ВИХОВНА ГОДИНА

“УКРАЇНСЬКІ    ВИШИВАНКИ”

 

МЕТА: Ознайомити з народними звичаями, традиціями, символами, маминою піснею, народною творчістю. Розкрити багатство душі, мудрість, дотепність і талант рідного народу.

 

Місце проведення: актова зала

 

Оформлення:  Сцена, зал прикрашений різнокольоровими рушниками.

 

ВСТУП:

1 Ведучий:        Рідне земле моя

Отчий зоряний краю

Де пшеничний розгін

І вишневі сади

Я веселками рук, всю тебе обіймаю

Щоб з тобою в житті зорянити завжди

 

2 Ведучий          Ми – Українці...Від Тараса, Мазепи, Сковороди

                            Ні не плаксиві, хоч і часом

                            Було сліз більше ніж води

                            Нас голодом не раз морили,

                            Ой, наші мовчазні    могили

                            Куди не глянь – по всіх світах....

1 Ведучий :  Україна. Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски, прекрасна на весь світ пісня народу, та не перевершена по своїй красі вишиванка.

 

2 Ведучий:  Сьогодні ми маємо думати і про свої корені, про те , без чого не мислиться кожен народ: народні звичаї, традиції, рідну мову, мамину пісню, бабусину казку. Про нашу Берегиню, обереги на рушниках, про наші добрі і давні символи. Сьогодні ми поговоримо про художнє вишивання українського народу.

 

1-й учень:  Українська народна вишивка є одним із розповсюджених видів народної творчості. Сягає своїм корінням у сиву давнину. У своїх роботах народні майстри відбивали одвічний потяг людини до краси, зв`язок з рідною природою. Про це свідчать назви деяких швів: солов`яні очки, зерновий вивід, курячій брід, баранячі роги.

 Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть ніколи ми не зможемо довідатися хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття. Вишиванкою був прикрашений одяг скіфів – мешканців причорноморських степів.

 

2 – й учень:   У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна організує в Києві, в Андріївському монастирі, школу де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Майже в кожній хаті ткали полотно й шили з нього одяг. А вишивання було найпоширенішим способом прикрасити його.

 

3 – й учень:   Найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки  є біле вишивання сорочки – невід`ємна частина українського  вбрання. Вишиванням займалися виключно жінки. Готуючись вийти заміж майже кожна дівчина, як правило повинна була мати багато різних вишиванок. Одяг був характеристикою майстерності дівчини, ії працьовитості.

Саме тому жіночій одяг оздоблювали надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами корсетка, яскрава шовкова попередниця, барвиста вишита сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничою, нагадуючи букет живих квітів.

 

4 –й учень:    Український рушник можна порівняти з піснею витканою чи вишитою на полотні.

А мати вишивала рушники

Думками  й українськими піснями,

І слалися дорогами нитки

І шли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починалося і доля

І зустрічі, й прощання , і розлуки

І житні колоски на тому полі,

Де сонце гладить материні руки.

Приходять і тепер в безсонні ночі

Ті рушники волошками розкриті

І дивляться з них материні очі

І чорнобривця росами умиті.

А мати вишивала рушники

Піснями і калиною край дороги

І йшли у  даль життєві стечени

Неначе журавлі в осінню пору

 

Пісня про рушник. П. Майбороди.

 

 

1 Ведучий:  Проводжаючи своїх чоловіків, синів, коханих у нелегкі походи проти чужинців, матері, дружини давали з собою вишиті рушники з оберегами, аби живими поверталися до рідної домівки. І це було святиня, що надихала воїнів на ратні подвиги.

 

Уривок з роману “Прапороносці” О.Гончар.

 

2 Ведучий:   А коли не судилося зустріти рідних живими, на пам`ять про них     матері, дружини вишивали рушники, бо це наша спільна скорбота, вічна пам`ять.

 

Пісня  “Рушничок”.

 

1 – й учень:  Рушник на стіні, давній звичай. На Україні  не було раніше  жодної оселі, котру б не прикрашали. Хоч би яке убоге судилося їм життя, а все ж вишиванка знаходила місце в помешканнях – чи то в одинокій хатині вдови, чи в тісній багатодітній оселі. Хата без рушників, що родина без дітей.

 

1Ведуча підходить до столу, на якому лежать різні рушники.

Рушник з давніх-давен був символом оселі господині. В урочисту хвилину зустрічають шановних гостей хлібом-сіллю на рушнику, коли хрестять дитину її тримають на рушнику, шлюбування дітей завершується пов`язанням старостів рушниками, на весіллі рушниками сватів. Під час оформлення шлюбу  в`яжуть молодим руки. Та й в останню дорогу проводжає  людину рушник, бо його кладуть під хліб. І в кожному випадку на рушнику мають бути відповідні “ узори і кольори”.

