СИМПОЗІУМ

 

 

„ВВІЧЛИВІСТЬ,

ГІДНІСТЬ,

ТАКТОВНІСТЬ”

 

 

 

КЛАСНИЙ КЕРІВНИК 

СОКОЛ ЗІНАЇДА ГРИГОРІВНА

 

 

 

с. ВОДЯНЕ

2006 рік

“ВВІЧЛИВІСТЬ, ГІДНІСТЬ, ТАКТОВНІСТЬ”

 

Завдання  та мета: навчити учнів готувати матеріал до заданої теми, вміти виступати з повідомленнями перед аудиторією, дотримуючись культури спілкування, виховувати кращі людські риси характеру: ввічливість, гідність, тактовність.

ФОРМА РОБОТИ: симпозіум

Довідка: симпозіум – це обговорення думок членів групи у вигляді виступів із заздалегідь  підготовленими повідомленнями, які відображають їхню точку зору, після чого доповідачі відповідають на запитання класу.

ОБЛАДНАННЯ КЛАСУ: вислови відомих людей

“Справжня ввічливість полягає в доброзичливому ставленні до людей”

( Ж.Ж. Руссо)

“Ніщо не обходиться нам так дешево і не ціниться  так дорого, як ввічливість” (М. Сервантес)

“Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилися любить” (Т.Г.Шевченко)

“Хто злий, той нерозумний. Він може бути кмітливим, хитрим, навіть дотепним, але мудрим він не буде”(І.Федорович)

“Якщо одне-два привітних слова можуть зробити людину щасливою, то треба бути негідником, щоб відмовити їй у цьому”(Т.Пен)

“Уміння вишукано поводитися прикрашає нас і нічого нам не коштує.(Німецьке прислів”я)

“Манери – не дрібниці; вони результат благородної душі і чесного розуму”(А. Теннісон)

 

Головуючий знайомить із присутніми гостями: журналіст районної газети, довідкове бюро, пошукова група.

Головуючий  відкриває роботу із загадки: це є у кожного. Це те, без чого вихована людина обійтись не може. Це нічого не коштує, але дає нам так багато. Вона збагачує тих, кому ми її даруємо, не збіднюючи нас. Вона відбирає у нас лише одну мить, але залишається у пам’яті назавжди. Вона приносить щастя в дім, породжує людську дружбу. Її не можна купити, або взяти в борг чи вкрасти.

Так, це – посмішка. Привітна усмішка, невеликий нахил голови підкреслює ваше ставлення до людей. Про призначення посмішки кажуть: подивіться, майже все у людини призначено для самого себе : очі – дивитися,  знаходити; рот – ковтати їжу. Все потрібно самому собі, крім посмішки. Посмішка самому собі не потрібна. Якби не дзеркало, ви б ніколи її не  побачили. Посмішка призначена іншим людям, щоб їм з вами було добре, легко і радісно. Це важливо, якщо тобі за декілька днів ніхто не посміхнеться – душа кам’яніє.

На уроках української мови вам дуже часто важко дібрати слова-синоніми до слів. Так хочеться, щоб на сьогоднішній годині спілкування ви чітко розмежували поняття, могли розібратися в лексичному значенні слів. Ще Сократ  наголошував: “Усе починається з мудрості. Ніхто не злий доброю волею, а незнанням; усякий може стати добрим, здобувши знання.” А слова А.Луначарського є підтвердженням цього: “Скільки людина живе, стільки ж вона і вчиться... Саме життя влаштоване так, що  треба вчитися, не тільки тому, що будь-яке мистецтво і будь-яка наука безмежно вдосконалюються, а й тому що життя навколо дає нам щомісяця нові завдання, змушує нас пристосовуватися до нього.”

Прошу і доповідачів, і співдоповідачів дотримуватися поради І.Вихованця: “Щоб точно передати думку співрозмовникові, необхідно досконало володіти мовою, якою розмовляємо”

Сподіваюсь, що така година класного керівника залишиться у вашій пам’яті на все життя. Все почуте не буде забуте. І ви житимете поряд з гідністю, тактовністю та серед вихованих і привітних людей які завжди будуть готові поділитися з вами своєю посмішкою.

Слово першому доповідачеві  „ПОВСЯКДЕННА ВВІЧЛИВІСТЬ”

У повсякдення увійшло багато словесних вітань, проте люди були завше обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері уживали лише ті слова, що відповідали певному часові. Це ж стосується і щодо кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: “Здоровенькі будьте” чи “Доброго вам здоров’я” тощо.

       На окрему розмову заслуговують і родинні вітання. Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на “ви”. Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.

       Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему.

       Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовленнєвого етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.

       Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Чи часто користуємося ним, особливо в магазинах. Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку, ми нерідко забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в людині втому, підняло настрій. Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми питань-звертань, повсякденного спілкування не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров’я не тільки в буквальному значенні, але й у переносному значенні. Коротше кажучи, це наш спосіб життя.

       Запитання до доповідача: “То ввічливості треба вчитися?” – Так.

       Ввічливість, доброзичливість, такі необхідні людям, починаються і виховуються саме в сім’ї. Рідній людині теж треба не забувати подякувати за піклування, побажати їй доброго ранку, на добраніч. Це не пустий формалізм, а елементарна уважність. І, звичайно, перед нею треба вибачитись, коли почуваєш, що неправий. Адже рідна людина теж відчуває несправедливість, хоча не завжди висловлює обурення. Та й взагалі, вихована людина у випадку неправоти завжди зобов’язана вибачитися. Той, хто може незаслужено образити, зневажити іншого, а потім відмахнутися від цього, принижує насамперед самого себе. Адже в даному випадку він набуває репутації людини, що не хоче відповідати за свої вчинки.

Обіцяв Пилип матусі:

- От за чемність я візьмуся!

В школі шануватимусь,

До усіх вітатимусь...

Пилипко виходить з хати.

Як же чемність показати?

Сторож ніч сторожував,

Сторож вранці задрімав.

Наш Пилип – гуп, гуп! – у ганок:

Дядько не вітається,

Він спросоння лається...

Наздогнав Пилип Фросину.

Смик за косу, за хустину:

Здоровкаюсь аж двічі я,

Ти чого неввічлива?

Не чуть вітання Фросі,

Вона нечемна досі:

Стоїть вожата край вікна,

Складає купу книг вона.

Пилип набіг на ноги:

Посуньтеся з дороги!

Світ мені не заступайте,

- Я ж кажу вам “Драстуйте”

Розгнівалась вожата:

- Треба старших поважати! –

Пилип вожату за рукав:

- Та я ж вам “Драстуйте!” гукав,

Хіба вам неприємно,

Що я вітаюсь чемно?

Пилип у класі вдруге:

- Добридень! - каже другу.

Той напихає рота,

Вітатись неохота.

Пилип гукнув: - Нечема! –

І штовхнув Артема

Артем ковтнув: - Чого прилип?

І стусана дістав Пилип

Від тієї чемності тільки неприємності.

Співдоповідач:

       Кажімо більше ніжних слів

       Знайомим, друзям і коханим,

                  Нехай комусь терпіння стане

                  Від зливи наших почуттів

                  Нехай тих слів солодкий мед

                  Чиюсь загоїть рану

                  (Чи перший біль, чи то останній) –

                  Коли б то знати наперед!

                  Кажімо більше ніжних слів,

                  Комусь всміхаймось ненароком

                  То не життя людське коротке,

                  Короткі в нас слова черстві

                  Кажімо більше ніжних слів!

     Головуючий пропонує розглянути ситуацію: У шкільному коридорі розмовляють вчителі. Серед них Олег побачив свого класного керівника, і проходячи повз, ввічливо сказав: “Здрастуйте, Світлано Валеріївно!”

Що в ній негаразд?

         Співдоповідач:

       Добре виховану людину відзначає саме вміння привітатися. Вона не дозволить собі зневажливо кивнути, іноді так, що навіть не розбереш, привітання це чи випадковий жест, не пробурмоче собі під носа щось незрозуміле. Правильна манера вітатися не тільки характеризує хороший бік. Вона здатна передати іншій людині заряд бадьорості, піднести настрій. Як багато іноді значить для нас ненавмисно кинуте привітне слово, чи сердечна усмішка.

      Головуючий симпозіуму надає слово пошуковій групі, яка ознайомить із ввічливістю по-японськи.

Ввічливість по-японськи

Те, що ввічливість, послужливість, намагання зробити вам приємне як гостю є національною рисою японців, - широковідомо.

       Ввічливість – у натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. І все це закріплено історично. Розповідали, що займенник “я” у японській мові виражається багатьма словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Скажімо, самурай говоритиме “сесся”, жінка ніколи не вживатиме “оре” – суто чоловіче слово, старий обов’язково  скаже “васі”.

       Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить “ні”, навіть коли не згоден. Знайде тисячу способів уникнути цього прямого “ні” або так завуалює свою незгоду хитроплетивом слів, що й біс ногу зламає.

