Виховний захід до дня села

Виховний захід «Святе як хліб моє село»

Мета: - розвивати в дітей бути свідомим громадянином,патріотом   України, розширити знання учнів про рідне село, його мешканців;        

•         виховувати стійке почуття національної свідомості і  високої духовності, любов до рідного краю,  почуття гордості за своїх земляків;
•         ознайомити учнів з історією рідного краю, побутом села.

Місце проведення класна кімната.

Обладнання: вишиті рушники, виставка дитячих малюнків про рідне   село Дібрівськ, фотографії краєвидів села, хліб і сіль на вишитому рушнику.

Хід заходу                                                                                           

 Вчитель. Україна. Золота чарівна сторона. Земля, рястом уквітчана, зеленом закосичена. Скільки ласкавих і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний. Дорога серцю земля батьків і прадідів наших.

          Для кожної людини найдорожче той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. Для кожного із нас, найдорожче, найкраще у світі наше рідне село – Дібрівськ. Тут жили наші прадіди, діди, тут працюють і живуть наші батьки, тут живемо ми. Тут корінь роду славного українського.Сьогоднішній наш захід ми присвячуємо нашому рідному селу «Святе як хліб моє село»

                     Слів не можна підібрати,

Щоб рідне  село описати.

І ті ставки глибокі,

І ті поля широкі.

Люди тут живуть чудові.

Своєю працею відомі.

Вміють все вони робити –

І працювати, й відпочивати.

А діти, мов ті квіти,

Веселі, галасливі

Їм жити ще й та й жити,

Нехай будуть щасливі!

Для мене все в селі найкраще –

І зорі яскравіші,

І місяць наймиліший ,

І небо найсвітліше.

Та може статись так,

Що я покину рідний дах.

Та де б не була я ,

Повернусь до села.

Бо тут моє коріння,

Бо тут моя рідня.

Батьківська добра хата –

Найкраща сторона.

Учень.          Моє село. Яке воно красиве!

                      Воно одне таке на цілий світ!

                      Пшеничним колосом буяють рідні ниви

                      Чарує веснами садів вишневий цвіт.                                            

Учень.           Село моє, для мене ти єдине,

                       Криниця чиста з саду вигляда,

                       Хатина біла, сонях біля тину,

                       Така моя ти батьківська земля

Учень.           Село моє рідне, у тихім розмаї

                       Я пісню веселу про тебе співаю.

                       Лежить моє тихе село серед лісу

                       Немов би сховалось, як пташка в калині.

                       В зелених деревах хатини біленькі

                       Собі виглядають такі чепурненькі.                                                               

Учень.           Мені над усе більш нічого не треба:

                       Домівка матусі, волошки в житах,

                       Вишневий світанок, полив’яне небо,

                       І сиза роса на траві при свічах.

Учень.           Таке все тут миле, доступне і гідне-

                       Високі тополі і тихе село….

                       Таке сокровенне, насущне і рідне,

                       Воно в мою душу навіки вросло.                                                            

Учень.           Коралі калини і мамині очі,

                       І доля – з лелечого наче крила…

                       Я більшого щастя на світі не хочу,

                       Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.

Учениця. Справді не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвивалася, зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того, щоб вона якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами світу.

Учениця. У кожної людини є своя маленька Батьківщина: це й домівка, вулиця, село, де вона народилася. Усе це є частиною великої Батьківщини – нашої славної України.

           Ми всі – український народ, який складається з родин великих і малих, дружніх і працьовитих.

           Ми щасливі, що живемо в такому мальовничому селі. Саме тут наше коріння, звідси виходять наші стежки у світ.

Учень.           Село… Село… Для мене миле слово.

                       Якоїсь сповнене незнаної краси.

                       І чуєш, ніби тиха колискова,

                       Бринять краплиночки сріблястої роси.

Учень.           У гаї дзвінко соловей співає,

                       Шумлять діброви і  бринять жита.

                       Чути, як зозуля десь рахує

                       Комусь веселії і довгії літа.

