Виховна година "Запалимо свічки"

Відділ освіти Каланчацької районної державної адміністрації

Гаврилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Каланчацької районної ради Херсонської області

 

 

 

 

 

 

ЗАПАЛИМО СВІЧКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій виховного заходу до Дня пам’яті жертв голодомору.

 

Мета: Вшанувати  пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій  вшанування померлих і загиблих.

 

Обладнання:

 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;

На столі розламана хлібина і склянка з водою,  зверху напис: «Ціна йому – життя», у підсвічнику – свіча;

Книжкова виставка«Голод-33 – незагойна рана України».

Аудіо та відеозаписи. 

Хід заняття

Молитва ( голос за сценою). Матінко Божа – усі ідуть до тебе на прощу. Вислухай і мою сповідь. Все своє життя я несла страшний тягар, здавалось, полопають жили, але кожен раз, підставляючи оголену душу свою, я знала, що вистою, що відстою своє право на щастя. Допоможи мені і всім людям стати рабами Божими, а не земних диктаторів рабами. Амінь.

Під час Молитви та останніх слів стишено звучить «Реквієм» Моцарта.

 

Ведучий 1

В Україні  під час Голодомору 1932-1933 років помирало

щодня - 25 тисяч людей,

щогодини - 1000 чоловік,

щохвилини - 17 чоловік.

Ведучий 2

Пекельні цифри і слова

У серце б’ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік 32-ий. Голод. Голод.

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Восьми мільйонів, Боже мій!

Не долічилась Україна.

Демограф  

Масштабний голод в Україні почався наприкінці 1932 року, діставши свого апогею наприкінці 33- го. Щохвилини в Україні помирало 17 осіб, щогодини втрачали 1000  хліборобів, а щодня – майже 25 тисяч українців. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Голодомор забрав близько  12 мільйонів українців, третина із них діти.

 

Історик

Найбільше число жертв Голодомору припадає на Харківську, Київську, Полтавську, Сумську, Черкаську, Одеську, Житомирську, Херсонську області. Більшість із загиблих від голоду в Україні були етнічними українцями – 81%. Адже більшість етнічних українців проживало в селах і геноцид, влаштований радянською владою, був спрямований саме проти них.

 

Демограф

Близько половини всіх жертв Голодомору в Україні – це діти у віці від народження до 17 років. Діти гинули від голоду, а іноді ставали жертвами канібалізму. Зафіксовані випадки, коли доведені до відчаю і божевілля від голоду селяни з’їдали тіла померлих дітей.

 

Відео «Розмова дідуся з хлопчиком»

 

Ведучий 1

А голод був дійсно скаженим, люди вимирали цілими сім’ями, селами. Спершу вмирали чоловіки, потім діти, потім жінки. Особливо важко було дітям. Знесилені, з розпухлими животами, з божевільними оченятами, вони не могли зрозуміти, за що з ними так і лише просили: «Їсти, хліба, хліба…»

(розповідь  супроводжується демонстрацією на мультимедійній дошці кадрів голодомору)

 

Ведучий 2

Прости нас, народе Божий! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили.

 

( Танець дівчат  із  свічками)

 

(Виходить дівчина  з хлібиною на вишитому рушникові)

 

ДІВЧИНА 

Я цілуватиму цю запашну хлібну скоринку. І щиро молитимусь за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. Від імені мільйонів українців, яких ми називаємо жертвами голодомору і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб.  І дякуватиму Бога за те,що його маю…

 

(Учні читають свідчення очевидців).

Учень1:

” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

 

 

 

Учень 2:

”Корда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы”.

Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.

Учень 3:

Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

Учень 4:

А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська  біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то  довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”

Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р

 

(Учениця в образі жінки)

Мої синочки, доньки малолітні!

Ви сині, мов німого неба синь!

І як же так, у сонце щедрім квітні ви вмерли.

О, діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте…

 

Відео «Остання колискова»

 

Сценка з «Марії» У. Самчука.

 

Корній (сам до себе). Настала зима. Марія більше хворіє, ніж ходить. Літо і сонце ще тримали її на ногах. Як-то пережити зиму? Ні з чим…  Не встиг я сховати своєї праці, як наїхали хижаки і вирвали усе з рук. Забрали хліб. Лишили дещо висівок і овочів. Є ще також сухоребра коняка і старий Сірко. Та чи підніметься рука на собаку…

 

Марія. Корнію, а чи залишилось ще трохи висівок?

