Виховна година "Володарі в царстві духа"

Погоджено:_______ __                                                    Затверджено:_________

в.о.заступника директора з виховної роботи                                директор Скадовського  аграрного

фахового коледжу ХДАЕУ                                                             Скадовського аграрного фахового

коледжу ХДАЕУ                                                                               ХДАЕУ                                                       Рубін Р.І.                                                                                            Гончарський І.Л.

                        Сценарій літературно-музичної  лінійки

              Скадовського аграрного фахового коледжу ХДАЕУ

Тема:              «Володарі в царстві духа!»

Мета виховного заходу: передати силу і глибину поетичного світу Тараса

Григоровича  Шевченка й Лесі Українки, розвивати почуття гордості за свій народ, Батьківщину; формувати готовність здобувати якісну освіту і добрими справами збагачувати Батьківщину; відобразити актуальність творчості поетів; виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетів, пробуджувати національну самосвідомість.

Обладнання: стіл із портретами Т,Г,Шевченка, Лесі Українки, «Кобзар», збірки творів Лесі Українки, музичне оформлення.

                               (Звучить мелодійна музика)

Ведучий1: Доброго дня усім присутнім! Запрошуємо вас доторкнутися до прекрасного й трагічного через поетичне слово українських поетів, справжніх патріотів України – Тараса Шевченка і Лесі Українки.

Ведучий 2:Черпаючи натхнення для мистецьких шедеврів, стародавні греки, за легендою, втамовували спрагу із  Кастильського джерела. Що ж було джерелом натхнення для Кобзаря і Лесі Українки?

Ведучий 1:  Мабуть, любов до знедолених і віра в майбутнє простого народу.

Тоді слово їхнє ставало зброєю і світлом. Вони й піднесли його над світом, утвердивши право на існування й розвиток. Бо поки живе мова, доти живий і народ.

                         (На імпровізованій сцені з’являється дівчина-українка)               Мова українська – то Шевченка слово,Лесі Українки і Марка Вовчка Мова українська – то дарунок Бога,це барвисте слово генія Франка.   Мова українська – це і степ широкий,це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Мова українська – океан глибокий мудрості народу – вічної краси.  

Звучить пісня «Діти України» Ведучий 2:

Тарас Шевченко! Скільки в цьому імені внутрішньої сили й бунтівного духу, нескореності й далекоглядності,  мудрості й трагізму. Він став для нас, українців, натхненником і рятівником, адже на вівтар свободи для всього народу поклав власне життя. Та справа його  не згинула, а була продовжена по-чоловічому сильною й мужньою жінкою - Лесею Українкою, 150тиріччя з дня народження якої,в цьому році,відзначала наша країна.

Ведуча1.

Великий поет України Тарас Шевченко і мужня жінка, донька Прометея нескореного, поетеса з трагічною долею. Вони увійшла у свідомість поколінь як символи незламності й боротьби. Здійснений ними  життєвий і творчий подвиг прилучив їх до когорти сильних духом людей.

Ведучий 2.

Сьогодні ми запрошуємо вас у світ  поетичного слова Тараса Шевченка й Лесі Українки.

Читець – декламатор:

Поети невтомно в майбутнє ідуть,

Широка відкрита їм траса, А я собі вибрав занедбану путь – Назад до Лесі й Тараса.

Повсюди розквітли модерн і абстракт,

Епохи нової окраса,

А я повернув на покинутий тракт, Іду все  до Лесі й  Тараса.

Поети для премій складають вірші,

Потрібні їм слава і каса,

А я просто так – від душі до душі, Назад до Лесі й Тараса.

Ведучий 1: Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

Ведучий 2: Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дякивчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося ,що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.  Читець – декламатор:

Застав при малюванні раз

В саду його  Сошенко, Поміг, щоб вільним став Тарас, Щоб вчитись став Шевченко. Його пізнали малярі, Хвалили вдаледіло.

Але злякалися царі:

Він вірші пише сміло!