Звучить пісня «Поліське село»

Учениця.       Багато гарних сіл на світі .

                       Але мені миліш за все

                       Мій Дібрівськ сонцесяйний,

                       Такий прекрасний, дорогий.

Учень.            У цім селі я народився,

                        У нім живуть мої батьки,

                        Куди не глянь – дерева й квіти,

                        І в їх вінку блищать ставки.

Учень.           Моє село – земля мого коріння,

                       З тобою ми зріднились недарма.

                       Порогу отчого благословення

                       Ріднішого й дорожчого нема!

Учень.           Вийде рідне село на жнива й сінокіс,

                       Заспіває село на весіллях дзвінких.

                       На просторах живих вітерцем повело.

                       Пахне хлібом село.

Учень.           Моє село – це квітів дивні чари,

                       Що зблискують росою на світанку.

                       Усе тут рідне, навіть в небі хмари.

                       Тут частка мого серця до останку.

Учениця.       Де усе дороге, Україно?

                       У веселім моєму селі.

                       У маленькій, цій дружній родині,

                       Де спокійно і добре мені,

                       Наче в ясному й мирному сні.  

Учень.           Село моє – краплиночка на карті,

                       У світі невідоме, та дарма.

                       Ну а чого б без нього були б варті

                       Ми з вами, кожен зокрема?

Учень.           Пливуть літа, мов птиці в небі синім,

                       Давно дитинство сонечком  зайшло.

                       Моє село, село на Україні

                       Казковим буйним цвітом розцвіло.

Пісня « А в селі »

Учениця.      Скільки сіл є у районі

                       Назви різні кожен знає.

                       Та красивої такої, як у нашого не має.

                       Знаю гарну я легенду

                       Про село чудове наше

                       Ви послухайте уважно

                      Я про нього вам розкажу

Легенда про село

Колись давно, серед лісів

У давніх тих літах.

Росло чотири осокори,

Заквітчані в садках

Там все було у казці наче,

Життя було в людей добряче.

Там працювали, трударі

Пісень співали від зорі і до зорі.

Але в один із днів негожих

Замість пісень почули стогін.

Жахливі муки і ридання,

Земля здригнулась від страждання.

Війна. Нічною тінню вкрила

Наш край поліський.

Пісень веселих вже не чути

Лиш плач і стогін .Гинуть люди.

Село знесли з лиця землі,

Як довго ті були страшні  бої.

За життя життям багато заплатили

По стежці муки , сліз і болю жителі ходили.

І поклялись солдати наші,

Що війни більше не буде .

І знову зацвітуть  садки.

До школи йтимуть дітлахи .

Усім нам буде весело

І на Поліссі зросте великеє село.

Цей заповіт несли роками,

Страшними довгими стежками.

І ось здійснилась мрія ця:

Ростуть посаджені деревця.

Й село шороку розростається ,

Дібрівськ -  до цього часу називається                                                                                

Вчитель. Але існує і інша легенда про село записана зі слів старожила Смаглюка Петра.

Учениця. В основі цієї  легенди лежить історія великого кохання. Юнак з бідної родини покохав багату дівчину . Вони потай зустрічалися.Але злі люди донесли про це батькові дівчини. Розлютився пан і вирішив віддати дочку за нелюба, багатого парубка. Та вночі перед самим весіллям закохані втікають якнайдалі від дому, щоб зберегти своє кохання.

        Доля призела закоханих у наш поліський край, де вони вирішили поселитись.В лісах в ті часи водилось чимало звірів, а в озерах – риби. В дуплах старих дерев бджоли роками складали мед. Місцевість була багата різнимилісовими ягодами та грибами.

          Побудувавши свою хату молодята вирішили на галявині серед діброви. Згодом через роки тут виросло поселення, яке отримало назву Дібрівськ.

Учениця. Рідна хата – батьківська хата. Вона увібрала в себе радощі і печалі, злагоди і клопоти, у ній пахне сушеними грибами і рутою-м’ятою, духмяними паляницями, досвітковим сонцем.

