Виховна година "В твоїх руках тепер життя моє…"

                           

 

В твоїх руках тепер життя моє…

(виховна година)

 

Мета: Пояснити юнакам і дівчатам, як майбутнім батькам, що вбивство дитини в лоні матері – одне з найстрашніших і найжорстокіших вбивств як у фізичному світі, так і в духовному.

Формувати у молоді почуття гідності, людяності, відповідальності за майбутнє своєї родини і роду, за майбутнє прийдешніх поколінь.

 

Епіграф: «Я глибоко шануватиму людське життя від миті зачаття».

(Із Женевської декларації)

 

Вступне слово викладача.

Як часто ти думаєш про те, що тобі пощастило більше, ніж 80 млн дітей, яких було вбито ще ненародженими?

Не думаю, що це питання кожен день хвилює молоді серця.

Щоб всі присутні зрозуміли глобальність цієї проблеми не тільки у світі, а й в Україні, я хочу надати кілька загальних фактів та фактів із української статистики.

Або́рт (лат. abortus — викидень) — переривання життя зачатої, але ще не народженої дитини.

 Початок легалізованим абортам поклав колишній Радянський Союз декретом Леніна від 18 листопада 1920 року. Тоді людям втовкмачували, що ненароджена дитина ще не є людиною, а тільки частиною тіла матері. Незабаром за прикладом Радянського Союзу пішли й інші країни. Зараз більше двох третин людства живе в країнах, де захисники права на життя ненароджених дітей зазнали поразки.

Щорічно тільки в одному колишньому Союзі відбувається більше восьми мільйонів абортів. І це у десятки разів більше, ніж де-небудь в світі. Щороку у світі народжується близько 120 мільйонів дітей, а близько 80 мільйонів гинуть від абортів. Протягом 20 років ми свідомо і добровільно вбили 40 млн майбутніх геніїв, талановитих вчених і просто гарних людей.

Мати Тереза, засновниця Ордена Милосердя, сказала: «Немає жодного народу, який би був настільки бідним, щоб вбивати своїх дітей і тим самим знищувати своє майбутнє".

Близько сотні процедур штучного переривання вагітності роблять 14-річні дівчата щороку в Україні. Загалом аборти роблять більше 2 тисяч українських школярок кожного року.

25 березня в багатьох країнах світу відзначається День ненароджених дітей або День молитви за ненароджених дітей. Дата 25 березня вибрана не випадково, адже в цей день за новим стилем припадає свято Благовіщення Діви Марії: архангел Гавриїл приніс їй Благу звістку, що Вона стане Матір'ю Сина Божого.

«Не убий» - читаємо у Заповідях Божих.

Ось чому потрібно сьогодні нам поговорити про життя юне, безтурботне, про життя молодих людей, які через свою необізнаність калічать своє здоров’я і прирікають на страшні муки іще ненароджених дітей.

 

1 читець. Не вбивайте ненароджених дітей,

Що сховались в материнськім лоні.

Не вбивайте тих, що ще з грудей

Не напились молока й долоні

Материнської не доторкнулись, ні,

Це ж вони ще зовсім крихти юні…

 

2 читець. Не вбивайте – ви ж бо матері !

Ви покликані життя давати…

Ви з любові у цей світ прийшли самі,

То чому так хочете вбивати ?

 

2 ведучий. Що залишимо ми прийдешнім поколінням?.. – радість дитячого сміху чи німий крик ненародженої дитини?

 

Читець. На кінчику ножа краплина крові.

Кричить вона про неминучий слід

Убивства, що почалось з любові,

Про зірваний умить любові плід.

 

І слід цей навіть з часом не зникає,

Його не забирає круговерть.

Дитя, не народившись, помирає

Без права на життя, лише - на смерть.