 

Корній. Там, у коморі, є ще тижнів на зо три .

(виходить, приносить маленьку торбинку). Це вже, Маріє, останні... Спечи якось... Знаєш. Може, ще більше кори... Прибав... прибав, чуєш... Вчора зовсім добре смакувало...  І Надійці з Христусею занесу.

 

Марія. Е-е, коли б не те мале. Воно ж не перетравить...

 

Корній. То-то... А й чи видержить? А Надійка як? Ще зводиться?
 

Марія. Ще ніби зводиться... Вчора пришла, а вона, дитина моя, питається за Лавріна... Не прийшов, каже, мамо? А думаєш, кажу, прийде? Ніколи, дитино, не прийде...
 

Корній. За що ж його?

 

Марія. За те, за що й інших... За що і всіх... Чи ж їх там є яке число?
Виходить.

 

Корній. Бере з лави газету і починає читати.

 "Я, Максим Корнійович Перепутька, відмовляюся від своїх батьків-кулаків, які ціле своє життя були врагами робочого класу і стояли на засадах власності і навіть тепер не зрікаються своїх ганебних засад. Рівно ж осуджую і вимагаю суворої кари свому бувшому братові Лаврінові, який своєю злочинною діяльністю свідомо шкодив ростові соціалістичного будівництва нашої країни".

Ховає газету.

Хай вона не знає, що ми втратили обох синів.

 

Заходить Марія.

Корній. Ну що, ходила до Надійки?

 

Марія. Ходила. Прийшла до неї, а вона на постелі лежить. Гукаю: "Надіє!" Не чує. Кличу. Нарешті розплющила очі і так засміялася, так, знаєш, страшно засміялася. А де, питаю, мале? А вона нічого не розуміє. Яке, каже, мале? А Христуся ж де? Засміялася знов: "Нема Христусі. Нема вже її..."

 

Корній ( зробив великі очі)  Нема? Що ти кажеш? Як же так? Як же так можна? То ж так не можна!..
 

Марія нахилилася до Корнія і шептала. Вона задушила його... Задушила... Дитя мучилося, і задушила. Дика така. Підеш до неї?  Вона не хоче вже їсти, лається і сміється... Казала більше не приходити. Чого, каже, будете ходити. Все одно...
Корній в розпачі починає щось шукати, Марія лягає на лаву, шепочучи «Задушила вона дитя, задушила…». Знаходить сокиру і йде до дверей.

 

Марія. Ти, Корнію, кудись далеко йдеш?
 

Корній. Не знаю. Куди, далеко? От вийду, може, щось знайду. Може, знайду синів наших...  Виходить.

 

Марія. Корнію! (тиша) Корнію!

Марія засинає. Через деякий час до хати заходить Корній, ставить сокиру під стіл. Підходить до Марії.

 

Корній. Ти спи. Спи, моя Маріє, відпочивай. Підійшов до неї, обгорнув щільно старим кожухом.
Тепло тобі, Маріє? Ну то спи. А я... Так от і скінчилося... Хочу сказати, що все скінчилося... Жили ми, так довго разом жили, ділили горе і... ет, чи ж треба щось казати?..
Встав і хотів йти, але роздумав і вернувся ще.
А ти підеш, певно, до Надії? Піди і скажи, що я благословляю її... Скажи, може, виживе, може, ще буде, не зникне наш рід... Скажи... Все їй скажи...

Підводиться і виходить з хати.
 

Марія прокинулася, та Корнія не було. Стукіт у двері. До хати заходять люди у формі.

 

Більшовик. Де старий? Марія знизує плечима.

Розпочати обшук. Починають щось шукати. Знаходять сокиру.

Сокиру забираємо як доказ. Як давно пішов чоловік? Куди пішов? Марія мовчить.

Більшовики виходять.

Марія спробувала встати, але опускається на підлогу. Мовчить. Заходить Гнат.

 

Гнат. Добридень. Зачув все, що сталося, і дай, думаю, піду. Встань, Маріє... (допомагає їй підвестися) Отак, отак... Обіприся об моє плече. Ну, ну...

Після здіймає свою руку, бере у неї Маріїну.
Маріє? Маріє!.. Даруй усе, що зробив тобі у дні молодості. Ах, яке маленьке наше життя! Ах, яке маленьке. От пережив, і що ж далі? Прости мене, Маріє!..
 

