було 

слово "харбуза",   у  половців "харпуз",  у  кримських  татар "карпуз",  а  у  слов’ян,  тобто  у  нас і  наших  сусідів –  арбуз,  гарбуз.

Якби  ми  запитали  нашого  шановного  гарбуза,  що  означає  у  персів  слово "гарбуза",  він  би  не  зізнався  нізащо. Це  образлива  назва,  тільки  ніхто  про  це  не  знає – і  ви  не  кажіть, добре?

Так  от,  слово  "гарбуза"  у  персів  складається  з  двох  слів,  які  перекладаються  так: "ослячий  огірок".

  А  найближчий  твій  родич ось хто:

  Як  гарбуз  товстенький,

  Кольором  зелений,

  А  солодкий  наче  мед..

  Відгадаєш  цей предмет      (Кавун)

Гарбуз: Щось  важкувата  загадка! 

Вчитель:    Діти,  допоможіть  гарбузу відгадати загадку.

Учні:   Кавун

Гарбуз: І  справді!  Він  по  формі  на  мене  схожий,  тільки  зелений.

Огірок: До  родини  гарбузів  належать  ще  й  такі  овочі,  слухай:

  Ми  зеленої  всі  масті.

  Всі  довгасті,  всі  смугасті,

  Прив’язали  нас  на  грядках

  На  зелених  ланцюжках.

  Гарбуза  ми  сини  й  дочки,

                            Як  нас  звати?..

     (Огірочки)

Диня: Я  на  грядці  сонцем  сяю,

  Родичів  багато  маю

  Гарбузову  господиню

  Усі  знають.  Хто  я?..

     (Диня)

Вчитель:  Діти,  повторіть,  будьте  ласкаві,  дідусеві,  хто ж  належить  до 

родини  гарбуза?  А  то  він  старий  і  щось  погано  чути  став.

Діти:  Диня, гарбузова господиня, огірочки, кавун.

Картопля: А  от  бараболя,  тобто  картопля,  ніякого  відношення  до 

  родини  гарбузів  немає.  Її родичі – помідор  і  паслін.

  Родич  морквиці – звичайний  буряк.

  А  родичі  квасолі -  горох  та  біб.  Їхня  родина  так  і 

  зветься  бобові.

  Вчені  ходили  і  їздили,  поки  позбирали  всіх  родичів 

  гарбузових.  А  попоїздити  довелося  багато,  бо  родина 

гарбузів  розкотилася  по  всьому  світу:  є  гарбузи і в Африці,  і 

в  Америці,  і  в  Індії.  Які  ж  вони  різні!  Є  серед  них  рослини,

схожі  на  траву,  а  є  навіть  невеликі  дерева!

Учень:  Я  знаю,  що  гарбузи  живуть  серед  людей  з  давніх-давен. 

Вони  були   і  їжею,  і  посудом,  і  "складом"  для  зерна.

 Серед  родини  гарбузів  є  не  лише  такі,  до  яких  ми 

звикли – круглі  або  довгасті.  Є  й  схожі  на  грушу,  і  на 

пляшку,  і  на  яйце.

Учениця: А  ось  у  Новій  Зеландії  живе  стародавній  народ  маорі.  У 

легендах  цього  народу  розповідається,  що  ті  гарбузи,   з  яких 

маорі  роблять  посуд,  їм  дав  сам  Бог.  Тому  до  гарбузів  люди

ставляться  з  великою  пошаною: день,  коли  гарбузи  садять, - у 

них  святковий.  Вони  співають  і  танцюють,  прославляючи 

бога  і  його  подарунок.

Бабуся: А  чому  ви  не   розповідаєте,  які  гарбузи  вирощують  у  нас,  в 

  Україні?

Дідусь: А  то  добродій  гарбуз  образиться  й  піде  з  наших  гостин.

Гарбуз: Правду кажучи, я вже стомився у вас. Одні розповіді, казки і ніякої поезії, музики. Піду і родину свою заберу.