Бо в віршах тих розповідав,

Як добре вільним бути, Яка невільникам біда, Як гнобить ворог лютий. Які степи, який Дніпро І українські люди. Як переможе ще добро І весело всім буде.

 Ведучий 1:За вольнодумність,за правдиве слово про життя знедоленого народу,поета забирають в армію,в заслання.

 Ведучий 2: Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише й малює, незважаючи на «височайшу» заборону.

Ведучий 1: Саме на засланні, сумуючи за рідною Україною, її біленькими хатками, вишневими садками, солов’їними піснями, поет створив свої прекрасні шедеври:«Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя».У них переплелись  воєдино і туга, і біль, і сподівання, і мрія, До цього часу щирі зворушливі слова поезій, що стали улюбленими піснями, хвилюють серця багатьох українців, які із різних причин покинули Батьківщину,  і тих, хто залишається у горі й радості разом з Україною, не втрачаючи віри на краще майбутнє  для свого народу.

(Звучить пісня на слова Т.Г.Шевченка «Зоре моя вечірняя») Ведучий 1: Здобувши світову славу, він став не лише духовним батьком українського народу, а й мислителем, пророчі слова якого закарбувалися у серцях українців сучасних і майбутніх поколінь.

Ведучий 2: Торкнімося ж серцем Шевченківських творів. Проймімося їхнім духом, подивімося очима Кобзаря на нашу Україну.(флешмоб між викладачами та студентами,із кожної групи виходять наперед студенти,декламують,можна задіяти і викладачів та працівників коледжу) Читець 1: сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная країна...

Аж бачу, там тілько добро, Де нас нема… Читець 2:

Добре, мамо, Що ти зарані спать лягла, А то б ти Бога прокляла  За мій талан.

Аж страх погано У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли, Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Читець 3: Схаменіться,…

  Подивіться на рай тихий,

  На свою країну,

  Полюбіте  щирим серцем

  Велику руїну,

  Розкуйтеся, братайтеся!

  У чужому краю

  Не шукайте, не питайте

  Того, що немає

  І на небі, а не тілько   На чужому полі.

  В своїй хаті своя й правда,   І сила, і воля.

Читець 4: Учітесь, читайте, І чужому научайтесь,

    Й свого не цурайтесь,

  Бо хто матір забуває,

  Того Бог карає,   Того діти цураються,   В хату не пускають.

  Чужі люди проганяють,

   І немає злому

   На всій землі безконечній  Веселого дому.

   Читець 5:   

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

Читець 6:   І мене в сім’ї великій,

  В сім’ї вольній, новій,

  Не забудьте пом’янути   Незлим тихим словом.

Ведучий 1:

Востаннє Тарас Шевченко відвідав Україну 1859 року, але знову вимушений повернутися в Петербург.

Ведучий: Тоді він мріяв оселитися в Україні, жити в хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.

Ведучий 2: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведучий 3: За вікном – зима 1871 року. Ось у таку пору 25 лютого народилася маленька дівчинка Леся, (починає грати сопілка). На Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчинка прийшла у світ рівно через 10 літ, як погасла свічка Великого Кобзаря.

Ведучий 4:

Ім'я дали їй сонячне й ласкаве - Леся. Жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, батько, юрист Петро Антонович Косач, а також книги і життя.

Ведучий 3: У 4 роки навчилася читати. її улюбленою книгою був "Кобзар" Тараса Шевченка. Одягалася Леся в народне вбрання, товаришувала з ровесниками із-під сільських стріх, була вразливою і милосердною, чужий біль сприймала, як власний.

(На сцені з’являється дівчина -  українка1 )

Маленька дівчинка – дитя Волині.

У світ прийшла, щоб зіркою сіяти,

Щоб  думи ті, і ніжнії, й німії, Могли без слова та й піснями стати.

 Волинський край незайманих борів,

Озер, що криють предковічні таємниці, Де Мавки наполохано-чарівні Вбирають  їх смарагд в свої зіниці.

Ти дав життя володарці ночей,

Що горю виклики кидала

Серед пітьми розвихрених ночей її свободи зірка засіяла.