 

1 ведучий. Сучасний світ – це світ техніки, комп’ютерів, роботів. Але в першу чергу це світ, де завжди залишиться найвища цінність – людське життя. І як би не хотіли різні науковці довести, що людина – це біомаса, кожен із нас не сприйме це розмите, безформне слово на свою адресу, бо кожен із нас є особистість, неповторна і єдина. І ті крихітки, що ще заховані від людського ока, але вже живуть у материнському лоні – це також особистості.

 

Читець. Коли народжується на землі людина,

Тоді усе радіє і цвіте,

Тоді і сонечко всміхається єдине

І біль - печаль на світі пропаде.

 

1 ведучий. Яка велична таємниця – народження дитини, але незвідана таїна – це її зачаття.

«Власне мене вже не буде»… - так починається «Щоденник ненародженої дитини».

 

Читець.

1-й день. Сьогодні почалося моє життя в лоні матері. Мої батьки про це ще нічого не знають, та я вже існую.

16-й день. Я вже дещо підріс, але ще дуже малий і безпомічний. Моя мама все робить за мене, хоч сама ще не знає, що носить мене під своїм серцем. Вона не свідома, що мені помагає і навіть живить мене своєю кров’ю. Вона така добра, вона – моя мама!

22-й день. Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися через ціле моє життя. І вже ніколи не перестане битися аж до смерті.

47-й день. Сьогодні лікар сказав моїй мамі, що я живу під її серцем. Вона, певне, мусить бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива ?

70-й день. Я вже майже бачу, хоч довкола мене темно. Коли мене моя мама приведе на світ, то я побачу сонячне світло, а що найважливіше, я побачу свою маму. Мамо, як ти виглядаєш ?

73-й день. Мені б було цікаво знати, чи моя мама вже чує ніжні удари мого серця? Воно так рівно б’ється враз із серцем матері.

74-й день. Сьогодні моя мама мене вбила!

 

Читець.

Ну от і почалось моє життя…

Клітиночка, що ділиться, зростає.

Під серденьком матусі я – дитя,

Хоча вона про те іще й не знає.

 

Я – щастя, я – надія, я – мета,

Я – радість і сльоза твоя, матусю.

А смуток щоб тебе не огортав,

До тебе ніжно-ніжно пригорнуся.

 

Ти бережи, матусенько, себе,

Бо я тебе люблю, я вже людина!

Яскраве сонце й небо голубе

Благословляють нас у цю годину.

 

Дізнавшись, не радієш – навпаки.

Невже посмієш ти таке зробити?

Я чую, мамо, всі твої думки

Вони про те, аби мене убити.

 

1 ведучий. Ніколи, за всю історію, людство не знало такої кількості насильницьких смертей – як вбивство ненароджених дітей… Аборт – це найбільша з усіх минулих воєн, які не припиняються, а все більше і більше набувають незвіданих масштабів.

 

2 ведучий. В нашій країні йде страшна, неоголошена, багаторічна кривава війна, що має сотні мільйонів жертв убитими і пораненими. Це і війною не можна назвати. Бійня! З одного боку фронту - невинні беззахисні діти, з іншого - дорослі: матері, батьки, лікарі. Немовлята не можуть за себе постояти і гинуть мільйонами. . Ця війна тим найстрашніша – що її ведуть батьки зі своїми власними, але ще ненародженими дітьми. Хто поставить пам'ятник на невідомій могилі безіменних немовлят ? 

 

 

Читець

Дитя моє! Мені не стало сил,

Щоб зберегти життя твоє тендітне.

Не буде моря для твоїх вітрил,

Твоя весна ніколи не розквітне.

 

Мій біль, мій сум, прибитий до хреста,

Ганебний гріх, тяжка моя провина.

Не перепишеш з чистого листа

Життя, убивши донечку чи сина.

 

1 ведучий. Що відбувається під час аборту ?

Молоді юнаки і дівчата повинні знати, що операція проводиться методом вискоблювання або вакуумом. Плід зазнає тих самих мук, як і доросла людина. Зараз, щоб зберегти здоров’я жінки, на ранніх етапах вагітності дають медикаменти для її переривання. Але це не зберігає життя ненародженої дитини, не позбавляє її від неймовірного болю.