Учениця: Зачекайте, добродію, Гарбузе, не йдіть. Адже про вас і вашу родину і вірші написані і пісні. Ось послухайте.

Учень: Із-за  гір,  з-за  океанів,

  І у різний,  звісно  час,

  Овочі  найвищих  станів

  Прибули  ото  й  до  нас.

  Полюбилась  їм  нівроку

  Українськая  землиця.

  Й  поселилися  без  строку,

  Стали  жити  і  плодиться.

  Людям  нашим  пособляти

  І  в  достатку,  і  в  біді,

  Навіть  стали  лікувати

  До  них  з  серцем  лиш   прийди.

Учениця: А  ви  знаєте,  що  гарбуз – ягода?

Дідусь: Як це – ягода?

Учениця: А  отак!  Ботаніки  вважають,  що  гарбузи – найбільші  у  світі 

  ягоди.  Деякі  з  них  важать  100  кілограмів  і  відвідують 

  виставки.  Найбільші  із них  демонструвалися  у  1986  році  і

 важили  314 кг.

Дідусь.  Нічого собі «ягідка»! Ох і грамотні зараз діти. Нічим їх не здивєш.

Учень: У  нас  в  Україні  вирощують  гарбузи  столові,  кормові  й  біля 

  людських  осель -  декоративні.

   Кормові  сорти  використовуються  для  годування  худоби. 

Із  столових  можна  приготувати  безліч  страв.  Декоративні 

гарбузи прикрашають  наше  житло.

Занесені до кімнати гарбузи тішать око її мешканців. Тут вони можуть зберігатися до весни. При бажанні можна обережно зрізати частину плода з плодоніжкою, а через кілька днів вийняти м'якуш, а каркас плода засушити, а потім покрити лаком. Така шкатулка роками прикрашатиме житло.

У кухні, де відбувалося побачення Феї з Попелюшкою, були різні овочі: цибуля, ріпа, капуста. Та на золоту карету Фея перетворила гарбуза. Вона вибрала його, бо він мав чималі розміри і зовні був дуже привабливим.

Учень. Трипудовий гарбуз

На городі загруз.

А на той на гарбуз

Сів з дітьми Чорногуз.

Каже він до діток

Cіли ми на горбок.

І не зна чорногуз,

що він сів на гарбуз.

Учениця. На  городі – дружній  сміх.

  Є  чому  радіти:

  Велетенські  гарбузи

  Виросли  за  літо,

  Крекчуть  хлопці: охо-хо!

  Де  позичить  сили?

  До  подвір’я  одного

  Ледве  докотили…

  Поки  пхали  той  гарбуз,

  Мов  важку  колоду,

  Поспадали й картузи

  Посеред  городу.

Учень.  Але ж не відразу гарбузи стають велетнями

Вчитель. Звичайно, не відразу. Влітку вони ростуть, набираються сили, купаються у ранковій росі. А зрештою давайте підглянемо, що відбуваеться зеленому городі літнім сонячним ранком.

РАНОК

сл. Григорія Коваля

муз. Валентини Коваленко

Грають бджоли і джмелі

В квітах на осонні.

Ходить в жовтому брилі

По городу сонях.

 Заглядаe під листочки:

Чи умились огірочки?

І петрушка-чепyрушка,

Редька, й морква, й кукурудза,

Бараболя і горох: ох-ох-ох.

2. А вони давно вже всі

Сонечку всміхались

I у срібляній росі

Весело купались.

Лиш гарбуз-боягуз

Аж за тин сховався!

«Я ж учора й позавчора

Під дощем вмивався!

А сьогодні ні!

Холодно мені».

I під тином в холочку

застогнав собі куточку.

Maє вдачу отаку.

Наш гарбуз-ох!

Гарбуз. Гарна пісня, аж на душі веселіше стало. A казочку про нашого гарбузика-карапузика ви хочете дослухати?

Вчитель. Було б добре, запросити до нас у гості казку. Давайте її погyкаєм разом.

