ДНЗ «Борщівський професійний ліцей»

       

 

     Виховний захід: «Чорнобиль 40:

 Урок професійної відповідальності»

 

 

Підготував вихователь

ДНЗ «Борщівський професійний ліцей»

Сергій ВАХУЛА

Виховний захід: «Чорнобиль 40: Урок професійної відповідальності»

Мета:

-навчальна – закріпити знання учнів про чорнобильську трагедію, та її наслідки;

-розвивальна упроваджувати елементи екологічного виховання

-виховна – розвивати почуття вдячності та вшанування подвигу; виховувати любов до Батьківщини, почуття гордості за її людей та бажання бути їй корисним, добре вчитися.

 

Форма проведення: Дискусійна платформа з елементами мультимедіа.

Обладнання: Проектор, ілюстрації (трагедія, ліквідація, відродження). 

 

Вступна частина: «Ціна однієї помилки». 

 

Ведучий:

«Сьогодні ми говоримо про дату, яка старша за кожного з вас удвічі.

40 років тому тиша весняної ночі була розірвана вибухом.

Але Чорнобиль — це не лише про радіацію. Це історія про те, як технічна несправність у поєднанні з людським фактором змінила карту світу. Для вас, майбутніх майстрів,   це насамперед головний і найстрашніший іспит з професійної відповідальності».

   Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою.

 

Ведуча:

Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині двадцять третій хвилині сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...

 

 

Ведучий: Давайте згадаємо, як все було. До вашої уваги відеоролик.

Відеоролик «Чорнобильська катастрофа: історія про трагедію, яка назавжди закарбувалася в пам'яті».

Ведучий:

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.  Вже минуло 40 років з дня трагедії. А біль не вщухає, триває, не залишає людей, пов’язаних зі скорботним часом.

Ведуча:

Це була боротьба з вогнем у ядерному пеклі – сталевий дах вагою тисячі тонн піднявся на триста метрів, гігантський стовп вогню заввишки півтори тисячі кілометра розірвав небо.

Ведуча:

 За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип'яті на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком.

 

Ведучий:

Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. Найпершим, у кого зупинилося серце на мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук.

 

 

 

 

 

 

  Ведуча:

А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру.

Ведучий:

До п'ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки підірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

Ведуча:

 Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Ведучий:

На скромних плитах з червоними зірками довічно викарбовано імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кібенка, Миколи Титенка, Володимира Тішури — перших, хто собою закрив вогонь.

 

Ліцеїст:  

          Чорнобильський дзвін.
                За ким же б’є він?
                За тим, хто пішов
                 У високу блакить,
                 Щоб звідти на мудрість
                 Нам очі відкрить.
                 Щоб пам’ять не згасла,
                 Щоб ти пам’ятав,
                 Як розлючений той
                 Там реактор палав.
                 Чорнобильський дзвін.
                 Печаль і журба,
                 За тими б’є він,
                 Кого вже нема...

Ведуча:

Вшануймо ж хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Хвилина мовчання

Ведучий: Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише згодом пролунав сигнал ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

 

Ведуча:

За межу, позначену страшним словом «зона», було виселено 135 тис. чоловік.

Ведучий:

Прип'ять, українське Полісся... Місця чудові. До того страшного дня вони були місцем відпочинку тисячі людей. Та не стало в той час ні рибалок, ні човнів. Річку спасали. Головним було — не допустити рознесення по річках страшної і невідомої смерті. А дари садів Чорнобиля так і залишилися незібраними.

Ведуча:

Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже боляче — жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

Ліцеїст:  

          Сльози загуслі на вірі не сушаться —

               З болем зрослися вони.

               Ми перед мертвими, ми перед сущими

               Носимо камінь вини.

               Дати трагедій спускаються сходами

               Вниз до скорботних могил.

               Хто нам пробачить за те, що вибодили

               Діток на атомний пил?

              Хай же болять тобі, хай же болять мені,

                Вічні лишивши сліди,

                Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,

                Діти людської біди.

Ведучий:

Біда розчинилась в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійшла в історію, в усі хронічки людства як невигойна рана на тля України.

Ведучий:

Аварія на Чорнобильській АЕС набула глобального характеру. Під час вибуху четвертого реактора виділилось безліч радіонуклідів у повітря, водойми, на поверхню ґрунтів, що призвело до радіаційного забруднення 20% території України.

Ведуча:

Біль відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Ведучий:

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсису.

 

Ведуча:

Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не зживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

 

Інтерактивний блок: «Міфи та факти про радіацію» 

Формат: Гра «Вірю — не вірю». Учні піднімають руки або картки.

Твердження 1: Радіацію можна відчути на смак або запах. (Факт: Ні, вона невидима і невідчутна, що робить її підступною).

Твердження 2: Алкоголь повністю захищає від радіації. (Факт: Міф. Це небезпечна помилка, що лише виснажує організм).

Твердження 3: У Чорнобильській зоні зараз живуть рідкісні тварини, яких немає в інших частинах України. (Факт: Вірю. Без втручання людини природа відродилася, з'явилися коні Пржевальського, ведмеді, рисі).

Твердження 4: Дозиметр — це єдиний надійний спосіб перевірити безпеку робочого місця на об'єктах з ризиком випромінювання. (Факт: Вірю).

 

Обговорення: «Роль фахівця у запобіганні катастрофам». 

Аналіз ситуації: Обговорення того, що вибух стався під час технічного експерименту.

Питання для групи: «Уявіть, що ви працюєте на виробництві і бачите, що ваш колега порушує техніку безпеки заради швидкості. Ваші дії?»

Акцент на кваліфікації: Обговорення ілюстрації №2 («Подвиг ліквідаторів»). Ліквідатори — це не лише солдати, це насамперед зварювальники, водії, інженери, які знали, як діяти в екстремальних умовах.

Висновок: «Диплом ліцею — це не просто папірець, це ваше право гарантувати безпеку собі та іншим».

 

Запитання для дискусії (що змусять замислитися):

1.Про совість: Чи може «дрібна» помилка (недокручена гайка, ігнорування датчика) призвести до глобальних наслідків у вашій майбутній професії?

2.Про вибір: Якби ви були на місці ліквідаторів, знаючи про смертельну небезпеку, що б змусило вас крокнути вперед? (Борг, наказ, страх за рідних чи професійна честь?)

3.Про екологію: Чорнобильська зона стала заповідником. Чи означає це, що природа стає кращою тільки тоді, коли людини немає поруч? Як нам навчитися співіснувати?

4.Про майбутнє: Чи готова Україна сьогодні до нових енергетичних викликів, і яку роль у цьому відіграєте саме ви — нове покоління технічних фахівців?

5.Про цінності: Що дорожче: виконання плану будь-якою ціною чи безпека життя однієї людини?

 

 

Ведучий:

Довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи свої здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.                 

Виходять ліцеїсти зі свічками в руках

Ліцеїст:  

Земля батьків, укрита чорним пилом,

Це чорний біль, це горе нас усіх.

Скорить хотіло, але не скорило,

Убить хотіло, та не вбити їх

Ліцеїст:  

Чи буде квітень, як завжди,

  Дарунком весняної здоби?

  Чи власним іменем

  Ми назвемо його Чорнобиль?

 

Ведучий:

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Хай пам’ять про них буде вічна! Вічна слава і пам’ять рятівникам.

Ведуча:

На цьому наш захід завершено.

Дякуємо за увагу.