Виховна година з елементами тренінгу «До дня Матері »

Мета: 1) Сприяти популяризації Дня матері серед учнівської молоді.

2) Виховувати шаноблиле ставлення і любов до матері

 

І блок  «Історична довідка»

Ведуча 1 Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить Сонце, розквітає квітка, як тихо світить вечорова зоря і гладить по голівці рідна рука. Мати – захист і притулок для дитини, вона її опора і совість. Все, що є у нас найкращого, все від неї, від рідної неньки.

Ведуча 2 У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, коли травами і квітами замаїться земля, теплий весняний вітер приносить до нас Свято Матері.

Ведуча 1 Молоду американку Анну Джервіс спіткало страшнее лихо – передчасно пішла з життя її мами. І донька, скуштувавши сирітської долі, вимріяла думку, аби мали люди на рік один день, коли б усі вшановували і матір-неньку, і Матір Божу.

Ведуча 2 І полетіли від сироти листи сенаторам. Нарешті, 1914 року Конгрес США ухвалив рішення про проведення в країні нового державного свята – Дня матері.

Ведуча 1 У всьому цивілізованому світі святкують День матері. Вперше в Україні це свято відзначали у 1929 році на Галичині. Символом пам’яті в цей день стала квітка на грудях дітей: рожева означала шану живій матері, біла – померлій. Цього дня в церквах правили молебні за здоров’я матерів і за упокій померлих. З усіх-усюд з’ їжджалися до рідної домівки діти. Мати пригощала їх смачними стравами, очищала свяченою водою. Під маминою вишнею чи грушею закопували шматок хліба, дрібні гроші – «Щоб у добрі та спокої довіку бути».

Ведуча 2 Усі  почесті цього дня – Матері. Їй традиційно дарували ложку і сон-траву – символ життєвої снаги та спокою. Найяскравішим виявом любові до рідної неньки були зібрані на світанку росяні пелюстки яблуневого цвіту, яким обсипали матір. А ті, кому не було вже до кого поспішати, ставили на знак пам’яті свічку перед образом Богородиці, несли на могили матерів склянки з водою і зерном і дві гілочки – вишневу та яблуневу і схилялися над ними з лівого боку – від серця.

Ведуча 1 Після 1939 року це свято було заборонене. Але відновлюється Україна, а разом з нею і ті свята, які були дорогими нашому народові. З 1990 року Свято матері повернулося в Україну і святкується  у другу неділю травня.

 

ІІ блок «Честування»

Хлопець Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов’ю та миром.

Дівчина Добрий день Вам, люди добрі,

Що зібрались у цій залі,

Раді з святом Вас вітати,

Щастя і добра бажати.

Хлопець Хліб ясниться у кімнаті,

Сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді,

Щоб жилось у мирі.

Дівчина Шановна наша родино! Просимо ласкаво на хліб, на сіль, на наше свято урочисте!

 

Ведучий  Мати! Мама! Матуся! Скільки спогадів, тепла і ласки таїть це магічне слово, бо називає людину, чия любов не знає меж. Це перше слово, мовлене нами, на все життя залишається  найдорожчим у серці. У хвилини радості й печалі пташкою надії злітає з наших уст.

Ведуча  Рідна мати… Вона – печаль і втіха,

Жива вода на виразці душі.

Поки живее – обереже від лиха,

Завжди підтримає у всім.

 

Учениця  Місяць травень – це місяць Небесної Матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованою. І сьогоднішнє свято – це свято Божої Матері, матері України і нашої земної матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з яких людина живиться від першого свого подиху до останніх днів життя.

Учениця  Ой маю я три матері, та всі три хороші –

Три матері, три квіточки, як три красні рожі.

Перша мати – Непорочна, лілея біла,

Із дитятком-немовлятком Пречистая  Діва.

Друга мати – це найкраща на світі країна,

Земля наша, наша славна – ненька Україна!

Третя мати – що ж про неї гарного сказати?

Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати.

 

Ведуча  Слово « мама» вічне і неповторне, як світ. Де б ми не були, що б не робили матуся завжди поруч – і в дні важкі, і в дні на щастя щедрі.

Ведучий  Швидко минають літа –

А в пам’яті все ожива:

І мамина чиста криниця,

І татові чисті слова,

І рідна батьківська хата,

Що в цілому світі одна.

Ведуча  І чуються матусині слова:

Виростеш ти, сину

Вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

Ведучий  У народі кажуть: «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям». Бо ж справді, мати в хаті – це сонечко, що дає життя всій родині».

Учень  А хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій Землі безконечній

Веселого дому.

