Виховний захід для 4 класу "Від Тарасика до Тараса"

Про матеріал

Цей сценарій може слугувати для святкування Дня Народження Тараса Григоровича Шевченка. Використовується для 4 класу, але вносивши корективи його можливо розширити і для старшої школи.

Перегляд файлу

Сценарій виховного заходу присвяченому дню народження Тараса Шевченко «Від Тарасика до Тараса»

Перед початком заходу сцена святково прикрашена портретом видатного письменника, рушниками, квітами, в центрі сцени стоїть стіл накритий скатертиною.

Хлопчик Хлібом-сіллю сьогодні Гостей ми зустрічаємо, День народження Тараса Адже ми відзначаємо, День народження поета, Співака України, подарував нам Мир поезії чудовий.

Дівчинка: Кобзар наш великий, Ми тебе не забули І вірші ми твої З насолодою вчили.

Хлопчик: Був ти теж колись хлопчина безвусим, Був талановитим, добрим І не був ти боягузом. Біль народу Твого назавжди стала болем І пізнав ти чимало поневірянь і горя.

Дівчинка Так давайте, друзі, Згадаймо ім'я поета, Чиїм теплом і любов'ю Україна зігріта. Зануримося в його солов'їні пісні І побудемо з Тарасом Хоч трішечки разом.

(Діти по черзі читають вірші Тараса Григоровича Шевченка)

"Думи мої думи…"

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?...
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають –
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
(фрагмент)

https://maximum.fm/novini_t2

Ми вкупочці колись росли

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому…

Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались... /204/
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає...
Нехай з святими спочивають
Мої старії... – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла,
А що за дівчина була…
(фрагмент)