А потім дивуємося, чому так багато бездітних жінок, чому так багато гінекологічних захворювань.

 

СПОВІДЬ ЖІНКИ

Мені часто сняться мої діти, ті самі, ненароджені. Сняться дві світлі голівки, я не бачу їх облич, я не знаю, хто це - хлопчики чи дівчатка, але їх завжди двоє. Вони тягнуть до мене свої рученята і шепочуть:" Мамо, за що? За що ти нас вбила?" Потім їх тільця повільно зникають, залишається лише шепіт, тихий-тихий: " За що? ". Я тягнуся до них, мені хочеться доторкнутися до них, сказати щось. Цей шепіт такий живий, такий проникливий... Всякий раз він переносить мене в лікарняну палату, де на гінекологічному кріслі я бачу себе. Я лежу, зціпивши зуби і схопившись намертво за ручки крісла. Мені дуже боляче, болить низ живота, болить все всередині, але ще більше болить серце. Хочеться закричати, але щось змушує мовчати, закусивши губи до крові .

 Я відчуваю, як в моє тіло входить щось холодне, залізне. Воно починає грубо дряпати, шкребти, шматувати, різати. Крик терпне на вустах...Боляче, дуже боляче, але більш мучить сором. Кожен раз, коли падає вниз ще один шматочок того, що ще недавно було моєю дитиною, мені хочеться завити і померти від безсилля і почуття сорому.

-Двійня у тебе. Вірніше, була, але зі своїм хворим серцем ти все одно не змогла б родити, – як вирок пролунав голос лікаря. Сльози самі собою полилися з очей. ..

Минуло вісім років. Не було більше абортів, не було і більше дітей. Було і є вторинне безпліддя. Був і повторюється сон і шепіт:" Мамо, за що? За що ти нас убила? " Було і є питання, на яке я не можу знайти відповіді: "А може, все обійшлося б? Не треба було слухати лікарів?" Відповіді немає. І не буде.

2 ведучий.  Чи ті дівчата та жінки, що свідомо йдуть на аборт, призадумувались над тим, що було б з ними, якби їхня мати задумала б знищити їх у своєму лоні?

 

Читець. Матусю схаменись!

Я ще не бачив сонця!

Не чув пташок і квітів не збирав!

Я не сидів у дощ біля віконця

І ручками тебе не обіймав!

Гадаєш, я нічого не відчую?

Бо я маленький згусточок в тобі?

Якби ж ти тільки знала – я все чую!

Я так боюсь! Куди ж втекти мені?

Читець.

Хтось скаже, що на все є Божа воля,

Що має бути – те не омине.

Невже така сумна у мене доля,

Що люблю ту, яка за мить уб'є мене ?

 

Можливо, мною будеш ти пишатись,

Бо я важливе зроблю відкриття!

Ріднесенька, ти почала вагатись?

На ниточці висить моє життя!

Читець. А може буду просто добрим сином

Й на старості подам тобі води.

Якби я міг, то став би на коліна:

"Матусю, не роби мені біди!"

 

Адже у тебе стільки сили й волі,

І ласки, і кохання, і тепла.

Як добре нам було б удвох!!!

Доволі! Розмріявся!

 

А ти ще ж рішення не прийняла...

Лиш ти одна, мабуть, сьогодні знаєш,

 народжусь я чи піду в забуття.

А я тремчу, чекаю... і благаю:

"МАТУСЮ, ЗБЕРЕЖИ МОЄ ЖИТТЯ!"