 

2 – й учень: Довгими осінніми вечорами дівчата мережили узори. Кожна намагалася вигаптувати свій не схожий на інші узор. Дівчата готували собі посаг. Зокрема кожна дівчина вишивала рушники на всі весільні обряди.

Пропонується подивитися сценку за п`єсою Квітки-Основ`яненко: “Сватання на Гончарівці”

3 – й учень: А як хвилююче звучать рядки з балади Т.Г.Шевченко “Тополя”, де дівчина говорить , що краще вмерти, ніж подати рушники для нелюба.

Виконується уривок поеми Т.Шевченко “Тополя”

4 – й учень: Вишитий рушник на весіллі символізував чистоту і доброчесність нареченої і нареченого. Давайте ближче придивимося до того прекрасного народного обряду. У нього є такі слова “ На рушник стати вірного друга мати”. Рушник під ноги молодим повинна вишивати мати. Він обов`язково має бути вишитий  хрестиком, бо це символ довголіття. На ньому мати вишивала повні чарки налиті вином, щоб палким  було життя молодих. Тому по особистому сприймаються у весільній пісні:

Не  впади горошино

На весільну стежину

Де зійшлися дві долі в житті

В ці хвилини святкові

На яснім рушникові

 Вам єднатись навік молоді.

 

1 –й учень: Іншим рушником мати пов`язувала руки молодим. На ньому вишивались голуби, щоб життя наречених було як у голуба з голубкою, щоб рід свій продовжувати. А життя їхнє символізувалося чашею достатку, уквітчаною квітами.

Дружки співали: Ваші руки мати з`єднала ясним рушником

Щоб не знали Ви горя – розлуки

Весь вік воркувати рядком.

2 –й учень: Як потрапили квіти на рушник , про це послухайте легенду “Вишивані квіти”.

Було це давним-давно на нашій славній Україні: Жили в Чернігові брат з сестрою. Брата звали Яромир, а сестру Доброслава. Яромир був  лицар у княжому війську. На вулицях Чернігова всі з пошаною вступалися Яромиру з дороги, бо знали, що як вийде в чисте поле, як тільки махне мечем, то горе буде поганим половцям. Та ось вирушив великий князь Київський на лютих половців. Пішов з ними і Яромир із своїми дружинниками. Пройшло багато днів, повертаються князі воїни і кажуть Доброславі: “Із сумною звісткою прислав нас до тебе князь Київський. Узяв Яромира живцем хан половецький у неволю”. І плакала Доброслава, а ранком коли всі спали пішла у світ шукати свого брата.

3 –й учень: Українськими селами, степами підійшла вона до половецьких таборів. Половецький хан силою примушував Яромира служити йому. Вже здавалося, що він навіть кроку ступити не зможе. Та коли хан питав, чи готовий він свого князя зрадити, землю свою, Яромир відповідав “Ні”.

Посміявся лютий хан і над Доброславою, вирішив їй великого болю завдати. Наказав поклонитися йому, але дівчина була гордою не зрадила своїй землі. І мов вітер степовій вибігла вона з ханового шатра і помчалася в степ. А там упала на землю і гірко заридала. А ось і знову українські спети. Вона почула, як співають пташки, побачила квіти барвисті, пахучі. І захопилося їй передати ці квіти братові, і заходилася вона з них плести сорочку для брата.

4 – й учень: Що білі квіти – то полотно, що сині, червоні – то дивні узори на плечах. Підійшла до табору половецького і стала просити сторожів занести цю  сорочку лицареві Яромиру і один погодився. Як побачив Яромир сорочку, защеміло серце і нараз набрався сили. Тепер туга за рідною землею не давала йому на місці встояти. Нічкою викрався з намету і пішов у степ, там зустрів сестру. Розказав їй, як ті квіти українські йому силу і відвагу дали. З того часу всі українки вишивають квіти барвисті на сорочках і рушниках. Їх сила дивна.

Хореографічна композиція “Рушничок”

Ведуча: Хлібом – сіллю на вишиваному рушнику прийнято зустрічати і проводжати гостей, вшановувати кращих трудівників. Ми вручаємо Вам хліб – сіль за то, що прийшли на свято – пошанування людської праці, таланту, людської краси.

Хай щастить Вам люди добрі

Хай пісні летять за обрій

Щира дружба стане на рушник

Ведучі обходять гостей з хлібом – сіллю, присутнім вручаються калачі, та інші вироби.

Виступ від гостей.

Звучить пісня “Два кольори” муз. Білаша, слова Павличка.