Виховний захід "Чарівна мелодія скрипки"

Виховний захід з елементами арт-терапії

"Чарівна мелодія скрипки"

Мета: познайомити з історією створення скрипки та відомими скрипалями світу та рідного краю, розвивати креативність та вміння сприймати багатогранність музичного мистецтва, виховувати любов до музики та поезії

 Хід заняття

                                                Людина схожа на скрипку.

Лише тоді, як рветься остання струна,

вона стає деревом…

Вчитель: Сьогодні у нас незвичне заняття. Ми  зануримося у загадковий світ музики. А щоб ви зрозуміли про який саме музичний інструмент буде іти мова, послухайте цю народну буковинську казку.

Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні  сина, ні  багатства — сама  біда  в  хаті.

Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла.

Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці.

—    Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.

Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини.

Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю:

Русинами на Буковині називали українців.

—    А смерека б вас побила!

—    Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною.

—    А хто це мені радить не сердитися?

—    Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці.

—    А де ти є?

—    Та   осьдечки — під   лопухом   сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину.

—    Що мені з тебе? — каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні.

А зернина радить:

—    Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу.

Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає:

—    Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина вміла говорити!

Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув — нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, виросла дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки — із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув:

—    Добридень, тату!

Ще більше здивувався чоловік.

—    Добридень,— відповів.— А хто мене називає татом?

—    Це я, ваш син Петрик,— і з яблуні скочив красний хлопець.

—    Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати,— все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться.

Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти.

—    Що   то   за   скрипка? — запитав   батько.

—    А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих — старіється зло.

Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми.

Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг.

—    Що ті люди роблять? — спитав Петрик селян.

—    Весілля справляють,— відповів один дід.— Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв.

Погладив   хлопчина   зелені   смуги   скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею.

Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам  позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані.

—    Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти!

Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель.

Подивився граф і каже:

—    Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами,

довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я.

Але бідні люди вже не чули в собі великої сили.

А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють:

—    Ти дав нам снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?..

Петрик відповів:

—    Завтра всі до одного беріть кияння, довбні та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч.

Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклав смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу — аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці.

Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц.

Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори.

Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав:

—    Як ти смів сюди прийти?!

—    Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а   графське — ще   ні,— відповів   йому   Петрик.

Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрипки, приклав смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли.

Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графа ніхто й не згадував. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині.

Вчитель: Так, мова йтиме про один із найзагадковіших та найдавніших інструментів - скрипку

За легендою першу скрипку створив диявол для закоханої дівчини, яка не знайшла взаємності у предмета своєї пристрасті. Диявол взяв тіла у рідних дівчини: з матері була зроблена сама скрипка, з батька - смичок, а з чотирьох братів - струни. Звук, який видавав інструмент, був настільки жалібний і щемив серце, що байдужий юнак не міг не відповісти на любов нещасної дівчини, яка втратила рідних. А в якості плати диявол забрав душі закоханих в пекло.

Який інструмент передував появі на світ скрипки? Виявляється, був такий, ім'я його - віола. Віола стала попередницею не тільки скрипки, але і всіх смичкових. В Європу її завезли араби в 14-15-му століттях. Під час гри віолу або тримали на плечі, або ставили на підлогу. У віол був ніжний, м'який голос, але, на жаль, дуже слабкий. Зараз цей старовинний інструмент музиканти не використовують, він поступився своїми позиціями іншому - скрипці.

Скрипка оточена безліччю легенд і загадок. Таємницею залишилася та історія її виникнення. Такого інструменту не знали ні древні греки, ні римляни. Можливо, батьківщиною скрипки була Індія: адже саме там виявлені найдавніші наскальні зображення смичка. У слов'янських країнах Європи скрипка відома вже з 9-го століття. Тембр її голосу був схожим на звуки, що видаються ослом, півнем, і тому її називали інструментом простолюдинів. Дійсно, звучала ця простачка зі своїм диким, грубим, негарним голосом на сільських святах, весіллях, в шинках, на ринкових площах. Ознакою поганого тону було зупинитися в кареті на площі, бажаючи послухати "спів" скрипки. Так тривало аж до 16-го століття. Саме тоді відбулося її "друге народження". По-справжньому навчили скрипку співати і плакати італійські майстри 16-17-го століть. Завдяки їм, скрипці вдалося нарешті перемогти віолу і довести, що вона гідна звучати не тільки на площах і ярмарках, але й на сцені. Історія зберегла імена великих італійців, майстрів виготовлення скрипкових інструментів. Серед них найвідоміші - Аматі, Гварнері, Страдіварі.

