Виховний захід "Афганістан - мій біль, моя пекуча пам'ять!"

                          «Афганістан - мій  біль,  моя  пекуча  пам’ять»

Ведучий 1.

                      - Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

                   Геройство. Біль. Дочасна сивина.

                     Прокляття чаша випита до дна.

                    Жорстока тиша. Вибухоподібна

                     Війна. Війна. Війна.

 

Відеоматеріал «Пришел приказ»

 

Ведучий 2.

- Афганістан… Уже 30 років у нашій свідомості прописане це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. 

Ведучий 1.

       -   Афганістан... Він увійшов якщо не в кожне серце, то в кожне місто,  далеке село. І хоча відлунала мідь військових оркестрів, відшуміла на південному кордоні  радість  зустрічі воїнів-інтернаціоналістів, які повернулися додому, його Вічний вогонь  пломеніє для нас і сьогодні. І палатиме завжди... Відблиск цього вогню на обличчях  тих, хто обпалений жорстокою війною, сьогодні живе мирним життям, він – в їхніх   справах. Його відблиск – в нашій пам’яті про земляків, які, пішовши воювати  хлопчаками, не повернулися більше ніколи...

Ведучий 2.

• 15 лютого ми відзначаємо скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Саме 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив назавжди  пекельну землю Афганістану, де протягом 10 років палахкотіла справжня війна. Неоголошена, безглузда, страшна.

Ведучий 1.

-Плакала рідна матінка-Україна ще за часів козацтва, ридала кривавими слізьми в часи Великої Вітчизняної, а в грізному 1979 році ще не знала, скільки горя, розпачу і сліз принесе жахлива афганська війна, скільки материнських сердець вона одягне в жалобу…

                      (пісня «Капронові банти» )

 

 

Ведучий 1.

-Цілих 10 років хвилина за хвилиною, день за днем, місяць за місяцем – запеклі бої, боротьба за виживання, виконання складних бойових завдань, особливих розвідувальних операцій. І поруч тяжкопоранені товариші.

Вірш .

Тут скелі – сірі, наче ночі, 

Такий  пісок, і гори, й небо… 

Такі ж назустріч сунуть очі 

Й вбивають… То невже так треба? 

Тут пилом зрошені повіки, 

Тут кожен крок – удар чи міна. 

Тут ті, які уже навіки 

Не стрінуть роси України. 

Усе змішалось. Хаос болю. 

У споминах пташині трелі 

Заглушені стрільбою з бою 

Нізвідки взятих артилерій. 

У небо – черги автоматні… 

Що вам зробило небо сіре? 

Тут кожен крок – болючий й платний, 

А плата – смерть. Така тут віра. 

Хтось рветься ще в запалі бою, 

У когось болі вже затерті… 

Ти друг чи ворог – нам з тобою 

Одна тут чаша. Чаша смерті. 

І передчасно посивілі 

Стають навіки тут зірками… 

Лелеки в небі полетіли 

До України знов над нами…

Вірш

Ховали інтернаціоналіста,  

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

„Чи ж там він є?!”

Стоять, відводять очі вбік солдати

і шепотять сержанти, ледве чуть:

„Не велено... Неможна відкривати...

Не велено...”

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання...

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна, солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Ведучий 1. У цій війні загинуло близько 15 тисяч солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі  потрапили  в полон. Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них загинуло близько 2, 5 тисяч, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4, 5 тисяч  повернулися додому інвалідами.  Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Героя  Радянського Союзу, є 12  українців.

 ( Пісня «Над землею тумани»)

Ведучий 2.

-Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в рідний край. Не минули вони і Звенигородщини.  Гинули наші земляки. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

 

Вірш

-Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак,

І БТР димів опісля бою.

Погасло сонце у його очах,

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

Ведучий 1

На Лубенщині проживає більше 400 воїнів-афганців.

Не обійшла біда і Лубенську землю. В тій війні загинули : Старший лейтенант Ластовецький Володимир Іванович(1961-1988)(27 років), рядовий Тараненко Юрій Іванович(1967-1986) (19 років).

 

Ведучий 2.

Померли від ран, хвороб, нещасних випадків в Лубенському районі:

1. Рядовий Аверянов Володимир(1959-1993)
2. Рядовий Бухало Олег (1966-1997)
3. Рядовий Гармаш Сергій (1965-2002)
4. Рядовий Глущенко Анатолій (1967-1996)
5. Прапорщик Дояр Олександр (1969-1997)
6. Рядовий Пулеха Олександр (1965-1998)

 

1 учениця (запалює свічку)

- Там, високо в горах, на закиданій снігом, «точці» йому часто снилися вулиці Лубен. Або ж залиті сонячним промінням, або ж огорнуті вечірніми сутінками. Бачився рідний дім , автостанція, дитячий  парк Донченка.