       Японська ввічливість невіддільна від субординації, а то й випливає з неї. Японці невибагливі до одягу, по ньому важко відрізнити главу фірми від робітника. Але якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах, білих сорочках, однотонних краватках, по ставленню їх один до одного відразу відрізните, хто займає виший щабель на соціальній драбині, а хто нижчий. Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. Підкреслено шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків. Кілька разів, стикаючись біля дверей з Катею-сан, я намагався пропустити її вперед, і щоразу вона відступала, запрошуючи спочатку пройти мене.

       -У нас так заведено: жінка пропускає чоловіка.

       Підмічено: ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує кланятись і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших. Він бачить, як мати вклоняється батькові, молодший брат - старшому, сестра – всім братам незалежно від віку.

       Усе це має глибокі соціальні корні. Бо довічно цю субординацію, що стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував матеріальний ценз. Витоки слід шукати ще у феодальних часах, коли землероб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряд. З чого їсти, яким папером затягувати вікна,  яким гребінцем зашпилювати жінці коси – все регламентувалося властями.

Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а  по вертикалі: найнижчі поклони адресуються тому, хто стоїть найвище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути гречним і ввічливим – від низьких поклонів поперек не зламається.

       Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси – коректність, шанобливість, обтічність у міжособистих взаєминах. Звідси – уникання прямих запитань, що могли б поставити співрозмовника у незручне становище, і прямих відповідей, які б містили б відмову. З цього приводу спостережливі оглядачі наводять дотепну приказку американців: “Чинити можна трояко – правильно, неправильно і по японськи”.

       І все таки ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса: культура спілкування, повага до старших, уникання категоричних суджень – все це можна запозичити.

       Ввічливість – не тільки щоденний етикет. Це спосіб існування, що поширюється на всі сфери життя. Певно, звідси бере початок таке гарне і зрозуміле для нас свято, як вшанування старших. У цей день – а він у Японії вихідний у всенаціональному масштабі – людям літнім висловлюють свою вдячність, повагу і шанобу, готують подарунки...

       Головуючий звертає увагу на дошку, де записані слова синоніми

     Усміхнений – привітний – ввічливий

Довідкове бюро дає визначення за словником  слову “ввічливий”

           Доповідач: “Гідність”

       Уявлення про гідність, честь, добро, совість, красу змістовно змінюються залежно від історичного часу, епохи, рівня розвитку культури, соціальності. При цьому слід пам’ятати, що честь, гідність, совість притаманні людині не тільки як певне чуттєве – емоційне переживання, яке супроводжує усвідомлення конкретних проявів їх. Їхнє емоційне наповнення зумовлюється тим, що вони є формами самоусвідомлення, тобто уявлення про конкретне ставлення оточення до особи. Істотна особливість таких уявлень полягає в тому, що вони впливають на самопочування людини у світі людей, зворушують почуття. Очевидно, що вам доводилося це відчувати.

       Поняттям “гідність” визначається ставлення людини до самої себе і суспільства до неї як до визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уявлень про самоцінність особи, її соціальну рівність з іншими

людьми, за допомогою яких визначають конкретну міру суспільної цінності людини.

       Уявлення про гідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити своє “обличчя”.

       Гідність безпосередньо виявляється через усвідомлення свого суспільного значення, яке переживається відповідними почуттями, на противагу переживанню соціальної пригніченості.

       Отже, гідність – високе почуття і глибоке усвідомлення людиною власної самоповаги.

Запитання до доповідача: “То гідність – це внутрішня поведінки людини?”

       Співдоповідач: за Сухомлинським В.О.

       Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ – гідність людської особистості. В житті людина зустрічається з красою і підлістю, радістю і горем; в її духовному житті бувають години торжества і години страждання; душу її стрясає всепоглинаюча любов і відчуття мерзенності; бувають такі повороти і збіги обставин, коли треба відмовлятися від задоволення й піти на жертву в ім’я блага дружини і дітей, треба піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями і емоційними поривами.

       Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, користуватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і зустрічати свою останню годину. У найважчих обставинах – навіть тоді, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту грань, за якою кінчається владарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія інстинктів і егоїстичних бажань. Бережи, утверджуй, розривай, піднось піднось свою людську гідність! Корінь твоєї гідності – в благородних переконаннях і думках.

       Гідність – це мудра влада тримати себе в руках. Благородство твоєї людської особистості виявляється в тому, на скільки мудро і тонко ти зумів визначити, що гідне, а що негідне. Гідне повинне стати самою суттю твоєї духовної культури, негідне нехай викликає в тебе презирство і огиду. Головуючий звертає увагу на дошку де написані слова синоніми

Ввічливий – вихований – людяний – чемний – пристойний – доброзичливий.