 

1 ведучий. ( Сповідь школярки) Я завагітніла, коли мені було 15 років. Мене згвалтували. Я не знала, що робити, і була в паніці. Зателефонувала подрузі, і вона порадила випити чудо-пігулку. Сказала, що це не аборт, що дитини ще немає, що це всього лише грудка клітин, і що від цих таблеток наслідків не буде. Я пішла і купила їх. Морально мені було страшно, боляче і порожньо. Кровотеча, нудота, нестерпна біль в низу живота, погане самопочуття, голова паморочилась. Пізніше я дізналася, що таблетки провокують міні-викидень. Дізналася правду про "екстрену контрацепцію" і аборт абсолютно випадково, коли бродила по інтернету. В той момент я зрозуміла, що під час зачаття вже з'являється нове життя, не просто згусток клітин, а маленька людина, яка все відчуває, а чудо-пігулки - це знаряддя вбивства, як і інші види аборту. Тільки чомусь ніхто про це не говорить. Не пише на упаковці. Тепер я усвідомила і зрозуміла причину своїх депресій: я вбила своє рідне дитя. Дороге моє, вибач мене, вибач! Я переконувала себе, що, може бути, нічого немає, що так, "відразу", ніхто не вагітніє. Але в глибині душі я знала, що це лише відмовки і самовиправдання. Не передати словами, як я шкодую про те, що зробила. Як з цим жити тепер? Не знаю.

Дівчатка, благаю вас, не приймайте таблетки так званої "екстреної контрацепції"! Не вбивайте ваших малюків! Не губіть своє здоров'я! Наслідки жахливі!

Позбавляючи життя дитини, ви одночасно руйнуєте своє життя. Існує багато організацій, де вам порадять і допоможуть. Дуже прошу, не повторюйте моїх помилок! Будете вічно шкодувати! Моє життя зруйноване.

 

Читець. Життя - не псуй, не вбий людини,

Ця крихітка дарована тобі.

Одне мале життя тебе полюбить нині,

Підтримає у радості й біді.

 

Не відречись від свого ти маляти,

Життя - це дар, ти не спотворь його,

Плекай, кохай , живи задля дитяти,

І не вбивай його.

 

1 ведучий. Жінка - джерело життя. Коли вона вагітніє - що б там не казали їй "розумні люди" про "скупчення клітин" або "грудочку", якими б аргументами розуму вона сама себе не вмовляла - душа її твердо знає, що в її тілі росте дитина. Якщо вона зраджує своєму покликанню і приймає рішення перервати життя, що в ній зародилось - це оскверняє основу основ її жіночої природи. Вона з джерела життя стає вмістилищем смерті, замість породіллі стає вбивцею. Така наруга над своєю природою безкарно для неї пройти не може.

 

Читець. Сьогодні сталось чудо! Зародилось Я –

Промінчик зблиснув невідомого життя.

У перший тиждень лиш клітиночка, зерня,

Але із вірою у щастя, в майбуття.

 

Люблю так сильно маминого серця звук.

Приглушено я чую рідне тук-тук-тук.

А на дев’ятий тиждень був останній стук

Із мами вирвали мене, сказавши: «Хух»…

 

В день ненародження я мовчки прокричала:

Матусю, мамочко, навіщо ти вбивала?!!

 

2 ведучий. Лікар, який виконує аборт, він все бачить, від початку до кінця. Виконавець аборту добре знає, що вбиває людину, цей крик буде в його вухах і серці все життя. Беззахисну дитину ти вбив, вона не побачить сонця, не буде мати братика, сестрички, тата, мами. В чому її провина? В тому, що вона зачата?

 

Читець.

Матусенько! Не убивай! Благаю…

Я ще маленька, та я вже жива.

А ти, Матусенько, хіба цього не знаєш?

Хіба не чуєш? – Я твоя, твоя!!!

Я ж так Тебе кохаю, так кохаю…

Ти чуєш – б’ється серденько моє,

До Тебе в лоні ручки простягаю,

В твоїх руках тепер життя моє.

 

Ти – найсильніша від усіх, Матусю,

Ти не даси згубить життя моє,

До тебе в лоні ніжно пригорнуся,

Дитятко я – малесеньке твоє.

