Виховна година. «Війна. Зустрілися Він і Вона»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РУБІЖАНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЛІЦЕЙ

 

 

 

Виховна година.

«Війна. Зустрілися Він і Вона»

(присвячено всім захисникам України).

 

 

                                         Розробила класний керівник  групи З-16  

       Калугіна С.М.

 

 

 

 РУБІЖНЕ-2017р.

Виховна година.

«Війна. Зустрілися Він і Вона»

(присвячено всім захисникам України).

Вступ

З метою вшанування мужності та героїзму, захисників незалежності і територіальної цілісності, військових традицій Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві Президентом України встановлено День захисника України (Указ від 14 жовтня 2014 року № 806) – свято, яке щорічно відзначається 14 жовтня.

Мета:

•  активізувати пізнавальний інтерес учнів до воєнної історії України та її героїв, підвищити їх рівень культури; ознайомити учнів з етикою, якої дотримується закохана людина;
•  актуалізувати ідею необхідності захищати суверенітет і територіальну цілісність України як головних передумов незалежності держави, виховувати в учнів почуття особистої відповідальності та готовність до захисту своєї землі;
•  формувати і розвивати різні види вмінь, навичок, які мають стати фундаментом формування громадянської, історичної та національної свідомості учнів; 
•  сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічного, практичного, креативного, емоційного й соціального) як умови всебічного розвитку особистості, її самореалізації;
•    формувати активну громадянську позицію учнів і почуття патріотизму;
•    довести, що любов - першооснова життя, засіб бачення та пізнання світу та власної душі; допомогти зрозуміти, що кохання - найсвітліше, найніжніше почуття.

Форма проведення: година спілкування для учнів.

Обладнання: проектор, ноутбук, екран, мультимедійна  презентація, відеоролик, відеокліп, уривки з художніх фільмів, державна та національна символіка.

 Хід години спілкування

Епіграф: “Хто не знав бідності, кохання та війни, той не жив справжнім життям” О’Генрі

Слово класного керівника

Чи є спосіб стати справжнім чоловіком? Якщо  дослухатися до відомої приказки – для цього треба посадити дерево, збудувати дім і виховати сина. Інший принцип сформулював О’Генрі: “Хто не знав бідності, кохання та війни, той не жив справжнім життям”.

Любов на війні... Тут це почуття набуває дивні, невластиві для мирного життя відтінки і якості.

Певна, немає сьогодні актуальнішої для українців теми, ніж тема війни. Наш край, як і століття тому, обпечений полум’ям війни; наша державність знову загрожена агресивними амбіціями войовничих сусідів; наша сучасність стривожена відблисками воєнної заграви й відгомонами канонади.

Наша виховна година присвячена всім захисникам України.

Учень

Кохання і війна

Там де танки гуркочуть щоднини,
І снарядами вкрита земля,
Там кохання розквітло Марини,
Бо кохання сильніш, як війна.
На землі, що вся змішана з кров'ю,
Де буває нема вороття,
Там палає два серця любов'ю,
Розквітає бузком почуття.
Це кохання розлуку пізнало,
І сльозами омите не раз.
Та ніколи обману не знало,
Були поряд в думках повсякчас.
Вона юна, ще зовсім дівчина,
За коханим подалась у слід,
Вона справжній боєць, молодчина,
І у полум’я з ним, і на лід.
Їх у полі вінчав соловейко,
А за свідків побраття були,
Був щасливий, коханий Андрійко, 
Хоч бої зовсім поруч гули.
Це кохання серпанком сповите,
І під захистом місяця й зір.
Воно дощиком щедро омите,
Це є правда, мій друже, повір.
Ці два серця війна поєднала,
З двох кінців України звела,
У Донецьку, вона виростала,
Його доля зі Львова вела.
Полюбились вони, покохались,
Не розділить їх більше війна.
Серед маків вони повінчались,
А за ліжко їм рідна земля.
Захищають удвох Україну,
Нерозлучні вони ні на мить,
Їх кохання далеко полине,
Дзвінко піснею в небі бринить.