Марія. Ти, Гнате! Ти свята людина. Не проси у мене, Гнате, прощення. Бог простить, а я не маю чого прощати. От Надія… Коли б я могла до неї, коли б щось їй щось дати... Вона голодна... Говорить засинаючи. Хліба їй. А-ах, де є хліб? Чи у Максима попросити? Син все ж таки…

 

Гнат. Не треба їй уже хліба. Нема Надії. Поховали зранку. Та й Максима уже нема… Убили його. Думають, що твій Корній. Підводиться, говорить у зал.

Слово моє не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, принижені, затямте, витравлювані голодом!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, зречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..

 

 

Голос за сценою. 26258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія - покинута, одинока. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. Марії не стало...

 

Учень 5:

Із «Чорної книги України»:

«За останній час зареєстровано кілька випадків людоїдства. Так у Білоцерківському районі у с.Богуславка громадянка Авраменко зарізала і з’їла свою восьмирічну дочку.

У Тетіївському районі громадянка Березюк з’їла 10-річну дочку. У с.Скибинцях сім’я, що складалася з трьох чоловік, забила і з’їла чужого хлопчика, а також частину трупа померлої матері. Колгоспник Олійник харчувався трупом померлої дружини, а колгоспниця Проценко з’їла труп трирічної дочки».

Учень 6:

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с.Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської області:

«На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

 Учень 7:

Петро Макарович Соловищук з с.Луки Дашівського р-ну на Вінниччині:

«Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

 

Історик

Перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору був відкритий 23 жовтня 1983 року у Канаді за ініціативи громадян Канади українського походження. На сьогоднішній день пам’ятні знаки встановлено в Австралії, Аргентині, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, Угорщині, США.

 

Учень                           Вірш «Біла молитва братика»

Бозю! Що там у тебе в  руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бо дай.

Світу не бачив ще білого, Бозю!

Я – пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би маленьку пір’їночку дай.

Тато і мама холодні мерці,

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю, сніг дуже білий,

Бозю, що там у тебе в руці?

 

Ведучий 2

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від  голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі присвячується ця хвилина скорботи.

 

Ведучий 1

Хай ця хвилина для громадян нашої країни, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.

 

Ведучий 2

 Хай в кожній оселі, в кожній родині українці схилять голову перед пам’яттю тих, хто не хотів помирати, хто хотів жити, але їх убили  голодом-геноцидом. Хай ця хвилина увійде в наші юні серця тихою поминальною молитвою…

 

Відео О. Білозір «Свіча»

 

Ведучий 1

Запалимо свічки, хвилиною мовчання

Пом’янемо всіх жертв отих страшних часів,

Коли кремлівський кат удався до знущання

Щоб знищити народ із українських сіл.

 Подумай і згадай, заплющ на хвильку очі,

Побач слабких дітей, що ловлять ховрахів,

Бо немічні батьки не піднялися з ночі,

І нікому спекти оладки без муки.

Відчуй їх біль і страх… І холод у будинках,

Як їх крихкі тіла зігрітись не могли,

Який то був їм скарб – знайти якусь морквинку,

Що дивом збереглась, залишившись в землі.

 О, мій святий народ, понівечений катом,

Зазнавши руйнувань всіх воєн, що були,

Ти витримав Сибір, і табори, і страти,

І цей Голодомор…і ти іще живий?

Ми зараз живемо хоч бідно, хоч у скруті,

Рятуючи свій дім від нових зазіхань,

Та не Дай Боже нам часи безбожні, люті,

Коли окрім їди – нема других бажань.

Свобода – вищий дар, за неї платять кров’ю,

І чи ми власний борг сплатили до кінця?

Згадай сьогодні всіх, хто заплатив здоров’ям

Або в жертовник той поклав свої серця.

Запалимо свічки, помолимось в скорботі,

За тих невинних жертв Голодомору днів,

Шануймо рідний край і хліб , що кров’ю – потом

Вирощує народ, щоб кожен ситно жив.

 

(Учні запалюють свічки.)

 

Ведучий 2

                                                Засвіти свічу, засвіти!

                                                Хай здригнуться від правди світи.

                                                Хай дізнається вся земля:

                                                Панахиду  Вкраїна справля…

 

Хвилина мовчання під звук метронома

 

Ведучий 1 Прости, небо! Прости , земле! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу!

 

Пісня «Боже, Україну збережи!»