Учениця. Тут завжди дзвеніла людським багатоголоссям пісня. Це місце, звідки вимандровує людина в широкий світ з засвоєними цінностями: маминою піснею, нелукавим батьківським напутнім словом, дідусевими казками і бабусиними вишиванками.

 Учениця.     НАША ХАТА

Я люблю свою хату,

І подвір'я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару — холодок.

Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.

Все для мене тут рідне:

Стіни — білі, як сніг,

 І віконце привітне,

 І дубовий поріг.

 І ряденця строкаті,

 Й рушники на стіні,—

 Навіть дим в нашій хаті

 Рідно пахне мені.

Звучить пісня « А там де рідна хата»

Учень.           Серед лісів село моє чудове,

                       Там на світанні запахи медові,

                       Теплом вітрів омріяні ліси,

                       І в цьому краї народились ми.

                       Стоїть, заціловане всіма вітрами,

                       Колиска любоі і пісня душі.

                       Тут стелиться легко дорога до мами,

                       Стежина дитинства веде в спориші.

Учень.            Як душа заболіє думками,

         Про усе, що давно відцвіло,

         Я вернусь польовими стежками

         Пригорнутись до тебе село.

        Ми тут виросли й помисли чисті,

        Понесли у життя від землі,

        Ми не станем своїми у місті,

        Ми серця залишили в селі.

Пісня « Моє село»

Учень.           Де зелені хмари яворів

                       Заступили неба синій став,

                       На стежині сонце я зустрів,

                       Привітав його і запитав:

Учень.          -Всі народи бачиш із висот,

                       Всі долини і гірські шпилі.

                       Де ж найбільший на землі народ?

                       Де ж найкраще місце на землі?                                               

Учень.           Сонце усміхнулося здаля:

                      -Правда, все я бачу з висоти,

                       Всі народи  рівні, а земля

                      Там найкраща, де вродився ти!

Учень.           Виростай дитино й пам’ятай:

                       Батьківщина – то найкращий край!

Учень.           Є багато країн на землі,

                       В них – озера, річки і долини.

                       Є країни великі й малі,

                       Та найкраща завжди – Батьківщина!             

Учень.           Є багато квіток запашних,

                       Кожна квітка красу свою має.

                       Та гарніші завжди поміж них

                       Ті, що квітнуть у Рідному Краю.

Учень.           Є багато пташок голосних,

                      Любі, милі нам співи пташині.

                      Та завжди наймилішими з них

                      Будуть ті, що у Рідній Країні.    

Пісня «Україна – це ми»

Вчитель. Ось і підходить до кінця наше свято.

Шануймося, браття, як сонце шанує село,

Як неба росиця шанує землі материнство,

Як пісня тужлива шанує забуте село,

Як старість шанує дзвінке світлооке дитинство.

Шануйтеся, браття, синівством звіряймо свій шлях.

Лиш той, хто шанує – не згине за обрієм часу

І   той, хто достойно несе крізь негоди цю чашу,

Знайде пошанівок і в помислах, і у віках

Шануймося, браття, не  зрадьмо батьківський поріг.

Бо той, хто зневажить начала святий оберіг,

Той буде забутим любов’ю і сином, і Богом.

Шануймося, браття, будімо оглухлі серця,

Іуд не вродимо у нашім освяченім храмі,

Хто нас пошанує за Пастора і за Отця,

Хай стане любов України навіки над ними.

Всім сонячних ранків і радості в хату,

       Друзів багато не тільки на свято.

       Миру в родинах, плоду на вітах,

Щастя, здоров’я  на многії літа! 

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ЖЕРЕЛ

1. https://shag.com.ua/2-klas-moye-ridne-selo-vihovnij-zahid-l-g-nakonechna-starshij.html
2. Село моє з духмяними садами. Виховна година

Класному керівнику. Усе для роботи № 9 (57) – Вересень 2013

4. Легенди записані зі слів Смаглюка Петра та Червінської Олени