Лариса Василишина

Слово класного керівника

Скільки фільмів знято про трагічні та щасливі історії воєнного кохання, скільки книг написано, скільки пісень складено. Ми захоплювалися цими історіями, ми брали приклад з героїв війни та їхніх вірних дружин, які чекали і вірили... І ніколи не думали, що цей біль, відчай, розпач, страх втрати дорогої людини нам прийдеться пережити знову. Війна накрила сонячні поля України, забрала наших найкращих чоловіків на фронт, а жіночі голови зав'язала чорними хустками. Але любов і смерть ходять поряд, а бажання жити і повернутися до коханих сильніше за будь-який біль. Саме про це - ці короткі історії, яким всього кілька днів або тижнів.

Лише щоб побратися, взяли відпустку солдати АТО, а далі - знову в бій 
          Другого серпня на рушничок щастя стали мешканці Житомира Вікторія та Ярослав. Вони познайомилися ще у школі і з дев'ятого класу почали зустрічатися. А офіційно одружитися вирішили у 21 рік. 
Ярослав - боєць Житомирської 95-ї аеромобільної бригади. У зоні АТО з 23 квітня. Прийшов у свою першу відпустку, і запропонував руку й серце своїй коханій. Пара за шість днів підготувалася до весілля.
          Побачивши страшні реалії військового часу, хлопець багато чого змінив у власному сприйнятті світу, переглянув цінності. Він вважає, що найважливіше у житті - це рідні люди, молитви яких допомагають у найскрутніші часи і дають надію повернутися живим і неушкодженим. 
Ярослав командує автомобільним відділенням. У його підпорядкуванні 11 людей та 14 машин. Перевозять військових, паливо, набої, харчі. До відпустки хлопець ніс службу на горі Карачун та у місті Слов'янську. Молодий чоловік ще не встиг натішитися тихим сімейним щастям, як закінчилася відпустка. Нині він знову перебуває у військовій частині і чекає відправлення на схід. 
         Віка закінчила медичний інститут і працює в обласній лікарні. Дівчина рік чекала свого коханого зі строкової служби, а потім Ярослав одразу став контрактником і буквально через два місяці поїхав в зону АТО. Віка зізналася, що коли на сході потрібна буде її допомога, вона одразу поїде туди, щоб рятувати поранених. 
А 9-10 серпня одружувалися та вінчалися інші мешканці Житомира - Владислав та Марина. Вони разом навчалися у Житомирському технологічному коледжі, де й познайомилися. Владислав був лише другокурсником, а Марина - випускницею, але різниця у віці не завадила міцним стосункам. «Це було кохання з першого погляду», - переконані молодята. По закінченню навчального закладу Влад пішов на контрактну службу. Уже за декілька місяців він зробив пропозицію руки та серця своїй коханій. Але тільки почали планувати весілля, хлопця мобілізували і з початку квітня разом зі всіма бійцями 95-ої аеромобільної бригади Влад брав участь у звільненні Слов'янська. 
          На власне весілля Владислав приїхав за два дні. Це перша відпустка з весни. Для молодої сім'ї виділили лише 10 днів, а далі чоловіку знову потрібно на службу. Марина, яка працює продавцем, розуміє та підтримує коханого і запевняє, що чекати буде, скільки потрібно.

Факти з новин(відеорепортаж про весілля)

 

Учень

Любов оточена загадками, її ніхто жодного разу не бачив, але чомусь говорять про неї щодня. Все мистецтво і історія нашого світу, так чи інакше, пов'язані з любов'ю. В історії чимало відомостей про те, що війна почалася через любов, і через війну загинули тисячі людей. Виходить що любов - це одне з найсильніших почуттів у цьому світі. Любов - це сильні почуття до іншої людини, бажання бути тільки з ним, і ніколи його не відпускати. Сама любов найчастіше характеризується сильною прихильністю до людини, або сильною симпатією. Полюбити людину можна з різних причин, наприклад, якщо ви дуже сильно схожі і у вас багато спільного, або якщо ви занадто багато часу проводите разом. Відпустити людини буде дуже болісно, тільки тоді ви зрозумієте, що ви закохалися.

