Літературно-музична композиція "У майбуття із наймолодшими іде пророк зорі"

 

Великоновосілківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературно-музична композиція

«У майбуття із наймолодшими іде пророк зорі…»

(районний конкурс читців, присвячений пам’яті Т.Шевченка)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

 

 

 

(музика «Квітка-душа»)

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуєм свято Шевченка.

 

Пісня його невмируща,

Рідного слова окраса.

Слухайте, слухайте голос,

Голос безсмертний Тараса!

 

 Він був сином мужика і став володарем у царстві Духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

 

Десять літ він знемагав під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій.

 

 Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любов до людей на ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

 

(музика )

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

 

(музика «Молитва»)

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

 Року 1814 з 8 на 9 березня за новим стилем темної ночі перед світанком у селі Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блимнув у вікні єдиний на все село вогник.

 

Народилась для пана нова кріпацька душа, а для України – великий співець Тарас Шевченко.

 

(музика «Douce melodie)

І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

 

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: - Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

 

(музика «Реве та стогне…»)

 Шевченко – великий син України, що виявив свій талант у поезії, живописі, пісні; гордість і слава наша.

 

 Доля не була ласкавою до Т.Шевченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України.

 

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скажи синові: - Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись. -

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Ї, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

 

(музика «Весна»)

 Здалека, з лівого берега Дніпра, видно, вкриту деревами чудового парку, гору – могилу українського Кобзаря.

 

 Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться великий Кобзар звідси на Україну, якій віддав усі свої думки й почування.

 

 

 

(Без музики)

Заповіт (грецькою мовою)

Літературний переклад Янніса Ріцоса:

Σαν θα πεθά νω να με θάψ ετε

Πά νω στώ ν λό φων τη γωνί α,

Στον κά μπο τον πλατύ ν ανά μεσα,

Στη λατρεμέν η μου Ουκρανία .

Να βλέπ ω τα φαρδιά χωρά φια μας,

Το Δνεί περο και τους γκρεμνού ς του

Και μέρ α – νύ χτα να αφουγκρά ζομαι

Τους βρό ντους και τους βρυχηθμού ς του.

Κι ό ταν μιά μέ ρα φέρ ει ο Δνείπ ερος

Το αί μα του εχθρού απ’ την Ουκρανία

Ως κάτ ω στο γαλά ζιο ακρό γιαλο

Τό τε θα αρχί σω νέ α πορεί α, -

βουνά και κά μπους θε ν’ αφή σω

Και ί σα στο Θεό θα προχωρή σω

Να του προσευχηθώ, μα ως τό τε

Δεν τον γνωρίζ ω το Θεό .

Θά ψτε με, και ό ρθιοι σηκωθεί τε,

Τις χειροπέ δες σας συντρίψ τε

Και με το μαύ ρο, το εχθρικό

Αίμ α, τη Λευτεριά ραντί στε.

Και εμέ να στη μεγά λη σας φαμί λια κλείσ τε,

Στη λεύτ ερη και νέ α σας αγκαλιά

Και να με μνημονεύ ετε μη λησμονή στε

Με την καλή , τη σιγαλή σας τη λαλιά.

 

(музика з фільму «Перл Харбор») 

Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Т.Шевченко залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український, який пам’ятає його.

 

Замовкло серце Кобзаря

У чужині холодній,

Та слово, ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

 

І кожен раз в весняний час

Всі українські діти

Згадають: нас любив Тарас!

Йому дарують квіти.

 

Сповнить Тараса Заповіт.

Ніхто з нас не забуде!

І хоч минула сотня літ,

Він завжди з нами буде (разом).