Доповідач: за І.Томаном

       Люди, яких люблять і шанують не обов’язково вродливі й не завжди винятково розумні. Проте вони мають такі властивості, які полегшують їм установлювати контакти з іншими людьми і допомагають знаходити собі друзів. Ці властивості можуть бути закладені в характері від самого народження, але їх можна й виробити, доклавши до цього певних зусиль. В чому ж таємниця правильного спілкування з людьми, які риси для цього необхідні?

       Кажуть, що люди – ніби дзеркало. Усміхайтеся – і світ вертатиме вам усмішку. Якщо ж хмуритися на людей – вони хмуритимуться на вас.

       Це одна з мудростей, яка має велике значення у спілкуванні з людьми. Дружня усмішка усуває настороженість або агресивність, долає всілякі перешкоди у спілкуванні. Якщо досі ви не користувалися цим засобом, щоб завоювати симпатії людей, спробуйте провести такий дослід. Усміхайтеся до кожного, з ким ви маєте установити контакти, і ви переконаєтесь, що усмішка настроює розмову на зовсім інший лад. І люди навкруги здаватимуться вам приязнішими, доброзичливішими... Отже, усмішка може повністю змінити атмосферу довкола вас. Пліч-о-пліч з усмішкою йде дружнє ставлення до людей. У чому ж воно полягає?

       Хто любить людей, того й люди люблять. Людина, характерною рисою, якої є дружнє ставлення до інших, не чекатиме усмішки чи привітання. Вона першою привітається і усміхнеться. На її обличчі з’являється радість від зустрічі. Вона починає розмову з запитання про здоров’я, сім’ю, службові й особисті справи, інтереси тощо. І лише після такого своєрідного вступу переходить до суті справи, якщо їй потрібно було вирішити якесь питання. Проте дружнє ставлення полегшує спілкування між людьми лише тоді, коли воно щире. Якщо ж хтось лише робить вигляд, що по-дружньому ставиться до іншого, а сам при цьому переслідує корисливі цілі, то таке “дружне ставлення” заслуговує якнайсуворішого засудження. Добре, що люди дуже швидко розгадують таку людину.

       Людям дуже важко ставитися не чемно до того, хто ставиться до них приязно. Через те, привітність і ввічливість – найкращі засоби боротьби з чемністю.

       Запитання до доповідача: “То чемний – це людяний?” Так, ось послухайте відповідь віршем.

                    “Чемний Тиміш”

               Подзвонив по телефону

               Якось другові Антону

               Пізно ввечері Тихіш.

               - Ти, - питає, - ще не спиш?

               - Ще не сплю, та вже лягаю, -

               Друг Антон відповідає.

                  За годину спав Антон

               Знов задзенькав телефон

Трубку взяв Антонів тато

               Довелося сина звати

               Знов на проводі Тиміш

               - Ти, - питає, - ще не спиш?

               Сплю! Чому ти дзвониш вдруге?

               Запитав Антон у друга

               Ти пробач, - сказав Тиміш, -

               Я ж не знав що ти вже спиш!

               - А ти що хотів сказати? 

               - На добраніч побажати!

               А тепер, скажіть мені

               Чемний був Тиміш, чи ні?

 Запитання до доповідача: “То ввічливості треба вчитися?”

       Співдоповідач:

       Доброму добро робити легко і просто,  а робити добре злому – дуже важко. Та щоб мати світлу душу, треба робити тільки добро, нести світло , а це набагато важче, ніж відповідати за зло. Людина не повинна втрачати людської гідності, людської подоби, відповідати злом на зло.

       Зло має  властивість пробуджувати в людській душі темні сили, піднімати й провокувати їх. Вони відразу відгукуються і людина стає некерована, бо  темні сили засліплюють розум, вони владарюють над людиною, і в пориві гніву та злості вона може вчинити злочин, наговорити поганих слів, але зла не здолає, лише себе загубить.

  Завдання людини – творити добро на землі. Скільки б зла тобі не робили, а ти вчися відповідати добром і очистишся від того, що найзлішому зробиш добро.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Будь чистою і світлою, дитино,

Добро твори у світі кожен час.

Добро і є та категорія єдина,

Яка веде до світла кожного із нас.

Добром на доброту відповідай щоднини

Й на зло також добром відповідай.

Покликання найбільше для людини –

Добро творити ! Це запам’ятай !