Учень

Війна – це страшне слово, яке ніхто не хоче почути у своїй країні як за буденність, а тільки як за спогади. Від своїх дідусів і бабусь, ми багато наслухались історій про війну, яка ще була багато років тому, коли ще нас не було на цьому світі. Вони розповідали, про ці неприємні будні, котрі вони пережили і при розповіді даної події у них на очах згортаються сльози і це все ми прекрасно розуміємо. Оскільки не думаючи про такий термін як війна, вона добралась і до нас. Хтось можливо не відчув цієї події повністю, тому, що вона триває на великій відстані від західного регіону, але як прикро це говорити, вона є в нашій країні Україна. Хоча ми не хотіли цього, однак вона зайшла до нас без стуку, лишаючи за собою тільки руїни і забираючи людські долі. Нам дуже хотілось дізнатись про війну тільки з розповідей наших дідусів і бабусь, але тепер ми зможемо нашим дітям розповідати і за нашу війну, в період якої ми були присутні.

 

Уривок з художнього фільму «Ми з майбутнього»(пісня «Така як ти»)

    

 

Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість.         Романтична історія про кохання, що почалося на початку війни – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні... Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі.    Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.

 

Уривок з кінофільму «Україна в огні»

      

Учень

Здавалося б, людині не треба багато для щастя — жити в затишку, любові й комфорті. І якщо не всі ці потреби були задоволені в роки існування наших далеких предків, проте неможливо заперечити, що ті, хто жив у двадцятому та двадцять першому столітті не мають цих елементарних зручностей. Та природою закладено, що вижити має сильніший. Можливо, це пояснює те, що людина не може постійно жити в мирі з навколишнім світом, і свідченням цього є війни.

У період, коли життя поставлене під знаком питання, коли небезпека чатує тебе на кожному кроці, і ти не знаєш, чи побачиш сонце завтрашнього дня, тоді ти починаєш жити по-справжньому, адже тобі здається, що вже нічого втрачати. Саме в такий період людина починає переживати емоції значно сильніше, ніж коли-небудь. І серед вражень, які хочеться отримати до того, як покинеш світ, кохання займає одне із передових місць.

         Тема кохання і війни яскраво була описана у творах Еріха Марії Ремарка. Цей німецький письменник намагався продемонструвати, що кохання — це найвище почуття, яке кожен із нас рано чи пізно пізнає, це досвід, без якого існування людини втрачає свій сенс.

Серед книг Еріха Марії Ремарка — «Час жити і час помирати». Тут розкрито чимало соціально важливих проблем. Серед другорядних головною «ниткою» твору є кохання між солдатом Ернстом, який повернувся в розбитий дім на час відпустки, і молодою дівчиною Елізабет, з якою вони знайомі ще з раннього дитинства. Письменник майстерно передав весь трагізм ситуації, яка склалась: молода пара хоче бути разом і жити в затишку та спокої, але це здається далекою й неосяжною мрією, спричиненою безжалісною війною, яка в будь-який момент може забрати життя одного з них.

         Інша книга — це автобіографічний роман Ернеста Хемінгуея «Прощавай, зброє!». Тут описано кохання в часи Першої світової війни. Прочитавши обидві книги, ми маємо можливість порівняти духовні цінності людей, які жили в період Першої та Другої світової війни. Відразу зрозуміло, що в обидва періоди часу кохання відігравало одну з найважливіших ролей в житті людини.

Еріх Марія Ремарк сказав: «Той, хто виграє війну, ніколи не перестане перемагати». Той, хто одного разу покохає, не зможе потім жити без кохання. І жодні зовнішні чинники не змінять цього факту.

Відеокліп на пісню «Війна» Анатолія Матвійчука(2017 р.)

   

На цій ліричній ноті хочеться завершити нашу виховну годину. Всім присутнім подякувати за те, що знайшли вільну годину і завітали до нас; побажати, щоб війна швидше закінчилась і настав мир; хто ще незакоханий, скоріше знайти кохання, а у кого вже є «друга половинка» - не втратити  найгарнішого почуття - любові!  

 

 

Світлини з виховної години