 

НЕСЛУХНЯНИЙ ГАРБУЗИК

(інсценізація казки)

Автор. Ох і неслухняний же він! Вранці умиватися ніяк не хоче, і тоді тато тримaє вертюха шорсткими руками, а мама кропить синочка росяною водицею з лієчки.

Пополудні, коли вся родина дрімає, він починає качатися збоку на бік шарудіти, а потім незмигно дивиться на небо.

Мама.  I що ти там побачив? Та сонце ж голівку тобі напече.

Гарбузик.  I не напече. А подивіться-но, яке воно не красиве, сонце! Немов величезний золотий гарбуз!

Тато.  Отаке придумав! На ось хоч капелюшок надінь!

Гарбузик.  Я пов'юнкую зараз по городу-поміж картоплею, буряками, кукурудзою. Хай спробують мене знайти!

Автор.  I знову задрімала родина; прокинулись гарбузи, а від гарбузика тільки місце тепленьке.

Тато.  Де це наш неслухнянець? Чи не викинув знову якогось коника?

Мама.  Може він з огірочками чи диньками грається? А он він! Ондечки! У гору подивись! Виліз аж на повітку. Ще й гойдається. Ой упаде, ой лишенько!

Тато.  Ось я йому... Нехай тільки додому прийде!

Гарбузик.  I чого ви біткаєтеся? Погойдаюсь і на Землю спущусь! Але ж як? Може бджола допоможе. Вона колись медянистий пилок з моїх квітів брала. Але ж вона дуже маленька. Ой лишенько, пропадаю, допоможіть! Я сам ніколи не злізу

Тато.  Зачекай, зачекай! Зараз я тобі допоможу!

Мама  (дo гaрбузика, біткаючись). А якби впав? А якби вдарився? I не шкода тобі нас?

Гарбузик.  Звичайно, шкода, що наполохав усю нашу родину. Але ж із повітки так далеко видно! I весь город як на долоні, і левада. А якби вилізти он на ту високу тополю, що біля тину, то ще далі можна роздивитись.

Мама.  А що, й вилізе! I знову всі казатимуть, що гарбузи. неслухняний

Тато.  А може він просто допитливий? Iди, вмиеш оченята, то ще далі побачиш.

Морква.  Гарбузе! Чого ти ховаєшся за тином? Думаєш тебе ніхто не побачить? Невмивако ти пузатий!

Гарбуз.  I чого ти розкричалася, ваша морквяна величносте. Усі тебе люблять шанують, бо ти солодка. А що там у тобі любити. Худа, як тичка, очі як... Я при тлі, мене не менше люблять, ніж Тебе.

Морква.  Знаю, знаю, хто тебе любить.

Гарбуз.  Знаєш, скажи. Морква. Стецько! ой уже котрий рік з тобою Носиться.

Стецько.  Здоровенькі були! Оце почув, що про мене говорять, та гайда до вас!

Дівчина: Стецько!   А  що  то  ти  носиш?

Стецько: А це Уляна  втеребила  мені  гарбузяку.  Казала,  що  каші     наварить,  а  сама  пропала,  як  булька  на  воді.  А  може,  ти  мене,  Галю,  почастуєш  чимось  смачненьким,  то  я  до  тебе  посватаюсь.

Дівчина: Посватайся,  Стецю,  посватайся,  то  ще  одного  гарбуза 

  отримаєш.

Стецько: А  ти  дівка  образована?

Дівчина: Образована.

Стецько: А в заморських  краях  бувала?

Дівчина: Бувала,  Стецю,  бувала.

Стецько: А  що  там  варять,  їдять?

Дівчина: Страви кращої як у нас, не зустрічала!

Стецько: Ти що?

Дівчина: Ось послухай

  Я в Італії була,

  Їла смачну страву,

На Кавказі – шашлики,

  А  у  Штатах – гамбургери.

  Але  щось  не  вистачало,              

  Їжі  там  було  замало

  І  приснилася  мені

  Каша,  варена  в  печі.