 

Матусенько, Голубонько! БЛАГАЮ!

Ну убивай, подумай ще хоч мить.

Я в лоні на малесеньких колінцях (чуєш) – я вклякаю…

О, Мамо моя! Як я хочу Жить!

 

Читець. До одного лікаря прийшла жінка, щоб позбутися ненародженої дитини. Лікар запропонував їй, щоб не нашкодити здоров’ю, принести йому дитину після її народження і тоді вбити. Це дуже обурило жінку: « Що ви таке говорите ? Як я можу позбавити життя свою рідну дитину ?!» А лікар відповів їй :

« Але ж, пані, що за різниця ? Дитина після народження лише на кілька місяців старша. Коли це ви вважаєте жорстоким вбивством, то чому ж не є злочином вбити її живу у вашому лоні».

 

1 ведучий. У тебе вже усе є від людини:

Маленькі ручки, ніжки і - душа!

Чи знаєш ти, таке беззахисне й невинне,

Що вирок підписала мамина рука...

 

Так, їй боліло. Так, вона вагалась.

Вона не просто вибір прийняла.

Вона тебе, малесеньке, злякалась

І вирішила вбити малюка.

 

І хоч вона себе вважала жертвою

І виправдань із тисячу знайшла,

Та все ж не їй лежати мертвою,

А доля це маленького дитя…

2 ведучий. Мій батько не проявив себе як справжній чоловік, коли моя мама сказала йому, що я існую. Відповів, що це його не стосується, що він не хоче дитини. Як болісно ці слова відбилися в моєму крихітному серці. І знову - чому? Чому інші батьки з нетерпінням чекають на народження своєї дитини, а мої ні? Чим я завинив перед ними? Лише тим, що живу? Хіба ж це справедливо? Зараз, мамо, ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може, саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, а прийде він досить швидко, коли ти сама будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть, і сама не помітиш, як у волоссі з’явиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов'ю зі мною тепер, пізніше не отримаєш в замін нічого. Залишаться лише гіркі спогади та порожнеча.

А я так хочу жити! Тату, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти!

 

Читець. Скільки душ на світі постраждає,

від жорстокої людської сліпоти,

Скільки не народжується долей,

від одного помаху руки.

 

Ненароджене дитя… як страшно!

А воно було - було живе.

І уже раділо передчасно,

що на цьому світі поживе.

 

Читець. Вже воно малесеньке в утробі

Заховалось і чекає дня,

Що народиться і скаже «Мамо»,

І йому зрадіє вся сім’я.

 

Та не сталось так, як сподівалось

 Це беззахисне, але уже дитя,

Бо жорстокі люди обірвали

 ненароджене іще життя.

 

Читець. Матері ! До вас це є звертання,

Не ставайте вбивцями дітей.

В світі ж бо нічого не минається

Й не сховається від Господа очей.

 

Лікарі ! До вас я знов звертаюся,

Хай живе дитячая душа.

Всі гріхи у світі покараються,

Будьте охоронцями життя !!!

 

1 ведучий. У багатьох країнах світу є величезна кількість пам’ятників, які присвячені тій чи іншій події. Є скульптури, які викликають посмішку на обличчі, але деякі інсталяції змушують плакати. Такою, без сумніву, можна вважати пам’ятник ненародженим дітям в Ризі, який у багатьох людей викликає сльози.

Пам’ятник ненародженим дітям складається з 27 скульптур у вигляді маленьких дітей. Чому саме 27? Саме стільки абортів, згідно зі статистикою, щодня роблять в Латвії. Біля кожного малюка є невеликий постамент, на якому на трьох мовах (російській, англійській та латинській) написано 27 історій, точніше причин, через які мами цих малюків зважилися на аборт.