Сценка

Автор Жила собі на світі жінка. І мала вона четверо дітей. Жили з рибальства. Жінка сама ловила рибу та годувала дітей. Але якось застудилася та й злягла хвора. Лежить у постелі, а діточок нема чим годувати. Вже пересохло у неї в горлі. Мовила тихо:

Мати  Діточки, подайте мені води, бо не дам собі ради, аби підвестись. А пити так хочеться.

Діти  Нема води в хаті.

Мати  Візьміть відра. Ідіть до річки та наберіть.

Старший син  Нехай іде сестра. Я не маю чобіт.

Мати (до дочки) Піди, доню, принеси мені водиці.

Дочка  У мене немає хустки, нехай іде менший.

Мати  Івасику, піди принеси мені водиці.

Івасик  У мене немає в що вдягнутися.

Автор  Так ніхто й не приніс матері води. Пішли діти на двір, граються. А мати в хаті обростає пір’ям. Найменший хлопчик саме вбіг у хату. Бачить – мати стала зозулею. Став кричати до братів та сестер

Івасик  Наша мама стала зозулею, хоче відлетіти від нас. Скоренько біжімо по воду для неї.

Автор  Побігли діти до річки. Набрали води та й кричать.

Діти  Мамо, мамочко, пий воду!

Автор  Та стала мати зозулею й відлітає від хати.

Мати  Пізно, діти. Пізно!

Автор  А малі за нею бігли, бігли. Збиваючи ноги до крові. І досі в лісах, на полях стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали тоді з ніг дитячих. Так мати назавжди покинула рідних дітей і донині літає зозулею.

 

 День матері — свято найчудовішої людини на Землі! Мама найбільше за Тебе хвилюється, радіє Твоїм успіхам, підбадьорює і втішає. Саме тому про матір написано стільки гарних слів, що годі й перелічити — безліч книг, пісень, віршів! Тож якщо Ти ламаєш голову над тим, як створити для своєї мами найкрасивіше привітання у світі, подивися, що я для Тебе приготував!

 

МАТІНЦІ
Матінко моя єдина!
Ти для мене цілий світ!
І хоч я мала дитина                   ,
Хоч мені лиш кілька літ,                                    
Та тебе, матусю мила,
Я кохає над життя
І бажаю: будь щаслива,
Наче квітка весняна!
І. Савицька

 

Хто любов'ю зігріває, Все на світі встигає, Хто тебе завжди втіше, І вмиє, і причеше, В щічку поцілує - чмок? Ось вона завжди яка Моя ... рідна!

Відповідь

Мама

Материнська любов

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В однієї вдови був син-одинак, гарний-ненаглядний, стрункий і кремезний, як дуб. Мати тяжко працювала з ранку до ночі, але щоранку по краплинці збирала росу для умивання сина, а по ночах її натруджені рученьки найтонкішим шовком вишивали йому сорочки. Хотілося матері, щоб син був найкращим і найвродливішим.

Виріс одинак. Став гарним і дужим, красень на все село. Невдовзі одружився з дівчиною небаченої краси. Привів дівчину до рідної хати. Мати не знала як догодити невістці, а невістка не злюбила свекруху. Дивилася на неї з ненавистю, сварила без причини, шкодувала куска хліба.

Тому свекруха переселилася в сарай, голодувала. Але це не заспокоїло жорстоку невістку. Каже вона чоловіку:

— Якщо я дорога тобі і ти мене кохаєш і щоб я жила з тобою, вбий матір, вийми з грудей серце і спали його.

Зачарувала дружина чоловіка своєю вродою, тому й не здригнулася його душа від таких страшних слів. Пішов син до матері і каже:

— Моя дружина наказала мені вбити вас, а якщо я не послухаю, то залишить мене. Мені ж без неї життя не життя. Що мені робити, мамо?

Гірко заплакала мати і відповіла:

— Вчини так, сину, як велить тобі твоє серце.

Пішов син з матір’ю до лісу, назбирав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір. Вирвав з її грудей трепетливе серце і кинув його на жар. Враз вогнище запалало червоним сяйвом, спалахнули високо язики полум’я. син стояв, як укопаний, дивлячись як палає материне серце. Ні жалю, ні страху, каяття не відчув. Та ось відскочила жаринка в обличчя і боляче обпекла його. Скрикнув син. Закрив долонею обпечене місце. Від цього крику стрепенулося материнське серце, яке ще палало на вогні і промовило:

— Синочку, зірви подорожник, він росте біля твоїх ніг і приклади до обличчя. До листка приклади моє обгоріле серце. Якщо біль вщухне, поклади його у вогонь.

Від цих слів син позбувся чарів своєї дружини, заридав, схопив ще гаряче материне серце, уклав його в розкраяні груди, обливаючи пекучими сльозами.