Стецько: А  ще й салом  можна  затовкти  ту   кашу.  Я б  весь  баняк  враз

  «зметелив»  би.  А  ти  кашу  варити  вмієш?

Дівчина: Авжеж, Стецю,  вмію.  Особливо  з  гарбуза!

Стецько: Ось  така  дівчина  мені  підходить.  То я  буду  свататись.

Дівчина: Стецю,   та  у  тебе  не  всі  вдома.

Стецько: То  я  побіжу ж  їх  позбираю.

Вчитель.  Побіг наш Стецько додому розгніваний. Гарбуз поп'явся на тин, а на гарбузову грядку завітав непроханий гість.

Будяк.  Хто з вас ледар, білоручка?

Хто сапи не брав у руки?

Білоручки в полі, в школі

бур'янів моїх не полють,

урожаю не збирають,

двійки, трійки з праці мають.

Хто з вас білоручок знає?

Є вони ось тут?

Діти.   Немає!

Будяк. Ви дозволите мені оселитись в грядці?

Діти.   Ні!

Учень.  Хочуть нам зірвати нині

Погостини у родині

Будяки, будячeнята й

Бурякові делегати!

Учениця.  Не звикати нам до бою

Вирвемо ми їх рукою!

РОСТЕ БУДЯК

Слова і музика В. Верховинця

( народна дитяча пісенна гра)

Росте будяк у землі

Або вирву, або ні.

Раз, два, три.

Учениця.  На зеленому городі –

Ну дива тобі, та годі.

На зеленому городі

Заблудитись можна нам.

Учениця  На зеленому городі –

Ну дива тобі, та й годі!

А щоб більше див було,

Щоб гарненько все росло - 

Треба вмілі руки мати,

Треба добре працювати.

Доглядати день при дні, -

Стане див тобі мені.

Учень.  Правильно, якщо хочеш їсти калачі - 

Не сиди на печі.

Або ще кажуть:

Як дбаєш, так і маєш.

Праця чоловіка годує,

А лінь марнує.

Хто час прогайнує, той зимою голодує.

Учениця.  I справді, щоб зібрати восени хороший урожай, не потрібно гаяти часу.

Учень.  Ану, хлопці, гайда на грядку!

Вже гарбузи достигли,

Гарбуз-карапуз

За городом в грязь угруз,

Щоб знав голопузько,

Не ходи, де грузько,

Не питавши броду,

Через загороду.

Вліз на пліт без рук

Й зачепився там за сук.

Ще б йому на землю сісти,

Та назад не може злізти.

 

Гарбуза ми в оберемок

Заберемо,

Під комору –

Під котору?

Віднесемо.

Мабуть, гарбузище

Соло-солодище!

- I що нам з тими гарбузами робити?

Кого б запитати?

Може дорослі знають?

Мама.  Діти, а ви знаєте, як полюбляють гарбузи наші вітамінні заводи? Каротину в гарбузах удвічі більше, ніж у моркві.

Полюбляють гарбузи і кулінари. 3 гарбуза можна приготувати більше тридцяти страв: суп- пюре, котлети, фарш, пудинг, джем, пастилу, повидло, бісквіт, тістечка. А якщо до тіста додати м'якуш гарбуза, то воно матиме красивий золотавий колір.

A яка смачна гарбузова каша з пшоном, з рисом, з галушками.

 

Мама.  Навчилась я цього хитрого мистецтва від своє бабусі Олександри Іванівни Поврознюк. Дитинство її важкі воєнні і післявоєнні припало на роки. Щоб з голоду, бабуся варила не померти різноманітні страви з фруктів, овочів. Восени найчастіше з гарбузів, бо картоплю залишали на зиму та весну. Вона краще і довше могла зберігатися. Бабуся варила смачну кашу з гарбуза з галушками, запікала гарбуз в печі, пекла пампушки з гарбуза.

(Марія Йосипівна знайомить дітей, усіх присутніх з родинним деревом, розповідає цікаві історії, пропонує рецепти страв з гарбуза, що готувала її бабуся.)