Головуючий пропонує розглянути ситуацію :Ви зустрічаєте гурт хлопчаків і серед них свого однокласника. Ви як вихована людина....

Довідкове бюро дає визначення  слову “тактовний”

Співдоповідач знайомить з кодексом людської пристойності за В.О.Сухомлинським.

Нашіптувати, доносити на товариша.

Бути легкодухим. Уникати відповідальності за свій учинок.

Бути байдужим до чужого горя, посилаючись на свою слабкість.

Використовувати свою перевагу й фізичну силу на зло.

 Наодинці з собою робити не так, як на людях.

Відступати перед небезпекою заради власного спокою і добробуту.

Домагатися для себе полегшення за рахунок товариша.

Не слухати батьків, обманювати їх.

Глузувати з калік.

Кривдити дівчину, жінку, бабусю.

Знущатися з тварин.

Співдоповідач  про 9 недостойних речей , на зневазі яких ґрунтується емоційний світ морально-порядної людини за В.О. Сухомлинським : негідно здобувати своє благополуччя, радість, задоволення, спокій за рахунок утисків, не влаштованості, засмученості, хвилювань іншої людини ;

негідно залишати людину в біді, небезпеці, проходити байдуже повз чуже горе, смуток, страждання ;

негідно користуватися результатами праці інших, ховатися за чужу спину ;

негідно бути боязким, розслабленим, ганебно проявляти нерішучість, відступати перед небезпекою ;

негідно давати волю потребам і пристрастям, які нібито визволилися від контролю людського духу ;

негідно мовчати, коли твоє слово – це чесність,  благородство і мужність, а  мовчання – малодушність і підлість ;

негідно справжній людині не тільки брехати, лицемірити, плазувати, підлаштовуватися під чиюсь волю, а  й не мати власного погляду, втратити своє обличчя ;

негідно легковажно кидатися словами, давати обіцянки, що їх не можна виконати;

негідно бути спокійним і незворушним, коли поруч з тобою важко  жінці.

Головуючий звертає увагу на дошку, де записані слова-синоніми пристойний, порядний, інтелігентний, шляхетний.

Довідкове бюро дає визначення слову “шляхетний”.

Запитання від слухачів: А як назвати людину, яка від народження вихована ?

Доповідач про інтелігентність за Д.Лихачовим.

Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності ? А  якщо вона не змогла здобути освіту : так склались обставини ? А якщо ота інтелігентність зробила її “білою вороною” серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми ?

Ні, ні і ні! Інтелігентність потрібна за будь-яких обставин. Вона потрібна вам і тим, хто вас оточує.

Це дуже і дуже важливо, насамперед для того, щоб жити щасливо і довго: саме так, довго! Адже інтелігентність тотожна моральному здоров’ю, а здоров’я необхідне для того, щоб жити довго – не лише фізично, а й розумово. В одній древній книзі сказано: “Шануй батька свого і матір свою, і довголітнім будеш на землі”. Це стосується і всього народу, і окремої людини. Це мудро.

Але спершу визначимо, що таке інтелігентність, а вже потім – чому вона пов’язана із заповіддю довголіття.

Багато хто вважає, що інтелігентна людина – це людина начитана, високоосвічена ( і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов.

Проте можна це все мати і не бути інтелігентом, а можна нічого цього не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною. Позбавте справді інтелігентну людину пам’яті. Хай вона забуде все на світі, не знатиме класиків літератури, не пам’ятатиме найкращих творів мистецтва, якщо вона зможе пройнятися красою природи, зрозуміти характер і індивідуальність іншої людини, а зрозумівши, допоможе їй не проявити брутальності, байдужості, зловтіхи, заздрості і гідно оцінить її – ось це і буде істинний інтелігент.

Інтелігентність не тільки в знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього. Вона виявляється в тисячі й тисячі дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе – не смітити недопалками і лайкою, поганими ідеями ( це теж сміття, та ще й яке)...

Інтелігентність – це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей.

Інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні. А тренування можливе і необхідне за будь-яких умов.

Що тренування фізичних сил сприяє довголіттю – це зрозуміло. Значно менше розуміють, що для довголіття необхідне і тренування духовних і душевних сил.

Справа в тому, що злоблива і зла реакція на оточуюче, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, - це ознака душевної і духовної слабості, людської нездатності жити... Естетично несприйнятлива людина – теж нещасна людина. Людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, яка приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, - ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим. Душевна слабість веде до фізичної слабості. Я не лікар, але я в цьому переконаний. Багаторічний досвід мене в цьому переконав. Привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, але й зовнішньо красивою. Так, саме красивою...