Душа твоя тягнулась до краси – Жила в ній музика і пензля розпис. Не знала ще, мабуть, що музи спів загострить слова почерк.

Велична дівчинко, родом із Волині, Відлунням в серці – голос твій і нині!

(Виходить дівчина – українка 2)

 У хвилини гіркого відчаю

Ти була незбагненно стійкою, І ніхто з твого виразу гордого Не хотів помічати болю.

Тихо клала на струни смуток,

І летів над землею він піснею,

Відгукнувся лише ячанням Лебединим над прірвою злісною. Де взяла стільки сили, дівчино, Від батьків чи від краю рідного: Від таємних борів, предковічних лісів, Ручая гомінкого, привітного?

Мов кленовий листок, гнаний вітром різким,

Поносило життя тебе, юнко,

То Німеччина, далекий Єгипет і Крим, То Італія, бідна бранко!

Де б не кинула доля,

Не щастям п’янким упивалася, мужня жінко, Ти боролася з болем, мов звіром лихим, Й озивався твій голос дзвінко. В нім надія звучала на волю святу Для усього вкраїнського люду. Твою силу, відвагу у серці своїм, Завжди  носити ми будемо!

.(флешмоб між викладачами та студентами,із кожної групи виходять наперед студенти,декламують,можна задіяти і викладачів та працівників коледжу) Читець 1

О, знаю я, багато ще промчить

Злих хуртовин над головою в мене, Багато ще надій із серця облетить, Немов од вихру листячко зелене.

Не раз мене обгорне, мов туман,

Страшного розпачу отрутнеє дихання,

Тяжке безвір’я в себе, в свій талан

І в те, що у людей на світі є призвання…

 Читець 2

Не раз в душі наступить перелом,

І очі глянуть у бездонну яму, І вгледжу я в кохання над чолом Строкату шапку блазня або пляму.

Не раз мій голос дико залуна,

Немов серед безлюдної пустині, І я подумаю, що в світі все мана І на землі нігде нема святині.

 Читець 3

І, може, приведуть не раз прокляті дні

Лихої смерті грізную примару, І знову прийдеться покинутій мені Не жити, а нести життя своє, мов кару.

Я знаю се і жду страшних ночей,

І жду, що серед них вогонь той загориться, Де жевріє залізо для мечей, Гартується ясна і тверда криця.

Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: нова людина народилась; А як зломлюсь, не плачте по мені!

Пожалуйте, чому раніше не зломилась!

 Читець 4

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей, А тепер я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!..

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть, Вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари, І не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

 Читець 5

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя. Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, І тепер вже немає мені вороття.

Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора. Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, Той не вмре, не здобувши нового добра.

 Читець 6

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –

Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,

Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, А як прийдеться згинуть за теє – дарма!

Ведучий 1:   Майже півтора століття палає Вогонь поезій Лесі Українки, зливаючись із осяйним полум’ям поетичного слова Великого Кобзаря. Це незгасимий  вогонь  таланту,  справжнього,  від  Бога.  Тарас Шевченко і

Донька  Прометея несли вогонь своїх поезій, як іскру Божу, за життя людям, несуть і зараз, устами нашими, їх потомків. Звучить слово про Тараса Шевченка та Лесю Українку з уст дорослих і ще юних.

Ведучий 2.

Є вірші – квіти.

Вірші – дуби.

Є іграшки – вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є –каторжани. Крізь мури в'язниць, по тернах лихоліть – ідуть, ідуть по етапу століть…

Ведучий 1.

 Є люди,як свічки,-

Згорають,відходять у небуття.

Є люди, як зірки,-

Горять, і світять все життя.

Ведучий 2.

 Зірками такої величини є Кобзар і Леся - люди виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування,  не випадково їхні імена овіяні всенародною любов'ю. Вони створили для нас геніальні тексти, у яких кожен може побачити себе, якщо забажає. Адже вони за своє коротке, але дуже насичене життя пройшли крізь безліч випробувань – та все одно залишилися справжніми людьми, патріотами своєї землі, свого народу.

Пісня «Україна – це я. Україна - це ти»