Вчитель.  Не можемо бути усі

  В батьківськім краю назавжди,

Та душу зігріти, а може, й зцілити

Рідний край допоможе завжди.

PІДНА ХАТА

У ранковім серпанку, чи в вечірнім тумані

Повертаюсь додому з далеких доріг.

Мене кличе до себе, прохолодою манить

Рідна бла хатина батьківський поріг.

Кличе до себе, кличе до себе

Біла хатина батьківський поріг.

 

У вікно до схід сонця заглядає калина,

Шумно бджоли бренять, починаючи день.

Тут дитинство і юність пролетіли на крилах,

Тут від матері вчились співати пісень.

Вчились співати, вчились співати,

Вчились від мами співати пісень.

Вчитель. А пісні-забавлянки, які співала ваша мама, Марія Йосипівна, співають і досі. Ось зараз деякі з них заспівають діти.

ГОГА, ГОПА!

Слова В.Щурата, муз. Б.Вахнянина.

Не йди, не йди, дощику,

зварю тобі борщику,

Борщику, борщику.

Зварю собі качки

Стрибати гопачки,

Гопачки, гопачки.

Гопа, гопа, гопачечки,

Вже наївшися кашечки,

Кашечки, кашечки.

Не йди, не йди дощику

Зварю тобі борщику,

Зварю тобі качки -

Стрибати гопачки.

СОРОКА-ВОРОНА

Cлова народні, муз. В.Верховинця

Сорока-ворона

На припічку сиділа,

Дітям кашку варила,

Ополоником мішала,

Діток годувала.

 

- Оцьому дам, оцьому дам

I цьому дам, а цьому не дам.

Цей дров не рубав,

Води не носив,

Хати не топив.

Шуги, шуги, полетіли,

На голівку сіли.

 

Дідусь.  Чуєш, бабусю, що діти:

Дармоїдам їсти не дають!

- А я у тебе дармоїд?

- Якось бабі каже дід.

- Ну який ти дармоїд?

Ти у мене славний дід.

 

-Може, справді славний дід,

Але й славний дармоїд,

-З'їв сніданок, з'їв обід.

I нестямивсь, як допіру

З'їв добрячий підвечірок,

А тепер он жду вечерю,

Бо такий я ненажера.

 

- Та який ти ненажера?

Скоро матимеш вечерю.

Ти великий трудівник,

Все життя трудитись звик.

Так багато працював,

Що було, й недоїдав.

Ти у мене славний дід,

Зовсім ти не дармоїд.

 

- Ох і славно розказала!

Ти мене переконала,

Зовсім я не дармоід,

Я великий трудівник.

Все життя трудитись звик,

Я багато працював,

Я, було, й недоїдав.

Зовсім я не ненажера,

А тому-то на вечерю

Каші дай, спечи пампушку.

Й не забудь найбільшу ложку

 

- Каші дам, спечу пампушку,

Не забуду дати ложку,

Бо великий трудівник,

Їсти вволю не відвик!

 

Вчитель.  Коли наш дідусь заговорив про вечерю, то воно й справді пора вечеряти, бо вже скоро почне сутеніти.

А мені згадалося, як у дитинстві я їла дуже смачну кашу з гарбуза, яку варила мені бабуся. Ось і сьогодні, діти, ваші мами зварили дуже смачну кашу з гарбуза за рецептами бабусь і хочуть почастувати вас і наших гостей.

Мама.  Їжмо кашу, родино,

Щоб нам жито родило,

I житечко, й овес,

Бо ж зібрався рід увесь.

 

Їжмо кашу, родино,

Щоб нам жито родило,

I житечко, і ячмінь,

Щоб нам жить було смачніш.

 

 Ой родино, зозулена,

Чого сидиш зажурена,

Їжмо кашу, родино

Щоб нам жито родило!

(Батьки пригощають дітей, усіх присутніх кашею з гарбуза, печеним гарбузом і іншими стравами з гарбуза)