Пам’ятник ненародженим дітям у Ризі привертає увагу багатьох людей, на площі завжди хтось є. Тут щодня живі квіти. Люди приносять їх і кладуть біля малюків, висловлюючи тим самим свою скорботу і біль. Інсталяція закликає народ Латвії та гостей країни задуматися над такою серйозною проблемою, як аборт. Аборт – це вбивство ще ненародженої людини, і чи вправі ми вирішувати, хто гідний жити?

 Ми не можемо судити чи звинувачувати когось, але ми повинні це вирішити для себе. Є, звичайно, вагомі причини, з яких жінки роблять аборт, наприклад, хвороба дитини, яка призведе до смерті, патології, не сумісні з життям, і так далі. А якщо жінка наважується на аборт, тому що їй просто не потрібна дитина? Цьому і присвячений пам’ятник ненародженим дітям в Ризі, який не може залишити когось байдужим, адже кожен житель планети міг опинитися на місці цих бідних діток, які хотіли жити .

Крім цієї інсталяції у столиці Латвії є ще один пам’ятник, який присвячений абортам. На ньому напис, який в перекладі означає «Мені хотілося жити …». Пам'ятник встановлено неподалік могили маленької Луції – новонародженої дівчинки, яку в 2013 р. під Різдво виявили в одному із сміттєвих контейнерів. Незважаючи на сильний мороз, дівчинка ще подавала ознаки життя. Медики всіма силами намагалися врятувати Луцію, проте їх зусилля виявилися марними. Дівчинку поховали на кошти організації « Врятуйте дітей» .

Також в Словенії є пам’ятник подібної тематики: прозора дівчинка гладить голову своїй матері, яка плаче на колінах. Вона наче прощає її за цей жахливий вчинок. Пам’ятники ненародженим дітям, фото яких вселяють жах, образу, не можуть не зворушити, багато людей після їх перегляду серйозно замислюються над питанням абортів. Подібні пам’ятники встановлені в Карловце (Хорватія), в Обжіцке (Польща)

2 ведучий. Не можна зрозуміти жінок, які йдуть на аборт з міркувань ніби "Годувати не буде чим" або "у злиднях ростити". Життям дитини не можна платити за можливість отримати освіту. Це, принаймні, підло по відношенню до людини, яка щойно зародилася. Виходить, що за ваше задоволення повинне розплачуватися дитя своїм життям! Якщо немає грошей на протизаплідні засоби, то відмовтеся від сексуального життя, щоб не стати вбивцею! Тому що аборт – це жорстоке вбивство безневинної людської істоти. Попередьте злочин, користуйтеся контрацепцією, і тоді буде менше сліз, страждань та вбивств ненароджених дітей.

 

Сповідь жінки. Коли я дізналась, що вагітна, то вже мала двох синів. Чоловік категорично заявив: «Вибирай! Або воно, або я»…

Сьогодні мій меншенький, пішовши з дому о десятій, о дванадцятій повернувся з великою червоною трояндою, яку купив за гроші, що отримав, роздаючи рекламки на морозі біля метро. Він міцно-міцно мене обійняв і промовив: «Я тебе дуже люблю, матусю».

І зі щасливою посмішкою я згадала, як дванадцять років тому, поклавши руку на животик, я ніжно прошепотіла: «Я вибираю тебе, моя дитинко!».

 

Закінчимо наш захід словами великого Кобзаря: «І буде син, і буде мати, і будуть люди на Землі».

Використані інтернет-ресурси:

1. http://ditky.in.ua/hrystyjanska-etyka/510-zapovid5
2. http://knopa.0pk.ru/viewtopic.php?id=557
3. http://ladvnau.org.ua
4. http://malecha.org.ua/portal/index.php/2011-08-12-00-07-38/82-2011-09-11-20-40-44/139-2011-09-11-22-02-53.html
5. http://svitohlyad.com.ua/podorozhi/pamyatnyk-nenarodzhenym-dityam-v-ryzi-bil-i-strah/
6. http://reftrend.rutml

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фотозвіт заход