Сьогодні до нас у гості завітав справжній віртуоз – скрипаль – Торак Василь Іванович. Надамо йому слово.

Музикант:

А тепер поставимо собі запитання: як роблять скрипку?

Виготовлення скрипки - дуже тонке мистецтво. Знадобляться місяці, щоб підібрати і обробити матеріали, відшліфувати деталі, зібрати виріб. Особливо важливо, з якої деревини буде виготовлена ​​скрипка. Деревина повинна бути міцною і в той же час пружною - інакше інструмент не буде добре звучати. Для верхньої деки потрібен м'який матеріал (сосна або ялина), для нижньої - твердий (клен). Обидві деки склеюються. Потім уздовж краю верхньої деки вирізують вузьке заглиблення, в яке вкладається вус. Він служить не тільки прикрасою, але і запобігає розщеплення деревини.

Шийку і головку вирізують з кленового бруска. На шийці просвердлюють отвори для кілків. На них закріплюють струни. Дуже важливо для збереження і звучання скрипки, яким лаком вона буде покрита. Лаки готуються самі різні. Протягом 3-4 місяців поступово, шар за шаром, на корпус скрипки наносять різні лаки. Число шарів може бути більше десяти.

Найважливіша частина скрипки - її смичок. Струни для нього виготовляють з кінського волосу. На Сході у 8-му столітті існував п'ятиструнній смичковий інструмент - крота. Вже тоді музиканти перед виступом натирали смичок смолою, щоб звук виходив плавним, а сам смичок - більш міцним. Зараз для натирання смичка теж використовують тверду смолу з соку хвойних дерев - каніфоль.

Створювалася скрипка як аналог людського голосу. До цих пір, навіть на найсучаснішій техніці, не вдалося синтезувати тембр людського голосу й скрипки.

Скрипка овіяна безліччю легенд та таємниць. Існує повір’я, що в нашому світі, в далекі часи була створена чарівна скрипка, яка виконувала будь-яке бажання свого власника, варто лише зіграти на ній мелодію свого твору. Всі великі діяння,події, що потрясли цей світ, як музика, зійшли з під смичка цієї Скрипки. Правда, рідко вони приносили щастя в цей світ. Швидше, одне горе. Останній раз про інструменти чули в роки Другої Світової Війни (що неспроста), після чого вона пропала. І досі, найталановитіші музиканти шукають її в надії на виконання своїх бажань.

Вчитель: Дякую за гарну розповідь, а чи не могли б Ви зіграти нам щось?

(виконується мелодія)

Які почуття викликала у вас ця мелодія скрипки?

(відповіді дітей)

А зараз я вам запропоную дуже цікаве завдання. Об’єднайтеся у 3 групи. (діти створюють групи)

Зараз наш гість зіграє ще одну мелодію, заплющте очі, розслабтеся і намагайтеся зосередитися на образах, які будуть виникати у вашій уяві. Перша група передасть побачене у вигляді поезії чи прози, друга – зобразить архітектурну споруду, третя – представить уявні образи на папері.

(звучить музика, діти виконують завдання, презентують результати)

Вчитель: Ви надзвичайно гарно впоралися із поставленим завданням. Чи сподобалося вам його виконувати, що ви відчували під час роботи?

(відповіді дітей)

Ми дякуємо нашому гостю і в дарунок від нас прийміть ці віршовані рядки.

(учні розказують вірш)

Співає скрипка,ніби жовта птаха,

Що на плече присіла скрипаля,

І музика веде мене на плаху,

Перед очима крутиться земля.

 

Злітає скрипка в синє піднебесся,

Але скрипаль цього не поміча,

Стрічає серце Музики пришестя,

Горить душа,горить,немов свіча…

 

І виростає полум’я до неба,

І до зірок чуттями я росту.

Щоб часом не зневірився хто-небудь,

Хай душі набирають висоту.

 

І нині я собі вже не належу,

А музиці й високим небесам.

І я лечу, лечу, лечу на вежу,

І не зважаю на цей шум і гам…

 

Співає скрипка, ніби жовта птаха,

На грудях молодого скрипаля.

В моєму серці б’ється муза Баха,

Перед очима крутиться земля…

 

Злітає скрипка в синє піднебесся,

І музикою душі очища.

Стрічає серце Музики пришестя,

Горить душа… О! Як горить душа...

Вчитель: Бажаю, щоб у душі у кожного горів вічний вогонь любові до прекрасного