Та війна не дала повернутися додому.

 

2 учениця (запалює свічку)

- Є в селі Піски  хата, квітами розписана. В цій садибі жив життєрадісний, впевнений у собі хлопчина, який з дитинства мріяв служити на кордоні. Юрій  готувався до цього вперто, старанно: не цурався ніякої роботи, мав розряди з різних видів спорту. До нього тягнулася не лише молодь, мав добрих товаришів і серед старших віком.

 Потрапивши на службу в Афганістан, часто писав листи додому, але ніколи не жалівся на труднощі. Та раптом перестали прилітати до рідної домівки листи. Довга, нестерпна пауза, що давила і різала материнське серце…  І як вирок : « Ваш син загинув смертю хоробрих».

3 учениця(запалює свічку) 6.

 

Ведучий 2.

-Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовання. Ніхто не рахував, скільки  років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого.  Помовчимо хоча б хвилинку. За всіх.

Ведучий 1.

-Встаньмо, постіймо хвилинку, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять

  серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить із небес.

Згадаємо і хвилиною мовчання пом'янемо наших земляків, які відійшли у вічність.

 

1 учениця  (задуває свічку)

Ластовецький Володимир

2 учениця  (задуває свічку)

Тараненко Юрій

3 учениця  (задуває свічку)

Аверянов Володимир

4 учениця  (задуває свічку)

Бухало Олег

5 учениця  (задуває свічку)

Гармаш Сергій

6 учениця  (задуває свічку)

Глущенко Анатолій

7  учениця  (задуває свічку)

Дояр Олександр

8  учениця  (задуває свічку)

Пулеха Олександр

 (хвилина мовчання)

Ведучий 2.

- Прикордонна річка Аму…Сотні жіночих очей, звернених туди, де стоїть біля шлагбаума прикордонник, і звідки ось-ось має  з`явитися чергова колона з нашими солдатами... Ось стоїть дівчина з піднятим над головою плакатиком. На ньому –ім’я хлопця і  номер військової частини... Забувши про все, вона притиснула до грудей букетик гвоздик і шукає очима, все шукає. Всі довкола знають: ця дівчинка чекає нареченого...

 

Ведучий 1.

-Такі, як вона, зібралися з усіх кінців країни до Термезського моста! Зібралися, щоб зустріти одного-єдиного. Той прикордонний міст став мостом чекання, а річка Аму – рікою чекання...

 

Ведучий 2.

-Ось закричала якась жінка, впізнавши у водієві сина. Камаз на мить зупинився, колона застопорилася. І хтось від мосту закричав громовим голосом:

-Продовжувати рух!

 Ріка руху дисципліновано потекла мостом...

… Кінець війни!

 

Відеоматеріал  «Мы уходим»

 

Ведучий 1.

-Закінчилася десятилітня,  ніким і нікому не оголошена,  трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром. Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруться  у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

(пісня «Білі янголи»)

домі, який називається - Україна!

Ведучий 1

                    Слава вам, воїни-афганці!

   Низький уклін від усіх земляків.

Хай віра, надія ніколи не покидають Вас.

(Учні вручають квіти воїнам-афганцям)

А зараз для вас учні нашої школи підготували невеликий концерт. Приємного перегляду.

 

«Афганістан - це рана, що не перестає боліти»; плакати «Війна — злочин, який не спокутується перемогою»(Анатоль Франс), «У війні не буває переможців - лише переможені» (Артур Франс Чемберлен);

Вірш .

Тут скелі – сірі, наче ночі, 

Такий  пісок, і гори, й небо… 

Такі ж назустріч сунуть очі 

Й вбивають… То невже так треба? 

Тут пилом зрошені повіки, 

Тут кожен крок – удар чи міна. 

Тут ті, які уже навіки 

Не стрінуть роси України. 

Усе змішалось. Хаос болю. 

У споминах пташині трелі 

Заглушені стрільбою з бою 

Нізвідки взятих артилерій. 

У небо – черги автоматні… 

Що вам зробило небо сіре? 

Тут кожен крок – болючий й платний, 

А плата – смерть. Така тут віра. 

Хтось рветься ще в запалі бою, 

У когось болі вже затерті… 

Ти друг чи ворог – нам з тобою 

Одна тут чаша. Чаша смерті. 

І передчасно посивілі 

Стають навіки тут зірками… 

Лелеки в небі полетіли 

До України знов над нами…