Виховний захід "ЦІНА ЧУЖОЇ ВІЙНИ: ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ВОЇНІВ - ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ"

ЦІНА ЧУЖОЇ ВІЙНИ:  ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ВОЇНІВ - ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ

Мета: розширити знання учнів про події афганської війни 1979—1989 рр.; виховувати повагу до воїнів-інтернаціоналістів та пам’яті загиблих героїв; формувати свідоме ставлення до прав і обов’язків людини і громадянина;.

Обладнання: політична карта світу, ілюстрації,  мультимедійний проектор.

Перебіг заходу

Учитель: 

       Що таке війна? Для мільйонів людей  це слово має присмак горя, крові, смерті... Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо  про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.

Учень: 

        15 лютого ми відзначаємо день виводу радянських військ з Афганістану.

        25 грудня 1979 року радянські війська були введені  в Афганістан для надання  допомоги місцевому населенню в захисті від ворога. Розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.

Учень

 Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Вчитель  - Ось, що нам говорить історія, про інтернаціональну війну в Афганістані.

У внутрішні справи Афганістану грубо втрутився Радянський Союз. 27 грудня 1979 року рішенням політбюро ЦК КПРС,який очолював Л.І.Брежнєв війська СРСР ввійшли в Афганістан для підтримки прокомуністичного режиму НДПА. Спочатку вони розмістились гарнізонами у великих містах країни, а потім поступово втягнулись в бойові дії по всій території.

Учень:

       Багатьом із них  вже не судилося повернутися на рідну землю. За офіційними даними, за весь час афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тисяча робітників та службовців. Загинуло 14 453 особи, з них убито в бою 9511, померли від ран і хвороб 3203, загинули в аваріях, катастрофах 1739, пропали безвісти 292.

Учень:

      Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилася вдвічі.

Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

Учень:

Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова не писемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території.

Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан , звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що  вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем і мечем”. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…

Хлопці, незважаючи на смерть йшли в бій, виконуючи, без зайвого слова, військовий, самий чоловічий обов’язок в цьому світі, і захищаючи цей світ...

Присутність іноземних військ викликало стихійне протистояння народу.

В Україну з Афганістану не повернулося 72 військовополонених та зниклих безвісти. Слава Богу, “чорний тюльпан” не привіз їхніх домовин. Тож надія не помирає. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться. А поки не було тата діти розмовляли з портретами…

Пісня Розенбаума «Монолог пілота Чорного тюльпану»

Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори…    Вшануємо загиблих в Афганістані воїнів хвилиною мовчання.

Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Нове радянське керівництво, на чолі з М.С.Горбачовим визнало «помилковим» рішення своїх попередників, і з кінця 1986 року почався поетапний вивід військ. Однак воєнні дії не припинялись. Восени 1988 року по наказу Москви почалась операція «Тайфун». Радянська  авіація нанесла нищівного удару по кишлакам вдовж траси Кабул-Саланг, по якій повинні були виводитись,радянські війська.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

Вчитель:

"ПАМ’ЯТЬ" (До 29-річчя виводу військ з Афганістану).

Двадцять девять  років... Багато чи мало?
Кожна сім’я веде власний свій лік
З тої пори, коли перші "двухсоті"
З "Півдня" летіли... Несучи крик
Рідної мами, що сина чекала
З війська, додому, в сім’ю до батьків.
Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили?
Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,
Котрий і зараз у нашому серці болем щемить...
І сльози гіркії не висихають... ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!

Вчитель  - Життя триває.

…Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Мені не треба співчуття.

МЕНІ ПОТРІБНЕ РОЗУМІННЯ!!!

 (Звучить музика «Вы рядом с нами»)