Зрозумів, що ніхто й ніколи не любив і не любитиме його так віддано і гаряче, як рідна мати. А любов матері була такою величною, невичерпною, що серце ожило, а рана зразу ж загоїлась під сльозами найріднішої людини.

Підвелася мати, притулила голову сина до грудей. Тож і кажуть у народі: «Материнська любов — свята і безмежна!»

 

ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ ПРО МАМУ ТА РОДИНУ

 

Одна мати вірна порада.

Нема того краму, щоб купити маму.

Все купиш, лише тата й мами — ні.

Матері ні купити, ні заслужити.

Сліпе щеня і те до матері лізе.

Рідна мати високо замахує, а помалу б'є.

На сонці тепло, а біля матері добре.

Мати одною рукою б'є, а другою гладить.

Доти ягнятка скачуть, доки матір бачать.

Нема у світі цвіту цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки.

Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоре розтане.

Дитина плаче, а матері боляче.

У дитини заболить пальчик, а в мами — серце.

Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить.

Матері своїх дітей жаль, хоч найменшого, хоч найбільшого.

У кого є ненька, у того й голівонька гладенька.

Головонька наша бідна, що в нас матінка не рідна.

Мене мати цілий вік дурила: Казала «битиму», та й не била.

Мачушине добро, як зимнєє тепло.

Мати б'є, то не болить, а мачуха як подивиться, то й на душі холоне.

Краще сім раз горіти, аніж один раз овдовіти.

Вдовець — дітям не отець, бо й сам круглий сирота.

Отець умре — то півсироти дитина, а мати — то вже цілая сиротина.

Не то сирота, що роду нема, а то сирота, що долі не має.

Ніхто не бачить, як сирота плаче.

Як сироті женитися, так і ніч мала.

По дочці і зять милий, по невістці і син чужий.

Поки діда, поти й хліба.

Поки баби, поти й ради.

Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.

Які мамка й татко, таке й дитятко.

Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

З кривого дерева крива й тінь.

Яке волокно, таке й полотно.

Яке коріння, таке й насіння.

Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти.

Який дуб, такий тин; який батько, такий син.

Яка гребля, такий млин; який батько, такий син.

Які самі, такі й сини.

Яка мама — така сама.

Яке зіллячко, таке й сім'ячко.

Яблучко від яблуні недалеко відкотиться.

Від лося — лосята, а від свині — поросята.

Добра то дитина: коли спить, то не плаче.

Чим би дитина не бавилась, аби не плакала!

Багато няньок — дитина без носа.

Син мій, а розум у нього свій.

Від малих дітей голова болить, а від великих — серце.

Діти, діти, де вас подіти? На піч покидати та й їсти не дати!

Малі діти — малий клопіт; великі діти — великий клопіт.

Де одинець — хазяйству кінець, де сім — щастя всім.

Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець.

Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.

Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі

Не ясла до коней ходять, а коні до ясел.

Добрі діти доброго слова послухають, а лихі — й дрючка не бояться.

Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

 

 

Ведучий  Немає, друзі, нічого більшого на світі, як любов материнська.

Читець Дівчину вродливу юнак покохав:

Дорожче від неї у світі не мав

І клявся, божився, що любить її

Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

«Тебе я кохаю. За тебе умру.

Віддам за кохання і неньку стару»

Та мила його не боялась гріха,

Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

Всміхнулась лукаво і каже йому:

«Не вірю, козаче, коханню твому.

Як справді кохаєш, вірний єси,

Мені серце неньки живе принеси».

Юнак мов стерявся: не їв і не спав,

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин.

Мов кат. Вийняв серце у матері син…

І знову до милої з серцем в руках,

Побіг, і скажений гонив його жах.

Ось-ось добігає, не чуючи ніг…

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько неньчине кров’ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло,

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

«Мій любий, ти впав… Чи тобі не болить?»

Учениця  А народна легенда продовжує цю історію. Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди матері, облив пекучими слізьми. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так, як рідна мати. І такою невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним, що ожило материнське серце, загоїлася рана. Підвелась мати й притисла голову сина до своїх грудей. І пішли вони удвох степами широкими, і стали двома могилами високими. Тож недаремно в народі кажуть, що найсвятіша любов – материнська.

 

Ведуча  Мати – всьому початок. Мати – берегиня роду. Саме вона є тією ниточкою, яка єднає всю родину. Вам, наші любі матусі, щастя земного, здоров’я міцного, нехай горе оминає родини Ваші, а Матір Божа Вас оберігає.

Учень  Є у мене найкраща на світі матуся.

За неї до тебе, Пречиста, молюся,

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, Небесна Ісусова Ненько.

Благаю у тебе дрібними словами

Опіки і ласки для любої мами

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб мною раділа – пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні.

До тебе, Царице, на сонячнім троні.